УСТАНОВАХ

Перехід до ринкових методів господарювання АПК вимагає підви­щення ролі спеціалістів ветеринарної медицини та зоотехнічних праців­ників в діяльності всього народногосподарського комплексу та забезпе­ченні епізоотичного і епідеміологічного благополуччя країни шляхом пі­знання організаційних форм сервісного обслуговування тваринництва, покращення системи економічних і правових взаємозв'язків у процесі фірмового виробничого обслуговування сільськогосподарських підпри­ємств, регулювання раціонального використання виробничих ресурсів, в тому числі з проблем ветеринарної медицини.

3.1. Економічна сутність, завдання та функції зооветсервісу

Збільшення виробництва продукції тваринництва при одночасному зниженні її собівартості є одним з головних завдань працівників сільсь­кого господарства. У виконанні цього завдання поряд з інтенсифікацією, концентрацією, спеціалізацією тваринницьких галузей, вдосконаленням всього технологічного процесу, організації праці, важливе місце нале­жить ветеринарним заходам, що здійснюються службою ветеринарної медицини нашої країни.

Ветеринарна медицина - комплекс наук про будову організму тва­рин, його життєдіяльності, про етіологію і симптоми хвороб, методи їх діагностики, профілактики і ліквідації, способи терапії, а також про захо­ди охорони людей від захворювань, спільних для тварин та людей.

Ветеринарна справа - галузь діяльності людини, що склалася істо­рично і спрямована на збереження та ріст поголів'я тварин, відновлення здоров'я, забезпечення нормальної продуктивності та працездатності, а також попередження захворювань людей хворобами, що передаються від тварин людині.

У цьому полягає сутність ветеринарних заходів, сутність ветерина­рної справи.

Ветеринарна справа тісно пов'язана з багатьма галузями народного господарства (тваринництво: промисловість, що переробляє продукти та сировину тваринного походження; транспорт: торгівля тваринами і си­рими продуктами тваринництва; імпорт та експорт), у тому числі і з охо-

роною здоров'я людей. Цим визначається її важливе народногосподар­ське та соціальне значення.

Спеціалісти ветеринарної медицини проводять боротьбу з антропо-зоонами, позбавляють людство від небезпеки захворювання такими хворобами як сибірка, сап, сказ, бруцельоз, туберкульоз, лептоспіроз, туляремія, орнітоз, гельмінтизоопози тощо.

Економічне значення ветеринарної справи визначається, з одного боку, збитком, який наносять тваринництву хвороби худоби та птиці, а з іншого боку - тим ефектом, які дають ветеринарні заходи в скороченні цих збитків.

Критерієм для загальної оцінки ефективності ветеринарних заходів прийнято вважати відсутність (зниження) захворюваності та смертності тварин, високий процент збереження поголів'я чи отримання приплоду. Непрямим показником цієї ефективності може слугувати і збільшення продуктивності тварин. Практика засвідчує, що ефективність спеціаль­них ветеринарних заходів вища там, де краще організована ветеринар­на справа взагалі та ветеринарний сервіс зокрема.

Основними завданнями зооветеринарного сервісу є:

- охорона території України від занесення з інших держав або з
карантинної зони збудників заразних хвороб тварин;

- профілактика, діагностика та лікування інфекційних, інвазійних і
незаразних хвороб тварин;

- контроль за випуском для реалізації доброякісних у ветеринар­
но-санітарному відношенні продуктів та сировини тваринного походжен­
ня;

- захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

- контроль за переміщенням, експортом та імпортом тварин, про­
дуктів та сировини тваринного походження, ветеринарних препаратів,
кормів тощо;

- контроль якості засобів захисту тварин, засобів ветмедицини та
кормових добавок.

3.2. Ліцензування підприємницько/діяльності у сфері ветсервісу

Ліцензійна палата України є центральним органом виконавчої вла­ди на чолі з головою, якого призначає на посаду та звільняє з неї Пре­зидент України. До основних завдань Ліцензійної палати України на­лежать:

- узагальнення практики застосування законодавства з питань лі­
цензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів
підприємництва, розробка пропозиції щодо його узаконення;

- методичне керівництво роботою, пов'язаною з ліцензуванням
підприємницької діяльності та державною реєстрацією суб'єктів підпри­
ємництва;

- координація роботи органів, що здійснюють ліцензування під­
приємницької діяльності та реєстрацію суб'єктів підприємництва;

- введення єдиного ліцензійного реєстру, введення реєстру су­
б'єктів підприємницької діяльності, контроль за додержанням порядку
видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та державної ре­
єстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують дані функції.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на влас­ний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, надан­ню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у право
- або дієздатності;

- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом
України "Про власність".

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійсню­вати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законо­давству України "Про підприємництво". У здійсненні підприємницької діяльності існують обмеження без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом, не можуть здійснюватися ветеринарна практика та реалізація ветерина­рних медикаментів і препаратів.

Ліцензія на здійснення підприємницької діяльності видається не піз­ніше, ніж через ЗО днів з дня одержання заяви. Відмова у видачі ліцензії видається в той же строк у формі відповідного акта.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємни­
цької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачаль­
ників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно
до чинного законодавства;

- вільне наймання працівників, залучення і використання різних
видів ресурсів;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне­
сення встановлених платежів;

- самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності прово­диться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради народних депутатів або в районі міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження або проживання даного суб'єкта.

Для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності по­даються такі документи:

- рішення власника (власників) майна, а якщо їх більше двох -
установчий договір;

- статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми
підприємства;

- рішення Антимонопольного комітету України про згоду на ство­
рення, реорганізацію суб'єкта реєстраційну картку встановленого зразка;
документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без створен­ня юридичної особи, подають заповнену реєстраційну картку та доку­мент, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Державна реєстрація здійснюється протягом п'яти робочих днів, ви­дається посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної стати­стики.

Засновники суб'єкта підприємництва повідомляють реєструючий ор­ган про його місцезнаходження.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва є під­ставою для відкриття рахунків в установах банків. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову ін­спекцію.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою за­явою підприємця, а також на підстав рішення суду.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці.

Діяльність підприємця припиняється з власної ініціативи, на підставі рішення суду і в разі закінчення строку дії ліцензії.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підпри­ємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та мо­нополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензу­вання підприємницької діяльності" від 3 липня 1998 р. №1020, визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлен­ня дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу".

Для отримання ліцензій на кожний вид діяльності суб'єкт підприєм­ницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву, в якій за­значається:

- відомості про заявника: для громадянина-підприємця - прізви­
ще, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія і номер, ким і коли вида­
ний), місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи, для
юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, банківські реквізи­
ти, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

- вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію те­
рмін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи: підприємцями-громадянами -копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження певної діяльності, копія свідоцтва про державну ре­єстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, юридичними особами -копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької дія­льності та установчих документів.

Ліцензія - документ суворої звітності. У ній зазначаються наймену­вання та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію, відомості про отримувача й виду діяльності, на яку видається ліцензія, місце прова­дження діяльності, особливі умови та правила проведення такого виду діяльності, номер реєстрації ліцензії дата видачі і термін дії ліцензії.

Ліцензія скріплюється підписом відповідальної особи і печаткою ор­гану, що її видав.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не ме­нше ніж на три роки і може бути продовжений за заявою суб'єкта у по­рядку, встановленому для її отримання.

Ліцензія видається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про видачу.

У разі втрати ліцензії у п'ятиденний термін після подання заяви ви­дається дублікат ліцензії.

Ліцензія підлягає переоформленню у разі зміни місцезнаходження чи найменування юридичної особи або відомостей про підприємця-громадянина, яке здійснюється протягом 10 днів з дня подання заяви.

Орган, який видає ліцензію, має право зупиняти дію або анулювати ліцензію при порушеннях ліцензійних умов, передачі іншій особі, вияв­ленні недостовірних відомостей у заяві на видачу тощо.

Орган, який видав ліцензії, веде книгу їх обліку. Діловодство здійс­нюється окремо по кожному суб'єкту підприємницької діяльності. Кожна справа має подвійну нумерацію - порядковий номер справи та реєстра­ційний номер ліцензії.

Орган, який видає ліцензії, веде реєстр виданих ліцензій, до якого вносять такі відомості:

- ідентифікаційний код - для юридичної особи;

- ідентифікаційний номер - для фізичної особи платника податків
та інших обов'язкових платежів;

- найменування юридичної особи, прізвище, ім'я, по батькові
підприємця - громадянина;

- код території, місцезнаходження - для юридичної особи, місце
проживання - для фізичної особи, факс, телефон;

- місце проживання (діяльності) - повна адреса код і найменуван­
ня підпорядкованості (для суб'єктів, що підпорядковуються органам ви­
конавчої влади);

- код та найменування організаційно-правової форми юридичної
особи;

- код і найменування виду діяльності номер ліцензії, дата видачі
та термін її дії;

- дата, номер рішення, причина зупинення, продовження, анулю­
вання ліцензії.

На базі реєстрів, що ведуться органами, які видають ліцензії, ство­рюється єдиний ліцензійний реєстр.

Контроль за дотриманням суб'єктом підприємницької діяльності лі­цензійних умов здійснюється органом, який видає ліцензії, та Ліцензій­ною палатою.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджений перелік орга­нів, які видають ліцензії на провадження певних видів підприємницької діяльності, згідно з яким на виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів ліцензії видає Департамент ветеринарної медицини Мінаг-рополітики, а на ветеринарну практику - Республіканське управління державної ветмедицини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, Управління державної ветеринарної медицини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ліцензійною палатою України та Державним департаментом ветери­нарної медицини Мінагрополітики України затверджена Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умо­ви) з ветеринарної практики та контроль за їх дотриманням за № 12/2 від 1 лютого 1999 року.

Ліцензія видається на ветеринарну практику, до якої належить: профілактика захворювань і диспансеризація тварин, дезінфекція, дез­інсекція, діагностична (в тому числі і лабораторна) та лікувальна роботи.

Для провадження підприємницької діяльності з ветеринарної прак­тики громадянин-підприємець повинен мати ветеринарну освіту, а юри­дична особа в своєму складі - не менше одного фахівця ветеринарної медицини.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати матеріально-технічну базу, а саме: лікарню ветеринарної медицини, амбулаторію, клініку, пункт швидкої допомоги ветеринарної медицини (робоче місце) з висновками протипожежного, санітарного, ветеринарного державних органів району (міста) про відповідність вказаних об'єктів чинним норма­тивним вимогам.

Суб'єкти здійснюють за рахунок власних коштів природоохоронні заходи з метою зменшення викликаного підприємницькою діяльністю негативного впливу на довкілля.

Підприємець має право самостійно вибирати спосіб організації установ ветмедицини, призначених для здійснення ветпрактики (лікар­ня, амбулаторія, клініка, пункт швидкої допомоги ветмедицини тощо) та забезпечення їх фахівцями ветмедицини, отримувати в державних ор­ганах ветмедицини інформацію про епізоотичний стан у галузі тварин­ництва, брати участь у нарадах, семінарах фахівців ветмедицини, оска­ржувати в судовому порядку рішення про відмову видачі ліцензії чи дуб­лікату, про зупинення дії та анулювання ліцензії.

Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані:

- дотримуватись вимог Закону України "Про ветеринарну медици­
ну", рішень місцевої державної влади з питань ветмедицини, інструкцій,
настанов, розпоряджень та наказів головних державних інспекторів вет­
медицини;

- провадити передбачену ліцензією роботи, інформувати державні
установи ветмедицини про виникнення або про підозру виникнення за­
хворювань тварин;

- здійснювати облік захворюваності та загибелі тварин, профілак­
тичних та інших ветеринарних заходів, а також подавати ветеринарну
звітність за формами, в порядку і строки, затверджені Державним комі­
тетом статистики України;

- підвищувати свій професійний рівень на курсах фахівців
ветеринарної медицини.

Відповідно до ст. 12 розділу четвертого "Компетенція органів дер­жавної ветмедицини" Закону України "Про ветеринарну медицину" для проведення лабораторно-клінічних (вірусологічних, бактеріологічних, хіміко-токсикологічних, патологоанатомічних, гістологічних, паразитоло-гічних, радіобіологічних та інших) досліджень з метою діагностики хво-

роб тварин суб'єкт підприємницької діяльності за власним вибором укладає угоду з однією з державних лабораторій ветмедицини (район­ною, міською, обласною, міжобласною, зональною, центральною).

До протиепізоотичних заходів можна вдаватися за рахунок відпові­дних бюджетних асигнувань за погодженням з головним держінспекто-ром ветмедицини району (міста) відповідно до рішення Державної над­звичайної протиепізоотичної комісії.

Ліцензійною палатою України та Держдепартаментом вєтмедицини Мінагрополітики України затверджена Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з виготов­лення ветеринарних медикаментів і препаратів та контроль за їх дотри­манням за № 13/3 від 1 лютого 1999 року.

Суб'єкти підприємництва здійснюють свою діяльність з виготовлен­ня лише тих ветеринарних медикаментів і препаратів, які внесені до Державного реєстру засобів захисту тварин.

Для провадження підприємницької діяльності з виготовлення вете­ринарних медикаментів і препаратів громадянин-підприємець повинен мати вищу освіту з ветмедицини, а юридична особа - мати в своєму складі принаймні одного лікаря ветмедицини.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати виробниче під­приємство з позитивними висновками про його протипожежний, санітар­ний та ветеринарний стан, наданими відповідними державними органа­ми району (міста), а також Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок про відповідність виробничого підприємства вимогам чинних нормативних документів що­до виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів та забезпе­чення технологічного контролю їх якості.

На кожен ветеринарний медикамент і препарат, який виготовляти­меться, потрібно мати настанови для споживачів з їх застосування, за­тверджені в установленому порядку. Природоохоронні заходи такі ж, як і для ветеринарної практики.

Підприємець має право:

- самостійно вибирати для власного виробництва ветеринарні ме­
дикаменти і препарати, внесені до Державного реєстру засобів захисту
тварин;

- купувати компоненти і субстанції, потрібні для виробництва вет-
препаратів і медикаментів;

- отримувати в державних органах ветмедицини інформацію про
потребу в тих чи інших лікарських засобів у ветмедицині;

- оскаржувати в судовому порядку рішення про відмову видачі лі­
цензії чи дубліката, переоформлення, зупинення та анулювання ліцензії.

Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний:

- забезпечувати виробництво якісних ветеринарних медикаментів
і препаратів згідно з діючими технічними умовами, дотримуватись ре­
жимів їх зберігання, транспортування та реалізації;

- підвищувати свій професійний рівень на курсах фахівців ветме-
дицини. Обидві інструкції розроблені відповідно до законів України "Про
підприємництво", "Про ветеринарну медицину", постанов Кабінету Мініс­
трів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від
З липня 1998 року № 1020, "Рішення Державного департаменту ветери­
нарної медицини" від 17 листопада 1997 року, "Про затвердження По­
ложення про Державний науково-дослідний контрольний інститут вет-
препаратів і кормових добавок" та положення про "Національний центр
штамів мікроорганізмів" від 7 травня 1998 року № 637, про затвердження
"Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної меди­
цини" від 7 травня 1998 року № 645. Контроль за дотриманням суб'єкта­
ми підприємництва ліцензійних умов з ветеринарної практики та з пи­
тань виготовлення ветмедикаментів і препаратів здійснюють Ліцензійна
палата, Державний департамент ветмедицини, головні держветінспек-
тори, їх заступники або спеціалісти державних установ ветмедицини за
письмовим доручення голови Державного департаменту ветмедицини.

Перевірки суб'єктів підприємницької діяльності на предмет дотри­мання ними умов і правил провадження зазначених видів підприємниць­кої діяльності здійснюються не частіше одного разу на рік. Крім того, можна також провадити непланові перевірки, пов'язані зі скаргами гро­мадян або із зверненням чи поданням інших державних контрольних органів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про розміри та по­рядок нарахування плати за видачу та переоформлення ліцензій на провадження певних видів підприємницької діяльності" від 4 січня 1999 року № 6 розмір плати за видачу та переоформлення ліцензії на виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів та на ветеринар­ну практику становить з юридичних осіб 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а з громадян-підприємців - два неоподатковуваних мінімуми доходів.

3.3. Організаційно-економічні основи малих та середніх підприємств у сфері зооветсервісу

Закон України "Про ветеринарну медицину" визначає особливості приватизації закладів державної ветеринарної медицини. Установи державної ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, ла­бораторії, за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Центральної, зональних, міжобласних, республіканської Автономної Республіки Крим, біологічних фабрик, обласних державних лабораторій ветеринарної ме­дицини, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках) можуть приватизуватися в порядку, визначеному чинним зако­нодавством. При цьому приватизовані об'єкти не можуть бути перепро-фільовані протягом десяти років.

Найкраще процес приватизації провадиться у системі корпорації "Укрветзоопромпостач". Нині практично всі обласні та республіканське Автономної Республіки Крим державні підприємства "Ветзоопромпос-тач" з підпорядкованими їм районними, міськими аптеками ветеринарної медицини та спеціалізованими магазинами перетворені у акціонерні то­вариства.

Спеціалісти ветеринарної медицини за власним вибором на одному із сільськогосподарських підприємств у зоні обслуговування мають пра­во на приватизацію майна на умовах, передбачених для членів трудово­го колективу підприємства, що приватизується.

Метою створення малих ветеринарних підприємств різних форм власності, що займаються виробництвом засобів ветеринарного призна­чення з обмеженою кількістю працівників, є ліквідація дефіциту засобів ветеринарного призначення, прискорення впровадження науково-техніч­них досягнень у галузі ветеринарної медицини, задоволення потреб у ветеринарних послугах, ефективне використання місцевих трудових та сировинних ресурсів і відходів виробництва, розширення видів та під­вищення якості платних ветеринарних послуг. Засновниками малих ве­теринарних підприємств можуть бути державні установи ветеринарної медицини, сільські та промислові підприємства, підприємці в галузі ве­теринарної медицини.

Малі ветеринарні підприємства можуть створюватися на базі:

- власності громадян: індивідуальні та сімейні;

- колективної власності: колективне підприємство, ветеринарний
колектив, підприємство сільськогосподарського кооперативу, акціонерне

товариство, ветеринарне товариство, підприємство громадської органі­зації;

- державної власності: державне, комунальне, орендне, спільне товариство.

Ветеринарний кооператив - особлива форма організації ветерина­рного бізнесу, що ґрунтується на добровільному об'єднанні спеціалістів ветеринарної медицини для спільної ветеринарної діяльності. В ньому матеріальна винагорода кожного спеціаліста залежить від результатів роботи всього колективу. Для створення ветеринарного кооперативу потрібно мати ліцензію на ветеринарну діяльність, дозвіл санітарно-епідеміологічного нагляду і державну реєстрацію в органах виконавчої влади. Для цього визначений відповідно до Постанови Кабінету Мініст­рів від 15 серпня 1992 року № 478 перелік заходів ветеринарної меди­цини з профілактики і ліквідації хвороб тварин, лікування хворих тварин, лабораторних досліджень, ветсанекспертизи, які здійснюються за раху­нок власників тварин і продукції за плату, по тарифах.

Лікар ветеринарної медицини може створювати приватну установу ветеринарної медицини з власним найменуванням і вказівкою організа­ційно-правової форми та прізвища власника її майна. Приватне ветери­нарне підприємництво створюється на базі власності лікаря ветеринар­ної медицини, майно якого формується шляхом придбання клініки вете­ринарної медицини, інструментів, устаткування, медикаментів тощо, за рахунок особистих прибутків чи інших узаконених джерел.

Для організації приватної клініки ветеринарної медицини необхідно мати ліцензію Державної служби ветеринарної медицини, дозвіл саніта­рно-епідеміологічного нагляду, державну реєстрацію в органах юстиції чи адміністрації району, документ про ветеринарну освіту та сплатити відповідне держмито.

Юридичними особами ветеринарної медицини є державні підпри­ємства та установи ветеринарної медицини (обласні підприємства, ра­йоні та міські підприємства (лікарні); обласні, районі, міські лабораторії ветмедицини; аптеки), а також ветеринарні товариства, спілки, коопера­тиви тощо.

Юридичні особи в своїй діяльності керуються Конституцією, зако­нами України, цими правилами і в межах наданих повноважень забезпе­чують виконання Законів України "Про ветеринарну медицину", "Про підприємництво", розпоряджень і наказів Головного державного інспек­тора ветеринарної медицини і відповідних інспекторів області, району, міста.

Приватне підприємництво здійснюється на підставі власності або оренди юридичною особою державних підприємств і установ ветерина­рної медицини, майно якої формується шляхом придбання обладнання інструментів, медикаментів тощо за рахунок власних коштів або інших законних джерел.

Обслуговування тварин різних форм власності здійснюється, як правило, згідно з договорами, які укладаються між юридичною особою і власником.

Основні завдання юридичних осіб:

- профілактика, діагностика, лікування заразних і незаразних хво­
роб тварин;

- захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

- впровадження в практику досягнень ветеринарної науки та
передового практичного досвіду;

- забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя тваринни­
цтва в зоні обслуговування;

- охорона навколишнього середовища від забруднення.
Обов'язки юридичних осіб:

- постійно вивчати епізоотичний і ветеринарно-санітарний стан в
зоні обслуговування;

- організовувати і здійснювати виконання ветеринарних заходів
щодо профілактики, діагностики, лікування заразних і незаразних хвороб
тварин;

- надавати пропозиції до планів протиепізоотичних, лікувально-
профілактичних і ветеринарно-санітарних заходів;

- здійснювати карантинні заходи;

- виконувати заходи щодо охорони зони обслуговування від зано­
су збудників особливо небезпечних хвороб;

- контролювати виробництво доброякісних продуктів і сировини
тваринного походження;

- аналізувати причини захворюваності незаразними хворобами, за­
гибелі тварин, розробляти заходи щодо їх профілактики;

- проводити роботу щодо охорони праці та соціального захисту
працівників трудового колективу;

- здійснювати кожні 5 років позадипломне навчання працівників;

- при виконанні своїх обов'язків взаємодіяти з місцевими органами
самоврядування.

Права юридичних осіб:

- проводити передбачені відповідними інструкціями заходи щодо
запобігання, поширення та ліквідації заразних хвороб;

- давати обов'язкові для виконання власниками тварин розпоря­
дження щодо виконання ветеринарно-санітарних заходів;

- проводити ветеринарно-санітарну експертизу продуктів забою
тварин, користування і для маркування в разі надання цих повноважень
державним інспектором ветеринарної медицини району (міста);

- забороняти споживання продуктів, а також переробку сировини,
що не відповідають вимогам;

- здійснювати контроль за виконанням карантинних заходів влас­
никами тварин;

- безперешкодно перевіряти санітарний стан тваринницьких гос­
подарств, заготівельних організацій, підприємств по переробці тварин­
ницької продукції і давати пропозиції щодо усунення виявлених пору­
шень;

- робити патолого-анатомічний розтин трупів тварин і складати
відповідні документи;

- звільняти від роботи хворих тварин і рекомендувати умови їх
годівлі та утримання;

- давати пропозиції щодо заготівлі, транспортування та реалізації
продуктів і сировини тваринного походження;

- при виявлені порушень ветеринарних вимог власниками тварин і
переробними підприємствами складати акти та подавати їх державному
інспектору ветеринарної медицини району (міста);

- видавати довідки та ветсвідоцтва в разі надання таких повнова­
жень державним інспектором ветмедицини;

- мати круглу печатку та кутовий штамп.

Ветеринарні роботи і послуги власникам тварин надаються за плату згідно з тарифами, які затверджуються державним інспектором ветме­дицини області.

Заходи щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тва­рин, лабораторно-діагностичні та радіологічні дослідження харчових продуктів і сировини тваринного і рослинного походження, дослідження на трихінельоз, інші ветеринарно-санітарні та протиепізоотичні заходи (за переліком, що затверджує Кабінет Міністрів України), а також невід­кладна лікувальна допомога у випадках загрози життю тварин здійсню­ється за рахунок відповідних бюджетних коштів і відрахувань від страхо­вих платежів.

Відповідальність юридичних осіб. За порушення вимог законодав­чих актів з питань ветеринарної медицини та підприємницької діяльнос­ті, вказівок державних інспекторів та цих правил юридичні особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

3.4. Організація госпрозрахункових відносин у ветеринарних установах

Поиск по сайту: