ДИСПАНСЕРНА КАРТА ТВАРИНИ

_______ Рік народження_______

_________ Порода____________

Зворотній бік

Контроль за виконанням рекомендацій здійснюється керівниками та головними спеціалістами господарств (лікар ветеринарної медицини, зооінженер, агроном).

Ветеринарно-санітарні та зоогігієнічні правила утримання, годівлі і експлуатації тварин встановлює ДДВМ Мінагрополітики України з врахуванням досягнень науки і передової практики.

Вони включені у Ветеринарне законодавство і підлягають обов'яз­ковому виконанню в усіх господарствах.

Відповідальність за дотриманням цих правил покладена на керів­ників тваринницьких господарств, ферм, бригад.

Спеціалісти ветеринарної медицини приймають активну участь у впровадженні цих правил в практику роботи кожної ферми і здійснюють контроль за їх виконанням.

Впровадження правил розпочинається з вивчення їх керівниками та працівниками тваринництва. Дотримання їх виконання контролюють спе­ціалісти ветеринарної медицини господарств, установ державної вете­ринарної медицини.

Ветеринарний контроль за відтворенням стада. Спеціалісти ве­теринарної медицини господарств та установ державної ветеринарної медицини постійно контролюють організацію відтворення стада. При

цьому стежать за дотриманням ветеринарно-санітарних правил осіме-ніння тварин, постійно контролюють роботу пункту штучного осіменіння.

Спеціалісти ветеринарної медицини господарств відповідають за своєчасне проведення досліджень плідників на бруцельоз, туберкульоз, паратуберкульозний ентерит, лептоспіроз, кампілобактеріоз, трихомо­ноз.

Якість сперми тварин контролюють лікарі ветеринарної медицини державних племінних підприємств.

Лікарі господарств зобов'язані слідкувати за станом здоров'я ма­точного поглів'я, не допускати осіменіння хворих тварин, перевіряти їх на вагітність, встановлювати причини тривалого безпліддя та яловості, лікувати хворих тварин, а при незворотніх процесах (двохсторонні оофорити, салпінгіти, кістозне переродження яєчників тощо) вибракову­вати їх на забій.

Реєстрація випадків незаразних хвороб тварин. При масових незаразних хворобах своєчасна реєстрація випадків захворювання має особливе значення, так як дозволяє підвищувати ефективність лікуваль­но-профілактичної роботи. Встановлення перших випадків захворюван­ня важливе при хворобах, пов'язаних з порушенням обміну речовин, от­руєннях, гострій тимпанії рубця, хворобах молодняку сільськогосподар­ських тварин.

Лікарі ветеринарної медицини повинні систематично слідкувати за рівнем обмінних процесів та продуктивності тварин, маючи на увазі, що зниження надоїв корів, живої маси молодняку великої рогатої худоби, свиней, овець - ознаки початку патологічного процесу. Важливо своє­часно виключити інфекційні та інвазійні хвороби спеціальними дослід­женнями.

Всі випадки захворювання незаразними хворобами записують в Журнал реєстрації хворих тварин.

Виявлення причин масового захворювання та загибелі тварин. Спеціалісти ветеринарної медицини, встановивши діагноз, виясняють причини масового захворювання та загибелі тварин з метою усунення дії негативних факторів на решту поголів'я. Аналіз причин масового за­хворювання тварин зводиться до детального вивчення умов годівлі та утримання повноцінності раціонів, якості кормів і води, стану обміну ре­човин у тварин. Як при плановій диспансеризації, звертають увагу на стан тих органів і систем, розлад яких обумовлює клінічний прояв хво­роби. Крім того, досліджують корми, які входили в раціон до та в період захворювання тварин.

Виділення хворих тварин. При багатьох незаразних хворобах хворих тварин необхідно утримувати в стаціонарі або у відокремленому

боксі при фермі. Підставою для виділення хворих тварин є клінічні озна­ки, результати біологічних досліджень проб крові, сечі, молока.

Хворих тварин можна групувати за віком, статтю, діагнозом, що дозволяє, застосовувати групову терапію чи профілактику. Тварин виді­ляють у санітарні станки, ізолятор, бокси, лікувально-санітарні пункти (ЛСП), їм створюють кращі умови утримання, організують дієтичну годівлю.

За тваринами закріплюють окремий обслуговуючий персонал, який інструктують з питань особливостей догляду, годівлі та утримання кож­ної групи.

Тварин, які одужали, переводять в гурти, отари, на ферми після повного відновлення їх фізіологічного стану.

В комплексі заходів з профілактики незаразних хвороб великого значення набуває організація раціональної та повноцінної годівлі. Якщо при аналізі причин виникнення незаразних хвороб встановлені непов­ноцінність раціонів, згодовування недоброякісних кормів, то обов'яз­ковою умовою попередження захворювання є зміна раціону годівлі. На­приклад, при отруєннях тварин зразу припиняють годівлю за раніше складеним раціоном. Виключають з раціону недоброякісні корми, за­мість них включають перевірені та доброякісні. При необхідності перед згодовуванням проводять спеціальну обробку кормів.

До основних недоліків в утриманні тварин відносять підвищення відносної вологості повітря, несправність вентиляції, опалювальних та нагрівальних приладів, дверей, вікон, освітлення, наявність протягів, загазованість приміщень, скупчене утримання тварин, нерівність підлоги тощо.

Для усунення недоліків у годівлі та утриманні тварин необхідно за­безпечити сумлінну роботу тваринників та високу відповідальність керівників тваринницьких ферм, комплексів, фермерів та інших влас­ників.

Організація лікувальної роботи. Відомо, що ветеринарне благо­получчя тваринництва ґрунтується на профілактиці. Завдяки добре по­ставленій ветеринарно-профілактичній роботі, повсякденній увазі до питання збереження поголів'я худоби та птиці передові господарства майже не мають втрат від хвороб і загибелі тварин.

Проте не можна недооцінювати і лікувальну роботу. Вона повинна займати належне місце в діяльності спеціалістів ветеринарної медици­ни. Нехтувати можливістю відновлення здоров'я захворілих тварин оз­начає допускати великі втрати серед поголів'я худоби.

Основними принципами лікування при незаразних хворобах тварин є фізіологічність, активність та комплексність, дотримання яких забезпе-

чує більш швидке одужування тварин з відновленням їх продуктивності, відтворювальних властивостей.

Зазвичай, витрати на лікування повністю виправдовують себе. Ви­няток складають хвороби, що вимагають тривалого лікування та без­надійні у розумінні прогнозу. В таких випадках лікар ветеринарної меди­цини рекомендує забій (знищення) тварини.

Метою лікування є не лише збереження життя та відновлення здо­ров'я тварини, але і швидке повернення продуктивності або працездат­ності.

Ветеринарна лікувальна робота включає лікування при незаразних і заразних хворобах, хірургічні операції та акушерсько-гінекологічну до­помогу.

В залежності терміновості надання допомоги, гостроти перебігу хвороби розрізняють екстрену лікувальну допомогу, лікування тварин, що не потребують термінової допомоги, та лікування в плановому по­рядку.

Екстрену (невідкладну) допомогу надають при гострих кровотечах, порожнинних пораненнях, неправильних родах, випадінні матки, гострій тимпанії рубця, закупорці стравоходу, коліках, при підозрі на інфекційну хворобу.

Допомога надається поза всякою чергою. Для надання невідкладної допомоги спеціалісти ветеринарної медицини негайно виїздять на місця (тваринницькі ферми, пасовища, в господарства індивідуальних влас­ників тощо).

Лікування може проводитися:

- на місці, де знаходиться тварина (в санітарних приміщеннях, на
вигулах, пасовищі, в дорозі при перевезенні, переганянні);

- амбулаторно, коли тварину доставляють в державні лікувальні
установи, лікарні чи пункти ветеринарної медицини господарств і після
кожної лікувальної процедури повертають в господарство, в стадо. За­
стосовують цю форму лікувальної допомоги, коли тварина може зали­
шатися в звичайних умовах утримання, а приведення їх не відбивається
негативно на перебігові хвороби;

- стаціонарно, коли тварині потрібно забезпечити спокій, особливі
умови утримання та годівлі, систематичне лікування з застосуванням
складних методів чи оперативного втручання (руменотомія, кесарів роз­
тин, застосування променевої енергії). Стаціонарно лікують переважно
найбільш цінних тварин (високопродуктивних корів, бугаїв - плідників,
племінних жеребців, які потребують тривалого лікування).

Лікувальну роботу в господарствах організують спеціалісти ветери­нарної медицини цих господарств або установ державної ветеринарної мережі. Лікувальну допомогу вони надають хворим тваринам най-

частіше безпосередньо на фермі, рідше амбулаторно. При оглядах тва­рин лікар ветеринарної медицини встановлює діагноз, призначає лікування і сам чи його підлеглі надають терапевтичну, хірургічну або акушерську допомогу.

Співвідношення терапевтичної, хірургічної та акушерської допомоги різне. У відношенні патології у великої рогатої худоби найбільше число виїздів в господарства з досвіду лікарень припадає на долю акушерської допомоги,на другому місці захворювання органів травлення та дихання, менше всього - на хірургічні операції (не рахуючи кастрації).

Тварин, які потребують тривалого лікування, переводять в спеціальні стаціонарні станки, в стаціонар, а заразнохворих - в ізолятор.

Форми організації лікувальної роботи в комплексах залежать від ти­пу та виробничого спрямування. В комплексах з виробництва молока, де частіше реєструються мастити, гінекологічні хвороби, травми кінцівок, порушення обміну речовин, лікування тварин організують в повному об'ємі. Вмістимість стаціонару, що знаходиться у ветеринарному блоці, планують з розрахунку 2,5-3% від поголів'я корів.

В свинарських комплексах в залежності від кількості хворих тварин лікування може бути організоване в санітарних станках, а при масових випадках хвороби - в місці їх утримання. В спеціалізованих вівчарських господарствах здійснюють стаціонарне лікування в спеціальних ліку­вально-санітарних пунктах (ЛСП).

ЛСП, як одна із нових організаційних форм терапевтичної роботи були створені в 60-х роках минулого сторіччя в умовах утримання тва­рин на сезонних пасовищах. Мета їх створення - систематично вибира­ти з отар хворих, слабких, виснажених тварин, концентрувати в певному місці для кваліфікованого лікування та кращої годівлі і тим самим попе­реджувати від загибелі, майже вірогідної при постійному рухові отари.

В ЛСП обладнують приміщення для утримання тварин, аптеку з ма­нежем, навіси, забійний пункт, приміщення для спеціалістів ветеринар­ної медицини, чабанів, водіїв.

У ЛСП створюються запаси кормів, є автотранспорт для звезення тварин з отар. Після одужування тварин вертають в отару чи після відгодівлі здають на забій.

У тваринницьких господарствах часто проводять групову терапію, поєднуючи її з індивідуальним лікуванням тварин. На птахофабриках здійснюють лише групову терапію шляхом задавання медикаментозних засобів з кормом, водою чи аерозольним методом.

У районних лікарнях, дільничних лікарнях ветеринарної медицини, дільницях проводять амбулаторне або стаціонарне лікування тварин. В цих установах в більшості є добре обладнані манежі для приймання

хворих тварин та надання їм лікувальної допомоги. В манежах повинні бути міцні фіксаційні станки, столи для інструментів, аптечка для витра­чання ліків з метою надання первинної лікарської допомоги. В манежах повинні бути тепло, вода та каналізація.

В добре обладнаних лікувальних установах, особливо в містах, як в державних, так і в приватних запроваджується вузька спеціалізація створюються терапевтичні, хірургічні, стоматологічні, гінекологічні від­ділення. Крім клінічного дослідження тварин, забезпечуються багато­сторонні діагностичні дослідження, використовуються рентгенустановки, фізіотерапевтичні апарати, є набори різноманітних інструментів, запас медикаментів та перев'язувальних засобів.

Добре оснащення дозволяє в повному об'ємі проводити лікування при незаразних хворобах, складні хірургічні операції та лікування, лікування при гінекологічних хворобах.

Лікувальну роботу в селянських, фермерських господарствах ор­ганізовують установи державної ветеринарної медицини, ветеринарні кооперативи та лікарі-підприємці.

Повніше забезпечення установ і господарств апаратурою і прила­дами відкриває можливості для кращої діагностики хвороб тварин. Своєчасне встановлення і правильність діагнозу сприяє підвищенню ефективності лікування.

В підвищенні якості діагностики захворювань тварин позитивну роль відіграють консиліуми спеціалістів ветеринарної медицини (з сусід­ніх господарств, установ дільничного типу, лікарень, лабораторій дер­жавної ветеринарної медицини).

В звичайних господарствах, у тваринницьких комплексах, в устано­вах державної ветеринарної медицини, ветеринарних кооперативах, приватні лікарі ведуть журнал реєстрації хворих тварин, а на тварин в стаціонарі заводять історії хвороби. В журналі записують всі випадки надання лікувальної допомоги.

Контрольні запитання

1. Що включає комплекс заходів із профілактики та ліквідації незаразних
хвороб тварин?

2. Які Ви знаєте принципи лікування при незаразних хворобах тварин?

3. Коли надають екстрену (невідкладну) лікувальну допомогу?

4. Що означає лікування на місці, амбулаторне та стаціонарне?

5. Організація лікувальної роботи в господарстві, лікарні ветеринарної ме­
дицини.

4.5. Економіка ветеринарних заходів

Економічний аналіз ефективності ветеринарних заходів у сучасних умовах набуває важливого значення, оскільки характеризує кінцевий результат праці спеціалістів ветеринарної медицини. Він дозволяє, за­стосовуючи систему економічних показників, розробити більш ефективні заходи по зменшенню захворюваності та загибелі тварин, підвищенню їх продуктивності, скороченню строків перехворювання, підвищенню якості продукції та сировини тваринного походження.

Визначення економічних збитків та економічної ефективності вете­ринарних заходів по профілактиці та ліквідації різних хвороб тварин проводять користуючись "Методикою визначення економічної ефектив­ності ветеринарних заходів", затвердженою Головним управлінням ве­теринарії МСГ СРСР 4 травня 1982 р.

Цією методикою рекомендується користуватися при:

- визначенні економічного збитку, який спричиняють хвороби тва­
рин;

- економічного збитку, попередженого внаслідок проведення
ветеринарних заходів;

- розрахунку вартості додаткової продукції та сировини тваринно­
го походження, одержаної при застосуванні ветеринарних препаратів;

- розрахунку витрат на проведення ветеринарних заходів;

- розрахунку економії трудових та матеріальних засобів ветери­
нарного призначення за рахунок застосування більш ефективних профі­
лактичних, діагностичних, лікувальних засобів та методів, а також впро­
вадженні нових форм організації праці спеціалістів ветеринарної меди­
цини;

- визначенні економічного ефекту від проведення комплексу вете­
ринарних заходів при захворюваннях, а також внаслідок застосування
нових методів, препаратів, нормативів;

- визначення економічно обґрунтованих об'ємів профілактичних,
оздоровчих та лікувальних заходів.

Під економічною ефективністю ветеринарних заходів слід розуміти сумарний показник (у грошовому виразі), який складається із збитку, по­передженого внаслідок проведення ветеринарних заходів, вартості про­дукції, одержаної додатково за рахунок збільшення її кількості чи підви­щення якості, економії трудових і матеріальних витрат внаслідок засто­сування більш ефективних засобів та методів профілактики хвороб і лі­кування тварин.

Економічний ефект визначають на основі порівняння (співставлен-ня) показників захворюваності, летальності, продуктивності тварин, яко-

сті продукції, витрат праці та матеріалів у базовому і новому варіантах ветеринарних заходів. Порівняння варіантів проводять при рівності (ана­логії) всіх умов, крім тих, що вивчаються (новий комплекс ветеринарних заходів, використання більш ефективних засобів та методів профілакти­ки, лікування, ліквідації хвороб тощо).

Поиск по сайту: