РОЗВИТОК ДАРВІНІЗМУ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОРІЧ

Згадаєте! Які основні етапи індивідуального розвитку організмів?

Навчання Ч.Дарвіна було значно доповнене роботами його послідовників і як кінчена система поглядів - «класичний дарвінізм» - сформувалося на початку XX ст.

Філогенез. Знаменитий німецький учений Эрнст Геккель (мал. I) - засновник філогенетичного (від греч. филон - рід і генезис -походження) напрямку в дарвінізмі. Він звернув

увага на те, що види змінюються в процесі свого історичного розвитку й дають початок новим видам у межах якої-небудь систематичної групи. Філогенез - це конкретні шляхи еволюції окремих систематичних груп (від видів, пологів до царств включно) і сукупності всього живого. Для з'ясування філогенезу певної групи Э. Геккель зіставляв дані палеонтології, порівняльній ембріології й анатомії, зв'язуючи викопні й сучасні форми в єдиний філогенетичний ряд - послідовність історичних змін організмів або їхніх частин (напр., послідовність змін у будові черепа й кінцівок у предків коней).

Для пояснення походження декількох виглядів-нащадків від загального предка - Дарвін увів поняття дивергенція (від лат. ди-верго - відхиляюся) - явище розбіжності ознак у нащадків як результат пристосувань до різних умов існування. Геккель дійшов висновку, що всі нащадки одного виду, що виникли внаслідок дивергенції, мають єдине походження - монофилию. Це лягло в основу принципу побудови природної (філогенетичної) класифікації. Він також розробив спосіб графічного зображення історичного розвитку систематичних груп у вигляді філогенетичних древ (мал. 116).

Биогенетический закон, відкритий одночасно Э.Геккелем і Ф.Мюллером (закон Геккеля - Мюллера), говорить: індивідові-

альное розвиток (онтогенез) будь-якого організму являє собою скорочене повторення історичного розвитку (філогенезу) виду, до якого він належить. Так, наявність однакових початкових фаз эмбриогенеза (яйце, дроблення, бластула, гаст-рула) підтверджує спільність походження всіх багатоклітинних тварин. На певних фазах ембріонального розвитку в представників різних класів хребетних виникають зяброві щілини. Це свідчить про походження наземних хребетних від рыбообразных предків (мал. 117).

Дослідження розмаїтості адаптації. Були вивчені й осмислені з позицій дарвінізму різноманітні адаптації організмів до умов середовища перебування. Зокрема, були досліджені різні види захисних фарбувань, форми тіла й поводження тварин, що роблять їх менш помітними для ворогів.

При маскуванні тварина, що володіє захисними фарбуванням і формою, у випадку небезпеки приймає певне положення тіла (мал. 118). У місцевостях, де чергуються пори року, завдяки сезонним линькам багато птахів і ссавці тварини здобувають темне літнє або світле зимове захисне фарбування. Багато тварин здатні швидко змінювати фарбування залежно від тла навколишнього середовища - восьминоги, камбала, хамелеони й ін.

При демонстрації, навпаки, фарбування й поводження тварин виділяють їх на навколишнім тлі. Попереджуючі й уг-

рожающие фарбування й поводження сигналізують ворогам про неїстівності (колорадський жук, сонечко) або гарної захищеності (жалоносні перепончатокрылые, отрутні змії) (мал. 119).

Мімікрія (від греч. мимикос - наслідувальний) - це здатність до спадкування фарбування, форми або поводження добре захищених організмів погано захищеними. Англійський ентомолог Г. Бейтс і німецький зоолог Ф. Мюллер відкрили дві форми мімікрії тварин (мал. 120). При бейтсовской мімікрії погано захищений вид успадковує ознаки добре захищеного, а при мюллеровской — кілька захищених видів успадковують один одного, образуя «кільце» видів. Їхні вороги, виробивши рефлекс відрази до одному з видів «кільця», не торкають і інших. При мімікрії в рослин відбувається вироблення окремих пристосувань, що нагадують модельні види. Наприклад, квітки в деяких рослин не мають нектарників, однак запилюють комахами завдяки тому, що імітують квітки гарних нектароносів. У деяких тропічних орхідей квітки формою й фарбуванням нагадують самок певних видів метеликів. Самці запилюють їх при спробах спаривания.

У результаті порівняльно-анатомічних і ембріологічних досліджень були розроблені еволюційні поняття про го-мологиях, аналогіях, рудиментах і атавізмах.

Гомології (від греч. гомологія - відповідність) - це відповідність загального плану будови органів різних видів, обумовлена їхнім загальним походженням (мал. 121). Часто внаслідок адаптації до різних умов середовища гомологичные органи істотно відрізняються між собою, і єдність їхнього походження встановлюють лише на підставі вивчення эмбриогенеза, палеонтологічних даних і ін. досліджень. Наприклад, всі видозміни кореня (корнеклубни, коренеплоди та ін.) гомологичны по відношенню друг до друга й самого кореня.

Аналогії (від греч. аналогія - подоба) - це зовнішня подібність у будові органів різних видів, що мають різне походження, але виконують однакові функції (мал. 122).

Рудименти (від лат. рудиментум - зачаток) - це органи, що втратили свої функції протягом філогенезу. Вони мають недорозвинену або спрощену будову в порівнянні з гомологичными в предковых видів і властиві всім особинам певного виду (мал. 123). Наприклад, залишки тазового пояса китоподібних; лускаті рудименти листів верблюжої колючки; апендикс і куприк у людини.

Атавизмы (від лат. атавис - предок) - прояв в окремих особин певного виду чорт предків (мал. 123).

Поиск по сайту: