АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Фонологічні школи

Читайте также:
  1. Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик
  2. Громадянське виховання – це виховна діяльність школи, сім’ї і громадськості спрямована на формування громадянської культури вихованців.
  3. Деякі психологічні школи вивчення особистості
  4. Ключові ідеї класичної (адміністративної) школи А.Файоля
  5. Ключові ідеї школи наукового управління(індустріальної) Ф.Тейлора
  6. Концепція середньої загальноосвітньої школи в Україні
  7. Концепція Школи діалогу культур
  8. Місце і роль сім’ї у вихованні молодших школярів. Функції сім’ї у суспільстві. Форми зв’язку школи та сім’ї.
  9. Основні наукові школи менеджменту.
  10. Особливості навчання ліворуких дітей у практиці роботи вчителів початкової школи
  11. Поняття економіки та основні етапи розвитку економічної теорії, її напрями та школи.
  12. Попередники Мілетської школи

У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного по­гляду на природу фонеми. Більше того, існує проблема реальності фонеми. Якщо Д. Джоунз і Л. Блумфільд є прихильниками концепції фізичної реальності фонеми, І. О. Бодуен де Куртене і Е. Сепір — концепції психо­логічної реальності фонеми, а Л. Єльмслев — концеп­ції семіотичної реальності (фонема — фігура, що слу­жить для побудови знаків), то У.-Ф. Тводдел оголошує фонему фікцією, яка існує лише в метамові лінгвіста, логічним конструктом, створеним з метою зручності опису. Однак і лінгвісти, які визнають реальність фо­неми й об'єктивність відношень фонем, що ґрунтують­ся на відношеннях у звуках мови, але розкриваються лише в функціонуванні всієї системи мови, розходять­ся в розумінні деяких суттєвих питань. Так, у Росії існує дві фонблогі'чт школи — Санкт-Петербурзька і Московська, кййцепції фонеми яких багато в чому різняться. * '

Санкт-Петербурзька фонологічна школа (осново­положник — Л. В. Щерба; представники — Л. Р. Зін-дер, М. І. Матусевич, О. М. Гвоздєв, Л. Л. Буланін, С. Б. Бернштейн, Л. В. Бондарко) розглядає фонему як звуковий тип. У центрі уваги цієї школи — розрізнен­ня звукових оболонок морфем і слів, а не їх тотож­ність. Згідно з концепцією Санкт-Петербурзької фоно­логічної школи звуки [о] і [л] в таких словоформах, як води [водьі] і вода [влда] є різними фонемами, а звук [т] у словах сад [сат] і том [том] — однією. У словах рог [рок] і рок [рок], коз [кос] і кос [кос] фонемний склад однаковий, тут є нерозрізнення морфем, а не фонем. У складі однієї й тієї самої морфеми можуть бути різні фонеми (чергування фонем у морфемі).

Принцип підходу цієї школи'—прагнення пов'яза­ти лінгвістичну природУфонеми з її роллю в мовленні. Саме тому вчені Санкт-Петербурзької школи вивчають матеріальні властивості звуків, експериментально дос­ліджують їх. Уважають, що теорія Санкт-Петербурзької фонологічної школи має практичне застосування в лі­куванні звукових порушень при різних захворюваннях, в автоматичному аналізі й синтезі мовлення, у створен­ні іспитових тестів, у техніці зв'язку, лінгводидактиці.

Московська фонологічна школа (засновники Р. І. Ава-несов, П. С. Кузнецов, О. О. Реформатський, В. М. Си-

Фонологічна система мови

доров, О. М. Сухотін, Н. Ф. Яковлєв, Г. О. Винокур, А. Б. Шапіро) при визначенні фонеми і фонемного складу мови застосовує морфемний критерій (у цент­рі уваги не розрізнення звукових оболонок значен­нєвих одиниць, а їх тотожність). Фонему розгляда­ють як сукупність диференційних ознак, через що фонологічні одиниці, які розрізняють словоформи, але забезпечують єдність слова, належать до однієї фонеми. Звуки [о], [л], [т>] у словах води [вбдьі], вода [влда], водяной [ввд^нбі] є варіантами однієї фоне­ми <о>, а останній звук у слові сад [сат] і перший звук у слові том [том] є різними фонемами. Таким чином, фонема як абстрактна одиниця не може бути ототожнена з жодною конкретною звуковою одини­цею. Фонема — це сукупність звуків, що чергуються позиційно. До неї можуть входити різні звуки — близькі й далекі і навіть нульовий звук. Саме Москов­ська фонологічна школа створила теорію паралельних і перехресних рядів чергувань фонем, увела поняття гіперфонеми. Теорія Московської фонологічної школи знаходить застосування не тільки у фонології, а й у словотворі, морфології, синтаксисі, лексикології тощо. Ідеї Московської фонологічної школи узагальнені в праці М. В. Панова [Панов 1967]. З інших фонологіч­них шкіл найвідомішими є Празька, Лондонська, Аме­риканська і Копенгагенська.

У 30-х роках XX ст. зародилася діахронічна фоно­логія (праці Є. Д. Поливанова, Р. Якобсона, пізніше А. Мартіне). В Україні зародження фонології пов'язане з іменами Є. К. Тимченка («Курс історії українського язика. Вступ і фонетика», 1929), О. Н. Синявського («Спроба звукової характеристики літературної укра­їнської мови», 1929) та О. Б. Курило («До поняття «фонема», 1930). Далі фонологічні ідеї стосовно укра­їнської мови розвивали І. 3. Петличний, П. П. Костру-ба, Ф. Т. Жилко, Л. І. Прокопова, В. С. Перебийніс, Н. І. Тоцька та ін.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.002 сек.)