Розділ IX Політична система суспільства

Призначення політичної системи — це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства.

Т. Пирсоне

§ І. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Політична влада являє собою сукупність механізмів та засобів визначального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів суспільства (чи їх більшості) єдиній політичній волі шляхом переконаннями примусу. Вона є ядром політичної системи суспільства, її організаційним та регулятивно-контрольним началом. Вона визначає решту інститутів та відносин у самій політичній системі.

Політична влада має свої характерні ознаки:

·верховенство, тобто обов'язковість її рішень для всього суспільства, інших видів влади;

·загальність, тобто публічність, що означає її дію на основі права від імені всього суспільства;

·легальність у використанні сили та інших засобів владарювання у межах країни;

·моноцентричність — існування загальнодержавного центру (чи системи владних органів) прийняття рішень;

·найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, утримання та реалізації влади.

Структуру політичної влади складають: суб'єкт, об'єкт і ресурси влади (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.). Функції політичної влади:

·управління суспільством у цілому та кожною його сферою;

·оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (держава, партійна система, виборча система тощо) до цілей, завдань і самої суті тих сил, які прийшли до влади;

·забезпечення стабільності в країні.

Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу існують основні форми функціонування політичної влади:

v тоталітарна;

/ авторитарна;

• демократична, що базуються на відносинах залежності, незалежності чи взаємозалежності політичних суб'єктів.

Політична влада структурується за різними критеріями, що зумовлює поділ її на види.

По-перше, влада політико-державна чи політико-недержавна (влада політичних партій, громадсько-політичних організацій та рухів, органів місцевого самоврядування).

По-друге, кожен з інститутів влади поділяється на складові (державна влада, наприклад, — на законодавчу, виконавчу, судову).

По-третє, політична влада має різні рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий.

Залежно від формотворчих елементів та логіко-історичних засад політична влада включає кілька десятків видів: автократія, аристократія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія та ін.

Джерелами політичної влади можуть бути: сила, багатство, суспільний статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навички, харизма, організація. Організація виступає середовищем для становлення відносин, що сприяють не тільки мобілізації ресурсів людей, а й втіленню у житія прийнятих рішень.

За функціями органів влади політичну владу поділяють на законодавчу, виконавчу, судову.

За ступенем інституціоналізації— неурядову, республіканську, обласну, міську, сільську, муніципальну.

За кількісною ознакою — одноособову, олігархічну, поліархія ну.

За правовою ознакою — законну й незаконну, легальну й нелегальну.

За ступенем визнання суспільством —легітимну та нелегітимну.

За сферами суспільного життя — економічну, політичну, соціальну та духовно-інформаційну.

Політичну владу можна розглядати як політичне панування і як систему державних органів.

Легальність політичної влади є поняттям юридичним, оскільки за процедурою вона встановлюється національно-правовою системою і гарантується державою. При цьому легальність державної влади означає не просто її юридичне обґрунтування, а й законне право на застосування примусу чи насильства. На відміну від легітимності, легальність політичної влади завжди раціональна. її легітимність — це визнання народом і політичними силами правомірності, законності політичної влади, її інструментів, механізмів діяльності, способів її обрання. Якщо легальність влади полягає в її юридичному обґрунтуванні, то легітимність — у тривалій та одностайній згоді народу (чи більшості) прийняти цю політичну владу. Легітимність не нав'язується, а виникає на ґрунті спільності інтересів у суспільстві, політичних настанов, традицій. Тому вона є явищем не юридичним, а політичним, і не виконує юридичних функцій. Легітимна влада передбачає взаємну довіру: народ довіряє владі здійснення певних функцій, а влада зобов'язується їх виконувати за допомогою різних механізмів. Такий стан легітимності досягається лише у суспільстві з розвиненою політичною культурою, демократичними традиціями.

Німецький соціолог М. Вебер розрізняв три моделі легітимності політичної влади: традиційну (засновану на звичаях, традиціях певного суспільства); харизматичну (ґрунтується на особистій відданості лідеру внаслідок особливих якостей останнього); раціональну (побудовану на принципі раціональності).

Легітимна політична влада має 3 рівні:

а) ідеологічний (заснований на відповідності влади певній ідеології);

б) структурний (характеризує сталість політичної системи суспільства, відпрацьованість механізмів її інститутів);

в) персоналістський (підтримка населенням конкретної владної особи). З функціонального погляду завдання політичної влади полягає у реалізації цілей управління. Вона є своєрідною системою комунікації між різними її суб'єктами, суб'єктами і об'єктами. Система політичної влади як певна цілісність включає низку підсистем: правову, адміністративно-управлінську, військову, освітньо-виховну тощо.

Конституції, кодекси, закони, адміністративні рішення є засобами реалізації політичної влади. Водночас вона підпорядковується праву, покликаному чітко визначити владні прерогативи та функції держави. У цьому контексті особливістю держави є тс, що вона забезпечує реалізацію наказової сили норм права.

Форми вияву та функціонування політичної влади:

· насильство і примус;

· покарання та заохочення;

· контроль і управління;

· суперництво та співробітництво.

Політична влада може мати як позитивний, так і негативний характер. У сучасних умовах у розвитку політичної влади намітилися нові тенденції: посилення демократизації (піднесення ролі громадських рухів та неполітичних об'єднань, становлення громадян, суспільства); зростання чинника легітимності як обов'язкової ознаки цивілізованої влади; становлення системи поділу влади; наростання конфліктності між різними гілками влади; високі темпи бюрократизації апарату владних структур¹.

Політична діяльність являє собою вид суспільної діяльності суб'єктів політики у сфері політичного життя, що ґрунтується на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі та здійснюється з метою досягнення політичних цілей.

Вона тісно пов'язана із суспільними відносинами. Особливості політичної діяльності визначають її сутність і зміст. Сутність — це сукупність осмислених дій, спрямованих на завоювання та утримання, функціонування і розвиток політично-владних відносин. По суті, ця діяльність віддзеркалює систему політично-владних відносин, що панують у суспільстві. Функціонує та взаємодіє з іншими сферами суспільного життя, утому числі економічною. За допомогою діяльності у сфері політики та інших сферах реалізуються усвідомлені суб'єктами політичні інтереси. Зміст політичної діяльності становлять вольові дії з виявлення, осмислення та реалізації політичних потреб і політичних інтересів усіх соціальних суб'єктів суспільства щодо політичної влади. Вона є основою суспільних перетворень і властива будь-якому політично організованому суспільству.

Політична діяльність виявляється у різних видах:

•/ стихійна чи організована;

уґ політично усвідомлена чи спонтанна;

>ґ цілеспрямована чи хаотична;

• проста чи складна;

v традиційна і така, що втілюється у нових формах;

• законна чи незаконна; s активна чи пасивна.

Під впливом цих видів вона прискорює або уповільнює перебіг подій. У реальному житті вони виявляються одночасно в різних формах:

· за напрямами здійснення (державна, партійна, громадсько-політична, комунікативно-інформаційна);

· за суб'єктами політики (класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна);

· за специфікою предмета впливу (теоретична, практична);

· за політичним простором (зовнішньополітична — міжнародна; внутрішньополітична — самоврядна);

за специфікою сфер (військова, діяльність органів безпеки та ін.).

Політична діяльність охоплює усі сфери політики і має свою внутрішню структуру.

· політичне керівництво державою та суспільством;

· політичне функціонування;

· участь громадян у політичному житті суспільства;

· політичний маркетинг. Основні типи політичної діяльності:

· радикальні дії, спрямовані на докорінні зміни суспільної системи (революція, контрреволюція, заколот);

· реформаторські заходи, спрямовані на суспільні зміни, що не підривають основ влади правлячої еліти;

· політичні перевороти, які змінюють правлячу еліту, не зачіпаючи соціально-економічної основи держави, її суспільно-політичних структур.

Ефективність політичної діяльності як специфічного виду людської діяльності залежить від кількох чинників:

• обраних цілей і засобів їх реалізації;

v розробки політичної технології досягнення результатів політичної діяльності;

,/ володіння інформацією про політичні відносини вертикального типу між центральними та місцевими органами влади і населенням, що уможливлює оцінку рівня довіри до влади;

/ володіння інформацією про політичні відносини горизонтального типу тощо¹.

Поиск по сайту: