ЕТАПИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗМІВ

Згадаєте! Які етапи індивідуального розвитку розрізняють у тварин і рослин? Що таке ембріональне й постэмбриональное розвиток?

Індивідуальний розвиток або онтогенез(отгреч. онтос- існуюче й генезис - походження), - це розвиток особини від її зародження до кінця існування (смерті або нового розподілу). У різних груп організмів онтогенез має свої особливості, які, зокрема, залежать від способу розмноження. В одноклітинних організмів онтогенез збігається з

клітинним циклом.

Тривалість онтогенезу може бути різної. Наприклад, у мексиканського кипариса - до 10 000, у драцени - до 6 000, у деяких видів черепах - до 150, білуги - до 100 років. У безхребетних значна тривалість життя спостерігається в деяких молюсків, членистоногих (напр., у річкового

рака - до 20 років).

В онтогенезі виділяють ембріональний (зародковий) і по-стэмбриональный (послезародышевый) періоди.

Ембріональний період індивідуального розвитку - це час, коли новий організм (зародок, або ембріон) розвивається усередині материнського або усередині яйця, насіння й т.д. Він завершується народженням (виходом з оболонок яйця, проростанням).

Постэмбриональный період починається з моменту народження (виходу з оболонок яйця, проростання) і триває до моменту придбання організмом здатності до розмноження.

В організмів деяких видів смерть наступає відразу після розмноження (комахи-поденщини, лососеві риби: горбуша, кета й ін.). В інших організмів (більшість хребетних тварин, річковий рак, деякі комахи, вищі рослини) здатність до розмноження зберігається якийсь час - це період полової зрілості. Після втрати здатності до розмноження в таких організмів смерть наступає не відразу, а через якийсь час - від декількох днів до декількох років або десятків років. Цей період називають періодом старіння: в організмі поступово знижується рівень обміну речовин, наступають необоротні зміни, які зрештою приводять до смерті.

з розвиток багатоклітинного тваринного організму починається із дроблення зиготи. Дроблення - це ряд по-

следовательных митотических розподілів зиготи або неоплодот-воренной яйцеклітини (при партеногенезі). При цьому клітини, що утворилися в результаті дроблення (бластомеры) в інтерфазі не ростуть, і тому їхні розміри після кожного розподілу зменшуються.

На характер дроблення впливає кількість і розташування живильних речовин (жовтка) у яйцеклітині. Якщо кількість жовтка невелике й він розташований більш-менш рівномірно (кишечнополостные, ланцетник, плацентарні ссавці), то відбувається повне дроблення, при якому зигота повністю ділиться на бластомеры. Повне дроблення може бути рівномірним або нерівномірним (мал. 48).

При рівномірному дробленні що утворилися бластомеры мають приблизно однакові розміри (морські їжаки, ланцетники, плацентарні ссавці), а при нерівномірному - виникають великі й дрібні бластомеры.

Якщо ж у яйцеклітині жовтка багато й він займає більшу її частину, то відбувається неповне дроблення. При цьому ділиться не вся зигота, а тільки певна її частина. Так, у птахів і плазуюча цитоплазма сконцентрована на одному з полюсів яйцеклітини у вигляді зародкового диска, що і дробиться, на відміну від жовтка. У комах більша маса жовтка розташована усередині зиготи, тому в них у результаті дроблення утвориться поверхневий шар бластомеров, що оточують жовток.

Лінії, що розділяють бластомеры, називають борознами дроблення. Процес дроблення завершується утворенням бластули. Бластула (від греч. бластос - зародок) має вигляд порожнього обра-

зования різної форми, стінки якого складаються з одного шару бластомеров (мал. 48).

У багатьох видів тварин (деякі кишечнополостные, плоскі хробаки, членистоногие, більшість ссавців) у результаті дроблення утвориться морула (від лат. морум - шовковична ягода). Стадія морулы відповідає стадії бластули,, однак вона позбавлена порожнини і являє собою скупчення бластомеров, що більш-менш тісно прилягають друг до друга.

Після утворення бластули починається процес формування двуслойного зародка - гаструли (від греч. гастер - шлунок).

Гаструлу вперше описав український учений А. О. Ковалевский (1840-1901), що назвав її «кишковою личинкою». А назва «га-струла» пізніше запропонував німецький учений Э. Геккель (мал. 1).

Утворення гаструли може відбуватися чотирма основними способами, з яких найпоширенішими є впячивание (інвагінація) і заповзання (імміграція) (мал. 49).

Воб час інвагінації частина бластомеров впячивается усередину бластули (напр., у ланцетника). При цьому утвориться двуслойный зародок - гаструла. Шари її клітин: зовнішній - эктодерма (від греч. эктос - зовні й дерма - шкіра) і внутрішній - энтодерма (від греч. энтос - усередині) називають зародковими листками. Формування зародкових листків у зародків багатоклітинних тварин уперше встановив естонський учений Карл Берів (мал. 1).

Під час подальшого розвитку із зародкових листків формуються всі тканини й органи тварини. На місці впячивания утвориться первинний рот, що веде в замкнуту порожнину первинної кишки. Між эктодермой і энтодермой залишаються залишки порожнини бластули.

При імміграції (деякі кишечнополостные) спостерігається переміщення частини бластомеров у порожнину бластули. Там бластоме-ры утворять внутрішній зародковий листок - энтодерму (мал. 49).

На стадії гаструли завершується зародковий розвиток кишечнополостных: тіло дорослих тварин складається із двох шарів клітин; у них зберігається первинний рот, що веде в порожнину первинної кишки. У більшості ж багатоклітинних тварин формується третій (середній) зародковий листок - мезодерма (від греч. мезос - середній), розташований між зовнішнім і внутрішнім.

Мезодерма може заставлятися різними шляхами. У більшості безхребетних дві або кілька клітин зародка переміщаються в простір між экто- і энтодермой і розташовуються з боків первинного рота. У результаті послідовних розподілів ці клітини формують мезодерму (мал. 50,I).

В інших тварин (иглокожие, хордові) у порожнину бластули впячиваются бічні вирости стінки первинної кишки. Вони обосабливаются й утворять замкнуті мішки, з яких згодом і формується мезодерма (мал. 50, II).

Поиск по сайту: