Види та механізми соціальної мобільності

П. Сорокін розрізняє два типи соціальної мобільності: горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність - це перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї соціальної позиції до іншої на тому ж рівні. У всіх цих випадках індивід не змінює соціальної верстви, до якої він належить, або соціального статусу.

Особливий різновид представляє міжпоколінна (інтергенераційна) мобільність. Вона відноситься до зміни статусу дітей порівняно до статусу батьків. Внутрішньопоколінна (інтрагенераційна) мобільність має місце там, де той самий індивід, без порівняння з батьком, протягом життя кілька разів змінює соціальні позиції. Інакше вона називається соціальною кар'єрою.

Різновидом горизонтальної мобільності є географічна (територіальна) мобільність. Вона має на увазі не зміну статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше при збереженні колишнього статусу. Прикладом виступає міжнародний і міжрегіональний туризм, переїзд із міста в село, перехід з одного підприємства на інше. Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію.

Найбільш важливим процесом є вертикальна мобільність, що представляє собою сукупність взаємодій, що сприяють переходу індивіда або соціального об’єкта із однієї соціальної верстви в іншу. Сюди входить, наприклад, службове підвищення, істотне поліпшення добробуту або перехід у більш високу соціальну верству, на інший рівень влади.

На вертикальну і горизонтальну мобільність впливає стать, вік, рівень народжуваності, рівень смертності, щільність населення. У цілому молоді люди та чоловіки більше мобільні, чим літні та жінки. Там, де високий рівень народжуваності, населення більше молоде й тому більше рухливе, і навпаки.

Суспільство може піднімати статус одних індивідів і знижувати статус інших. І це зрозуміло: одні індивіди, що володіють талантом, енергією, молодістю, повинні витісняти з вищих статусів інших індивідів, що не володіють цими якостями. Залежно від цього розрізняють висхідну і спадну соціальні мобільності, або соціальний підйом і соціальне падіння.

Висхідні типи професійної, економічної та політичної мобільності існують у двох основних формах: як індивідуальний підйом, або інфільтрація індивідів із нижчої верстви у вищу, і як створення нових груп індивідів із включенням груп у вищу верству поруч із існуючими групами цієї верстви або замість них.

Аналогічно спадна мобільність існує у формі як виштовхування окремих індивідів з високих соціальних статусів на більш низькі, так і зниження соціальних статусів цілої групи. Прикладом другої форми спадної мобільності може бути падіння соціального статусу групи інженерів, що інколи займала досить високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, що втрачає реальну владу. За образним висловом П. Сорокіна, «перший випадок занепаду нагадує падіння людини з корабля; другий - корабель, що затонув з усіма людьми, що перебували на борті»^[1].

На інших підставах мобільність може класифікуватися на стихійну й організовану. Прикладом стихійної мобільності можуть бути переміщення з метою заробітку у великі міста країни або за кордон. Організована мобільність управляється державою. Ці переміщення можуть здійснюватися: за згодою самих людей або без їхньої згоди. Прикладом організованої добровільної мобільності в радянський час можуть бути переміщення молоді різних міст і сіл на комсомольські будівництва, освоєння цілинних земель і т.п. Прикладом організованої недобровільної мобільності може бути репатріація (переселення) чеченців і інгушів у роки війни з німецьким нацизмом.

Від організованої мобільності варто відрізняти структурну мобільність. Вона викликана змінами в структурі народного господарства і відбувається поза волею та свідомістю окремих індивідів. Скажемо, зникнення або скорочення галузей або професій приводить до переміщень великих мас людей.

Підсумки:

Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.

«СОЦИАЛЬНАЯ МОБИЛЬНОСТЬ, ЕЕ ФОРМЫ И ФЛУКТУАЦИИ»

Всю ситуацию мобільності в целому можна узагальнити наступним чином:

1.3. Механізми соціальної мобільності.

Механізм інфільтрації (лат. просочування) у вертикальній мобільності. Для того щоб зрозуміти, як відбувається процес сходження, важливо вивчити, яким чином окремий індивід може перебороти бар’єри і границі між групами і підніматися нагору, тобто підвищувати свій соціальний статус. Це прагнення досягти більш високого статусу обумовлено мотивом досягнення, який у тому або іншому ступені є в кожного індивіда та пов’язаний з його потребою домагатися успіхів і уникати невдач у соціальній сфері. Актуалізація цього мотиву породжує силу, з якою індивід прагне до досягнення вищої соціальної позиції або до того, щоб утриматися на наявній і не скотитися вниз. Реалізація сили досягнення залежить від багатьох причин, зокрема від ситуації, що складається в суспільстві. Аналіз проблем, що виникають при реалізації мотиву досягнення, корисно розглядати, користуючись термінами й ідеями, висловленими К. Левіним в його теорії поля.

Для того щоб досягти більш високого статусу, індивід, що перебуває в групі з більш низькими статусами, повинен подолати бар’єри між групами або стратами (шарами). Індивід, що прагне потрапити в більш високу статусну групу, має певну енергію, спрямовану на подолання цих бар’єрів, що витрачається на проходження відстані між статусами більш високої й більш низької груп. Енергія індивіда, що прагне до більш високого статусу, знаходить вираження в силі Р, з якою він намагається подолати бар’єри перед вищим шаром. Удале проходження бар’єра можливо тільки в тому випадку, якщо сила, з якої індивід праг не досягти високого статусу, буде більше сили відштовхування.

Відповідно до теорії поля сила, з якою індивід може пробитися у верхній шар, дорівнює

Р= V рі/L*К, де

Р – сила, з якою індивід проникає в групу з нижчим статусом;

V- валентність, що обумовлюється силою привабливості для індивіда даного результату. У випадку негативної валентності сила буде спрямована на те, щоб уникнути більше високого статусу;

Рі – потенціал індивіда, що включає в себе ресурси, які він може використовувати при досягненні більше високого статусу. До таких ресурсів можуть відноситися освіта, походження, зв’язки, гроші й багато чого іншого.

К – коефіцієнт конкуренції коливається в межах від 1 до 0.

L – соціальна дистанція між двома статусними шарами або групами.

Вимірявши силу, з якої індивід прагне проникнути у верхній шар, можна з певною ймовірністю прогнозувати його попадання туди. Імовірний характер інфільтрації обумовлений тим, що при оцінці процесу варто враховувати постійно мінливу ситуацію, що складається з багатьох факторів, у тому числі з особистісних відносин індивідів.

1.4. Характеристики соціальної мобільності.

Для кількісної оцінки процесів мобільності звичайно використовують показники швидкості та інтенсивності соціальної мобільності. Під швидкістю мобільності розуміється «вертикальна соціальна дистанція або число страт - економічних, професійних або політичних, які проходить індивід у його русі нагору або вниз за певний проміжок часу». Наприклад, якомусь індивідові протягом трьох років після закінчення інституту і початку роботи зі спеціальності вдається обійняти посаду завідувача відділом, а його колезі, що закінчив інститут разом з ним, - посаду старшого інженера. Очевидно, що швидкість мобільності вище в першого індивіда, тому що за зазначений проміжок часу він пройшов більше статусних рівнів. З іншого боку, якщо який-небудь індивід у результаті сформованих обставин або особистої слабості з високого суспільного становища скочується на дно суспільства, то говорять, що в нього висока швидкість соціальної мобільності, але спрямована вона донизу по статусній ієрархії.

Під інтенсивністю мобільності розуміється число індивідів, що змінюють соціальні позиції у вертикальному або горизонтальному напрямку за певний проміжок часу. Число таких індивідів якої-небудь соціальної спільності дає абсолютну інтенсивність (загальність) мобільності, а їхня частка в загальній чисельності даної соціальної спільності показує відносну мобільність. Наприклад, якщо ми будемо рахувати кількість індивідів у віці до 30 років, розлучених і таких, що перейшли в інші родини, то мова йтиме про абсолютну інтенсивність горизонтальної мобільності в даній віковій категорії. Якщо ми будемо розглядати відношення числа індивідів, що перейшли в інші родини до чисельності всіх, у віці до 30 років, то мова йтиме про відносну соціальну мобільність у горизонтальному напрямку.

Часто виникає необхідність розглянути процес мобільності з погляду взаємозв’язку її швидкості й інтенсивності. У цьому випадку використовується сукупний індекс мобільності для даної соціальної спільності. Таким шляхом можна, наприклад, зрівняти одне суспільство з іншим з метою з’ясування, у якому з них, або в який період мобільність за всіма показниками вище. Такий індекс може бути розрахований окремо по економічній, професійній або політичній області діяльності.

Соціальна стратифікація однієї й тої ж висоти, а також того самого профілю може мати різну внутрішню структуру, викликану розходженнями в інтенсивності та швидкості горизонтальної й вертикальної мобільності. Теоретично може існувати стратифіковане суспільство, у якому вертикальна соціальна мобільність дорівнює нулю. Це значить, що усередині такого суспільства відсутні сходження вгору і вниз, не існує ніякого переміщення членів цього суспільства, кожний індивід назавжди прикріплений до того соціального шару, у якому він народжений. У такому суспільстві оболонки, що відокремлюють один шар від іншого, абсолютно непроникні, у них немає ніяких «отворів» і немає ніяких сходів, крізь які і по яких мешканці різних шарів могли б переходити з одного поверху на іншій. Такий тип стратифікації можна визначити як абсолютно закритий, стійкий, непроникний або як нерухливий.

Теоретично протилежний тип внутрішньої структури стратифікації однієї й тої ж висоти, а також того самого профілю - той, у якому вертикальна мобільність надзвичайно інтенсивна і носить загальний характер. Тут перетинка між шарами дуже тонка, з великими «отворами» для переходу з одного поверху на іншій. Тому, хоча соціальний будинок також стратифікований, як і соціальний будинок нерухливого типу, мешканці різних шарів постійно міняються; вони не залишаються подовгу на тому самому «соціальному поверсі», а за допомогою величенних сходів вони пересуваються «нагору і вниз». Такий тип соціальної стратифікації може бути визначений як відкритий, пластичний, проникний або мобільний. Між цими основними типами може існувати безліч середніх або проміжних типів.

1.5. Канали, фільтри, принципимобільності.

Оскільки вертикальна мобільність присутня тією чи іншою мірою в будь-якому суспільстві й оскільки між шарами повинні існувати якісь «отвори», «сходи» або «шляхи», по яких дозволене індивідам переміщатися нагору або вниз із одного шару в інший, то слід розглянути питання про те, які ж у дійсності ці канали соціальної циркуляції. Функції соціальної циркуляції виконують різні соціальні інститути. З їхнього числа, які існують як у різних, так і в тому самому суспільстві, але в різні періоди його розвитку, завжди є кілька каналів, найбільш характерних для цього суспільства. Найважливішими із цих соціальних інститутів є: армія, школа, політичні, економічні і професійні організації, церква. Доступність шляхів для соціальної мобільності залежить як від індивіда, так і від структури суспільства, у якому він живе.

Індивідуальні здібності не допоможуть людині у підвищенні соціального статусу, якщо суспільство розподіляє винагороди на основі запропонованих ролей. З іншого боку, відкрите суспільство мало допомагає індивідові, що не підготовлений до боротьби за просування до вищих статусів. У деяких суспільствах амбіції молодих людей можуть знаходити один або два можливих, відкритих для них каналу мобільності. У той же час в інших суспільствах молодь може скористатися сотнею шляхів для досягнення вищого статусу. Одні шляхи досягнення вищого статусу можуть бути закриті у зв'язку з етнічною або соціально-кастовою дискримінацією, інші - тому, що індивід через індивідуальні особливості просто нездатний застосувати свої таланти.

Однак, для того щоб повністю змінити соціальний статус, в індивідів часто виникає проблема входження в нову субкультуру групу з більш високим стагусом, а також пов’язана із цим проблема взаємодії із представниками нового соціального середовища. Для подолання культурного бар’єру й бар’єру спілкування існує кілька способів, які використовують індивіди в процесі соціальної мобільності.

1. Зміна способу життя. Недостатньо просто заробляти і витрачати великі гроші в тому випадку, коли індивід зрівнявся в доходах із представниками більш високого соціального шару. Для засвоєння нового статусного рівня йому необхідно прийняти новий матеріальний стандарт, що відповідає цьому рівню. Обладнання квартири, покупка книг, машини і т.ін.

- все має відповідати новому, більш високому статусу. Матеріальна побутова культура - це не дуже помітний, але досить значний спосіб прилучення до більше високого стаїусного рівня. Але матеріальний спосіб життя - тільки один з моментів пристосування до нового статусу і сам по собі, без зміни інших компонентів культури небагато значить.

2. Розвиток типової статусної поведінки. Орієнтована на вертикальну мобільність особистість не буде прийнята в більше високий соціально- класовий шар доти, поки не засвоїть зразки поведінки цієї верстви настільки, щоб дотримуватися їх без яких-небудь зусиль. Зразки одягу, словесні звороти, дозвілля, манера спілкуватися - все це вимагає перегляду і має стати звичним і єдино можливим типом поведінки. Дітей часто готовлять спеціально до засвоєння поведінки, характерної для високої соціально- класової верстви, навчаючи музиці, танцям і гарним манерам. Правда, не всі аспекти субкультури соціальної верстви або групи можуть бути освоєні в результаті навмисного навчання і свідомого наслідування, але такі зусилля можуть прискорити процес прийняття індивідом субкультури більш високого соціального шару.

3. Зміна соціального оточення. Цей спосіб заснований на налагодженні контактів з індивідами й асоціаціями тієї статусної верстви, в якій соціалізується мобільний індивід. Ідеальною умовою входження в нову верству є ситуація, коли індивід повністю оточений представниками тієї верстви, куди він прагне потрапити. У цьому випадку субкультура засвоюється дуже швидко. Однак позитивним моментом налагодження зв’язків завжди служить те, що нове знайомство може створити сприятливу суспільну думку на користь новачка.

4. Шлюб із представником більш високого статусного шару. За всіх часів такий шлюб служив найкращим засобом подолання бар’єрів, що існують на шляху соціальної мобільності.

По-перше, він може значною мірою сприяти прояву талантів, якщо надає матеріальне благополуччя.

По-друге, він надає індивідові можливість швидкого підйому, часто минаючи кілька статусних рівнів.

По-третє, шлюб із представником або представницею більш високого статусу значною мірою розв'язує проблеми соціального оточення й швидкого освоєння зразків культури вищої статусної верстви.

Подібного роду шлюби дозволяли людям долати важкі соціальні бар’єри в кастовому суспільстві, а також проникати в елітні верстви. Але такий шлюб може бути корисним тільки в тому випадку, якщо індивід з більш низької статусної верстви підготовлений до швидкого засвоєння нових зразків поведінки й способу життя нового для нього соціального оточення. Якщо він не може швидко засвоювати нові культурні статуси й стандарти, те цей шлюб нічого не дасть, тому що представники вищої статусної верстви не будуть вважати індивіда «своїм».

Загальні принципи вертикальної мобільності.

1. Не існує суспільства, соціальні верстви якого були б абсолютно закритими, тобто в якому була б відсутня вертикальна мобільність у її трьох основних іпостасях - економічній, політичній й професійній.

Те, що внутрішні верстви первісних племен були цілком проникними, випливає з того факту, що усередині багатьох з них спадкування високого положення було відсутнім; вождів часто обирали, а структури були далеко не постійними, і особисті якості індивіда відігравали вирішальну роль при підйомі або спуску по соціальних сходах. Ближче всіх розташоване до абсолютно нерухливого суспільства, тобто без усякої вертикальної мобільності, так зване кастове суспільство. Його найбільше яскраво виражений тип існує в Індії. Тут вертикальна мобільність дійсно є дуже слабкою. Але навіть стосовно до цього суспільства не можна сказати, що вона відсутня у ньому зовсім.

2. Ніколи не існувало суспільства, у якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної верстви в іншу здійснювався б без усякого опору.

Будь-яке організоване суспільство є ^ратифікованим організмом. Якби мобільність була б абсолютно вільною, то у суспільстві не було б соціальних страт. Воно нагадувало б будинок, у якому не було б стелі-підлоги, що відокремлює один поверх від іншого. Але всі суспільства стратифіковані. Це значить, що усередині них функціонує свого роду «сито», що «просіває» індивідів, дозволяючи деяким підніматися наверх, залишаючи інших на нижніх «поверхах», і навпаки.

3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі.

Якщо порівняти індійське кастове суспільство і нинішнє американське в політичній, економічній та професійній сферах в обох суспільствах, то буде зрозуміло, що всі вони в Індії визначені фактом народження і є тільки трохи «вискочок», які досягли високого положення, піднімаючись із самим нижчих шарів суспільства. Тим часом як у США серед керівників промисловості і фінансів біля 40% починали бідняками. Різниця в інтенсивності вертикальної мобільності обох країн та ж сама. В Індії переважна більшість зайнятого населення успадковує і зберігає професійний статус своїх батьків; у США більшість населення змінює свою професію принаймні один раз у житті.

4. Інтенсивність і швидкість вертикальної мобільності - економічної, політичної й професійної — коливаються в рамках того самого суспільства в різні періоди його історії. Наприклад, у кризові часи великих соціальних потрясінь і революцій вертикальна соціальна мобільність по своїй інтенсивності та швидкості, звісно, набагато вище, ніж у періоди порядку і миру.

5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах (економічній, політичній, професійній) немає постійного напрямку ні убік посилення, ні убік ослаблення її інтенсивності і швидкості. Це припущення дійсно для історії будь-якої країни, для історії великих соціальних організмів і, нарешті, для всієї' історії людства.

1.6. Наслідки соціальної мобільності

Статусна нестабільність. Суспільство з відкритими границями між соціальними групами дає людині шанс піднятися, але воно ж породжує страх соціального падіння. Вона може гудити суспільство за свій низький статус, але бере всю відповідальність за низьке положення на себе.

«Середньовічний швець мав мало шансів піднятися по соціальним сходам, але для нього практично на існувало й небезпеки опуститися нижче свого статусу. Він почував себе спокійно, займаючись шевським ремеслом, і був вільний від честолюбних амбіцій і страху перед невдачею. Він міг працювати, не відчуваючи сорому або приниження достоїнства, або знаходити задоволення у своєму скромному комфорті, не маючи спраг и в розкішному житті»^[2].

Цілком можливо, що його статус не знижуватиметься, але навіть якщо він залишиться на колишньому рівні, це не означає, що індивід виконує свої соціальні обов’язки, тому що в ці обов’язки входить не просто підтримка даного статусу, але й підвищення його. Статусне занепокоєння традиційно більшою мірою проявляє середній клас, наприклад, керівники середнього й нижчого рівнів у системі управління. Представники вищого статусного рівня не мають потреби в боротьбі за більш високий статус і рідко бояться втратити його. У той же час серед індивідів, що представляють нижні рівні, далеко не всі сподіваються на соціальний підйом і беруть участь у боротьбі за більш високий статус.

Напруженість при прийнятті нових соціальних ролей. Висхідна вертикальна соціальна мобільність приводить не тільки до одержання нових благ і привілеїв, але й до появи більшої відповідальності та до нових обмежень. Трапляється, що деякі люди відхиляють запропоноване підвищення статусу тому, що при обійманні нової посади виникають додаткова напруженість і нові обов’язки, що збільшують незадоволеність. Нервове напруження та стреси серед новопризначених на більш високі посади далеко не виключення. Крім того, напруга виникає через досить важкий процес навчання зразкам нової для індивіда субкультури: новим манерам, етикету, типам взаємостосунків. Процес пристосування до нової субкультури буває дуже складним. Це іноді проявляється так сильно, що загрожує нервовими розладами та низьким зниженням мотивації виконання своєї ролі.

Розрив зв’язків у первинних групах. Багато людей орієнтовані на вертикальну мобільність і досягають значно більш високих статусів, ніж їхні батьки. Якщо батьки індивіда належать до робітничого класу, а він «вибився» у верству творчої інтелігенції і займає там досить високу позицію, то очевидно, що індивід і його батьки мають обертатися в різних субкультурах, у двох різних соціальних і інтелектуальних сферах. Спілкуючись зі своїми батьками, цей індивід буде знаходити усе менше точок дотику, загальних тем для бесіди, загальних поглядів на навколишню дійсність.

Спадна мобільність також може викликати вкрай неприємні наслідки для індивідів, ще більшою мірою, чим висхідна. Соціальне падіння розриває первинні зв’язки із друзями, багатьма родичами, може розбивати сім’ї, ставити бар’єри між батьками й дітьми.

Багато первинних груп розпадаються через соціальну мобільність. Якщо в дружньому колі робітників один з них стає керівником і починає керувати діями своїх друзів, то дружні зв’язки майже негайно припиняються. Можлива навіть конфронтація.

У цілому соціальна мобільність суспільства є суперечливим процесом. Якщо складне суспільство дозволяє індивідам відносно вільно подолати бар’єри між соціальними класами і верствами, то це зовсім не означає, що всякий індивід, що має талант і мотивацію, може безболісно й легко рухатися по щаблях сходів соціального сходження. Мобільність завжди важко переноситься всіма індивідами, тому що їм треба адаптуватися до нової субкультури, налагоджувати нові зв’язки і боротися зі страхом втратити свій новий статус. Разом з тим для складного суспільства відкритий шлях наверх, велика кількість статусів - це єдиний шлях розвитку, тому що в іншому випадку виникають соціальне напруження і конфлікти.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Андреева Г.М. Социальная психология в современном обществе: Учебное пособие для вузов / Т.Л. Алавидзе, Г.М. Андреева, Е.В. Антонюк и др.; Под. ред. Г.М.Андреевой, А.И. Донцова. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 335с.

2. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования, - 1994,-№5.-С. 155.

3. Зиятдинова Ф.Г. Образование и наука в трансформирующемся обществе // Ссоциологические исследования. - 1998. -№11.- С.70.

4. Кравченко А.И. Социология. Учебник для вузов. - М.: Академический проект, 2002. - 4-е изд. - 508 с. (Gaudeamus)

5. Майерс Д. Социальная психология / Дэвид Майерс. - Пер. с англ. В.Гаврилов, С.Шпак, С.Меленевская, Д.Внкторова. - Изд. 2-е, испр. - СПб.: ЗАО «Издательство «Питер», 1999.-688 с.: ил.

6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія, [для студ. вищих навчальних закладів] / Л.Е.Орбан-Лембрик. - Київ: Либідь, 2006. - 560 с.

7. Попова И.П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - №7. - С. 64-66.

8. Рысь Ю.И., Степанов В.Е. Социология: Структурно-логические схемы с комментариями. - М.: Академический Проект; Изд-во научно­образовательной литературы РЭА, 1999. - 244 с.

9. Сорокин П.А. Социальная стратификация и социальная мобильность // Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. - С. 302-373. (Серия «Мыслители XX столетия»)

10. Соціологія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За редакцією В.М. Пічі. Друге видання, виправлене і доповнене. - Львів: «Новий світ -2000», 2002. - 312 с.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте характеристику поняття «соціальна мобільність».

2. Охарактеризуйте узагальнену модель соціальної мобільності, запропоновану П.О. Сорокіним.

3. Дайте характеристику механізма інфільтрації у вертикальній мобільності, користуючись термінами й ідеями, висловленими К. Левіним в його теорії поля.

4. Розкрийте сутність принципів соціальної мобільності.

5. Дайте характеристику основних каналів та фільтрів соціальної мобільності.

6. Що розуміють під інтенсивністю та швидкістю соціальної мобільності?

7. Обгрунтуйте відповідь щодо існування ефективних способів висхідної індивідуальної соціальної мобільності.

8. Які наслідки має соціальна мобільність для соціальної групи та особистості?

Питання для самостійної роботи:

1. Опрацюйте основні поняття теми у тематичному словнику.

2. Опрацюйте першоджерела, зробивши конспект основних ідей авторів:

- Попова И.П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - №7. - С. 64-66.

- Зиятдинова Ф.Г. Образование и наука в трансформирующемся обществе // Социологические исследования. – 1998. - №11.- С.70.

3. Зробіть проект-презентацію на тему:

1) Види та механізми соціальної мобільності.

2) Основні канали та фільтри соціальної мобільності.

4. Обґрунтуйте власну думку у творчому ессе щодо загальноприйнятої точки зору, яка полягає у наступному: "Для досягнення будь-яких висот у суспільстві потрібно тільки трудитися й мати здібності" [7].

^s Кравченко А.И Социология Учебник для вузов - М.: Академический проект, 2002. - 4-е изд. - 508 с, (Gaudeamus)

Поиск по сайту: