Членів ВВА

Бюро

Секретеріат

Бюро ВВА

Президент ВВА - Апостоле Ронсіс (Греція) і 7 віце-президентів: від країн Західної Європи, Східної Європи, Азії, Південної Америки, Північ­ної Америки, Африки і від асоційованих членів ВВА.

Кожна з указаних асоціацій представлена у ВВА одним членом (асоційований член). Існують правила для вступу міжнародних асоціацій ветеринарних фахівців у ВВА, відповідно до котрої асоціації повинні об'єднувати не менше ста членів із шести країн світу; національні ветеринарні організації є членами ВВА. До10% осіб у цих асоціаціях можуть бути фахівцями не ветеринарних професій, але вони повинні працювати в галузі ветеринарії і мати вищу освіту. Усі асоційовані члени мають статут і правила, відповідно до яких здійснюється робота поза рамками ВВА.

Мета всесвітніх ветеринарних асоціацій - це розвиток досліджень у відповідних, галузях, активний обмін інформацією і матеріалами між фа­хівцями і організаціями, проведення нарад і конференцій.

У Статуті Всесвітньої асоціації ветеринарних фізіологів, фармако­логів і біохіміків, складеному в 1973 р., вказується, що вона є організаці­єю без фінансового прибутку. Основна мета асоціації - об'єднати осіб, що цікавляться, розвитком порівняльної фізіології, фармакології, токси­кології і біохімії стосовно домашніх тварин. Для цього організують обмін науковою і технічною інформацією і пересилання навчальних матеріа­лів. Асоціація працює в тісному співробітництві з аналогічними націона­льними і міжнародними організаціями, особливо з Міжнародною фізіоло­гічною спілкою (МФС) і Всесвітньою ветеринарною асоціацією (ВВА). Щорічно асоціація інформує ВВА про свою діяльність, а також про час проведення і порядок денний усіх нарад.

Історія утворення всесвітніх ветеринарних асоціацій фахівців різно­манітна, але шляхи організації і об'єднання осіб, споріднених за профе­сією і фахом, а також форми їхньої діяльності однакові. Наприклад, у 1953 році під час Всесвітнього ветеринарного конгресу в Стокгольмі (Швеція) професор Лерхе (ФРН) і доктор Кларенбург запропонували створити спеціалізовану всесвітню організацію ветеринарних фахівців із забезпечення населення високоякісними (у санітарному відношенні) продуктами харчування тваринного і рибного походження.

У 1955 році при ветеринарному інституті в Кобленці (ФРН) була за­снована міжнародна, пізніше перейменована у Всесвітню, асоціація ве­теринарних фахівців із гігієни продуктів тваринного походження, були направлені послання національним ветеринарним асоціаціям інших кра­їн із проханням запропонувати кандидатури для обрання членів ради; 26

країн, з-поміж них і СРСР, приєдналися до асоціації і призначили офі­ційних делегатів (у цей час асоціація об'єднує 36 країн).

У 1962 р. на третьому симпозіумі в Ніцці (Франція) Всесвітня асоці­ація ветеринарних харчових гігієністів приєдналася до ВВА в якості асо­ційованого члена. Всесвітня ветеринарна асоціація фахівців з дрібних тварин у рамках ВВА була офіційно визнана на конгресі в 1961 р. Мета асоціації:

- організація нарад із вивчення хвороб і умов життя дрібних до­
машніх тварин, особливо кішок, собак і птахів;

- заохочення досліджень і обмін інформацією між окремими фахі­
вцями й організаціями, що цікавляться цією проблемою.

Спеціалізовані ветеринарні асоціації ВВА відіграють важливу роль в організація і розвитку ветеринарної науки і практики і здійснюють велику роботу з підготовки і проведення Всесвітніх ветеринарних конгресів. Ос­новою ВВА є Постійний Комітет, що складається з постійних представ­ників країн-членів ВВА.

Виконавча влада в період між засіданнями Постійного Комітету по­кладається на бюро, що складається з президента, декількох віце-президентів, секретаря-казначея, і його заступника. Основні завдання ВВА:

- постійно розширювати зв'язки між національними ветеринарни­
ми асоціаціями;

- організовувати і проводити Всесвітні ветеринарні конгреси;

- обмінюватися друкарською інформацією, кінофільмами по вете­
ринарії, для чого необхідна універсальна номенклатура;

- надавати допомогу в удосконалюванні ветеринарної освіти;

- сприяти зміцненню соціального стану ветеринарної професії;

- встановлювати стосунки з організаціями, мета яких збігається з
метою асоціації.

Асоціацію очолює президент, помічниками якого є віце-президенти, секретар-казначей, адміністративний директор, члени фондового і По­стійного комітетів. Останній скликають щорічно в травні в Парижі. В по­стійний Комітет входять:

- представники організацій країн-асоціацій (у даний час у ВВА
входить більш 160000 ветеринарних фахівців (12 організацій);

- члени, що мають статус спостерігачів (ФАО), Міжнародна спілка
жінок-ветеринарів та ін., а також регіональні організації ветеринарів;

- Панамериканська ветеринарна асоціація, Європейська спілка
ветеринарів, Азіатська асоціація ветеринарів;

- представники міжнародних промислових фірм, що підтримують
діяльність ВВА.

Фондовий комітет складається з членів бюро і двох представників, яких призначає Постійний Комітет, котрий щорічно визначає розмір бю­джету для забезпечення діяльності асоціації.

ВВА тісно співробітничає з іншими великими Міжнародними органі­заціями. Вона приймає активну участь у наукових дослідженнях і зустрі­чах, організованих ФАО і Всесвітньою організацією охорони здоров'я.

В даний час у ВВА є три комісії, що займаються дослідженнями в галузі захисту тварин, охорони дикої фауни і ветеринарної освіти.

Контрольні запитання

1. Коли була заснована Всесвітня ветеринарна асоціація?

2. Скільки країн і асоціацій ветеринарних фахівців входять до складу ВВА?

3. Що складає основу ВВА?

4. Хто розглядає основні питання з ветеринарної медицини між конгреса­
ми і готує скликання чергового конгресу?

Міжнародні ветеринарні конгреси

Відповідно до конституції і Правил ВВА, міжнародні ветеринарні конгреси проводять один раз у 4 роки. У період між конгресами працює Постійний Комітет, що на щорічної засіданнях розглядає актуальні пи­тання, а також готує скликання чергового конгресу. Організаційний комі­тет країни, де буде збиратися конгрес, займається підготовкою. Темати­ку проведення чергового конгресу розробляє Організаційний Комітет і затверджує Постійний Комітет ВВА. При затвердженні програми врахо­вують пропозиції попередніх конгресів, а також ветеринарних служб різ­них країн, ветеринарних наукових асоціацій, вищих шкіл і науково-до­слідних установ.

Офіційними мовами конгресу є: англійська, французька, німецька, іспанська і російська. Було вирішено, що робочими мовами чергових конгресів будуть 4 із п'яти офіційних мов, що остаточно встановлюється Постійним Комітетом ВВА за пропозицією Організаційного Комітету.

Міжнародний ветеринарний конгрес веде роботу за рахунок членсь­ких внесків, що надходять від країн-членів ВВА, а також частково за ра­хунок уряду тих країн, де працює конгрес. Розміри членських внесків для кожної країни-члена ВВА встановлюють у залежності від числа ветери­нарних лікарів у країні, що входять до складу ВВА.

Перший Міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у липні 1863 р. у м. Гамбурзі з ініціативи професора Единбурзького ветеринар­ного коледжу Джона Гемджі. Скликання цього конгресу поклало початок міжнародному об'єднанню ветеринарних лікарів для спільної роботи з оздоровлення тваринництва і охорони людей від хвороб, загальних лю­дині і тваринам. Організація Міжнародних ветеринарних конгресів мала

за мету обмін науковою і практичною ветеринарною роботою в різних країнах світу і заходами щодо ліквідації найбільш небезпечних хвороб тварин. Учасники І Міжнародного конгресу прийняли рішення регулярно проводити їх, для чого був створений координаційний орган Постійний комітет міжнародних ветеринарних конгресів.

Положення про Постійний Комітет Міжнародних ветеринарних кон­гресів було прийняте на спеціальній нараді в 1906 р. у м. Баден-Бадені. Воно було доповнено в 1914 році у Лондоні перед початком роботи X Міжнародного ветеринарного конгресу. В Положення вносили зміни в 1952 і 1953 рр. на спеціальних нарадах у Парижі, що були затверджені на XV Міжнародному ветеринарному конгресі в Стокгольмі.

Проект статуту міжнародних ветеринарних конгресів був виробле­ний спеціальною комісією VIII Міжнародного ветеринарного конгресу і розісланий усім членам Постійного комітету. На засіданні Постійного Комітету міжнародних ветеринарних конгресів у 1908 році у м. Баден-Бадені спільно з делегатами IX конгресу були розглянуті зміни і допов­нення до проекту Статуту. Від Росії участь приймав професор К. Гаппіх.

Перший міжнародний ветеринарний конгрес відкрився 14 липня 1863 р. у м. Гамбурзі (Німеччина). У роботі конгресу приймав участь 101 делегат із Німеччини, Англії, Росії, Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії і Австрії. Причиною проведення конгресу була поява чуми великої рогатої худоби, що швидко поширилася в усіх країнах Європи, викликаючи ве­ликі економічні збитки. Учасники конгресу обговорили заходи боротьби з епізоотіями чуми і пошесного запалення легень великої рогатої худоби, ящуру, сказу, віспи овець. Одним з основних заходів боротьби з цим за­хворюванням було визнане проведення ветеринарно-поліцейських за­ходів.

Основна ідея першого ветеринарного конгресу - це швидке з'ясову­вання етіології, причин поширення і запобігання пошесних хвороб тва­рин.

Другий міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у 1865 році у м. Відні (Австрія); були присутні 170 делегатів. На засіданнях кон­гресу обговорювали питання боротьби з чумою великої рогатої худоби, сказом, а також порядок дезінфекції залізничних вагонів. Від Росії в ро­боті конгресу приймали участь 6 делегатів: професори Ф. Інтербергер, А.Д. Галицький (Харків), Равич (Петербург), П.П. Ієссен (Дерпт) і ветери­нарні лікарі Ундриц і Вейдеман (Петербург). Зі змістовною доповіддю про сибірку виступив професор Ф. Інтербергер.

Третій міжнародний ветеринарний конгрес був відкритий у вере­сні 1867 р. у м. Цюриху (Швейцарія). У роботі конгресу взяли участь 188 делегатів. Віце-головою III конгресу був обраний російський вчений

професор Равич. Вперше на цьому конгресі було детально обговорене питання про введення огляду м'яса і його санітарної оцінки з метою охо­рони здоров'я людей. Учасники конгресу розглядали питання ветерина­рної освіти і визнали за доцільне узаконити право заняття ветеринарною практикою лише особам із фаховою освітою. Було визнано доцільним створення середніх ветеринарних закладів. На конгресі обговорили та­кож питання про становище ветеринарних лікарів, була висловлена про­позиція щодо доцільності виділення ветеринарії в самостійну галузь.

Четвертий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1883 році у м. Брюселі (Бельгія). На конгресі були присутні 217 делегатів. Об­говорювали питання ветеринарної освіти й організації ветеринарної служби. Було прийняте рішення про організацію Міжнародної ветеринар­но-санітарної служби й ухвалення між державними конвенції, мета якої -своєчасне повідомлення про появу чуми, ящуру, пошесного запалення легенів. Вперше було опубліковане рішення про обов'язкове пред'яв­лення ветеринарних свідоцтво про стан здоров'я тварин при перевезен­нях на транспорті. Прийнято рішення про періодичну публікацію Міжна­родного бюлетеня про появу і припинення хвороб тварин.

П'ятий міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у 1889 році у м. Парижі. У роботі конгресу приймали участь п'ять делегатів від Росії, один з яких (професор Е.М. Земмер) був обраний віце-прези­дентом. На цьому конгресі вперше було поставлене питання про органі­зацію міжнародної ветеринарної служби по боротьбі з епізоотіями. Були розроблені основні положення ветеринарно-санітарної служби, в які включені такі питання, як створення у кожній країні державної ветеринар­ної служби з ветеринарних лікарів, що не займаються приватною прак­тикою, негайне повідомлення держав про появу епізоотій у одній з учас­ниць конвенції; найсуворіший ветеринарно-санітарний контроль на кор­донах за пересуванням тварин і продуктів тваринного походження.

Шостий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1895 році у м. Берні. У роботі конгресу взяли участь 680 делегатів, у тому числі 12 із Росії. Професор В.Г. Гутман був обраний головою конгресу. Дослі­дження, виконані російськими вченими (І.І. Мечніков, О.І. Кальнінг, Х.І. Гельман, Л.С. Ценковський), мали велике теоретичне і практичне значення в забезпеченні епізоотичного благополуччя у світі і попере­дженні захворювання людей зоонозами. Професором Равичем і акаде­міком В.І. Всеволодовим були проведені великі роботи з вивчення чуми великої рогатої худоби. Х.І. Гельман у 1890 році на шість із половиною місяців раніше повідомлення Р. Коха про відкриття туберкуліну, одержав витяжку із сапних бактерій, названу ним малеїном. Х.І. Гельман одноча­сно з Р. Кохом одержав і туберкулін.

На конгресі обговорювали питання щеплення проти деяких інфек­ційних захворювань, про ветеринарну анатомічну номенклатуру, про вплив ветеринарної науки на соціальний розвиток і підняття народного добробуту. Конгрес визнав доцільним заснувати Міжнародне ветеринар­но-санітарне бюро для публікації бюлетеня про поширення заразних хвороб серед тварин.

Сьомий ветеринарний конгрес був скликаний у 1899 році у м. Ба­ден-Бадені (Німеччина). Були присутні 958 делегатів від 26 країн. Від Росії брали участь М. Раупах (директор Юрївського ветінституту) і про­фесор К.М. Гольцман (Казанський ветінститут). На конгресі було прий­няте рішення про профілактичні щеплення проти ящуру, заходах боро­тьби із туберкульозом, про порядок використання м'яса і молока від ту­беркульозних тварин.

Восьмий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Буда­пешті в 1905 р. брали участь 1400 делегатів. На конгресі був обраний Постійний Комітет, завданням якого були організація конгресів і підгото­вка програми засідань. До складу Постійного Комітету від Росії ввійшов професор Юр'ївського ветінституту К. Гапшіх. Учасники рекомендували при скликанні чергових конгресів розширити програму, щоб на засідан­нях розглядати не лише інфекційні хвороби тварин, але і терапію, хірур­гію, анатомію, фізіологію.

На цьому конгресі сув розроблений проект Статуту Міжнародних ветеринарних конгресів. Були розглянуті питання страхування тварин, про роль молока в поширенні туберкульозу, про лікування інфекційних хвороб сироватками.

Дев'ятий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Гаазі (Голландія) у 1909 р. У роботі взяли участь 1448 делегатів, у тому числі 37 від Росії. Крім загальних пленарних засідань працювали п'ять секцій (громадської ветеринарії і нагляду за харчовими продуктами; патології і бактеріології; практичної ветеринарії; зоотехнії; тропічних хвороб). На конгресі було заслухано 112 доповідей, у т.ч. по етіології суми свиней. Вперше повідомлялося, що збудником чуми свиней є вірус.

Десятий міжнародний ветеринарний конгрес відкрився 3 серпня 1914 р. у Лондоні, але в зв'язку з Першою Світовою війною, що почалася 4 серпня, він припинив свою роботу. Подані на конгресі доповіді були видані в 1914 і 1915 рр.

Одинадцятий міжнародний ветеринарний конгрес відкрився в Лондоні в 1930 р. У ньому вперше брала участь делегація Радянського Союзу. Очолював делегацію начальник Головного ветеринарного управ­ління А.В. Недачин, у її складі були М.М. Нікольский, К.І. Скрябін, С.М. Вишелеський, І.Р. Шульц. На засіданнях розглядалися питання

ящуру, сибірки, бруцельозу, чуми великої рогатої худоби, гельмінтозів і стандартизації біологічних препаратів. Привернуло увагу повідомлення Валле, Карре, Вальдмана і Траутвейна про багатоштамність вірусів ящуру та тривалості імунітету проти одного із типів протягом одного ро­ку.

Дванадцятий міжнародний ветеринарний конгрес проходив у 1934 році у Нью-Йорку. Брали участь 1782 делегати. У роботі конгресу від СРСР приймав участь К.Г. Мартін, директор ВІЕВ, і професор К.І. Скрябін. Було заслухано 81 доповідь (8 на пленарних засіданнях і 73 доповіді на секціях). К.І. Скрябін виступив із доповіддю "Проблеми деге­льмінтизації тварин в СРСР", основні положення якої зводяться до на­ступного:

- уніфікувати міжнародну ветеринарно-гельмінтологічну номенк­
латуру і називати усі гельмінтози відповідно роду можливих паразитич­
них організмів;

- створити Міжнародний гельмінтологічний комітет і постійне Між­
народне гельмінтологічне товариство, Конгрес прийняв рішення про ор­
ганізацію постійної Міжнародної комісії з вивчення паразитарних хвороб
і організації заходів боротьби з ними.

На конгресі розглядалися також питання боротьби з туберкульозом великої рогатої худоби, інфекційною анемією і енцефаломієлітом коней, бруцельозом, чумою свиней, сибіркою, маститами.

Тринадцятий Міжнародний конгрес скликаний у м. Цюриху (Швей­царія) у 1938 р. У його роботі брали участь 1400 делегатів. На конгресі обговорювали питання про роль ветеринарного лікаря в годівлі й утри­манні тварин; про загальну стійкість тварин до інфекційних захворю­вань; про хвороби органів розмноження, а також про імунізацію проти ящуру.

Чотирнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Лондоні в 1949 р. Брали участь у його роботі 1087 делегатів із 53 країн. На конгресі обговорювали питання безплідності і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, підготовки ветеринарних кадрів, значен­ня ветеринарії в розведенні тварин і у виробництві продуктів харчуван­ня.

П'ятнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відкрився в 1953 р. у м. Стокгольмі. У роботі конгресу брали участь 1000 делегатів із 56 країн. Від СРСР приймали учать професори М.І. Леонов, А.В. Озеров і В.С. Єршов. Було заслухано 271 доповідь. На конгресі обговорювали питання мікробіології, епізоотології, фізіології, розмноження, імунітету, терапії незаразних хвороб, профілактики яловості, маститів і т.д.

Від Радянського Союзу подані доповіді: "Будівництво гельмінтології" академік К.І. Скрябін; "Організація протиепізоотичних заходів в СРСР" професор М.І. Леонов; "Роль вчення І.П. Павлова у ветеринари" - про­фесор В.М. Коропов.

Учасники XV конгресу затвердили новий склад бюро Постійного Ко­мітету, якому було доручено вивчити питання про доцільність створення Міжнародної ветеринарної федерації (Всесвітня ветеринарна асоціація).

Шістнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес проходив у 1959 році в м. Мадриді. Усього брали участь 3000 делегатів із 51 країни. Від Радянського Союзу приймали участь 19 делегатів: А.А. Бойко, Я.Р. Коваленко, А.А. Поляков, І.Е. Мозгов, М.К. Юсковець, Ю.Г. Галузо, А.А. Кудрявцев, В.С. Єршов, Я.Є. Коляков та ін. Радянські вчені висту­пили з 9 доповідями, що викликали загальний інтерес і численні висту­пи.

На пленарних і секційних засіданнях були висвітлені питання мікро­біології, бруцельозу тварин, хвороб свиней і птахів, ветеринарно-харчо­вої гігієни, радіобіології і стан ветеринарної науки. Було відзначено, що в більшості країн ліквідовані такі хвороби, як чума великої рогатої худоби і свиней, перипневмонія, віспа овець, сап, парувальна неміч, сибірка, а такі, як туберкульоз, віспа птахів перестали носити масовий характер.

Сімнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1963 р. у м. Ганновері (ФРН). Відкриття конгресу було присвячено 100-річчю з дня проведення Першого Міжнародного ветеринарного конгресу. До складу радянської делегації входили А.А. Бойко - начальник Голо­вного управління ветеринарії МСГ СРСР, академік К.І. Скрябін, академік В.С. Єршов, професор А.А. Кудрявцев і кандидати ветеринарних наук В.А. Алікаєв і С.Б. Логінов. Усього працювало 12 секцій, було прослуха­но більше 500 доповідей і повідомлень. Від СРСР на конгресі було по­дано ЗО доповідей, 2 із яких були заслухані на пленарному засіданні. На пленарному засіданні був вручений диплом почесного члена конгресу академіку К.І. Скрябіну.

Конгрес відзначив, що заходи, розроблені в більшості країн по бо­ротьбі з хворобами тварин за останні 100 років, дали добрі результати, незважаючи на те, що залишається ще багато невирішених проблем.

Вісімнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Парижі в 1967 р. У роботі конгресу взяли участь 2900 делегатів із 60 кра­їн, у тому числі 42 делегати зі СРСР. Радянські вчені представили 42 наукових доповіді і повідомлення з фізіології, фармакології, паразитоло­гії, мікробіології, ветеринарної санітарії, незаразних хвороб і ветеринар­ній освіті.

На конгресі начальник ГУВ МСГ СРСР О.Д. Третьяков був обраний віце-президентом ВВА. Позитивним результатом роботи радянської де­легації необхідно вважати введення російської мови як офіційної мови Всесвітніх ветеринарних конгресів.

На конкурсі наукових фільмів з ветеринарії радянський кольоровий науково-популярний фільм "Гіподерматози великої рогатої худоби" оде­ржав першу премію і диплом.

XIX Всесвітній ветеринарний конгрес був проведений у м. Мехіко
в 1971 р. У ньому взяли участь 4628 делегатів із 64 країн, 54 із яких були
членами ВВА і 10 - спостерігачами. На урочистому відкритті конгресу
був присутній президент Мексики Луіс Ечеверія Альварес. Було зробле­
но 728 доповідей і повідомлень. У 15 секціях обговорювали 90 тем,
практично з усіх питань ветеринарії, зоотехнії і ветеринарної освіти. В
складі радянської делегації було 24 делегати, що виступили з 14 допові­
дями з різноманітних питань ветеринарії. Всі вони одержали високу оцін­
ку і відзначені дипломами конгресу. В виданих матеріалах конгресу опу­
бліковано 48 статей радянських вчених. Конгрес прийняв резолюцію,
основу якої складали питання дотримання ветеринарно-санітарних за­
ходів, взаємна інформація і взаємодія державних ветеринарних служб
країн при міжнародному обміні тваринними продуктами і сировиною
тваринного походження.

XX Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в м. Салоніках у
1975 р. Були присутні вчені і ветеринарні фахівці з 65 країн. На пленар­
них засіданнях конгресу були розглянуті питання по збільшенню вироб­
ництва м'яса у світі, охороні навколишнього середовища, по спеціаліза­
ції ветеринарної освіти, роль ветеринарної професії в суспільстві, пи­
тання патології тварин, що мають значення в промисловому тваринниц­
тві.

XXI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1979 р. у м. Мос­
кві. У роботі конгресу взяли участь 4418 чоловік з 69 країн світу, а також
спостерігачі в різноманітних міжнародних організацій ФАО, ВООЗ, МЕБ,
МАТ і ін. Робота конгресу проходила по 18 наукових секціях. Було за­
слухано біля 600 доповідей, коротких повідомлень і виступів.

Наукова програма конгресу підготовлена Постійним Комітетом ВВА за участю Організаційного комітету конгресу.

XXI Всесвітній ветеринарний конгрес проходив під девізом "Ветери­нарія - на благо людства". Його робота була спрямована на обговорен­ня таких найважливіших проблем, як роль ветеринарії в забезпеченні людства повноцінними продуктами тваринництва і сировиною тваринно­го походження; питання ветеринарної охорони здоров'я й особливо бо­ротьби з хворобами, загальними для людини і тварин; питання тропічної

ветеринарії; завдання та роль ветеринарії й охороні навколишнього се­редовища і збереженні тваринного світу. Академік ВАСГНІЛ Я.Р. Кова­ленко був обраний почесним членом конгресу.

Одночасно з конгресом з 3 по 14 липня в Москві проходила спеціа­лізована міжнародна виставка "Ветеринарія-79", у роботі якої брали участь 68 іноземних фірм із 20 країн.

XXII Всесвітній ветеринарний конгрес скликаний в 1983 році у мі­
сті Перті (Австралія). Усього було 1700 делегатів із 62 країн світу. Робо­
та конгресу проходила по 8 наукових секціях: хвороби свиней, хвороби
птахів, епізоотологія; анатомія, хірургія, зоотехнія і державна ветерина­
рія, гігієна продуктів тваринництва.

Новим президентом ВВА обраний доктор Фігуероа (Перу), а віце-президентом від Східної Європи і СРСР - начальник ГУВ МСГ СРСР О.Д. Третьяков.

XXIII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1987 р. у
м. Монреалі (Канада). У роботі приймали участь понад 3000 ветеринар­
них фахівців із більш як 60 країн усіх континентів, у тому числі від СРСР
- 7 делегатів. Конгрес проходив під девізом "За раціональне викорис­
тання домашніх та диких тварин". Наукова програма конгресу включала
4 пленарних засідання, 9 симпозіумів, засідання секцій фахівців, пере­
гляди відеозаписів, демонстрацію плакатів. На першому пленарному
засіданні були заслухані доповіді генерального директора Міжнародного
епізоотичного бюро (МЕБ) доктора Л. Блажана "Світове виробництво і
використання продуктів і сировини тваринного походження"; начальника
Головного управління ветеринарії Держагропрому СРСР О.Д. Третья-
кова "Значення ветеринарії в забезпеченні виробництва доброякісної
тваринницької продукції" і керівника відділу ФАО доктора Н.А. Язноров-
ського "Як ми можемо допомогти підвищити продуктивність тварин у
країнах, що розвиваються". Всього на 18 секціях було заслухано понад
700 доповідей, найбільше число доповідей зробили вчені Канади, США,
ФРН. Радянські вчені на секційних засіданнях зробили 11 доповідей, що
викликали великий інтерес у делегатів конгресу. Делегація СРСР брала
участь у засіданнях бюро Всесвітньої ветеринарної асоціації (ВВА), її
Постійного Комітету і фінансової комісії.

XXIV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1991 році в Ріо-
де-Жанейро (Бразилія). Були присутні на ньому представники з 40 країн
світу. Наукова програма включала три пленарні секції, на яких були за­
слухані доповіді: "Ветеринарні лікарі і благополуччя тварин", "Ветерина­
рна технологія майбутнього", "Перспективи розвитку харчової гігієни".

Працювало 26 симпозіуми і 28 семінари з різних аспектів ветеринар­ної медицини. Від України на них виступив А.І. Собко.

На засіданнях виконкому ВВА і Генеральної асамблеї розглянуті програми розвитку ВВА, Міжнародний Кодекс з ветеринарної етики, звіти комісій, фінансові питання тощо.

На асамблеї були обрані президент і члени виконавчого бюро ВВА. Президентом обрано Д.Т. Блекборно (Англія) і 7 віце-президентів (Євро­па Західна і Східна, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Африка і від асоційованих членів ВВА).

XXV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1995 році в м. Йокогама (Японія). Були присутні 8 тисяч спеціалістів із 80 країн світу. Відбулися пленарні та секційні засідання. На пленарних засіданнях об­говорювалися такі питання: ветеринарна етика і благополуччя тварин; здоров'я тварин і гігієна харчування в міжнародній торгівлі; видання з питань охорони навколишнього середовища і ветеринарної медицини; спеціалізація у ветеринарній медицині.

На секціях конгресу обговорювалися 16 тем: досягнення в гельмін­тології; біотехнологія в розробці вакцин і методи діагностики хвороб; до­гляд за тваринами й їх використання в дослідженнях і перевірках; боро­тьба з респіраторними хворобами великої рогатої худоби; біль у тварин і заходи боротьби з нею; мінімальні вимоги у ветеринарній освіті; кульга­вість у коней; анатомія диких тварин і анатомічні методи навчання; гігіє­на харчових продуктів у XXI столітті; утруднення ветеринарії в реабілі­тації і повторному поверненню тваринного світу навколишнього дикого середовища (охорона рідкісних тварин і птахів, які зникають); контроль і профілактика хвороб свиней у XXI столітті; сучасні діагностичні лабора­торії по лікуванню тварин, гігієні продуктів харчування і токсикології; ос­танні досягнення в дослідженні бактеріальних, вірусних інфекцій та па­разитарних хвороб птахів; патологія тварин, як джерело моделей в ме­дичних дослідженнях; удосконалена біотехнологія пересадки ембріонів; історичний розвиток ветеринарної медицини в Азії та Океанії.

Було проведено переобрання президента ВВА. Новим президентом Всесвітньої ветеринарної асоціації обраний доктор Апостоле Ронсіс (Греція).

Під час роботи конгресу проходила міжнародна ветеринарна виста­вка.

XXVI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1999 р. у Ліоні
(Франція). Були присутні 5500 делегатів з 90 країн світу. Працювало 36
секцій. Розглядались питання; історія ветмедицини, вет. освіта, інфек­
ційна і незаразна патологія, анатомія, фізіологія, клінічна біологія, тропі­
чна ветеринарія, етологія, дикі та зоопаркові тварини.

XXVII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в Осло в 2003
році. Міжнародний обмін результатами науково-практичної діяльності в

галузі ветеринарії зробив велику допомогу людству у вишукуванні засо­бів і методів боротьби з хворобами тварин. Історія показує, що міжнаро­дні ветеринарні конгреси відіграли велику роль у координації ветерина­рної науки і практичної діяльності і в розробці заходів боротьби з бага­тьма інфекційними хворобами тварин, а також ліквідації деяких епізоотій у світовому масштабі.

Поряд із вченим багатьох країн світу в роботу Міжнародних ветери­нарних конгресів внесли вагомий внесок радянські та українські вчені. Робота українських делегатів на конгресах, їх виступи, що відбивають наукові досягнення в нашій країні, сприяють росту авторитету ветерина­рної служби України в міжнародних організаціях і поліпшенню ділових контактів із вченими зарубіжних країн, вносять величезний внесок у по­дальший розвиток і зміцнення Міжнародного ветеринарного співробіт­ництва.

Вчені Національного аграрного університету надавали значну до­помогу іншим країнам у підготовці спеціалістів ветеринарної медицини: в Афганістані - доцент А.Й. Яцишин; в Алжирі - професор С.К. Рудик і доцент А.С. Дячинський; у Гвінеї-Бісау - доценти С.С. Медведєв і М.О. Терес; в Ефіопії- професор В.С. Козачок та ін.

Контрольні запитання

1. Коли і де був скликаний Перший Всесвітній ветеринарний конгрес?

2. У якому році і де було розроблене положення про Постійний Комітет
Міжнародних ветеринарних конгресів?

3. На якому конгресі був розроблений проект статуту Міжнародних вете­
ринарних конгресів?

4. У роботі якого конгресу вперше приймала участь делегація Радянського

Союзу?

5. Періодичність скликання Міжнародних ветеринарних конгресів?

6. Де і коли відбувся XXI Всесвітній ветеринарний конгрес? Його девіз?

7. Які мови є офіційними мовами конгресів?

8. Хто фінансує проведення Міжнародного ветеринарного конгресу?

Міжнародна епізоотична служба

У травні 1921 р. у Парижі відбулася міжнародна конференція, на якій були присутні представники 42 країн. Розглядалися питання про епізоотичне становище, особливо у відношенні таких захворювань, як чума великої рогатої худоби, ящур, парувальна неміч. На конференції вирішили створити Міжнародну службу по боротьбі з інфекційними хво­робами тварин.

У січні 1924 р. представники 28 держав підписали угоду про ство­рення ветеринарної науково-технічної організації Міжнародної епізооти-

чної служби із місцезнаходженням Міжнародного епізоотичного бюро в м. Парижі. Бюро повинно функціонувати під керівництвом і контролем Постійного Комітету, сформованого з делегатів від урядів, що домови­лися. Склад і обов'язки були визначені Статутом. Кошти на створення МЕБ, а також на поточні витрати представляли держави, що підписали угоду. Радянський Союз приєднався до Міжнародної угоди про засну­вання МЕБ у 1927 р., а Україна стала членом МЕБ в 1992 р.

МЕБ підтримує науково-технічні зв'язки з ветеринарними установа­ми, що відповідають за організацію ветеринарної служби в країнах. Бю­ро не втручається в адміністративну діяльність держав і не залежить від влади країни, де воно розташоване. МЕБ функціонує під керівництвом і контролем Постійного Комітету і його адміністративної комісії, що пред­ставляє Комітет у проміжках між щорічними генеральними сесіями. На останніх члени Комітету таємним голосуванням обирають голову (пре­зидента МЕБ) і адміністративну комісію терміном на 3 роки.

Постійний Комітет у 1972 р. скликав першу Генеральну сесію з представників 25 країн-членів Міжнародної епізоотичної служби. У 1939 р. кількість країн-членів МЕБ складала 44, у 1949 - 48, у 1959 - 64, у 1970 - 80, у 1971 - 90, в даний час - 116 країн. Генеральним директо­ром МЕБ протягом багатьох років були відомі французькі вчені: профе­сори Лекланш, Рамон, доктори Р. Віттоз, Л. Блажан.

МЕБ проводить усю роботу по підготовці до Генеральних сесій, що щорічно скликають у травні в Парижі. Робочими мовами є французька, англійська, німецька, а з 1970 р. - російська. Наприкінці кожної сесії роз­робляють програму роботи чергової сесії, яку затверджує Комітет.

МЕБ підтримує зв'язок із ветеринарними службами, що ще не є його членами, і з іншими Міжнародними організаціями, що мають відношення до захисту тварин: ФАО (Організація Об'єднаних націй із питань продо­вольства і сільського господарства), ВООЗ (Всесвітня організація охо­рони здоров'я), відділ мікробіологічної стандартизації Міжнародної асо­ціації мікробіологічних товариств, Міжнародний комітет по лейкемії, Між-африканське бюро по тваринництву, Панамериканський центр по зооно­зах, Всесвітня організація по захисту тварин, Всесвітня ветеринарна асоціація, Міжнародний інститут холоду. - міжнародна спілка залізнич­ного, повітряного, морського, автодорожнього транспорту, Європейське економічне співтовариство, Європейська рада і ряд інших міжнародних організацій. Основними завданнями МЕБ є:

1. Координація будь-яких важливих досліджень або дослідів у від­ношенні патології чи профілактики тих інфекційних хвороб тварин, по котрим необхідне міжнародне співробітництво.

2. Збір і розсилання урядам і ветеринарним установам фактів і до­
кументів, що мають загальний інтерес і що стосуються перебігу епізоотій
та заходів боротьби з ними.

3. Вивчення проектів угод, що відносяться до ветеринарно-сані­
тарного нагляду за тваринами і надання в розпорядження урядів, що
підписали ці угоди, можливості контролювати їх виконання.

МЕБ організувало Всесвітню службу інформації. Усі країни-члени МЕБ, а також деякі країни, що не є його членами, регулярно 1 раз на місяць направляють дані про виникнення неблагополучних пунктів з ін­фекційних захворювань, що відносяться до списку А: ящур, везикуляр­ний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худо­би, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа кіз і овець, африканська чума коней, африканська чума свиней, класич­на чума свиней, грип птахів, Ньюкасльська хвороба.

Один раз у квартал країни направляють інформацію з хвороб спис­ку В (90 інфекційних хвороб великої рогатої худоби, коней, свиней, пта­хів, риб, бджіл, хутрових звірів), раз у рік - по хворобам списку С, для боротьби з якими необхідне міжнародне співробітництво. При появі осо­бливо небезпечних хвороб у країнах, де до цього захворювання не ре­єструвалося, інформацію негайно телеграфом направляють у МЕБ.

Відомості, зібрані МЕБ, повідомляють країнам зацікавленим органі­заціям: негайно - про спалах особливо небезпечних інфекційних хвороб; щомісяця - по хворобах списку А і результатах ідентифікації типів і варі­антів вірусу ящуру. Кожні два місяці направляють бюлетень, у якому пу­блікують матеріали міжнародних нарад з ветеринарії, огляди по епізоо­тології і профілактиці інфекційних і паразитарних хвороб тварин, тексти міжнародних угод по ветеринарії, офіційні повідомлення. Раз у рік випу­скають щорічник із таблицями статистичних даних окремо з хвороб у кожній країні.

МЕБ в останні роки розробило рекомендації по боротьбі з ящуром, лейкозом, сказом, класичною і африканською чумою свиней, бруцельо­зом, туберкульозом тварин, поширеними хворобами птахів і ін. Ці реко­мендації широко використовують у практиці при наданні ветеринарної допомоги на різних континентах.

Міжнародна служба епізоотій розробляє міжнародні санітарні кон­венції і подає їх для ратифікації учасникам. За участю нашої країни було підписано кілька конвенцій на багатосторонній та двохсторонніи основі переважно з прикордонними країнами - Туреччиною, Румунією, Угорщи­ною, Польщею, Словаччиною, Росією тощо.

Важливим документом, розробленим і затвердженим Постійним Ко­мітетом МЕБ, є ветеринарно-санітарний кодекс (1968 р.).

МСК містить правила і є найбільш важливим довідковим докумен­том при встановленні державного і міжнародного санітарного контролю.

Останній МСК був прийнятий у 1974 р. Він складається з 8 розділів:

1. 4 акти, 5 розділів, загальні положення.

2. Положення по 17 хворобах списку А.

3. Положення по 12 хворобах списку В.

4. Положення по 19 хворобах списку С.

5. Положення про норми і вимоги, які висуваються до препаратів і
контролю біопрепаратів і товарів проти хвороб всіх видів тварин, вклю­
чаючи птахів, гризунів, риб і бджіл.

6. Дані 16 зразків міжнародних сертифікатів, прийнятих МЕБ. МСК
рекомендує виходити із 2 ситуацій в країні-експортері:

- країни, в яких хвороба не реєструється протягом 3 років;

- країни, в яких хвороба могла бути на протязі 3 років. Таким чи­
ном, по правилах країні-імпортеру належить право прийняти оптималь­
не рішення в залежності від ситуації в країні-експортері.

7. Дані перехідні положення, які рекомендуються під час введення
кодексу в життя.

8. Алфавітний список хвороб, врахованих кодексом.
Основними завданнями ветеринарної служби України у діяльності

МЕБ є вивчення та узагальнення новітньої наукової інформації з питань боротьби з епізоотіями сільськогосподарських тварин, а також одержан­ня при сприянні бюро зразків штампів вакцин, сироваток і інших ветери­нарних препаратів і матеріалів, використовуваних для запобігання епі-зоотій.

Матеріали МЕБ є основним джерелом інформації про епізоотичний стан в країнах світу. Ці матеріали використовують при організації охоро­ни нашої території від заносу інфекцій при імпорті худоби, продуктів і сировини тваринного походження, при підготовці конвенцій в галузі ве­теринарії з зарубіжними країнами, у роботі з іноземними вченими і при виїзді наших фахівців за кордон, при упорядкуванні періодичних інфор­маційних бюлетенів з особливо небезпечних хвороб тварин у країнах світу.

Контрольні запитання

1. У якому році було створено Міжнародне епізоотичне бюро?

2. Коли до МЕБ вступила Україна?

3. Під яким керівництвом і контролем функціонує МЕБ?

4. На який термін обирається адміністративна комісія Міжнародної епізоо­
тичної служби?

5. Які мови є робочим на Генеральних сесіях?

6. З якими міжнародними організаціями підтримує зв'язок МЕБ?

7. Основні завдання МЕБ

8. Кому й у якому порядку країни-члени МЕБ спрямовують інформацію
про виникнення інфекційних хвороб?

9. Порядок повідомлення про зібрану інформацію країнам-членам МЕБ.

10. У якому році був розроблений Міжнародний ветеринарно-санітарний
кодекс?

11. Основні завдання ветеринарної служби України в діяльності МЕБ.

8.2. Організація ветеринарної служби в зарубіжних країнах

У даний час ветеринарні служби світу знаходяться на різних стадіях свого розвитку та становлення. Вони не схожі одна на одну з організа­ційних питань, наявності кадрів, діагностичних, науково-дослідних уста­нов, підприємств біологічної промисловості, навчальних закладів, фі­нансування тощо.

За офіційними даними ФАО, спеціалізованого відділу ООН, 59% всього поголів'я тварин в світі знаходиться в країнах, які розвиваються, а 41% - в промислово розвинутих, у той же час, 81% кваліфікованих ве­теринарних спеціалістів зосереджений у промислово розвинутих краї­нах, а на долю країн, які розвиваються приходиться лише 19%. Тому навантаження на одного ветеринарного лікаря в розвинутих країнах у 5,2 рази менше, ніжу країнах, які розвиваються. Різниця у ветеринарно­му обслуговуванні пояснюється не лише політико-економічним укладом, характером торгівельних та культурних взаємовідносин, а також і при­родно-кліматичними умовами.

Так, для Африканського континенту характерна багатобарвність ди­кої фауни, своєрідний уклад життя корінного населення, інтенсивне ве­дення тваринництва, нерівномірне розміщення тварин. Епізоотичний стан Африканського континенту характеризується великою кількістю ка­рантинних та маловивчених хвороб тварин, які приносять великі еконо­мічні збитки країнам континенту.

В країнах Азіатського континенту і Латинської Америки епізоотична обстановка також складна і напружена, в основному, з тих же причин, що і в Африці.

У багатьох африканських, азіатських країнах і в країнах Латинської Америки одним із основних факторів, які стримують ефективну боротьбу із заразними хворобами тварин є дефіцит кваліфікованих ветеринарних спеціалістів, слаборозвинута біологічна промисловість і ветеринарна наука. Набагато благополучніша епізоотична ситуація в країнах Європи, Північної Америки та Океанії. На цих територіях розташовані, в основ­ному, країни високорозвинені, які мають у своєму розпорядженні добре обладнану і організовану ветеринарну службу, з широкою мережею нау­ково-дослідних установ, діагностичних лабораторій. Ветеринарна служ­ба в повній мірі забезпечена лікувальними препаратами, діагностикума-ми та засобами специфічної профілактики заразних хвороб. Тваринни­цтво в цих країнах, в основному, ведеться на інтенсивній і напівінтенси-вній основах.

У більшості країн світу ветеринарна служба знаходиться, переваж­но, в системі Міністерства сільського господарства. В деяких країнах приймають участь інші міністерства, частіше охорони здоров'я, які конт­ролюють біологічні препарати для ветеринарних потреб і частковий кон­троль продуктів тваринного походження.

Ветеринарна служба майже всіх країн поділяється на державну і приватну, яка в різних країнах має неоднакове співвідношення.

Основними функціями державної ветеринарної медицини є:

- охорона території країни від заносу інфекції ззовні;

- ліквідація спалахів інфекційних хвороб на території країни;

- контроль якості біопрепаратів;

- ветеринарно-санітарний контроль за якістю продуктів харчуван­
ня.

Штати служб у різних країнах відрізняються в залежності від струк­тури та системи ведення тваринництва, чисельності населення, площі країни, кліматичних умов, політико-економічного устрою країни, розвитку її економіки.

Ветеринарну службу фінансують із бюджетів територіальних утво­рень і, частково (25%), - з національного бюджету.

Статистичні дані ФАО показують, що навантаження на одного ліка­ря ветеринарної медицини, виражене в умовних одиницях голів великої рогатої худоби, в різних країнах неоднакове (таблиця 21).

Таблиця 21

Поиск по сайту: