ПОНЯТТЯ ПРО ЕВОЛЮЦІЇ. ГІПОТЕЗА ЕВОЛЮЦІЇ Ж.-Б. ЛАМАРКА. ПЕРЕДУМОВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ЕВОЛЮЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Згадаєте! Що таке еволюція й модифікаційна мінливість?

Поняття про еволюції. Еволюція (від лат. эволютио - розгортання) - це процес необоротних змін у будові й функціях живих організмів при змінах поколінь протягом їхнього історичного існування. Її наслідком є пристосованість організмів до навколишнього середовища. Розділ біології, що вивчає загальні закономірності, фактори, механізми й наслідки еволюції, називається еволюційним навчанням.

Не всі біологи визнають еволюційний процес. Система поглядів, що визнають незмінність живої природи із часу її виникнення, одержала назву креаціонізм (від лат. креатио - створення). Її послідовники в основному дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи її як наслідок творчого акту вищої нематеріальної сили - Бога. Креационистами були такі видатні біологи, як К.Линней, Ж.Кюв'є, знаменитий геолог Ч.Лайель і інших.

Окремі ідеї про історичний розвиток живої матерії висловлювали ще мислителі Древньої Греції (Геракліт, Демокрит) і Древнього Рима (Лукреций), але спроби науково пояснити це явище з'явилися тільки на початку XIX ст.

Еволюційна гіпотеза Ж. -Б. Ламарка. Видатний французький учений Жан-Батист Ламарк {мал. 1) був людиною эн-

циклопедических знань. Їм написана багатотомна «Флора Франції» і створена система безхребетних тварин, що почасти не втратила свого значення й дотепер. Він увів термін «біологія» (1802 р.), обґрунтував подання про особу «області життя», пізніше названу біосферою.

Свою еволюційну гіпотезу Ламарк опублікував в 1809 р. у книзі «Філософія зоології». У її основу було покладене подання про те, що всі живі організми під впливом умов навколишнього середовища здобувають корисні ознаки, змінюючи свою будову, функції, індивідуальний розвиток.

Він уважав, що організми, у яких відсутня нервова система, змінюються безпосередньо під впливом факторів навколишнього середовища. Наприклад, листи водяних рослин стрічкоподібні, тому що витягаються під дією плину. У тварин з нервовою системою пристосування виробляються за схемою: зміна потреб приводить до зміни звичок, а останні викликають вправа одних і невправа інших органів. Органи, що вправляють, відповідно розвиваються, а неупраж-няемые - не розвиваються (зменшуються); згодом ці зміни передаються в спадщину. Наприклад, жираф почав харчуватися листами дерев і постійно тягся, щоб дістати до крони; у результаті цього в нього подовжилися шия й передні кінцівки. Варто помітити, що Ж.-Б. Ламарк досліджував моди-фикационную мінливість, що не успадковується, а є реакцією організмів певного виду на конкретні зміни навколишнього середовища. Отже, один з факторів еволюції по Ламарку - це спадкування всіх ознак, що виникли під впливом зовнішніх умов.

Інший фактор еволюції - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, що не залежить від зовнішніх умов. Він рас-| сматривал еволюцію як процес безперервних змін, в основі яких лежить ускладнення організації при переходах від нижчого щабля розвитку до вищого. Такі щаблі Ламарк назвав градації.

Нижчі щаблі - це бактерії й інші мікроскопічні організми, вищі - теплокровні тварини й людина. Одночасне існування видів різних градацій він пояснював безперервним виникненням життя з неживої матерії: чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, тому що ще не встигли досягти вищих щаблів. Цікаво, що Ламарк | був єдиним ученим за всю історію біології, що вважав людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.

Еволюційна гіпотеза Ж. -Б. Ламарка не була сприйнята його сучасниками, але знайшла значне число прихильників наприкінці XIX-XX ст., погляди яких називають неоламаркизмом від греч. неос - новий).

хи біології в першій половині XIX сторіччя. У першій половині XIX ст. у різних областях біології було зроблено

багато відкриттів.

Створення клітинної теорії показало, що клітинний рівень організації свойствен всім живим організмам, а клітини організмів, що належать до різних царств, подібні по будові й функціям. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі. У цей час були відкриті зародкові листки й показаний, що эмбриогенез (зародковий розвиток) у представників різних класів хребетних складається з однакових етапів (К.Бер, Х.Пандер), що навело на думку про загальних предків цих тварин.

Французький учений Ж. Кюв'є (1769-1832) - один із засновників палеонтології (від греч. палайос - древній, онтос - істота й логос) - науки про викопні залишки живих організмів геологічного минулого й порівняльної анатомії. Він показав, що кожний тип тварин має властивий тільки йому план будови; установив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, що відрізняються від таких попередніх і наступних періодів.

Для пояснення послідовних змін, що відбувалися в копалинах фауні й флорі, Кюв'є запропонував гіпотезу катастроф (від греч. катастрофа - переворот). Він уважав, що геологічна історія Землі являє собою чергування тривалих стабільних періодів і порівняно коротких з різкими змінами її поверхні - катастроф (напр., опускання або підйом суши, активізація вулканічної діяльності). Саме катастрофи приводили до повного знищення життя на певних ділянках планети, які потім заселялися видами, що прийшли з інших місцевостей; або на цих ділянках утворювалися нові види, нічого загального не мають із вимерлими.

На рубежі XVIII і XIX ст. виникла біогеографія - наука про закономірності поширення організмів і їхніх співтовариств (біогеографічних комплексів) на земній кулі. Її розвитку сприяли численні науково-дослідні експедиції, проведені в цей час у різні куточки Землі. Одним із засновників біогеографії був знаменитий німецький учений і мандрівник А. Гумбольдт (1769-1859). Значний внесок у її розвиток вніс академік Петербурзької Академії наук П.С.Паллас (1741-1811), що вивчав рослинний і тваринний мир Російської імперії, у т.ч. і на території сучасної України.

Було встановлено, що розходження між флорою й фауною різних континентів і островів тим більше, ніж більше вони відособлені друг від друга. Наприклад, Ч. Дарвін під час кругосвітнього плавання на кораблі «Бигль» відкрив, що на кожному з ос-

тровов Галапагос живе окремий вид невеликих горобиних птахів - вьюрков. Ці види виявилися близькими між собою й з видом, що живе в прилеглих частинах Південної Америки. Він припустив, що материковий вид вьюрков у свій час заселив острова, де на кожному з них завдяки пристосуванню до місцевих умов від нього відбулися різні види, характерні для кожного острова.

Успіхи в області створення систем різних груп живих організмів привели вчених різних країн до думки про те, що подібність видів, пологів і ін. систематичних одиниць між собою визначається їхнім історичним походженням від загального предка.

Було встановлено, що живі організми складаються з тих же хімічних елементів, що й тіла неживої природи; доведена можливість синтезу органічних речовин з неорганічних. Німецький хімік Ю. Либих (1803-1873) сформулював поняття про біогенний (при участі живих організмів) круговороті речовин, довів мінеральне харчування рослин і біологічну природу процесів гниття й шумування. Так була встановлена хімічна єдність живої й неживої природи. Були вивчені основні класи органічних сполук і закладені основи дослідження фотосинтезу.

Отже, було накопичено багато нових відомостей про живі організми, що вимагали теоретичного пояснення.

На підставі аналізу цих досягнень Ч.Дарвін створив свою знамениту еволюційної гіпотезу.

Поиск по сайту: