Контроль за якістю будівельних робіт

Технічний контроль за якістю будівельних робіт на об'єктах ветери­нарного будівництва проводять інженер-будівельник сільськогосподар--ського органу та керівник ветеринарного органу чи установи ветеринар­ної медицини (замовник-забудовник). Якість виконаних робіт перевіря­ють на кожному етапі будівництва, починаючи з земляних робіт.

При цьому контролюють відповідність виконаних робіт робочим кресленням проекту та вимогам будівельних норм і правил до земляних споруд, підоснов та фундаментів, кам'яних конструкцій,оздоблювальні покриття і облицювальні роботи, бетонні та залізобетонні конструкції, покрівлі тощо.

Приймання в експлуатацію збудованих об'єктів вете­ринарної медицини

Як і в інших галузях будівництва, у відношенні установ ветеринарної медицини дотримуються певного порядку пуску їх в експлуатацію. Згідно інструкцій та спеціальних правил новозбудовані приміщення і споруди можуть бути запущені в експлуатацію лише після приймання їх особли­вими комісіями.

У склад робочої комісії по прийманню установ ветеринарної меди­цини включають керівника ветеринарної установи (голова комісії), пред­ставників генерального підрядника, субпідрядних організацій, генераль­ного проектувальника, фінансуючого банку, пожежної та санітарної ін-

спекції, технічної інспекції праці районної (міської) організації профспі­лок.

Робоча комісія звертає особливу увагу на відповідність споруд про­екту, перевіряє якість та відповідність виконаних будівельно-монтажних робіт, заходів з охорони праці, забезпеченню вибухо та пожежобезпеки, охорони навколишнього середовища, проектно-кошторисної документа­ції стандартам, будівельним нормам; приймає обладнання після індиві­дуальних випробувань; перевіряє окремі конструкції, вузли приміщень та споруд і приймає ці будівлі для пред'явлення державній приймальній комісії. За результатами перевірок складають акт готовності збудованих приміщень та споруд.

Підрядник пред'являє робочій комісії всі необхідні документи:

- комплект робочих креслень на будівництво з відмітками про від­
повідність виконаних в натурі робіт;

- технічні паспорти та інші документи, що засвідчують якість мате­
ріалів, конструкцій, деталей, застосованих у будівництві установи вете­
ринарної медицини;

- акти освідчення прихованих робіт та акти проміжного приймання
окремих конструкцій;

- акти випробувань змонтованого обладнання, внутрішніх та зов­
нішніх систем холодного та гарячого водопостачання, каналізації, газо­
постачання, опалення, вентиляції, електромереж, телефонізації, радіо­
фікації тощо;

- журнали проведення робіт та авторського нагляду проектних
організацій.

Вся ця документація залишається у керівника установи ветеринар­ної медицини.

Особливу увагу комісія приділяє перевірці оздоблювальних робіт, які повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, щоб оздоблення манежу, операційної, ізолятора, системи каналізації попереджувало розповсюдження інфекції. Підлога в манежі лікарні ветеринарної меди­цини, в операційній, наприклад, повинна бути асфальтована, стіни по­криті облицювальною (керамічною) плиткою.

Після усунення всіх недоліків, на які вказала робоча комісія, при­значається державна приймальна комісія у складі представника замов­ника (обласного управління сільського господарства), керівника служби ветеринарної медицини району (міста), представників генерального під­рядника, районної Ради народних депутатів, генпроектувальника, орга­нів держсаннагляду та пожежного нагляду.

Державна приймальна комісія перевіряє всі документи, усунення недоліків, готовність об'єкта до приймання і складає акт про приймання

установи ветеринарної медицини в експлуатацію, який затверджує кері­вник організації, яка призначала комісію (обласне управління сільського господарства).

Контрольні запитання

1. Що таке ветеринарне будівництво?

2. Що відноситься до організації ветеринарного будівництва?

3. Планування та фінансування будівництва?

4. Які Ви знаєте об'єкти ветеринарного будівництва?

5. Який порядок відведення земельних ділянок під будівництво?

6. Типові проекти будівництва установ ветеринарної медицини.

7. Здійснення ветеринарного будівництва.

8. Який порядок приймання в експлуатацію збудованих об'єктів ветеринар­
ної медицини?

6.4. Ветеринарна освіта в Україні

Тварини з людиною живуть з незапам'ятних часів і тому ветерина­рія у вигляді народної практики в лікуванні тварин сягають в далеке ми­нуле. Ще до н.е. грецькі вчені Аристотель, Вегецій описували заразні хвороби (сап), але багато віків ніякої системи ветеринарної освіти не існувало, допомогу хворим тваринам надавали самі власники тварин, пастухи, ковалі.

Перші представники ветеринарної спеціальності на Русі - "конячі лікарі", "кровопуски", "коновали", які займались лікуванням хворих тва­рин з'явились у XV столітті. Це були люди самоучки, в більшості випад­ків навички лікування вони набували спадково, від батьків. Ніяких на­вчальних закладів для підготовки ветеринарних спеціалістів не існувало.

Перші школи для підготовки ветеринарних спеціалістів на території колишньої Російської імперії були відкриті в 1733 р. на базі Хорошев-ського кінного заводу і при головній конюшенній канцелярії. Ці школи давали дуже прості знання, в основному з хвороб коней та техніку ку­вання. Ветеринарна школа такого ж профілю в Європі була відкрита в Ліоні (Франція) тільки в 1762 р.

Вперше спеціальна кафедра "Скотолікування" була відкрита в 1805 р. на медичному факультеті Московського університету. Ініціато­ром відкриття цієї кафедри був випускник Києво-Могилянської академії І.С. Андрієвський - один з основоположників ветеринарної освіти в Росії. Іван Самійлович Андрієвський (1759-1809) перший систематично читав лекції з основ ветеринарії та гігієни сільськогосподарських тварин студен­там Московського університету. В 1793 р. видав "Новий повний методи­чний посібник по лікуванню кінських, скотських і інших домашніх тварин"

в трьох томах (6 книг, 1200 стор.). Він ввів на початку XIX ст. замість старих термінів "коновальна наука", "коновальне мистецтво", "коновал" нові - "вет. медицина", "вет. наука", "вет. лікар".

У 1806 р. на медичних факультетах Харківського, Варшавського, Ві-ленського університетів було введено викладання вет. наук.

У 1808 р. в Санкт-Петербурзькій, а 1809 р. у Московській медико-хірургічних академіях були відкриті ветеринарні відділення (училища), які давали прості знання з ветеринарії.

В 1835 р. у Харківському університеті була заснована практична вет. школа, яка була реорганізована в 1851 р. у вет. училище, а потім в 1873 р. у ветеринарний інститут.

У 1840 р. у Варшаві була відкрита школа "Простих ветеринарів", яка в 1846 р. перетворена у вет. школу, а потім 1889 р. в інститут, який в 1915 р. був переведений до Москви, а в 1916 р. до Новочеркаська (те­перішній Донський сільськогосподарський інститут).

У 1848 р. в м. Юр'єві (Дерпт, Тарту) було засновано вет. училище, з 1873 р. - інститут. У 1918 р. інститут було евакуйовано в Саратов, де він залишився, а в Тарту інститут був відновлений як ветеринарний факуль­тет Естонської с.-г. академії. І накінець в 1873 р. у Казані був відкритий ветеринарний інститут.

З часу заснування цих 4 інститутів і по 1917 рік вони підготували бі­ля 8 тисяч вет. лікарів. У їхніх стінах вирорли видатні вчені, сформува­лись наукові школи, які відіграли велику роль у становленні ветеринар­ної освіти в Росії, а потім і в СРСР.

Підготовку ветеринарних фельдшерів у Росії готували на вет. відді­леннях медико-хірургічних академій (Москва, Санкт-Петербург) вет. школи в інститутах (Казань, Харків, Варшава, Юр'їв), а також у самостій­них вет. школах (Архангельськ, Омськ, Тобольськ, Томськ).

Перша світова, а за нею громадянська війна зруйнували налаго­джену систему освіти, і тому з настанням мирних днів були прийняті енергійні заходи по відновленню роботи ветеринарних інститутів і від­криттю нових. Після 1920 р. були засновані нові інститути в Москві, Пет­рограді, Омську, Саратові, Києві, Вітебську і поступово почала склада­тися система ветеринарної освіти в СРСР, яка включала підготовку лі­карів у вищих навчальних закладах, вет. фельдшерів у середніх і молод­ших спеціалістів в системі вет. шкіл і ПТУ, а також сформована система підвищення кваліфікації ветеринарних спеціалістів.

У наступні роки були відкриті інститути та факультети в Єревані (1928), Алма-Аті (1929). В 1930-1931 рр. засновані Чкаловський, Троїць­кий, Азейбарджанський, Кіровський, в 1932 р. у Грузії і Дагестані. Уже в

1935 р. функціонувало 25 вузів, а в 1952-1937 р. інститутів і факультетів, з 1918 по 1977 було підготовлено ЗО тис. вет. лікарів.

Поиск по сайту: