Організація протигельмінтозних заходів, обробок проти бабезіозів, протозоозів, ектопаразитарних хвороб

Особливістю цих заходів є те, що вони в окремих випадках є профі­лактичними та лікувальними і пов'язані з певним періодом року. Цим вони відрізняються від діагностичних досліджень та вакцинацій.

Протипаразитарні обробки майже завжди пов'язані з вираженою се­зонністю та біологічним циклом розвитку паразитів.

В систему заходів боротьби з гельмінтозами входять поєднання за­гальних профілактичних заходів з дегельмінтизацією тварин. До загаль­ної профілактики відносять покращення умов утримання, регулярне очищення, дезінвазію приміщень, своєчасне прибирання та знезара­ження гною, облаштування туалетів при фермах, благоустрій місць на­пування, правильне використання пасовищ, надійне знезараження кон-фіскатів, уражених гельмінтами.

При підготовці до обробки тварин проти гельмінтозів враховують поголів'я тварин, що підлягають дегельмінтизації, визначають потребу в антигельмінтиках, робочій силі, готують робочі місця, як і при інших ма­сових обробках тварин. При організації дегельмінтизації звертають увагу

на те, щоб обробити всіх заражених гельмінтами тварин в терміни з врахуванням біологічного циклу розвитку, щоб вона не слугувала причи­ною масового інвазування зовнішнього середовища; для обробки вико­ристовують спеціально огороджений двір (гній за певний час спалюють, закопують).

Організація заходів з профілактики та ліквідації протозоозів зво­диться до вивчення переносників хвороб (кліщів, жалячих комах) у даній місцевості, в окремих господарствах та здійснення протикліщових обро­бок тварин, організації випасання худоби, враховуючи біологію збудників і переносників, природнокліматичні умови, епізоотологію вказаних хво­роб у даній місцевості.

В комплекс заходів з ліквідації протозоозів тварин включають зни­щення кліщів-переносників, як на пасовищах, так і на тваринах, захист гуртів від нападання кліщів та гнусу (мошок, комарів, ґедзів та ін.) в пері­од їх масового виплоду та оживання. Тварин обробляють відлякуючими та інсектицидними засобами у відповідності з настановами по їх засто­суванню.

При протозоозах застосовують хіміотерапію в комплексі з агротех­нічними заходами. Організація заходів з профілактики та ліквідації арах-ноентомозів передбачає обробку всіх тварин. Купання чи обприскування тварин проводять у весняно-літньо-осінній період року. Овець купають після стриження. Перед початком купання лікар ветеринарної медицини перевіряє стан ємкостей для купання, апаратів та обладнання для обп­рискування, організує завезення інсекто-акарацидних засобів, інструктує працівників, зайнятих купанням чи обприскуванням тварин, визначає порядок і маршрут руху отар овець до ванни та після купання, контро­лює приготування робочого розчину препаратів. Надзвичайно важливим є, наприклад, приготування розчинів інсекто-акарицидів у м'якій, а не жорсткій воді (дощова, з річок, боліт, озер, ставків) і систематично слід­кує за концентрацією інсекто-акарицидного засобу у розчині.

Заходи щодо профілактики гіподерматозу проводять у період літан­ня ґедзів, а також весною та восени. Одночасно у літній час захищають тварин від гнусу, ґедзів та кліщів.

Контрольні запитання

1. Назвіть складові загальних заходів профілактики заразних хвороб тва­
рин?

2. У чому полягає організація спеціальних заходів щодо попередження
заразних хвороб тварин?

3. Як організувати діагностичні дослідження тварин?

4. Як організувати імунізацію тварин?

5. В чому полягає організація протигельмінтозних заходів?

4.3. Організація заходів щодо ліквідації заразних хвороб тварин

Незалежно від того, що є причиною виникнення тієї чи іншої зараз­ної хвороби, з її появою перед спеціалістами ветеринарної медицини, постає відповідальне завдання - негайно застосувати заходи щодо не­допущення розвитку епізоотії.

Особливістю заразних хвороб є те, що вони виникають зненацька і часто мають характер епізоотії. Тому появу інфекційних хвороб, особли­во гостро перебігаючих, завжди потрібно розглядати, як надзвичайний стан, що потребує прийняття невідкладних заходів для їх локалізації та ліквідації. Ці заходи повинні відрізнятися від звичайних планових швид­кістю їх організації та проведення.

Заходам щодо ліквідації заразних хвороб надавалося і надається великого державного значення. Згідно закону України "Про ветеринарну медицину" відповідальність за ці заходи покладається на керівників гос­подарств, підприємств, організацій та установ, а також громадян. Проте вирішальна роль в організації протиепізоотичних заходів, безсумнівно, покладається на спеціалістів ветеринарної медицини. Особливо велика роль при цьому головних державних інспекторів ветеринарної медицини районів.

При появі гострих інфекційних хвороб, що мають тенденцію до швидкого розповсюдження головний державний інспектор ветеринарної медицини зобов'язаний мобілізувати всі сили служби ветеринарної ме­дицини на боротьбу з епізоотією.

Можуть бути задіяними всі спеціалісти ветеринарної медицини ра­йону незалежно від виконуваних ними обов'язків. Кожному з них визна­чається конкретна ділянка роботи, спрямовуючи при цьому їх діяльність на найважливіших заходах. Звичайно, це не означає, що всі спеціалісти повинні знаходитися в тому пункті, де з'явилася хвороба. Окремі з них повинні проводити заходи безпосередньо в неблагополучному пункті чи загрозливій зоні. Варто розташувати людей так, щоб одночасно забез­печити охорону інших господарств району від занесення інфекції.

Характер заходів, їх об'єм та тривалість залежать від особливостей інфекції, часу і умов появи захворювання, а також ступеня розповсюд­ження та перебігу епізоотії.

В залежності від виду інфекції та характеру її перебігу (наприклад, при появі ящуру, класичної чуми свиней, сибірки чи інших) вимагається негайно припинити інші заходи у відповідності з планом профілактичних протиепізоотичних заходів (діагностичні дослідження, щеплення, оброб­ки).

Комплекс організаційно-господарських та спеціальних заходів щодо ліквідації заразних хвороб тварин включає:

- встановлення діагнозу;

- реєстрацію всіх випадків захворювання тварин;

- сповістити місцеві органи, вищі органи ветеринарної медицини,
сусідів;

- виділення та ізоляцію хворих і підозрілих у захворюванні тварин;

- встановлення джерела і збудника інфекції;

- лікування хворих, забій чи знищення;

- проведення попереджувальних та вимушених щеплень або діаг­
ностичних досліджень;

- оголошення пунктів і місцевості, неблагополучними по даній хво­
робі, а тих, що знаходяться під загрозою занесення інфекції - за­
грозливими;

- карантинування неблагополучних господарств, населених пунк­
тів, районів з введенням встановлених обмежень;

- ветеринарне спостереження за тваринами в неблагополучних та
загрозливих пунктах;

- зміну пасовищ і напування, проведення дезінфекції та інших ве­
теринарно-санітарних заходів, в тому числі прибирання трупів тварин;

- проведення масової роз'яснювальної роботи серед населення,
особливо серед тваринників.

Частина вказаних заходів обов'язкова при всіх заразних хворобах, а деякі - лише при окремих у відповідності з діючими інструкціями. При одних хворобах вирішальними є організаційно-господарські, а при інших - спеціальні ветеринарно-санітарні заходи.

Протиепізоотичні заходи більш ефективні, коли у їх проведенні приймає участь населення та місцеві органи влади. Боротьба з антропо-зоонозами вимагає ще й тісної взаємодії служби ветеринарної медицини та органів охорони здоров'я.

Реєстрація випадків заразних хвороб. Для успішного проведення протиепізоотичних заходів особливо важливо чим раніше встановити перші випадки захворювання, особливо при гостро перебігаючих захво­рюваннях - сибірка, ящур, класична чума свиней, Н'юкаслська хвороба тощо. Чим раніше виявлене захворювання, тим більше можливостей для його найшвидшої ліквідації.

У відповідності з вимогами Закону України "Про ветеринарну меди­цину" керівники господарств та індивідуальні власники зобов'язані не­гайно повідомити лікаря ветеринарної медицини та органи місцевої влади про раптову загибель і одночасне захворювання багатьох тварин.

Лікар ветеринарної медицини, отримавши повідомлення, зобов'яза­ний терміново прибути в господарство, щоб встановити діагноз, виясни­ти причини виникнення і повідомити головного державного інспектора ветеринарної медицини району.

Не потрібно применшувати значення своєчасної та широкої інфор­мації про появу заразної хвороби. Таку помилку не рідко допускають по­чинаючі спеціалісти ветеринарної медицини, що призводить до поши­рення хвороби в інших господарствах.

Головна мета своєчасної негайної інформації про появу заразної хвороби полягає в тому, щоб дати іншим спеціалістам та органам вете­ринарної медицини можливість завчасно застосувати заходи проти роз­повсюдження епізоотії.

Законодавством із питань ветеринарної медицини та діючими ін­струкціями про заходи боротьби з інфекційними хворобами тварин пе­редбачена обов'язковість негайної інформації про появу кожного випад­ку заразної хвороби.

Інформування вищих установ та органів ветеринарної медицини про появу заразних хвороб проводиться у формі термінових повідом­лень.

Термінові повідомлення посилають при появі особливо небезпеч­них гостро заразних хвороб - ящуру, чуми свиней, чуми великої рогатої худоби, сибірки, везикулярної хвороби і везикулярної екзантеми свиней, Ньюкаслської хвороби та грипу птахів чи інших хвороб списку А. Перелік хвороб, з яких представляються термінові повідомлення, може бути до­повнений і змінений.

Повідомлення передають терміново при виникненні хвороби теле­фоном, телеграфом, телетайпом лікарі ветеринарної медицини госпо­дарств, установ дільничного типу державної ветеринарної медицини головному державному інспекторові ветеринарної медицини району, а він обласному управлінню державної ветеринарної медицини.

В подальшому відомості головному державному інспекторові вете­ринарної медицини представляють щодекадно, аж до ліквідації епізоотії, а він - відповідно в обласне управління державної ветеринарної меди­цини.

У відомостях про появу заразної хвороби повідомляють дату вияв­лення хвороби (нового неблагополучного пункту), кількість цих пунктів, захворювань, оброблених (зростаючим підсумком з початку року).

При відправленні повідомлень телеграмою для скорочення кількості слів користуються умовними позначками.

Всі відомості, за винятком 05, повідомляються зростаючим підсум­ком з початку року.

Одночасно з представленням термінового повідомлення головний державний інспектор ветеринарної медицини району зобов'язаний зро­бити запис у журналі епізоотичного стану району (міста) та нанести відповідні показники на епізоотичну карту.

Встановлення джерела збудника інфекції. При встановленні за­разної хвороби особливу увагу потрібно приділити виявленню джерела збудника інфекції, його ліквідації і попередженню розповсюдження хво­роби. Хворих та підозрілих у захворюванні тварин негайно ізолюють. Місце знаходження тварин піддають ретельному очищенню дезінфекції, тим самим розриваючи епізоотичний ланцюг.

У подальшому в залежності від характеру хвороби проводять захо­ди, передбачені діючою інструкцією по боротьбі з цим захворюванням.

При встановленні джерела збудника інфекції бувають великі труд­нощі, тому потрібно прикласти максимум зусиль, щоб вияснити причину виникнення хвороби, від чого залежить її швидка ліквідація. Часто при цьому користуються складанням анкет із запитаннями, в яких перерахо­вують можливі шляхи занесення інфекції і знаходять вирішення мето­дом виключення.

Встановлюють епізоотичне вогнище, здійснюють заходи щодо його ліквідації, щоб воно не слугувало джерелом подальшого розповсюджен­ня збудника хвороби.

Будь-яке господарство (населений пункт), у якому з'явилося захво­рювання тварин заразною хворобою, оголошується неблагополучним з даної хвороби і вважається таким до повного оздоровлення.

При появі особливо небезпечних хвороб встановлюють карантин, а при інших - карантинні обмеження як особливий режим на певній тери­торії, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин.

Карантин встановлюється та скасовується рішенням місцевої дер­жавної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцевого самоврядування міст обласного значення, а в межах

одного або кількох регіонів - рішенням Кабінету Міністрів України за по­данням Державного департаменту ветеринарної медицини.

Карантин встановлюється протягом доби після виявлення каран­тинної хвороби тварин.

Встановлення карантину є одним з найважливіших протиепізоотич-них заходів і обов'язкове при наступних заразних хворобах: ящур, ве­зикулярний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худоби, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої ро­гатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа овець та кіз, африканська чума коней, африканська чума свиней, класична чума свиней, грип птахів, Н'юкаслська хвороба.

При вирішенні питання про те, які об'єкти та території підлягають карантинуванню, необхідно виходити з умов конкрентної епізоотичної ситуації - це може бути окремий двір, ферма, господарство, весь насе­лений пункт чи навіть велике місто.

Встановлення карантину повинно бути виправдане дійсною не­обхідністю та забезпечене контролем з боку органів місцевої влади.

При карантинуванні залізничних станцій, портів, пристаней на час карантину вводиться так звана конвенційна заборона, після накладання якої припиняється навантаження та вивантаження тварин, продукції і сировини тваринного походження, фуражу. Враховують при цьому ступінь контагіозності та сприйнятливість різних видів тварин. При хво­робах, спільних для кількох видів тварин, заборона стосується всіх тва­рин та продукції і сировини; при хворобі, наприклад, птиці, заборона стосується лише перевезення птиці, яєць, пуху, пера тощо.

Конвенційну заборону на залізничну станцію, порт накладають за поданням головного державного інспектора ветеринарної медицини регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні і транспорті начальники управлінь залізниць, річкового пароплавства, аеропортів.

Про закриття залізничних станцій, річкових портів, аеропортів по­відомляють Міністерству транспорту України, всю мережу залізниць, портів. Під час карантину проводять відповідні ветеринарно-санітарні заходи для попередження розповсюдження заразних хвороб. Після лік­відації хвороби конвенційну заборону знімають телеграфною вказівкою відповідного управління залізниці, пароплавства, аеропорту.

Порядок проведення охоронно-карантинних та ветеринарно-сані­тарних заходів у карантинованих об'єктах і здійснення обмежувальних та попереджувальних заходів в загрозливій зоні, визначається інструк­ціями по боротьбі з конкретними хворобами.

З метою посилення цих заходів при особливо небезпечних хворо­бах при обласних лікарнях чи лабораторіях державної ветеринарної ме-

дицини можуть організовуватися тимчасові спеціальні ветеринарно-карантинні загони чи пости для контролю за дотриманням карантинних правил.

При деяких гострих інфекційних хворобах навколо карантинованого об'єкта встановлюється загрозлива зона. Перелік хвороб, при яких вста­новлюється загрозлива зона, визначає Міністерство аграрної політики України.

Визначення кордону загрозливої зони проводить головний держав­ний інспектор ветеринарної медицини і воно залежить від епізоотичної ситуації, особливостей хвороби, розташування населених пунктів і їх господарсько-економічних зв'язків. При сибірці загрозливими вважають лише близько розташовані населені пункти, при ящурі більш широкі кордони зони.

Підставою для прийняття рішення про введення карантину є акти про встановлення заразної хвороби, висновки головного державного інспектора ветеринарної медицини про необхідність винесення такого рішення. Він же готує проект рішення чи розпорядження органу місцевої влади за таким змістом:

ЗРАЗОК:

___________________________ районна державна адміністрація

____________________ області

Поиск по сайту: