Коефіцієнти переведення фізичного поголів'я тварин в умовні голови великої рогатої худоби

Для племінної худоби та племінної птиці вводиться додатковий ко­ефіцієнт 1,4, тобто вказані коефіцієнти для відповідних видів худоби та птиці підвищуються на 40%.

При підрахунку враховують середньорічне поголів'я тварин всіх видів, за винятком дорослої птиці та бджолосімей, кількість яких береть­ся станом на кінець року. Для визначення середньорічного поголів'я складають за 13 місяців кількість тварин кожного виду, що є в госпо­дарстві на перше число кожного місяця з 1 січня попереднього року та закінчуючи 1 січня поточного року і отриману суму ділять на 13.

При визначенні штату спеціалістів ветеринарної медицини для об­слуговування певного поголів'я тварин (крім головного чи старшого з правами головного лікаря) можна користуватися формулою:

Х = ^~

850 де X- шукане число штатних одиниць;

А, Б, В, Г і т. д. - кількість голів тварин різних видів;

К1, К2, КЗ, К4 і т.д. - коефіцієнти переведення фізичних голів тва­рин відповідного виду в умовні голови великої рогатої худоби;

850 - норматив навантаження на одного спеціаліста.

Оптимальним співвідношенням між кількістю лікарів та фельдшерів для звичайних господарств та промислових комплексів є 1:2, для племінних господарств 1:1 та для відгодівельних господарств 1:3.

При виробничій необхідності можуть бути запроваджені такі посади як завідувач аптекою, завідувач ветеринарною чи зооветеринарною ла­бораторією, лаборанти цих лабораторій чи інші за рахунок загальної чи­сельності спеціалістів за нормативами.

Відповідальність, обов'язки та права спеціалістів ве­теринарної медицини господарств

Головний (старший) лікар ветеринарної медицини господарства є керівником служби і організатором профілактичних, лікувальних та ве­теринарно-санітарних заходів. Він відповідає за ветеринарно-санітарне благополуччя стад тварин, що забезпечує виконання господарством завдань по розвитку тваринництва і реалізації доброякісних у ветери­нарно-санітарному відношенні продукції. На ньому лежить відповідаль­ність за своєчасне проведення комплексу профілактичних заходів, за їх повноту і якість. Головний (старший) лікар організує та особисто прово­дить ці заходи, а також здійснює ветеринарно-санітарний контроль та нагляд, розробляє і представляє керівнику господарства плани ветери­нарних заходів, погодивши їх з керівником ветеринарної медицини району,

контролює виконання вимог ветеринарного законодавства на фермах. Ра­зом з головним зооінженером він визначає заходи з покращання та ви­користання кормової бази, пасовищ і водонапування, по боротьбі з яловістю тварин та збереженню молодняку, приймає участь у вибраку­ванні худоби і розробці показників розвитку тваринництва.

Керівник служби ветеринарної медицини господарства зобов'яза­ний сприяти підвищенню культури ветеринарної роботи в господарстві, створювати умови для більш ефективного лікування тварин, застосу­вання сучасних методів і засобів терапії та профілактики. Йому дово­диться витрачати багато часу на практичну роботу, зокрема, на огляд та дослідження введених в господарство тварин, постановку діагнозів, лікувальну допомогу, проведення протиепізоотичних заходів тощо.

Головний лікар ветеринарної медицини господарства має право: забороняти введення на ферми, виведення з них, перегрупування тварин в господарстві у зв'язку з карантинними чи обмежувальними заходами; утримання тварин в приміщеннях, які не відповідають ветеринарно-санітарним та зоогігієнічним вимогам; використання для тварин недоб­роякісних кормів і води; випуск з господарства недоброякісної у ветери­нарно-санітарному відношенні продукції тваринництва; дозволяти чи забороняти забій тварин, зняття шкір з трупів тварин, а також викори­стання вироблених в господарстві продуктів тваринництва, видавати ветеринарні посвідчення, довідки.

Керівник служби ветеринарної медицини господарства має право давати вказівки з усіх ветеринарних питань спеціалістам ветеринарної медицини цього господарства, а керівникам ферм, відділів, бригад та громадянам - власникам тварин населеного пункту, вказівки про прове­дення профілактичних, ветеринарно-санітарних, лікувальних, карантин­них та інших заходів по боротьбі з хворобами тварин. Його вказівки з питань ветеринарної медицини обов'язкові для працівників господарст­ва і можуть бути відмінені лише головним державним інспектором вете­ринарної медицини району.

Органи ветеринарної медицини пред'являють високі вимоги до керівників служб ветеринарної медицини господарств, так як від рівня їх організаторської і спеціальної роботи значно залежить ветеринарне благополуччя тваринництва. В той же час в скороченні витрат від хво­роб і загибелі тварин особливо велика роль спеціалістів ферм і відділків. Вони повсякденно і безпосередньо зайняті профілактичною та лікувальною роботою, слідкують за виконанням ветеринарно-санітарних правил, спостерігають за здоров'ям тварин, правильним їх утриманням та годівлею, проводять дезінфекцію приміщень, проти-епізоотичні заходи.

Разом з працівниками ферми лікар (фельдшер) ветеринарної ме­дицини встановлює профілактичний карантин для тварин введених у господарство; приймає участь у підготовці до зимівлі худоби, контролює якість кормів, здійснює нагляд за забоєм тварин, за ветеринарно-санітарним станом забійного пункту; проводить ветеринарні заходи при відтворенні стада (в т. ч. при штучному осіменінні) та заходи боротьби з яловістю.

Лікар навчає працівників ферм правилам та прийомам догляду за тваринами, попередження захворювань та надання першої допомоги захворілим.

Разом з зооінженером він приймає участь у вибракуванні худоби.

Спеціаліст ветеринарної медицини зобов'язаний вести встановлену ветеринарну документацію і негайно інформувати головного лікаря гос­подарства або установу державної ветеринарної медицини про пору­шення ветеринарного законодавства на фермі, появі заразних чи інших масових захворювань тварин.

У відповідності з діючим ветеринарним законодавством головний лікар ветеринарної медицини, а також інші спеціалісти служби ветери­нарної медицини господарства мають право:

- безперешкодно відвідувати об'єкти ветеринарного нагляду в
господарстві;

- вимагати необхідні відомості від посадових осіб, орендаторів,
кооперативів та інших працівників господарства для виявлення
епізоотичної обстановки;

- призупиняти виконання робіт, що проводяться з порушенням ви­
мог законодавства з питань ветеринарної медицини;

- давати обов'язкові для виконання вказівки по усуненню виявле­
них порушень ветеринарно-санітарних правил;

- давати вказівки спеціалістам ветеринарної медицини господар­
ства, посадовим особам, орендаторам, кооператорам про проведення
профілактичних ветеринарно-санітарних, оздоровчих заходів;

- забороняти введення, виведення, перегрупування тварин, підоз­
рюваних у захворюванні та хворих заразними хворобами;

- видавати ветеринарні довідки на тварин, продукцію та сировину.

Свої вказівки спеціаліст дає переважно в усній формі, але при не­обхідності він складає акт про виявлені порушення з пропозиціями по їх усуненню, представляє доповідну записку керівникам господарств чи його підрозділів, виступає з пропозиціями на засіданні дирекції чи правління господарств.

Згідно Закону України "Про ветеринарну медицину", керівники гос­подарств зобов'язані забезпечувати спеціалістам ветеринарної медици­ни належні умови роботи, будувати лікарні (пункти) ветеринарної меди-

цини, аптеки та інші ветеринарні об'єкти. Лікарню ветеринарної медици­ни будують в господарствах різних напрямків (за винятком птахофабрик) на центральній садибі господарства або на найбільш великій фермі. Це об'єкт загальногосподарського призначення. На кожній фермі повинен бути пункт ветеринарної медицини.

Як підкреслювалося раніше, основним у діяльності служби ветери­нарної медицини господарства є профілактика та своєчасне лікування хворих тварин. Особливо зростає відповідальність працівників ветери­нарної медицини господарства при неблагополуччі ферм з інфекційних та інвазійних хвороб тварин, коли необхідно забезпечити найшвидше оздоровлення господарства та не допустити розповсюдження захворю­вання за його межі. З цією метою головний лікар господарства розроб­ляє організаційно-господарські та ветеринарно-санітарні заходи з лікві­дації хвороби і негайно повідомляє про неї головному державному інспектору ветеринарної медицини району.

Спеціалісти ветеринарної медицини господарств повинні підтриму­вати постійно зв'язки зі службою державної ветеринарної медицини. Во­ни погоджують свою роботу з ними, спільно планують та проводять най­важливіші заходи щодо діагностики, профілактики та ліквідації хвороб тварин, консультуються у головного державного інспектора ветеринар­ної медицини району, отримують у нього необхідні вказівки та інфор­мацію, приймають участь в районних нарадах або семінарах спеціалістів ветеринарної медицини, обмінюються досвідом роботи.

Нерідко лікарі господарств звертаються з питаннями своєї профе­сійної діяльності в районну лабораторію державної ветеринарної меди­цини чи в установи ветеринарної медицини області.

В господарствах, які мають лікарів та яким надане право видавати офіційні ветеринарні документи, дозволяється мати круглу печатку служби ветеринарної медицини. Розмір печатки 40 мм в діаметрі, в центрі слова "Служба ветеринарної медицини", а по колу назва госпо­дарства, району, області. Печатку замовляють за письмовим дозволом головного державного інспектора ветеринарної медицини району. За правильне користування нею відповідає старший спеціаліст ветеринар­ної медицини господарства, у якого печатка зберігається.

Контрольні запитання

1. До якої служби за організаційно-правовим статусом відноситься служба
ветеринарної медицини господарств?

2. Нормування праці спеціалістів ветеринарної медицини господарств.

3. Як розрахувати штатну чисельність ветеринарних працівників в госпо­
дарствах?

4. Відповідальність, обов'язки та права спеціалістів ветеринарної медици­
ни господарств.

2.4. Організація ветеринарної справи в промислових тваринницьких комплексах

Переведення тваринництва на промислову основу було необхідною умовою збільшення виробництва продукції відповідної галузі. В числі тваринницьких господарств промислового типу розрізняють тварин­ницькі комплекси та птахофабрики.

Служба ветеринарної медицини господарств промислового типу за організаційно-правовим статусом є відомчою і мало відрізняється від служби у великому звичайному господарстві, її компетенція обмежена рамками виробничої діяльності комплексу. Вона підконтрольна дер­жавній службі ветеринарної медицини і входить в склад районної служ­би ветеринарної медицини. Спеціальну діяльність її координує головний державний інспектор ветеринарної медицини району.

Служба ветеринарної медицини комплексу має свої суттєві особли­вості, обумовлені спеціалізацією, концентрацією багатотисячного по­голів'я тварин на обмежених площах, комплексною механізацією та ав­томатизацією виробничих процесів, а також циклічністю технології ви­робництва.

Службу ветеринарної медицини комплексів складають лікарі вете­ринарної медицини та технічний персонал (оператори з ветеринарної обробки тварин, дезінфікатори, ветеринарні санітари), які відносяться до виробничого персоналу, а не до інженерно-технічних працівників.

При обслуговуванні комплексів є деякі відмінності. Лікар звичайного сільськогосподарського підприємства з державною формою власності обслуговує тварин, які знаходяться в особистій власності громадян, а лікар комплексу до них не має ніякого відношення. Більш того, йому за­бороняється мати контакт з такими тваринами, тобто він обслуговує ли­ше тварин комплексу і не всіх взагалі, а на певній виробничій одиниці (цех, період тощо). Якщо в комплексі вирощується збірне поголів'я (відгодівля великої рогатої худоби, нетельні господарства тощо), спе­ціалісти ветеринарної медицини комплексу мають право здійснювати деякі контрольні функції у відношенні до господарств-постачальників (вимагати доставки здорових тварин, благополучних у відношенні за­разних хвороб, певних кондицій).

Головний лікар ветеринарної медицини комплексу при будь-якій структурі (відділковій, цеховій, комбінованій) підпорядковується безпо­середньо директорові підприємства. Решта спеціалістів ветеринарної медицини комплексу в усіх спеціальних питаннях підпорядковані голо-

вному лікарю незалежно від того, входять вони в штат цехів (відділків) чи ні.

Структуру і штати кожного комплексу розробляє та затверджує ди­ректор підприємства.

Номенклатура та чисельність посад служби ветеринарної медицини в тваринницькому комплексі встановлюється в залежності від спеціалі­зації, напрямку виробничої діяльності, а також особливостей техноло­гічного процесу і об'єму ветеринарної роботи, обумовленого з одного боку, загальною чисельністю поголів'я тварин, а з іншого - ветеринарно-санітарним станом тваринництва в самому господарстві і в навколишній місцевості.

Звичайно, при нормуванні праці в комплексах береться до уваги ступінь концентрації поголів'я, рівень механізації трудомістких процесів в основних виробничих цехах, а також широке використання праці мо­лодшого ветеринарного персоналу для виконання масових профілакти­чних та ветеринарно-санітарних заходів.

Особливостями діяльності служби ветеринарної медицини в ком­плексах є те, що повинна бути забезпечена в них надійна охорона від занесення збудників заразних хвороб тварин, встановлення жорсткого ветеринарно-санітарного режиму, ретельне систематичне виконання дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт, як частини тех­нологічного процесу.

Комплекси по можливості повинні функціонувати за принципом під­приємств закритого типу, мати капітальне огородження з двома захис­ними зонами.

Вся територія комплексів з виробництва молока, вирощування і від­годівлі великої рогатої худоби і свиней розподілена на дві ізольовані од­на від одної зони: виробничу та адміністративно-господарську.

У виробничій зоні розміщені приміщення для тварин, вигульно-кормові майданчики з твердим покриттям та навісами, пункт ветеринар­ної медицини, ізолятор, споруди для обробки шкірного покриву тварин, забійно-санітарний пункт або санітарна бойня з холодильною камерою, а при в'їзді - ветеринарно-санітарний пропускник з дезінфекційним ба­р'єром. На лінії розмежування зон чи огородження виробничої зони роз­ташовують естакаду з вагою для зважування, навантаження та розван­таження, а також металеву ємкість для збирання трупів тварин перед їх відправкою на завод з виробництва м'ясо-кісткового борошна.

В адміністративно-господарській зоні знаходяться адміністративні приміщення, кормоцех, склади та сховища кормів, котельня та інші об'єк­ти господарського призначення.

Однією з особливостей ветеринарних заходів у промисловому тва­ринництві є їх інтенсифікація, пов'язана з чіткою, розрахованою по днях технологією вирощування, відгодівлі чи іншого виробничого призначен­ня тварин в комплексах та птахофабриках. Ці заходи повинні співпадати по часу з кожним періодом виробничого циклу і сприяти виконанню ви­робничих завдань.

Згідно з ветеринарно-санітарними правилами для спеціалізованих тваринницьких господарств, комплекс повинен мати такі ветеринарні об'єкти: еетеринарно-санітарний пропускник, пункт ветеринарної меди­цини та забійно-санітарний пункт. їх розташовують безпосередньо на території комплексу.

Ветеринарно-санітарний пропускник будують при в'їзді у виробничу зону комплексу. У його складі є прохідна, роздягальня, душова з санвуз­лом, приміщення для прання, сушіння та прасування одягу, постійно діюче закрите дезінфекційно-промивне приміщення для миття та дезін­фекції машин, дезкамера для дезінфекції тари і спецодягу. На прилеглій території поблизу входу у ветсанпропускник обладнують майданчик для стоянки автомашин та інших засобів транспорту.

Пункт ветеринарної медицини має у своєму складі аптеку, кімнату з холодильною установкою та підвальним приміщенням для зберігання біопрепаратів, діагностичний кабінет, склад дезінфекційних засобів, ка­бінет лікаря ветеринарної медицини та кімнату для ветеринарного пер­соналу.

Забійно-санітарний пункт - приміщення для забою тварин з холо­дильною камерою для тимчасового зберігання м'ясних туш, а також кім­ната для розтину трупів з автоклавом для переробки забракованих туш і органів. При ньому може бути обладнана піч для спалювання трупів, боєнських конфіскатів, душова з санвузлом, приміщення з секціями для первинної обробки та зберігання шкір.

Допускається блокування пункту ветеринарної медицини з забійно-санітарним пунктом, будівництво яких раціонально здійснювати на лінії розмежування виробничої та господарської зон.

фінансування ветеринарних заходів в спеціалізованих господарст­вах здійснюється за рахунок державного бюджету та оборотних коштів цього господарства.

Для служби ветеринарної медицини господарств з державною фо­рмою власності, в т. ч. комплексів, передбачені норми безкоштовного видавання спецодягу, взуття та попереджувальних пристосувань:

Спеціалістам ветеринарної медицини комплексів необхідно вирішу­вати дуже складні питання, пов'язані з проведенням широких профілак­тичних заходів. Ці заходи повинні поєднуватися і чітко вписуватися в технологію виробництва. Ритмічність роботи комплексів, безперервна змінюваність груп тварин в приміщеннях накладають свій відбиток на організацію та проведення ветеринарних заходів.

Гарантувати стійке благополуччя комплексів з заразних і незараз­них хвороб можна лише при умові чіткої організації та проведення цілої системи ветеринарно-санітарних заходів (рис. 3), які потрібно здійсню­вати у відповідності з ветеринарно-санітарними правилами для спеціа­лізованих господарств.

Профілактика незараз- них захворювань

І

Дотримання загального санітарного режиму

Створення оптимального мік­роклімату в приміщеннях та контроль за дотриманням не- обхідних його параметрів

Обслуговування ветсанпропускника

Рис. 3. Система ветеринарно-санітарних заходів у промислових

комплексах

Всі ці заходи необхідно здійснювати у відповідності з планом на всіх етапах виробництва.

У різних тваринницьких комплексах чи спеціалізованих господарст­вах служба ветеринарної медицини має свої особливості та відмінності.

Поиск по сайту: