ТЕМПИ ЕВОЛЮЦІЇ

Згадаєте! Хто автор гіпотези катастроф і в чому її сутність? Що таке ценофобы й ценофилы?

Темпи еволюції - це час, протягом якого виникли певні систематичні групи (від видів до царств).

Дарвін уважав, що еволюція - це поступовий процес, що здійснюється шляхом безперервних незначних змін. Ламарк дотримувався подібних поглядів, однак указував, що внаслідок «внутрішнього прагнення до прогресу» значні ускладнення організації (градації) здійснюються протягом незначного відрізка часу, стрибкоподібно.

Автори синтетичної гіпотези темпи еволюційних процесів зв'язували із частотою зміни поколінь. Вони засновували свої висновки на такому логічному висновку: чим вище темпи зміни поколінь, тим швидше корисні мутації поширюються в популяціях. Це веде до зміни фенотипів і зрештою до видоутворення. Таким чином, згідно із цими міркуваннями, частота зміни поколінь прямо пропорційна темпам еволюції.

Однак палеонтологічні дані суперечать цій гіпотезі. Так, у балтійському янтарі, вік якого близько 40 млн років, виявлено більше 20 видів комах і кліщів, що практично не відрізняються від сучасних. Один з видів невеликих ракоподібних - щитнів, широко розповсюджений у сучасних прісних водоймах, відомий у викопному виді, починаючи із тріасового періоду, тобто близько 230 млн років тому. Всім цим організмам властива висока швидкість зміни поколінь (не менш одного в рік). Однак загін хоботних ссавців, зміна поколінь у представників якого здійснюється дуже повільно (20-30 років), виник близько 36 млн років тому, дав у минулому велика кількість різноманітних форм, а зараз близький до вимирання. Отже, темпи еволюції й історичний час існування певного виду або систематичної групи більше високого рангу не залежать від частоти зміни поколінь. Інших поглядів на темпи еволюції дотримуються прихильники гіпотез неокатастрофизма й саль-тационизма.

Неокатастрофизм (від греч. неос - новий і катастрофі - переворот) - система поглядів, заснована на факті етапності розвитку життя на Землі.

Етапність історичного розвитку живого полягає в тому, що протягом кожного геологічного періоду існували певні більш-менш стабільні співтовариства із властивими ним фауною й флорою. Ці співтовариства на границях періодів відносно швидко (за кілька десятків або сотень тисяч років) руйнувалися й замінялися іншими.

Объективные підтвердження існування цього явища отримані в результаті вивчення темпів вимирання одних і виникнення інших систематичних груп організмів різного рангу. Протягом певного досить тривалого періоду (мільйони й десятки мільйонів років) незначне вимирання одних груп урівноважується появою екологічно близьких їм інших. На границях же періодів або епох (епоха - частина періоду) відзначене незбалансоване вимирання наприкінці попереднє й бурхливе видоутворення на початку наступного геологічного періоду (епохи); заміна одних біогеоценозів іншими.

Причины цього явища вчені бачать у неперіодичній зміні інтенсивності дії екологічних факторів, що перевищує границі стійкості біогеоценозів. Руйнування экосистем веде, у свою чергу, до масового вимирання ценофиль-ных видів. Ценофобы, як більш екологічно й эволюционно пластичні організми, освоюють простору зниклих экосистем і згодом формують там нові стійкі біогеоценози, внаслідок бурхливої адаптивної радіації й спеціалізації еволюціонуючи в нових ценофилов {мал. 132).

Сучасний неокатастрофизм - це розвиток поглядів Ж. Кюв'є й геологів - англійця Чарльза Лайеля й німця Карла фон Гоффа, які ще на початку XIX ст. довели, що тривалі проміжки щодо стабільного стану оболонок Землі історично розділені різкими їхніми змінами, що відбуваються за історично короткі строки. Ці зміни обумовлені зсувом материкових платформ, горообразовательными процесами, коливаннями рівня Світового океану, супроводжувані затопленнями або осушенням значних територій, активізацією вулканічної діяльності й відповідних викидів газів (вуглекислого, оксидів азоту, сірки й ін.) в атмосферу.

У житті біосфери подібні катастрофи викликають загальні (біосферні) або місцеві (биоценотические) кризи. Подібні явища можуть бути викликані не тільки геологічними, але й іншими факторами. Наприклад, біосферна криза середини крейдового періоду викликаний появою квіткових рослин, а сучасна екологічна криза - впливом антропогенного фактора.

Сальтационизм (від лат. сальто - стрибаю) - система поглядів на темпи еволюції як стрибкоподібні зміни, відбуваючись-

щие протягом незначного часу й обуславливающие виникнення нових видів, пологів і ін. систематичних груп. Він розвився на основі подань про те, що темпи еволюції залежать від швидкості змін, що відбуваються в навколишнім середовищі: кожний вид повинен бути адаптований до цих змін у кожний момент свого існування, у противному випадку - він вимирає. Тому в стабільні геологічні періоди в кли-максных біогеоценозах темпи еволюції незначні або вона не відбувається взагалі. Під час же биоценотических або біосферних криз ці темпи різко зростають і видоутворення відповідно відбувається також дуже швидко, стрибкоподібно.

Поиск по сайту: