Загальні основи суспільного виробництва

майор Д. Ботин

1. Фактори суспільного виробництва.

2. Процес виробництва, його результат та ефективність.

3. Форми суспільного виробництва. Товар та його властивості.

4. Гроші та їх функції. Закон обігу грошей.

1. Фактори суспільного виробництва.

Для того, щоб жити, людина має задовольняти свої потреби. Потреби поділяють на первинні (нижчі) та вторинні (вищі). Під першими розуміють фізіологічні потреби людей в їжі, одязі, взутті, житлі тощо. Вторинні утворюють головним чином духовні потреби - в освiтi, лiтературi, мистецтві, розвагах, у спілкуванні з іншими людьми i т.п.

Загальновизнані потреби мають об`єктивний характер, необхідність їх задоволення породжує у людей, фірм i суспільства економічні інтереси. Розрізняють особисті, колективні, суспiльнi та інші інтереси. Часом економічні інтереси різних суб’єктів господарювання можуть бути суперечливими. Але у будь-якому випадку саме економічні інтереси виступають стимулами до трудової та підприємницької діяльності, формують матеріальну зацікавленість у її результатах. Саме інтереси та потреби людей є вихідним пунктом процесу виробництва та його спонукальним мотивом.

Для того, щоб розпочати процес виробництва, треба поєднати фактори виробництва (елементи продуктивних сил), необхідні для виготовлення того чи іншого продукту.

Фактори виробництва поділяють на особисті та речові. У сучасній економічний теорії існує дві класифікації факторів виробництва.

Перша класифікація робить акцент на ролі фактора у процесі виробництва. Відповідно до неї до особистих факторів виробництва відносять робочу силу, а до речових (які мають назву засоби виробництва) – предмети праці та засоби праці.

Робоча сила – це здатність до праці, сукупність фізичних, розумових i творчих сил людини, які використовуються при створенні життєвих засобів. Робоча сила споживається в процесі праці.

Засоби виробництва поділяються на предмети i засоби праці. Під предметами праці розуміють усе те, на що спрямована людська праця (земля, сировина, матеріали, енергоносії). Засобами праці називають те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці (верстати, обладнання, машини, виробничі будівлі, споруди, комунікації, а також природні умови виробництва).

Таким чином, робоча сила є активним фактором виробництва, предмет праці – пасивним фактором виробництва, а засіб праці – посередником між ними.

Друга класифікація факторів виробництва бере до уваги їх походження. Відповідно до неї до особистих факторів виробництва відносять труд та підприємницьку здібність (здатність ефективно поєднувати і використовувати інші фактори виробництва, створювати і застосовувати нововведення, йти на допустимий виправданий ризик), а до речових – капітал (усі вироблені людиною засоби виробництва) та землю (природні ресурси – корисні копалини, земельні, лісні та водні ресурси, флора і фауна). Наприклад, для того, щоб виростити пшеницю, потрібні наступні фактори виробництва: труд сільськогосподарських працівників, підприємницькі здібності фермера, сільськогосподарські машини (фактор капітал), родючі ґрунти (фактор земля).

В процесі еволюції виробництва його фактори постійно розвиваються. З’являються нові предмети праці, відсутні в природі матеріали з наперед заданими властивостями (наприклад, полімери, синтетичні смоли, термостійкі високоміцні та інші матеріали), в результаті чого виробництво звільняється від обмеженості природних матеріалів. Науково-технічна революція породжує принципово нові засоби праці (електронно-обчислювальні машини нових поколінь, персональні комп’ютери, верстати з числовим програмним управлінням, робототехнічні комплекси, роторні та роторно-конвеєрні лінії, обробні центри тощо), що мають високу продуктивність та служать основою інтенсифікації виробництва і створення більш сприятливих умов праці. Поступово підвищується кваліфікація і вимоги до робочої сили, а також змінюється сам характер праці – спостерігається еволюція від фізичної до розумової і далі – до творчої праці.

Поступово виникають нові фактори виробництва. В умовах постіндустріального суспільства самостійними та системоутворюючими стають такі фактори як менеджмент (організація і управління виробництвом), наукові знання, інформація, екологія.

2. Процес виробництва, його результат та ефективність.

Поєднання особистого та речових факторів виробництва складає зміст процесу виробництва.

Виробництво завжди носить суспільний характер, бо будь-яке життєве благо створюється або в результаті кооперації або в результаті поділу праці. Навіть праця окремого ремісника, фермера, письменника, програміста є частиною суспільного виробництва, бо вони працюють у системі суспільного поділу праці.

Суспільне виробництво – це сукупність окремих виробництв в їхньому взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежності. Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво. До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких створюються матеріальні блага (паливно-енергетичний комплекс, промисловість, сільське і лісне господарство, будівництво), і підприємства, що надають матеріальні послуги (вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля, громадське харчування, кредитно-фінансові послуги, спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних), прикладна наука).

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги (роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я, фундаментальна наука) та заклади, що створюють духовні цінності (освіта, культура, мистецтво тощо).

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей, швидко розвивається сфера послуг, сфера інформаційного обслуговування виробництва.

Результати виробництва втілюються у життєвих благах – продуктах виробництва. Результатом суспільного виробництва є сукупний суспільний продукт – сукупність усіх матеріальних і духовних благ, що вироблені у національному господарстві за певний період часу (рік, місяць, день).

Сукупний суспільний продукт має наступну натурально-речову структуру:

предмети споживання – речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага;

засоби виробництва – речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення інших благ;

послуги – корисний ефект людської праці, який не має речової форми і споживається в момент його виробництва;

воєнна продукція – товари, що задовольняють потребу суспільства у національній безпеці.

Важливою характеристикою суспільного виробництва є його ефективність. Виробництво є ефективним, якщо вартість створеного продукту перевищує витрати на його виробництво. Поняття ефективності виробництва стосується як окремого підприємства, так і національного господарства у цілому.

Для вимірювання ефективності виробництва розраховують показники віддачі і ємності. Показник віддачі характеризує результат, який припадає на одиницю використаних ресурсів, і розраховується як відношення результатів виробництва до витрат, пов’язаних з ним. Показник ємності показує, які витрати потрібно зробити, щоб отримати одиницю результату, і розраховується як відношення витрат ресурсів до результатів виробництва. Таким чином, показники віддачі і ємності є оберненими один до іншого.

Показники віддачі і ємності розраховуються окремо за кожним фактором виробництва і мають специфічні назви:

Вказані показники характеризують економічну ефективність. Однак не менше значення має також і соціальна ефективність. Її характеризують такі показники як умови праці, характер і змістовність праці, співвідношення робочого та вільного часу, вплив виробництва на навколишнє середовище тощо. Досвід світової економіки показує, що часом підвищення економічної ефективності супроводжується погіршенням показників соціальної ефективності: надмірною інтенсифікацією праці, фактичним зменшенням вільного від роботи часу, забрудненням навколишнього середовища.

3. Форми суспільного виробництва. Товар та його властивості.

Існують дві основні форми суспільного виробництва – натуральне і товарне. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це така форма організації виробництва, при якій процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника. В таких умовах створений продукт (його називають натуральний продукт) не набуває товарної форми, а утворює фонд життєвих коштів самого виробника. Натуральне виробництво можливе за умови незначних за обсягом і одноманітних за складом потреб.

Натуральне виробництво існувало у первісних народів, у рабовласницьких державах, в феодальну епоху. Ця форма господарювання характерна для традиційної економічної системи. В сучасних умовах воно існує у слаборозвинених державах, де переважає доіндустріальна економіка. На індустріальній стадії розвитку натуральне господарство змінює товарне виробництво.

Товарне виробництво – це така форма організації виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. Продукт праці стає товаром.

Порівняємо риси натурального та товарного виробництва:

Умовами виникнення товарного виробництва є 1) розвинений суспільний поділ праці, який створює об’єктивну необхідність обміну між людьми продуктами різних видів праці: внаслідок спеціалізації виробника на виготовленні певного виду продукції він змушений відмовитися від виготовлення інших потрібних йому товарів і купує їх на ринку у інших виробників; 2) індивідуальне привласнення результатів праці: приватна власність виокремлює товаровиробників у самостійні господарські одиниці, і єдиною формою економічного зв’язку між ними стає обмін через ринок.

Життєздатність товарного виробництва пояснюється тим, що йому притаманний ефективний механізм економічного змагання виробників, який забезпечує могутні стимули до економічного зростання; товарне виробництво має унікальну здатність адаптуватися до різноманітних форм власності; в умовах товарного виробництва виробники достатньо гнучко реагують на швидкозмінні потреби споживачів, забезпечують більш повне їх задоволення і цим реалізують стратегічну мету суспільного розвитку.

Найважливішою категорією товарного виробництва є товар - продукт праці, призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. В свою чергу, обмінюватися може лише те, що потрібно людям, що має певну корисність. Ця властивість товару задовольняти певну потребу людини називається споживна вартість товару. Споживну вартість має будь-який товар, але він може її втратити, якщо втратить свої корисні властивості або зникне сама потреба у цьому товарі.

Для того, щоб стати товаром, продукт повинен мати ще одну властивість – спроможність обмінюватися на інші товари. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари у певних кількісних пропорціях називається мінова вартість товару.

Чим же визначається вартість товару? Згідно із законом вартості, вартість товару вимірюється суспільно необхідними витратами на його виробництво. Ці витрати відображають середні умови виробництва товару в країні, тому вартість є своєрідним нормативом, який формується на ринку і в який виробники мають «вкластися». Саме вартість лежить в основі цін на товари.

4. Гроші та їх функції. Закон обігу грошей.

Процес поступового еволюційного розвитку обміну породжує появу особливого товару, який стихійно виділяється з поміж усіх інших товарів для виконання функції загального еквіваленту обміну. Цей товар отримав назву гроші. Отже, гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента обміну. З появою грошей виникла і ціна – грошовий вираз вартості товару.

Сутність грошей проявляється у їх функціях:

1) міра вартості – за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Цю функцію гроші виконують ідеально, за допомогою призначення товарам цін;

2) засіб обігу – гроші опосередкують мінові відносини. Цю функцію гроші виконують реально;

3) засіб платежу – гроші обслуговують погашення різних боргових зобов’язань (виплата заробітної плати, сплата ренти, податків, комунальних платежів, кредитних платежів);

4) засіб накопичення – за допомогою грошей утворюються заощадження, тобто грошові резерви з метою страхування або нагромадження багатства. Цю функцію найкраще виконують стабільні валюти;

5) світові гроші – обслуговування міжнародних розрахунків. Цю функцію виконують тільки вільно конвертовані валюти (долар США, фунт стерлінгів, євро, ієна тощо).

У своїй еволюції гроші пройшли три етапи:

1) товарний (зерно, худоба, хутро, прикраси тощо);

2) металевий (золото та срібло);

3) паперово-кредитний (банкнота, казначейський білет, чек, кредитна картка).

Важливою умовою функціонування ринкової економіки є відповідність між вартістю товарів, створених в країні, і кількістю грошей, які знаходяться в обігу та опосередковують реалізацію товарів.

Грошовий обіг регулює закон грошового обігу. Він визначає, що кількість грошей, необхідних для обігу (з урахуванням швидкості обігу грошової одиниці), має відповідати обсягу товарної маси, призначеної для реалізації на ринку.

P×Q = M×V,

де: М – грошова маса;

V – швидкість обігу грошей;

P – рівень цін;

Q – обсяг виробництва;

P×Q – товарна маса;

M×V – грошова маса.

Відповідно: М= P×Q / V.

Порушення пропорції між товарною та грошовою масою призводить до інфляції (знецінення грошей).

Поиск по сайту: