РАЙОНИ ОДОМАШНЮВАННЯ ТВАРИН

Згадаєте! Яке значення для селекційної роботи має розмаїтість вихідного матеріалу?

Як вам відомо, початковим етапом створення культурних форм було приручення диких тварин і вирощування рослин. Перші спроби окультурення рослин і приручення тваринних людин почав ще 20-30 тис. років тому, однак масовий характер вони придбали тільки за останні 4-6 тис. років.

Центри походження й розмаїтості культурних рослин досліджував Н.И. Вавилов. Під його керівництвом в 20-30-х роках XX ст. були здійснені численні експедиції в різні регіони планети. Вони дозволили встановити, що для різних видів культурних рослин існують свої центри розмаїтості, де й була виявлено найбільша кількість їхніх сортів і форм. Н.И. Вавиловим був зроблений висновок, що центри розмаїтості культурних рослин є одночасно й центрами їхнього походження. Родинні зв'язки культурних рослин з дикими видами встановлюють на підставі всебічного порівняльно-морфологічного аналізу, у першу чергу, каріотипу, а також біохімічних і фізіологічних досліджень.

Виявлення центрів походження й розмаїтості культурних рослин підказало вченим, де саме варто шукати різноманітний вихідний матеріал для селекційної роботи. Завдяки експедиціям Н.И. Вавилова була створена унікальна колекція насінь приблизно 1 600 видів культурних рослин, з успіхом використовувана в селекційній роботі й нині.

Н. И. Вавилов виділив 7 основних центрів розмаїтості й походження культурних рослин (мал. 80):

1. Південноазіатський тропічний (тропічна Індія, Індокитай, Південний Китай, острови Південно-Східної Азії): батьківщина рису, цукрового очерету, огірків, декількох видів цитрусових, бананів, багатьох ін. плодових і овочевих культур;

2. Восточноазиатский (Центральний і Східний Китай, Японія, Корея, Тайвань): батьківщина сої, гречки, редьки, яблуні, груші, зливи, шовковиці, декількох видів проса, деяких цитрусових;

3. Южно-Западноазиатский (Мала й Середня Азія, Кавказ, Іран, Афганістан, Північно-Західна Індія): батьківщина гороху, сочевиці, декількох видів м'якої пшениці, жита, ячменя, вівса, деякої іншої зернової й бобових, моркви, цибулі, бавовнику, льна, винограду, абрикоса, груші, мигдалю, волоського горіха й деяких інших плодових культур;

4. Средиземноморский (країни, розташовані уздовж узбережжя Середземного моря): батьківщина цукрового буряка, капусти, олив, деяких кормових культур (конюшини, люпину й ін.);

5. Абиссинский (Абиссинское нагір'я, частина Аравійського півострова): батьківщина твердої пшениці, особливої форми ячменя, зернового сорго, кавового дерева, одного виду бананів і ін. рослин;

6. Центральноамериканський (Південна Мексика й острови Карибського моря): батьківщина кукурудзи, червоного перцю, квасолі, гарбуза, тютюну, какао, довговолокнистого бавовнику й ін. рослин;

7. Південноамериканський (Андийский) (частина Анд уздовж Тихоокеанського узбережжя Південної Америки): батьківщина картоплі, томатів, арахісу, ананаса, хінного дерева й ін. рослин.

Дослідження показали, що дикі предки одних культурних рослин у природі не зустрічаються (напр., цибуля ріпчастий), тоді як інших - і зараз зустрічаються в природних экосистемах (напр., дика капуста). Певні культурні рослини створені людиною шляхом віддаленої гібридизації (напр., рапс - гібрид, отриманий шляхом схрещування капусти й сурепки). Залежно від мети вирощування культурних рослин, кількість видів яких перевищує 25 000, розрізняють харчові, лікарські, технічні (олійні, эфирномасличные, крохмальні й ін.), кормові, декоративні й т.д. Завдяки селекційній роботі виведена велика кількість сортів культурних рослин (напр., пшениць понад 4 000 сортів, тюльпанів - близько 8 000). Учені вважають, що одними з перших окультурили кукурудзу, гарбуз, кокосову пальму, ячмінь, пшеницю, цибулю, рис, горох посівної.

Хоча хліборобство на території України розвивається понад 5 тисячоріч, майже всі культурні рослини, які в нас вирощують, походять із інших країн, але безліч їхніх нових сортів виведені саме в нашої.

Райони одомашнювання й походження порід свійських тварин пов'язані із древніми центрами землеробства, але визначити місця походження свійських тварин значно сутужніше, ніж культурних рослин. Це пояснюють значним переміщенням їхніх диких предків у межах первинних ареалів, які тепер складно встановити. Одомашнювання могло відбуватися в будь-якім місці первинного ареалу, а подальше поширення порід було зв'язано не із природним середовищем перебування, а з діяльністю людини/ Більшість свійських тварин були приручені 8-10 тис. років тому. Їхні предки, як правило, вели стадний спосіб життя, що сприяло прирученню. Під час одомашнювання в будові й життєвих функціях свійських тварин, їхньому індивідуальному розвитку й поводженні відбулися значні зміни.

Однієї з перших (10-15 тис. років тому) був приручений собака, що людина спочатку використала для свого захисту і як помічника на полюванні. Уважають, що собака був одомашнений у декількох місцях Євразії, а її предками були деякі види вовків. У наш час відомо понад 350 порід собаки домашньої, селекцію якої здійснюють у декількох основ-

ных напрямках: службові, мисливські, декоративні породи (мал. 81). Значно пізніше на території Древнього Єгипту для захисту запасів зерна від гризунів була приручена кішка (близько 5 тис. років тому). Її предком була дика лівійська кішка.

Від полювання на диких тварин і збирання їстівних рослин первісна людина перейшла до тваринництва й землеробства. Кочові й осілі племена для власних потреб приручали ті або інші види диких тварин.

Одним з перших об'єктів тваринництва були вівці й кози (приручені 9-10 тис. років тому). Вівчарство виникло в гірських районах Греції, Кавказу, Малої й Середньої Азії. Предками домашньої вівці були дикі види - архар і муфлон, що живуть і нині в районах її одомашнювання. Домашніх овець розводять заради овчини, вовни (рунь), м'яса й молока. Відомо більше 600 порід домашньої вівці, серед яких розрізняють тонкорунні, шерстні, м'ясо-сальні, шубні й ін. породи. В Україні, зокрема, розводять асканийскую, цигайську, каракульскую, горнокарпатскую породи. Домашніх кіз розводять із тими ж цілями, що й овець. Їхніми предками вважають деякі види диких козлів (безоаровый козел і ін.). Відомо понад 50 порід кіз (молочні, пухові й ін.).

Серед перших приручених людиною тварин була й коня. Її предком уважають дикого коня - тарпана, що жила

раніше в лісостеповій зоні Європи й Казахстану. Однак цей вид був повністю винищений людиною до кінця XIX ст.

Треба помітити, що считавшийся раніше предком домашнього коня кінь Пржевальська таким насправді не є, оскільки вони мають різні набори хромосом.

Кінь спочатку був приручений заради шкіри, м'яса й молока й тільки після її почали використати як транспортний засіб. У наш час відомо понад 200 порід коней, серед яких розрізняють верхівкові, запряжні й важковозні.

Предком великої рогатої худоби був дикий бик - тур, що жив на території лісостепової й степової зон Євразії (остання тварина цього виду знищено в 1627 році в Польщі). Уважають, що тур був приручений близько 8 тис. років тому в Древній Греції. Виведено понад 250 порід великої рогатої худоби, яких розводять заради м'яса, молока, шкіри і як тяглову силу. Основні напрямки селекції - створення молочних (чорно-строката, червона степова), м'ясних (герефордская), м'ясо-молочних (симентальська, лебединська) порід великої рогатої худоби (мал. 81).

Дику свиню (кабана), що живе в різних регіонах Євразії, приручили 5-9 тис. років тому. Від свого дикого предка домашня свиня відрізняється більшою плідністю, а немовлята поросята не мають смугастого фарбування. Різноманітні породи домашньої свині (відомо понад 100 порід: більша біла, українська степова біла, миргородська, берк-ширская й ін.) людина розводить заради м'яса, сала й шкіри.

Людина приручила також різні види птахів. Так, домашні кури походять від диких банкивских і червоних курей, приручених 5-6 тис. років тому на території Південної й Південно-Східної Азії. Залежно від напрямків селекційної роботи розрізняють яйценоские (леггорн, російська біла), м'ясні (корниш) і м'ясо^-яєчні (загорська, плімутрок, родайленд) породи курей. Індійські племена Центральної Америки приблизно 2 тис. років тому приручили інших представників загону Курообразных - індичок (предок - дика індичка). Індичок, як і курей, розводять заради м'яса, яєць і пуху. Домашня качка походить від дикої качки - крижня. Різноманітні породи домашніх качок (українську, московську, пекінську й т.д.) розводять заради м'яса і яєць. Приблизно одночасно з качкою (близько 4 тис. років тому) людина приручила й сірого гусака. У цей час людин намагається одомашнити перепелів, куріпок, фазанів і ін. птахів.

Разнообразные породи золотих рибок виведені в Китаю від сріблистого карася майже 5 тис. років тому. Предком коропа був сазан, так само, як і сріблистий карась, що живе у водоймах Євразії. Людина штучно розводить райдужну форель, осетрів, американського канального сома й ін. риб.

Понад 5 тис. років тому в Китаю виникло шовківництво. Зараз шовковичний шовкопряд є тільки домашньою комахою й у дикому стані в природі не зустрічається. Приблизно в той же час у тропічних і субтропічних регіонах Євразії виникло й бджільництво. Медоносна бджола в дикому стані не відоме, не ясно і її точне місце одомашнювання.

Тяким образом, за відносно короткий історичний проміжок часу людина одомашнила значну кількість видів диких тварин, які стали предками численних порід. Цей процес триває й сьогодні.

Поиск по сайту: