АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Європейське мовознавство епохи середньовіччя та Відродження

Читайте также:
  1. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму
  2. Господарство суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя.
  3. Давньокитайське мовознавство.
  4. Економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя.
  5. КРИМ У ПЕРІОД ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  6. Місце мовознавства в системі наук. Прикладне мовознавство.
  7. Мовознавство в Давній Греції та Римі.
  8. Мовознавство в Давній Індії.
  9. Мовознавство на сучасному етапі
  10. Мовознавство на сучасному етапі
  11. Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна.

Протягом VI—XII ст. у Західній Європі зусилля вчених були спрямовані переважно на засвоєння ла­тинської спадщини. Вивчення граматики було цілком підпорядковане логіці, визна­но логіко-граматичні ідеї Арістотеля. Граматику Доната застосовували для тлумачення явищ інших мов. Лише з XIII ст. граматика стає частиною філософії, ключем до розуміння природи людського мислення. Формується концепція філософської граматики, яка протиставляється практичній граматиці. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розме­жування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — мо­дуси існування, модуси поняття і модуси позначення.

У XV—XVI ст., тобто в епоху Відродження з її культом Людини і Прекрасного, виникає зацікавлення культурними й науковими пошуками Давньої Греції, давньогрецькою мовою, згодом давньоєврейською, а та­кож живими національними мовами. Канонічні тексти Біблії почали перекладати з давньоєврейської (Старий Заповіт) і давньогрецької (Новий Заповіт) на живі лі­тературні мови. З'являються граматики європейських мов — іспанської та італійської (XV ст.), французької, англійської, німецької (XVI ст.). В Італії, Іспанії, зго­дом у Франції та інших країнах Європи виникають академії, які досліджують мови з метою їх нормування. Водночас формуються самостійні мовознавчі традиції.

Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контак­там з різномовними країнами, що стимулювало укла­дання багатомовних словників.

У XVII ст. виникає ідея створення «всесвітньої мови», що вимагало виявлення властивостей реаль­них мов.

У філософії мови простежувалися три кон­цепції: емпірична Ф. Бекона, раціоналістська Р. Декарта, науково-філософська Г.-В. Лейбніца.

Френсіс Бекон (1561—1626) за основу своєї концеп­ції філософської граматики взяв принципи індуктив­ного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій бу­ли б відображені достоїнства й недоліки кожної з них. Шляхом домовленості можна було б створити спільну, єдину для всього людства мову, яка б увібрала в себе переваги всіх мов.

Рене Декарт (1596—1650) запропонував ідею ство­рення так званої філософської мови. Вона мала ввібра­ти таку сукупність понять, яка б дала змогу їй у резуль­таті формальних операцій за певним алгоритмом ви­водити нові знання. На його думку, всі поняття можна звести до порівняно невеликої кількості елементарних одиниць, тобто далі неподільних ідей, які піддаються обчисленню.

Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716) мав на меті відшукати такий науковий метод, який дав би змогу збагнути сутність мислення і слугував би засо­бом наукового відкриття. Він виступив з ідеєю ство­рення універсальної символічної мови, близької до логіко-філософських та математичних побудов. За основу цієї концепції взято тезу: всі складні ідеї є комбінація­ми простих.

Мовознавство XVII ст. розвивалось двома шляха­ми — дедуктивним (створення універсальної грама­тики) та індуктивним (спроба виявити спільні влас­тивості наявних мов).

Арно і Лансло в XVII ст. виявили те, до чого прийшли лінгвісти лише наприкінці XX ст. їхня заслу­га в тому, що вони порушили кардинальні теоретичні проблеми, важливі як для загальної теорії мови, так і для пізнання співвідношення між категоріями мислен­ня та мови і для осягнення розумом механізмів, які керують моделями мовленнєвого акту.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)