Темпи мовних змін

Не все в мові змінюється з однаковою швидкістю. Мовлення змінюється швидше від мови, лексика від граматики, синтаксис від морфології. Та й не вся лек­сика змінюється в однаковому темпі. Словниковий фонд, особливо його ядро, змінюється дуже повільно порівняно з периферійною лексикою. Як довів автор методу глотохронології М. Сводеш, найнеобхідніші і найважливіші слова основного словникового фонду, що позначають речі, явища і поняття, які обов'язко­ві для будь-якої культури і в будь-який історичний відтинок часу, обновлюються за 1000 років на 20 відсотків [Сводеш 19606: 23—52; Сводеш 1960а: 53—87].

Темпи змін залежать від багатьох причин. Фоне­тичні зміни, які є дуже повільними, відбуваються швид­ше за сприятливих умов. Так, наприклад, у XII ст. зни­кають у давньоруській мові зредуковані голосні [ь] і [ь] за умови, коли вони знаходилися у слабкій позиції (в кінці слова, перед складом із голосним повного тво­рення та перед складом із [т>], [ь] у сильній позиції). Звуки, які знаходилися у сильній позиції (під наголо­сом, перед складом із слабкими |/ь], [ь]), перейшли в голосні повного творення [о], [є] (сьнь — сон, ст>на — сна, дьнь — день, дьнкх — дня). Процес занепаду зреду­кованих не проходив одночасно на всій території по­ширення давньоруської мови. Він ніби пересувався з півдня на північ. Доведено, що в XIII ст. на новгород­ських землях ці зредуковані голосні ще зберігалися.

Отже, в різних говірках темп змін звуків неоднако­вий. Про це свідчить також історія звука [£]. У смо­ленських говірках він був утрачений у XIII ст., тоді як у Москві він вимовлявся до початку XVIII ст.

, Теорія мови

У різні історичні періоди темп фонетичних (як і мовних загалом) змін також неоднаковий. Так, зане­пад зредукованих призвів до інтенсивної перебудови всієї фонологічної системи давньоруської мови: пе­рестав діяти закон відкритого складу і закон складо­вого сингармонізму; набули широкого розповсюджен­ня односкладові слова, з'явилися нові чергування го­лосних (чергування [о], [є] з нулем звука, а згодом в українській мові чергування етимологічних [о], [є] з [і], що стало специфічною рисою української фонети­ки); почали діяти процеси асиміляції, дисиміляції, спрощення голосних; оформляється співвідносність приголосних за дзвінкістю — глухістю і за твердістю — м'якістю.

Як бачимо, період XII—XIII ст. відзначався бурхли­вими фонетичними змінами в нашій мові, поштовхом до якого став занепад зредукованих [ть], [ь]. Саме цей період відділяє давньоруську фонетико-фонологічну систему від сучасної української. Пізніше якихось суттєвих змін в українській фонетико-фонологічній системі не сталося.

Дуже повільно змінюється й граматична, особливо морфологічна система. Однак спостерігалися періоди, коли ці зміни відбувалися інтенсивніше. Для всіх східнослов'янських мов такими були XIII—XIV ст. Са­ме в той час замість чотирьох форм минулого часу (аориста, імперфекта, перфекта і плюсквамперфекта) встановилася одна, що походить від перфекта. У той же приблизно період з коротких активних дієприкмет­ників теперішнього й минулого часу виникли дієприс­лівники, відбувся перерозподіл й уніфікація типів від­мін іменників, занепад двоїни, розвиток категорії істот тощо.

Хоч у розвитку мови бувають більш інтенсивні і менш інтенсивні періоди, однак мова ніколи не зміню­ється різко. В іншому разі різні покоління людей не розуміли б одне одного. Повільність і неодночасність змін різних підсистем забезпечують надійне функціо­нування мови як засобу спілкування.

Темпи мовних змін залежать також від соціаль­них умов функціонування мови, від мовних контак­тів, від писемної традиції тощо. У доісторичні часи мови змінювалися швидше. З появою писемності темпи мовних змін уповільнилися. Вважають, що при інтерпретації цього питання не можна не врахо-

Поиск по сайту: