Порівняйте суспільну роль різних верств населення Київської Русі та Галицько-волинської держави

Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві соціальні верстви населення поділялися на дві категорії: вільних і невільних людей. Таке стало можливим унаслідок становлення феодальних відносин. Очолював феодальну піраміду Великий князь, якому належала вся державна влада у Київській Русі. Він очолював дружину і призначав намісників. Необмежена влада Великого князя Київського була характерною рисою ранньофеодальної монархії, що оформилася в Київській Русі.

Княжу дружину складали старші воїни, тіуни, старші дружинники. їх називали «княжі мужі». Фактично це були землевласники — бояри. За службу вони отримували від князя землю й військову поживу. Бояри були впливовою економічною та політичною силою суспільства, особливо у Галицько-Волинському князівстві. Злочини, заподіяні проти бояр, каралися смертю, на відміну від злочинів проти інших верств населення.

Найбільш багата частина боярства — «великі бояри» — мала власні укріплені замки, воєнну дружину, вела торгівлю.

Смерди — вільні селяни, становили нижчу групу вільного населення. Вони мали власну землю та вели на ній господарство, повинні були платити в казну податки та відбувати військову повинність з власним конем І зброєю.

У зв'язку зі зростанням боярського землеволодіння число незалежних смердів суттєво скоротилось.

Закупи, що з'явилися в X—ХИІ ст., складали групу на-піввільних людей, які тимчасово втратили свободу, але могли її знову повернути.

Категорію невільних людей становили холопи (не мали майна, власності), рядовичи-селяни, які втратили особисту свободу через укладання з феодалами угоди, та ізгої (люди, які вибули з тієї соціальної групи, до якої належали, переважно це були колишні холопи).

Населення Київської Русі та Галицько-Волинського князівства також поділялося на ремісників, купців, священиків. Служителі церкви (митрополити, єпископи, священики, диякони, ченці та черниці) складали окрему групу населення.

Особливістю суспільно-політичного життя Галицько-Волинського князівства стала жорстока боротьба боярства і князя за владу. «Старе боярство» міст Перемишль, Ярослав, Звенигород, Городок вело запеклу боротьбу з князем Данилом Романовичем.

Висновок.У Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві сформувалися основні соціальні групи феодального суспільства, такі як землевласники (феодали) та залежні селяни. Також в тогочасному суспільстві Існувало багато перехідних соціальних категорій, які остаточно так і не оформилися.

15. Розкрийте зміст головних ідей діячів «Руськоїтрійці^. - раздел Культура

початок XIX ст. характеризується розгортанням національно-визвольного руху в Західній Україні Особливо інтенсивно рух за національне відродження розвивався в Східній Галичині.

Діячі західноукраїнського національного відродження традиційно називали себе «русинами», свою мову та церкву — «руськими», але вважали себе складовою частиною українського народу. «Русин», «руський» означали «західноукраїнський».

В 1833-1837 рр. у Львові діяв напівлегальний літературно-просвітницький гурток «Руська трійця».

37 Поширилася книжкова мініатюра. Високим рівнем тех-

Учасниками його були студенти духовної семінарії та Львівського університету. Засновники гуртка — викладачі Львівської семінарії: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич. Яків Головацький.

За мету своєї діяльності члени -Руської трійці» ставили поширення української мови, застосування її у всіх сферах суспільного життя.Члени гуртка «ходили у народ», записували народні пісні, оповіді, прислів'я та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький.Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права.

Апогеєм діяльності «Руської трійці» було видання в 1837р. у Пешті (столиця Угорщини) альманаху «Русалка Дністрова". У ньому були опубліковані науково-історичні, публіцистичні твори, народні пісні, думи, казки. Але розповсюдити -Русалку Дністрову» не вдалося: на видання було накладено арешт (поширено було всього 250 примірників). Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич були притягнуті до відповідальності як державні злочинці. На допитах вони гідно захищали українську культуру.

18. Схарактеризуйте князя Данила Романовича як історичну особистість; його внесок у розквіт

нило Романович увійшов в історію України як відомий політик та людина, яка мала неабиякі здібності.

У 1205 р. загинув його батько, перший князь Галицько-Волинської держави, Роман. Мати Данила, княгиня Анна. змушена була разом із чотирирічним Данилом та його братом Васильком покинути Галичину.

Літописи характеризують Данила як досвідченого мужа, що боровся за втілення в життя ідеї про єдність галицько-волинських земель.

У 1223 р. Данило Галицький взяв участь у знаменитій битві на Калці, де виявив себе хоробрим й умілим полководцем, мужньою людиною. Молодий князь виніс із цієї

битви повчальний урок — для спільної та успішної боротьби проти загарбників необхідно об'єднання південнорусь-ких земель.

Данилові Романовичу вдалося придушити боярські групування на Волині, заручитися підтримкою широких верств населення — ремісників, селян-общинників, міських купців, у тому числі й іноземних, частину боярства. Він зміг створити регулярну добре озброєну та підготовлену до воєнних походів і битв піхоту — «пешцив».

У 1238 р. Данило розгромив групування галицьких і перемишльських бояр, зайняв Галич і став єдиним правителем Галицько-Волинської держави.

Князювання Данила Романовича у Галицько-Волинській державі (1238—1264 рр.) стало періодом її розквіту.

Данило як талановита, освічена людина зміг стати могутнім правителем однієї з найбільших у XIII ст. держав Східної Європи.

Він вів постійну боротьбу з окремими боярськими гру пуваннями, які іноді повставали проти князівської влади. Князеві вдалося створити власний апарат управління, у якому велику роль відіграв двірськи — фактичний заступник князя у військових, адміністративних і судових справах. Також Данило Романович запровадив посади, що існували у Візантії та країнах Західної Європи. Усе це дозволило зміцнити його владу.

Данило Галицький збудував нові міста-замки Данилів, Крем'янець, Угровеськ. Він сприяв розбудові нової столиці князівства — м. Холм. Місто було укріплено, у ньому збудовано нові церкви, закладено парк, запрошено багатьох ремісників. Такі ж заходи князь здійснював й у інших містах держави. За часів князювання Данила було збудовано м. Львів (на честь старшого сина Лева).

Князь Данило Романович сприяв церковному будівни-

цтву, розвитку культури, послабленню гноблення селян-общинників боярством, розширенню прав ремісників у містах.

Данилові Галицькому вдалося встановити на певний час владу над м.Києвом. У 1238 р. війська Данила розгромили під м. Дорогичин хрестоносців, а їх керівника Бруно захоплено у полон. Улітку 1245 р. у битві під Ярославом князівське військо розгромило об'єднані сили угорців й галицьких бояр. Ярославська битва припинила агресію Угорського королівства на південноруські землі. Згодом Данило налагодив стосунки з угорським королем, уклавши шлюбний союз свого сина з донькою правителя Угорщини.

Данило Романович розпочав боротьбу проти монголо-татарськоі агресії. На жаль, монголо-татарська навала не обминула й Галицько-Волинське князівство. У 1240—1241 рр. війська хана Батия пройшлися галицько-волинською землею та спустошили міста Володимир, Галич та ін. Данило Романович оцінив свої сили та змушений був поїхати на переговори до Сарая — столиці Золотої Орди (1245р.). Він сплачував монголо-татарам постійну данину та зміцнював кордони свого князівства. Однак новий похід монголо-татар на руські землі призвів до того, що Данило змушений був прийняти умови хана Бурундая та зруйнувати фортеці-замки.

Князь Данило Романович прагнув заручитися підтримкою польських та угорських правителів, Папи Римського Інокентія IV для боротьби з татарами. Задля цього у 1254 р. князь Данило навіть прийняв від Інокентія IV королівську корону. Однак, на жаль, сподівання нового галицько-волинського короля не виправдалися.

Останні роки життя князь Данило Галицький доживав у м. Хомл, хворів, майже втратив зір. Після його смерті

Галицько-Волинська держава поступово розпалася.

24. Схарактеризуйте князя Василя-Костянтина Острозького як історичну особистість. Визначте місце Острозької академії в розвиткові української культури.

силь-Костянтин Острозький (1526--1608 рр.) увійшов в історію України як відомий український шляхтич, князь, визнаний лідер православних українців, які боролися проти ополячення та окатоличення. Він був середнім сином відомого діяча Великого князівства Литовського князя Костянтина. Василь Острозький мав великі земельні володіння на Волині, Поділлі, Київщині, Галичині, був київським воєводою, сенатором. Саме проти нього було спрямоване одне з перших козацько-селянських повстань під проводом Кришіофа Косинського (кінець XVI ст.).

Головною заслугою князя стало заснування та утримання на власний кошт найпершого в Україні вищого навчального закладу гуманітарного типу — Острозької школи (або -Острозького ґреко-слов'нно-латинського колегіуму*). Перша згадка про Острозьку академію, як стали називати заклад, датована приблизно 1576 р. Академія була побудована за принципом західноєвропейських шкіл. У ній викладалися «сім вільних мистецтв-— граматика, риторика, діалектика (ці предмети складали тривіум), арифметика, геометрія, музика, астрономія (ці предмети складали ква-дривіум). Курсу богослов'я не було. Академія стала центром освіти та книгодрукування. У ній діяв гурток учених, антиукраїнських письменників-полемістів. Князь Острозь-

кий запросив до академії першодрукаря Івана Федорова, який видав «Острозьку Біблію*' (1581 р.). Академія мала бібліотеку з фундаментальними літературними творами

Герасим Смотрицький, відомий письменник-полеміст, став першим ректором академії. Завдяки його плідній роботі «Острозька Біблія» була відредагована, до неї була складена передмова. Саме в академії Г Смотрицький створив такі відомі полемічні твори як «Ключ царства небесного», «Календар римський новий».

В академії викладали відомі вчені та викладачі грецької, латинської, церковнослов'янської мов, математики та астрономії, музики та хорового співу: Д. Наливайко, В. Су-разький, Т. Михайлович, І. Федоров, Ф. Грек, А. Римша, О. Мотовила та ін. Вони готували до видання такі відомі книжки, як «Азбука», «Буквар», «Хронологія», «Біблія» та ін., що згодом друкавав І. Федоров.

Острозьку академію закінчило майже 500 осіб, серед яких відомі діячі культури Г. Дорофієвич, М. Смотрицький, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, Багато випускніків академії згодом заснували братські православні школи у Львові та Києві, Луцьку та Бресті, інших українських і білоруських містах.

Висновок. Князь Василь-Костянтин Острозький належить до видатних представників української шляхти. Його зусиллями була створена Острозька академія, за часів існування якої значно підвищився рівень української освіти, набуло розвитку книгодрукування. Випускники академії продовжували справу боротьби за українську культуру та православну віру.

26. Розкрийте сутність та наслідки Люблінської унії для українських земель

чинаючи з XV ст формувалися умови для укладення унії між Польщею та Великим князівством Литовським. Поллца сподівалася на приєднання українських земель внаслідок злиття з Литвою. До кінця XV — початку XVIст Польща була країною, що забезпечувала пшеницею тасільськогосподарськими продуктами країни Європи. Власних земель їй не вистачало, тому вона намагалася прискорити підписання союзу. Українські, білоруські талитовські феодали (шляхтичі) прагнули мати рівні права з великими польськими землевласниками (магнатами). Литовські магнати підтримували ідею унії, але за умови збереження політичної самостійності обох держав. Українські та білоруські магнати не бажали йти на зближення з Польщею. Ливонська війна (1558— 1583) з Московською державою змусила Литву піти на зближення з Польщею.

За ініціативою польського короля Сигізмунда II в січні 1569р. до Любліна з'їхалися литовські та польські феодали на загальний сейм. Одразу ж виявилися глибокі розбіжності. Литовські феодали, боячись втратити привілеї, —. -....«.-,, айопопи г.лій сейм (парламент), але

дістали відмову. Частина з них покинула з'їзд. Сигізмуі Н погрозами примусив литовців підкоритися, а українсьи та білоруській шляхті пообіцяв привілеї польської, і тої вони підтримали польського короля.

1 липня 1569 р. Польща та Велике князівство Литовсь об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Були вв дені єдина грошова система, єдиний сейм, суд, закони; польським зразком. Польський король (водночас Великі князь Литовський) обирався польськими та литовська феодалами. Католицизм став державною релігією. Укр їнські землі (Київщина, Брацлавщина, Волинь, Полісе увійшли до складу Польщі. Територія українських земе, поділялась на 6 воєводств: Белзьке, Брацлавське, Воли ське, Київське, Подільське. Руське. Литва зберегла авт номію в питаннях місцевого самоврядування, організаі війська, судочинства.

Унія мала величезне політичне значення для подал шої долі народів Польщі та Литви. На долю українськ державності унія вплинула дуже негативно. Велика часті на українських земель потрапила під владу кріпосницьк католицької Польщі. Саме існування української наро, ності опинилося під загрозою.

Для польських магнатів та шляхти відкрилися вели можливості для завоювання українських земель, нещадн експлуатації селян і міщан та духовного пригноблення пі; кореного народу. У свою чергу, українська верхівка охо* переймала польські традиції, віру, мову. Однак важлив що українські землі були залучені до західноєвропейськ культури. До того ж, у середині XVI ст. Польща відрізнялас внутрішнім спокоєм, стабільністю на фоні кривавих рея гійних конфліктів у Німеччині. Франції, Англії, інквізиції в 1(панії, опричнини в Росії.

Висновок.Люблінська унін погіршила ситуацію в Україн але водночас почався потужний культурно-просвітницькк

рух проти національного пригноблення. Український народ відчув себе єдиною національною спільнотою, розпочав боротьбу проти пригноблення за національну незалежність.

28 Розкрийте причинивиникнення українського козацтва. Визначте місце козацтва в історії та культурі України.

Ураїнське козацтво як нова суспільна верства України почало формуватися з початку XVI ст. Термін «козак» вперше згадується в літописі 1240р.

Причини появи козацтва:1) економічні: захоплення польськими, литовськими та українськими феодалами земель, нестача у селян власної орної землі, переселення та освоєння земель Подніпров'я та степів за дніпровськими порогами ("Дикого поля»);2) соціальні: посилення феодального гніту українських селян та міщан з боку польських, литовських, українських феодалів; оформлення кріпосної залежності селян;

3) політичні: прагнення польської адміністрації перетворити козацтво на стражів південних рубежів Речі Посполитої від гурецько-татарських нападів, а також встановити контроль над втікачами за /ініпровські морої и;

4) національні: політика ополячення українського населення, гоніння на українську культуру та мову, наступ католицької церкви на права православного населення;

5) військові: виникли пізніше та були пов'язані зі зростанням небезпеки з боку Кримського ханства Козаки прагнули захистити рідну землю від спустошливих набігів татарських орд.

Соціальний склад козацтва був різноманітним: кріпосні селяни, міщани, а також усі незадоволені феодально-кріпосницькими порядками та національно-релігійним пригнобленням.

У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпровських порогів). Звідси назва козаків — запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення — січі. На початку XVIст. вони заселили та освоїли Середнє Подніпров'я, Запоріжжя. У середині XVI ст. ватажок козацтва, канівський та черкаський староста Дмитро Вишневецький (Байда) об'єднав козаків. За Дніпровськими порогами виникає козацька республіка — Запорізька Січ.

Козаки займалися землеробством, вирощували сільськогосподарські культури. Нескінченні татарські набіги робили землеробство непостійним, тому до XVIIIст. козаки відчували нестачу хліба. Степи були пасовищами для дрібної та великої рогатої худоби. Розвинене було конярство. Козаки займалися полюванням, рибальством, бортництвом (збором меду диких бджіл). Промисли не приносили достатнього прибутку, тому все більше розповсюджувалися ремесла: теслярство, ковальство, виготовлення зброї (одне з основних ремесел), бондарство.

Кожен козак мав навички торговця: необхідно було обмінювати або продавати вироби власного господарства, військові трофеї. Через Подніпров'я проходили торгові

шляхи, козаки вдавалися до грабежів татарських купців. Із середини XVII ст. використовувалися можливості посередницької торгівлі.

Образ запорізького козака став символом захисника Батьківщини. Козацтво захищало українські землі від руйнівних набігів турецько-татарських загарбників, повернуло до життя спустошені татарськими ордами південноукраїнські землі.

Запорізькі козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII—XVIII ст. їх вважали кращими піхотинцями. Козаки удосконалили сторожову та розвідувальну службу.

Із Запорізької Січі вийшли видатні історичні особи України: П. Дорошенко, Б. Хмельницький, П. Сагайдачний, І. Сірко, І. Богун та ін.

Документи останньої (Нової) Січі, що збереглися до наших днів, складають унікальний архівний фонд, який дозволяє об'єктивно вивчати історію України та сусідніх з нею країн.

Такі танці, як гопак та метелиця, зародилися на Запорізькій Січі. Кобзарство стало видатним явищем суспільного та духовного життя України. Запорізька Січ та козацтво були темами народних дум, пісень та легенд. Про Запоріжжя писали Вольтєр та Гоголь, Герцен та Чер-нишевський. Художник І. Рєпін написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

29. Схарактеризуйте внесок Михайла Грушевського в українську науку і культуру 1890-х рр.

хайло Сергійович Грушевський був видатною постаттю вісторії України — відомий вчений-історик тагромадсько-політичний діяч, перший президент Української Народної Республіки. Він не лише досліджував і писав історію, але й творив ЇЇ. Його наукова творчість формувалася під впливом творів М. Костомарова, П. Куліша, М. Драгоманова та інших видатних громадсько-політичних і культурних діячів України XIX століття. Метою діяльності М. Грушевського наприкінці XIX ст. було, як він сам писав, «служити національному українському відродженню». Навчаючись на історико-філологічному факультеті Київського університету він написав фундаментальну працю «Історія Київської землі від смерті Ярослава Мудрого до кінця XVI ст». У своїй магістерській роботі він дослідив історію Барського староства на Поділлі.

Також М. Грушевський брав активну участь у діяльності Київської громади. Вільне володіння латинською, грецькою, німецькою, французькою, англійською мовами дозволило йому ознайомитися з багатьма творами зарубіжних прогресивних діячів науки, культури, політики.

У 1894 р. М. Грушевський очолив відкриту у Львівському університеті кафедру української історії — «кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи». Його призначення австро-угорським урядом на цю посаду підтримала громадськість Східної Галичини Саме тоді М. Грушевський вперше виклав нову концепцію історії України—Руси: вона неперервна від найдавніших часів й до кінця XIX ст, анарод — єдиний герой історії. Тоді ж, у 1894 р., М. Грушевського обрали головою історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка, а згодом — головою цієї провідної наукової установи.

М. Грушевський перетворив товариство на академію наук європейського зразка. Наукове товариство видавало •Записки", які редагував М. Грушевський. За ініціативи М. Грушевського з 1898 р. почав виходити «Літературно-науковий вісник».

В історію нашої держави М. Грушевський увійшов як автор багатотомної «Історії України—Руси».

30. Схарактеризуйте значення Запорізької Січі в історії українського народу. Розкрийте причини ліквідації Гетьманщини та Запорізької Січі.

порізька Січ відіграла велику роль в історії України XVI—XVIII ст. Вона стала оплотом волелюбності українців, звідси розповсюджувалися хвилі народних повстань проти шляхетської Польщі, ненависного кріпосництва

Запорізька Січ була політичним центром українського народу й посідала ключове місце в суспільно-політичному житті країни. Саме тому українців стали називати -нацією козаків», а саму Січ за демократичні порядки — «козацькою республікою».

Образ запорізького козака став символом захисника Батьківщини.

Козацтво захищало рідну землю від гатаро-турецьких набігів

Українські землі, що були звільнені від польсько-шляхетського панування під час Національно-визвольної війни 1648—1657 рр.. отримали назву Війська Запорізького чи Гетьманщини.

У військовій справі запорізькі козаки досягли рівня кращих європейських армій XVII—XVIII ст., вважалися кращими піхотинцями, успішно штурмували турецько-та гарські фортеці. Запорізька Січ стала місцем діяльності багатьох видатних особистостей: Д. Дорошенка. Б. Хмельницького, П. Сагайдачного, І. Богуна, І. Сірка та ін.

Про Запорожжя писали Вольтер, М. Гоголь, О. Герцен, М. Чернишевський. Художник І. Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Героїчні подвиги запорізького козацтва стали основою для написання літературних творів, складання віршів, постанови вистав і фільмів.

Російський царат, занепокоєний -вольницею» Запорізької Січі й Гетьманщини, із другої половини XVIII ст. проводив політику обмеження козацьких порядків в Україні.

Останнім гетьманом України був обраний К. Розумов-ський, період правління якого назвали «золотою осінню української автономії».

Катерина II після приходу до влади прийняла рішення остаточно знищити автономію Гетьманщини й у листопаді 1764 р. видала указ про ліквідацію гетьманської влади. Замість гетьманського правління була створена Малоросійська колегія на чолі з графом П. Рум'янцевим.. У 1781 р. був скасований адміністративний поділ України на полки. Лівобережна Україна розділилася на намісництва {Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське).

Із 70-х років XVIII ст.Катерина II починає поетапну ліквідацію Запорізької Січі. Причинами цього стали:

1) успішне завершення російсько-турецьких воєн;

2) перенесення кордону Російської імперії на південь до Чорного моря;

3) утрата військового значення Запорізької Січі в боротьбі з турками й татарами;

4) участь козаків у повстаннях проти Речі Посполитої і Російської імперії (гайдамацький рух, селянська війна під проводом О. Пугачова, селянські повстання проти феодального гноблення);

5) в абсолютистській централізованій державі, якою була Росія, була неприпустимою наявність демократичних порядків і республіканської форми правління, які існували на Січі;

6) зміцнення в Росії феодалізму, коли старшина й дворяни прагнули захопити великі родючі землі, закріпачити козаків.

У 1775 р. Катерина II доручила генералу Петрові Теке-лію захопити з армією Січ, знищити Кіш, установити над козаками «єдине начальство-

У серпні 1775 р. у царському маніфесті Катерини II офіційно прої олошувалося про ліквідацію Запорізької Січі й самої назви -запорізький козак».

У 1783 о. було ліквідовано козацьке військо, а козаки були переведені в розряд державних селян. Запорізькі козаки або закріпачувалися, або тікали на Кубань, Кавказ, за Дунай, де засновували нові Січі. А землі Запорізької Січі були роздані у володіння дворянам і старшині.

Останнім кошовим отаманом Запорізької Січі був Петро Калнишевський (1690 — 1803).

31. Порівняйте роль народовців, радикалів, москвофілів усуспільно політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.

доугій половині XIX ст. західноукраїнські землі (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) знаходилися під владою Австро-Угорської імперії. Революційн події 1848—1849 рр., перетворення Австрійської імпері на Австро-Угорську, прийняття Конституції 1867р. сталі' головними причинами активізації суспільно-політичногс життя в Західній Україні. Становище української інтелі генції, духовенства та дрібного чиновництва— головни> учасників західноукраїнського національно-визвольною руху— було непростим. В українському національному русі було три основні течії: москвофіли, народовці та ра дикали.

Москвофіли організаційно оформилися в 60-ті рр XIXст. Причини появи цієї течії в західноукраїнському суспільно-політичному житті: віра в Росію як рятуваль ницю від ополячення; культурна та релігійна близькісті росіян та українців. Видатні представники москвофіли у Галичині: Д. Зубрицький, М. Качкоеський, І. Наумович; н;

Буковині: К. Богатирець; на Закарпатті: А.Добрянський, І.Раковський. Москвофіли вважали, що австрійський уряд зрадив українську верхівку, і бачили порятунок від полонізації (ополячення) в приєднанні до Москви. Москвофіли заперечували існування окремого українського народу та вважали, що галицькі русини (західні українці) є частиною єдиного великоруського народу. Практична діяльність москвофілів полягала в боротьбі з пияцтвом та створенні братств тверезості, заснуванні наукового "Товариства ім. Качковського», участі в роботі Ставропігійського інституту, Народного дому та <Галицько-Руської матиці». Москвофіли заснували політичну організацію «Руська рада», що мала стати представником всіх місцевих русинів. Москвофілів підтримував російський царизм, який прагнув вико ристати їх як протидію українському рухові.

Протилежну позицію в суспільно-політичному русі займали народовці. Ця течія виникла на початку 60-хрр. та бажала об'єднати всіх національно саідомих українців для протистояння ополяченню та захисту інтересів українців. Видатні представники народовців у Галичині: В.Барвин-ський, Ю. Романчук, на Буковині: С.Смаль-Стоцький, М. Василько; на Закарпатті: А. Волошин, Ю.Жаткович. Співчували деяким ідеям народовців І.франко, М.Пав-лик, М.Драгоманов. Народовці вважали, що вирішити проблеми західних українців можна, лише спираючись на народ. Для цього необхідно підвищити його національну свідомість, захистити мову та літературу та підвищити культурно-освітній рівень. Згодом розвивалася ідея необхідності об'єднання всіх українців— західних та східних. Ідеї народовців були відображені в таких періодичних виданнях, як -Вечорниці», «Буковина», «Справа», «Нива», «Руслан», «Правда»'. Практична діяльність народовців полягала в сприянні відкриттю у Львові українського про-фесійного театру (1864), наукового товариства -Просвіта» (1868). Літературного товариства ім Т. Г.Шевченка (1873). Першою політичною організацією народовців стала заснована в 1885р. «Народна рада-, яку очолив Ю. Роман-чук. -Народна рада- перетворилася на представницький орган західних українців та сприяла національному розвиткові Галичини.

У Західній Україні поступово сформувалася радикальна течія. З діяльністю західноукраїнських радикалів пов'язане створення перших українських політичних партій в Галичині. Причинами створення політичних партій можна вважати: 1) загальну політизацію національного руху вГаличині; 2) розкол в народовському русі — на прихильників угодсвницькій позиції відносно поляків та австрійського уряду та на прихильників радикальної позиції у розв'язанні національного питання. У жовтні 1890 р. радикально настроєні діячі українського визвольного руху створили Русько-українську радикальну партію (РУРП) Партія почала боротьбу з тими представниками національного руху, які пішли на співпрацю з поляками та австро-угорським урядом (-новоерівцями»). Радикали прагнули демократизувати суспільне життя, використати досягнення культури та науки для підвищення національної свідомості українців, об'єднання українців в єдину державу. Головною ідеєю РУРП стало об'єднання ідеалів наукового соціалізму з національними інтересами українців. Керівники РУРП — І.Франко, М.Павлик, С.Данилович, Є.Левицький — виступали за передачу землі шляхом ЇЇ викупу у власність селянських общин, надання селянам кредитів для викупу землі та подальшої сільськогосподарської діяльності. Свої ідеї радикали висловлювали віазе-тах «Громада» та «Хлібороб». Практична діяльність радикалів полягала у відкритті громадських читалень.

32. Схарактеризуйте основні відмінності трьох основних етапів українського визвольного руху: академічний, українофільський І політичний.

рмування індустріального суспільства на українських землях, які наприкінці XVIII — у XIX ст. входили де складу Російської та Австро-Угорської імперій, позитивне

вплинуло на формування українського визвольного руху. Історики умовно виділили три основні етапи його розвитку: ■ академічний, або науковий;

• українофільський (українолюбський або культурницько-видавнииький);

• політичний.

У першій половині XIX ст. група вчених і освічених діячів українського суспільства провели велику дослідницьку етнографічну та культурницько-історичну роботу. Вони не просто збирали народні пісні, перекази, байки, легенди, казки, але й досліджували та публікували їх. Так, завдяки зусиллям П. Гулака-Артемовського побачили світ поетичні та літературні твори української мови, яку автор вважав «умираючою». У 1834 р. Г. Квітка-Основ'яненко видав у Харкові «Малоросійські оповідання-. Гурток харківських романтиків (А. Метлинський, Л. Боровиковський, О. Корсун) поетичними творами довів, що українська мова «жива» та «ие вмирає*.

У першій половині XIX ст Україну уславили імена таких громадсько-культурних діячів: В. Каразін. І. Срезиєвський, М. Максимович. П. Лукашевич, М. Левицький, І. Могиль-ницький, М. Лучко та ін.Другий етап українського визвольного руху — культурницько-видавницького періоду — характеризувався появою низки видавничих, культурно-просвітницьких, археографічних, музейнихорганізацій. Зокрема, було відкрито Харківський (1805 р.) та Київський (1834 р.) університети, «Товариство історії і старожитностей російських^ (Одеса, 1834 р.), «Товариство галицьких греко-католицьких священиків...». «Руська трійця» в Полтаві та ін. За цей час видано неперевершені пам'ятки літератури, переказів та ін., серед яких слід відзначити альманах «Ру-салка Дністрова". Діяли громади та різні культурні організації.

У період третього етапу всеукраїнського національного руху він набув політичного характеру. Ключовою ідеєю в цей період стає вимога здобути суверенітет нації. Першооснови закладено в діяльності таких організацій та громад, як Кирило- Мефодіївське товариство, Головна Руська Рада, Харківсько-Київське таємне товариство, Братство тарасівців. Найвідомішими діячами були Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак, Гр. Яхимович, М. Куземський, М. Драгоманов,І Франко та ін.,

Висновки.Український національний визвольний рух привів до національного відродження та започаткував відродження процесів державної незалежноо

20. Визначте особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського до і після Кревської унії.

літична роздробленість та золотоординське ярмо призвели до того, що українські землі в XIII—ХУст. були

захоплені.іноземними державами. Литовська держава, яка виникла в XIII ст., протистояла просуванню золото-ординських завойовників на північний захід. Водночас Литовське князівство почало здійснювати захоплення українських та білоруських земель: розпочав Міндовг (засновник Литовської держави), продовжили — Вітен та Гедимін. Політику приєднання українських земель до Литви проводив князь Ольгерд (1345— 1377 рр.). Він завоював велику частину українських та частину білоруських земель. У 1363 р. Ольгердом був взятий Київ. Князь Вітовт (1392— 1430рр.) захопив південноукраїнські степи аж до Чорного моря та сучасної Одеси.

Причини швидкого захоплення: 1) Русь була послаблена золотоординським ярмом: 2) чимало князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись союзом з нею зберегти свої землі від натиску Тевтонського ордену та монголо-татарського іга.

Приєднавши землі Білорусі, України та частково Московської держави (Смоленщину), Литва перетворилася на багатонаціональну державу, де переважало не литовське, а слов'янське населення з традиційною культурою та правом (9/10 населення — українці та білоруси). Князівство стало називатися Великим князівством Литовським. Зазначені обставини вносили специфіку в його життя. Руська мова визнавалася в Литві державною, закони були складені на основі «Руської правди-. Православна церква також залишалася пануючою в духовному житті литовського суспільства. Великі міста, такі як Київ та Луцьк, отримали привілеї, що забезпечили розвиток ремесел і торгівлі. Міське управління складалося з місцевих людей. Значна влада в цих землях належала місцевій українській та литовській знаті. «Старе — не змінюємо, нове не впроваджуємо- — такий був принцип правління литовських князів.

-18

Утримувати під своєю владою неозорі землі України литовцям було важко. Українські магнати та шляхта прагнули забезпечити свої матеріальні права, зберегти відносну незалежність від литовців. Тому союз Литви з Польщею, яка набирала політичного впливу б Східній Європі, став неминучим. 14 серпня 1385р. у м. Крево було укладено унію (союз) між Литовським князем Ягайло та польською королевою Ядвігою, яка отримала назву Кревська унія. Згідно з умовами унії польські пани заволоділи українськими землями, католицтво було проголошено державною релігією, почався процес ополячення місцевого населення, зїї підписанням розпочався процес ліквідації удільних князівств України.

Литовські князі ліквідували незалежність Волинського (1452р.). Київського (1471р.) та інших князівств. Вони перетворювалися на провінції (воєводства), де правили литовські намісники — моєводи.

Поиск по сайту: