Єдиний податок суб'єктів малого підприємництва

Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група — фізичні особи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150тис. гривень;

2) друга група — фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1млн. гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб — підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи — підприємці належать виключно до третьої або п’ятої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для таких груп;

3) третя група — фізичні особи — підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 3млн. гривень;

4) четверта група — юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу не перевищує 5млн. гривень;

5) п’ята група — фізичні особи — підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена;

обсяг доходу не перевищує 20млн. гривень;

6) шоста група — юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі — мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб — підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку — у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку — у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Відсоткова ставка єдиного податку встановлюється у розмірі:

1. Для третьої і четвертої груп платників єдиного податку:

1) 3 відсотки доходу — у разі сплати податку на додану вартість згідно з ПКУ;

2) 5 відсотків доходу — у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

2. Для п’ятої і шостої груп платників єдиного податку:

1) 5 відсотків доходу — у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 7 відсотків доходу — у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

5. Комунальний податок. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність працівників суб'єкта господарювання. Величина комунального податку в плановому періоді обчислюється за формулою:

КПп = ССЧп х НМ х Со,

де ССЧп - середньоспискова чисельність працівників по плану; НМ- неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

Co - ставка оподаткування.

6. Фіксований сільськогосподарський податок. Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.

ФСП = [ВЗ (Р, С, П) х 0,5 + ВЗ (БН) х 0,3] / 100.

де ВЗ (Р, С, П) і ВЗ (БН) - відповідно вартість земельних ділянок, ріллі, сіножатей та пасовищ і багаторічних насаджень.

7. Плата за землю. Згідно з п. 14.1.147 ПКУ, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто у випадку оренди земель державної та комунальної власності, орендна плата є платою за землю - загальнодержавним податком - та регулюється ПКУ. Відповідно, орендар у разі оренди земель державної та комунальної власності сплачує лише орендну плату, податок уже не сплачується. Згідно із ПКУ ставки земельного податку за сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку та використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, встановлені у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0.1; для багаторічних насаджень - 0,03. Таким чином для визначення розміру земельного податку необхідно знати площу сільськогосподарських угідь, їх грошову оцінку та ставку податку.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди:

• плата за землі сільськогосподарського призначення

ПЗ = [ВЗ (Р, С, П) х 0,1 + ВЗ (БН) • 0,03] / 100,

де ВЗ (Р, С, П) і ВЗ (БН) - відповідно вартість земельних ділянок, ріллі, сіножатей пасовищ і багаторічних насаджень.

• плата за землі населених пунктів

ПЗН = П х СП х Км х Кф,

де П - площа земельної ділянки, м²;

СП - ставка податку (коп/м²) відповідно до групи населених пунктів;

Км - коефіцієнт для збільшення ставок податку в містах;

Кф — коефіцієнт щодо коригування ставок податку, виходячи з функціонального використання земельної ділянки.

• плата за землі у промисловості

ПЗП = ВЗ * СП,

де ВЗ - вартість земельної ділянки; СП - ставка податку (5 % від ВЗ).

8. Платежі підприємств-монополістів у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці. Об’єктом платежів є сума перевищення фактичної величини фонду оплати праці підприємства його розрахункової величини.

БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ

СУТНІСТЬ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУ

Бізнес-план - це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного комерційного проекту. Він дозволяє передбачати заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного ефекту. Практично його можна вважати формою експертної оціни доцільності та ефективності здійснення тієї або іншої підприємницької ідеї.

Бізнес-план - це документ, який містить систему ув'язаних у часі та просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідокреалізації підприємницького проекту (угоди).

Бізнес-планування містить три етапи:

• підготовчий період - підбір виконавців, консультантів та експертів, постанови завдання і розподіл обов'язків між виконавцями, розробка календарного плану (графіка) виконання робіт, збір вихідної інформації;

• розробка бізнес-плану;

• презентація бізнес-плану - доведення основних положень бізнес-плану до потенційних інвесторів.

Складанню бізнес-плану передує визначення цілей власного бізнесу в загалі і бізнес-плану зокрема.

Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі [8]. Основна зовнішня цілі полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Головна внутрішня ціль бізнес-плану - бути основою управління підприємницькою діяльністю. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого підприємства, специфіку його діяльності.

Бізнес-план дає змогу розв'язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:

1) обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства;

2) розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства, насамперед обсягів продажу та прибутку;

3) визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;

4) підбір працівників, спроможних реалізувати даний план.

Бізнес-план має:

* давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку;

* містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування;

* розкривати принципи та методи керівництва підприємством;

* обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання;

* показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.

Кожне завдання плану може бути розв'язане лише у взаємозв'язку з іншими. Центром бізнес-плану є концентрація фінансових ресурсів. Саме бізнес-план є важливим засобом збільшення капіталу підприємства. Процес складання плану дає змогу глибоко проаналізувати розпочату справу у всіх деталях. Бізнес-план є основою бізнес-пропозиції у переговорах з майбутніми партнерами, він відіграє важливу роль при комплектуванні основного персоналу підприємства.

Таким чином, бізнес-план, по-перше, може бути використаний для розробки концепції бізнесу, для детального відпрацювання стратегії, для попередження помилок, шляхом детального аналізу маркетингу, фінансів, виробничої діяльності підприємства. По-друге, бізнес-план є інструментом, за допомогою якого суб'єкт господарювання може оцінити фактичні результати своєї діяльності за певний період. По-третє, бізнес-план є засобом залучення коштів.

За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа - бізнес-плану.

При складанні бізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами:

1) подати інформацію про підприємство та про наміри власників;

2) викласти стратегію і тактику підприємства та показати, як взаємодіють різноманітні підрозділи підприємства, будучи одним цілим;

3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальні кошториси, з допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи;

4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприяти підприємству в іншій формі.

Узагальнення ще не дуже великого досвіду складання бізнес-планів вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такі галузі їх застосування:

- вибір економічно вигідних напрямків та способів досягнення позитивних фінансових результатів підприємствами за нових умов господарювання, неплатоспроможності суб'єктів;

- підготовка підприємствами інвестиційних проектів для залучення інвестицій та банківських кредитів;

- складання проектів емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів підприємств;

- залучення іноземних інвесторів для розвитку підприємств;

- обґрунтування пропозицій щодо приватизації підприємств державної та комунальної власності.

Підприємства, що вже сформувались, при розробці бізнес-плану мають певні переваги порівняно з підприємствами-початківцями. Цифри, які вони використовують для розрахунків, надійно обґрунтовані результатами їх діяльності, їх задуми на майбутнє випливають з їх колишньої стратегії, спираючись на успіхи підприємства, досвід, набутий на своїх помилках.

На шляху створення будь-якої справи постає ряд суттєвих перешкод, кожна з яких за відсутності необхідного підходу може стати причиною виникнення проблемної ситуації. До них належать: організація управління, накопичення капіталу, розробка та маркетинг продукту, підтримання на необхідному рівні валового прибутку та захист бізнесу від небажаного впливу. Статистика свідчить, що 75% усіх нових починань у бізнесі є невдалими в перші роки [8].

При виникненні будь-яких труднощів суб'єкт підприємницької діяльності повинен дослідити стан бізнесу та виявити можливі перешкоди. Кожного разу, з'ясувавши та вирішивши певну проблему, підприємство тим самим звільняється ще від однієї перешкоди, яка може призвести до невдачі, і, таким чином, підвищує свої шанси на успіх.

Багато з проблем можуть бути вирішені шляхом постійного уточнення бізнес-плану з метою приведення його у відповідність до умов, що змінюються. Це дасть можливість використовувати бізнес-план як реальний критерій оцінки фактичних результатів діяльності підприємства.

Бізнес-план минулого року може показати, яка із стратегій компанії виявилась ефективною. а яка ні, і наскільки результативним був той чи інший спосіб його реалізації.

При вивченні фактичних результатів роботи порівняно з бізнес-планом виявляються позитивні та негативні сторони організації, які можна використати для усунення відхилень між плановими і фактичними показниками.

Фінансовий розділ попереднього бізнес-плану може використовуватись як засіб об'єктивного спостереження за розвитком бізнесу. Фінансові прогнози, закладені у плані, становлять основу бюджету підприємства. Відхилення від розрахунків виявляються у статтях, де або думки про необхідні ресурси були хибними, або контроль в період виконання плану був недостатнім. Отже, крім управлінської функції бізнес-плану, його можна використовувати як засіб моніторингу.

Бізнес-план може сприяти залученню інвесторів та кредиторів. Перед тим, як ризикувати своїм капіталом, інвестори мають впевнитись у надійності розробки проекту та мати уявлення про його ефективність. Вони мають вивчити бізнес-план перед розглядом можливості капіталовкладень.

ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ

Розробка бізнес-планів характерна для всіх ферм та видів підприємництва, це складова частина підприємницьких угод виробничого, торгово-комерційного і фінансово-кредитного характеру.

Бізнес-план є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, спроможних фінансувати. Водночас - це основа для оцінки перспективи розвитку та управління новим бізнесом.

Розробка бізнес-плану є досить трудомістким процесом і вимагає значних затрат часу та коштів. Тому одним із факторів, що зумовлює ефективність і результативність бізнес-планування. є його організація.

Підготовкою бізнес-плану можуть займатися менеджери, підприємці, фірми, групи фірм або консалтингові організації. Основу групи спеціалістів, що розробляють бізнес план, становлять маркетологи, економісти, статисти, фінансисти.

Для розробки стратегії розвитку великої фірми складається розгорнутий бізнес-план. Нерідко вже на стадії його підготовки визначається партнер.

Підприємства, що працюють у стабільній ситуації та виробляють товар для сталого ринку, при зростанні обсягів виробництва розробляють бізнес-план, спрямований на удосконалення виробництва та пошук шляхів зниження його витрат. Але всі ці підприємства постійно розглядають заходи щодо модернізації продукції чи послуг,що виробляються чи надаються. Підприємства, які виробляють продукцію в умовах постійного ризику, насамперед систематично працюють над освоєнням нових видів продукт переходом на виробництво товарів нових поколінь та продовженням їх життєвого циклу. Якщо підприємство, плануючи значне зростання виробництва традиційних продуві або тих, що освоюються, не має достатніх власних потужностей для їх виробництва воно може вирішити цю проблему такими варіантами:

1) шляхом залучення капітальних вкладень для створення нових потужностей;

2) шляхом пошуку партнерів, яким воно передасть виготовлення визначених вузлів, деталей тощо.

Другий варіант, як правило, забезпечує прискорене розв'язання завдань і потребує менше засобів. У цьому випадку вже на стадії розробки бізнес-плану визначаються вимоги до майбутнього виробництва.

Одне із першочергових завдань бізнес-плану - це пошук інвесторів: нових акціонерів, кредиторів, спонсорських вкладень тощо.

В Україні бізнес-план може застосовуватись також у процесі постприватизаційної діяльності підприємств, особливо в малому та середньому бізнесі. При цьому в основу приватизації може бути закладена ідея конкурсу бізнес-планів покупців підприємств як альтернативних шляхів їх подальшого ефективного функціонування.

Наказом Фонду державного майна України затверджено Положення про типовий бізнес-план, яке визначає порядок розробки покупцями бізнес-планів і вимоги до них.

Згідно з Положенням, бізнес-планом є документ, який містить у собі зобов'язанні покупців щодо подальшої експлуатації об'єкта приватизації та обґрунтування можливостей їх виконання відповідно до вимог, що встановлюються Фондом державного майна України.

На даному етапі бізнес-план обов'язково розробляється покупцями у таких випадках:

- продаж об'єкта приватизації за некомерційним конкурсом;

- продаж контрольного пакету акцій на неконкурентних засадах іноземним інвесторам:

- при створенні спільного (за участю держави) підприємства з іноземними інвестиціями.

У бізнес-плані повинна міститися інформація, яка характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства за останній рік у цілому та за структурними підрозділами, а також стратегічні напрямки розвитку підприємства на 2, 3, 5-річну перспективу. Заходи та пропозиції, викладені покупцем у бізнес-плані, враховуються в разі підписання договору купівлі-продажу.

Отже, бізнес-план виконує як зовнішні, так і внутрішні функції. При пошуках партнерів, інвесторів і кредиторів добре виконаний та оформлений бізнес-план є найкращою візитною карткою підприємства.

За рахунок чітко визначених кінцевих цілей розробленого бізнес-плану вся справа бізнесу набуває цілеспрямованості, що дозволяє спрямувати енергію та дії підприємств в оптимальне русло. Підготувавши бізнес-план, підприємство отримує інструмент контролю управління, що забезпечує поступове його просування до встановленої мети.

При складанні бізнес-плану відбувається процес самонавчання, а після реалізації перед­бачених ним дій він є основою для аналізу фактичних показників. Таким чином, підприємець набуває знань, досвіду та професіоналізму, що неможливо без планування.

У сучасних умовах бізнес-план є робочим інструментом, який описує процес функ­ціонування організації, показує, яким чином її керівники мають намір досягти своєї мети. Якісно розроблений бізнес-план допомагає підприємству зростати, здобувати нові позиції на ринку, розробляти перспективні плани свого розвитку, формувати концепції виробництва нових товарів і послуг та обирати раціональні шляхи їх реалізації.

ЗМІСТ ОСНОВНИХ РОЗДІЛІВ БІЗНЕС-ПЛАНУ

Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, у т. н. стратегія фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.

У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:

1. резюме (короткий опис проекту);

2. опис підприємства та галузі;

3. опис продукту (послуги);

4. маркетинг і збут продукції;

5. план виробництва продукції;

6. організаційний план;

7. фінансовий план;

8. ризики та гаранти;

9. додатки.

Резюме фактично є стислою версією плану, своєрідним "повідомленням про наміри". Хоч резюме наводиться на самому початку бізнес-плану, складати його слід після закінчення роботи. Лише після того, як план повністю продуманий та написаний, можна в короткій формі викласти його зміст.

Резюме - це добре сконструйована система даних про комерційні перспективи підприєм­ницького проекту, про виробниче, організаційне і фінансове забезпечення програми його ре­алізації. Це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.

У цьому розділі подається наступна інформація:

1) повна назва, адреса підприємства, форма власності, власники (засновники);

2) опис суті запропонованого проекту (наприклад, стати лідером у забезпеченні якості, або стати лідером по ціні тощо);

3) опис можливостей і стратегії (аналізується якими можливостями володіє підприємство, як вони впливають на бізнес, продумується стратегія для того, як скористатись сприятливою ситуацією);

4) короткий опис ринку (опис ринкових можливостей, які буде використовувати проект, і опис головного аргументу - чому проект буде успішним, незважаючи на те, що існують товари і послуги, які вже задовольняють потреби вибраного сегменту ринку):

5) визначення цільового ринку, обсягу продажів (у грошовому та кількісному виїзді),

6) команда (опис знань, досвіду, уміння менеджерів підприємства);

7) прогнозовані фінансові результати (опис загальної вартості проекту, очікуваних результатів проекту і термінів погашення позик).

Основна мета цього розділу бізнес-плану - представити у максимально вигідні формі найважливішу інформацію для потенційних партнерів і осіб, на фінансову підтримку яких розраховує підприємство.

Якщо йдеться про нові товари чи послуги, слід чітко сформулювати прогресивну продуктову та виробничо-комерційну ідею.

Виконавче резюме - це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.

У розділі "Опис підприємства та галузі " необхідно детально описати підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера в тому, що підприємство мас налагоджене виробництво і можливості працювати прибуткове. Важливо також показати інвестору (потенційному партнеру), що керівництво контролює діяльність свого підприємства

У загальній характеристиці підприємства слід відобразити основні види та характер його діяльності: підприємство виробничого, торговельного характеру, чи підприємство, що діє у сфері послуг; що і як воно може запропонувати своїм клієнтам; де воно розташоване; запланована географія розвитку бізнесу тощо. Слід також надати інформацію про ступінь розвитку підприємства, дуже важливо сформулювати основну його мету.

У цьому розділі бізнес-плану має бути викладена коротка інформація про підприємство: назва, юридичний статус і форма власності, дата реєстрації, адреса, короткий аналіз основних показників господарської діяльності (для діючого підприємства). Враховуючи, що входження в ринок з конкретним видом товарів і послуг - це насамперед готовність вступити в конкурентну боротьбу, яка передбачає ризик, важливе місце; прийнятті рішення про надання конкретних послуг чи розробку нового продукту посідає попередній аналіз привабливості вибраної сфери бізнесу.

До цього розділу входить також характеристика галузі і можливостей для розвито її бізнесу. При складанні бізнес-плану вивчаються та аналізуються особливості галузі

Виділення в результаті проведеного аналізу ключових чинників успіху в галузі та обґрунтування заходів оволодіння ними дасть змогу уточнити концепцію бізнесу, дати об'єктивну характеристику продукту і визначити основних споживачів, оцінити конкурентів.

Розробка розділу бізнес-плану, присвяченого опису продукту (послуги), для виробництва якого власне задумувався проект, потребує особливої чіткості. Він повинен містити такі основні показники:

-» характеристику продукції, що випускається (послуг, що надаються), в тому числі характеристику принципово нового продукту (послуги);

-» тривалість життєвого циклу продукції;

-» технологічні особливості випуску продукції (надання послуг);

-» визначення продукції (послуг), призначеної для продажу на зовнішньому ринку.

При характеристиці запланованої продукції (послуг) дуже важливо чітко визначити:

- перелік (асортимент) основних видів продуктів, напівфабрикатів, які планується виробляти, а також види послуг, які передбачається надавати споживачам;

- призначення вироблених продуктів (наданих послуг);

- споживчі характеристики продуктів (послуг);

- унікальність (цінність) продуктів (послуг);

- конкурентоспроможність продукції (послуг) на споживчому ринку.

У характеристиці про призначення вироблених продуктів (наданих послуг) необхідно визначити мету виробництва конкретних їх видів із точки зору задоволення конкретних потреб споживачів.

Споживчі якості продукції доцільно характеризувати за такими параметрами:

• основні види сировини, з якої виготовляється продукція;

• вага "нетто" одиниці продукції;

• термін зберігання за певних умов;

• смакові властивості (для харчових продуктів);

• естетика зовнішнього вигляду¹;

• показники якості продукції;

• хімічний склад;

• рівень цін;

• можливість надання знижок;

• інші відомості.

Унікальність (цінність) продукції (послуг) визначається будь-якою із її споживчих властивостей або їх комплексом порівняно з продукцією (послугами), що реалізується іншими підприємствами в межах регіону, або за рахунок надання додаткових послуг і застосування різних форм обслуговування. Необхідно визначити також слабкі сторони запропонованого продукту та тривалість його життєвого циклу.

Тривалість життєвого циклу будь-якого товару (будь-якої послуги) залежить від динаміки науково-технічного прогресу, рівня доходів населення, технології виробництва, умов зберігання, культури реалізації і споживання. Тому при складанні бізнес-плану потрібно передбачити;

> час, необхідний для доведення нового чи вдосконаленого продукту (послуг):

> до перших продажів;

> до піку (максимально можливого) обсягу продажів;

> до закінчення продажів;

> час, необхідний на модифікацію продуктів, що випускаються, і можливість їх адаптації в нових ринкових умовах.

Дослідження привабливості продукції (послуг), призначеної для випуску і реалізації, нерозривно пов'язане з маркетинговими дослідженнями ринку. Тому в бізнес-плані виділено розділ " Маркетинг і збут продукції ", в якому необхідно спланувати комплекс маркетингу, до якого входить все, що підприємство може впровадити для підвищення попиту на свої товари і послуги, а саме:

• схема розповсюдження товарів і послуг;

принципи ціноутворення;

• методи стимулювання обсягів продажу;

• рекламна діяльність підприємства;

• сервісні послуги підприємства (гарантійне обслуговування тощо);

• формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги.

Актуальним питанням для підприємств є вибір каналів розповсюдження товарів і послуг, адже кожний канал розповсюдження має специфічні рівні збуту і витрат. Вибір каналів суттєво впливає на інші складові комплексу маркетингу.

Не менш важливо висвітлити якомога повніше питання про визначення цін на нові товари і послуги та рівень рентабельності на вкладені кошти.

Залежно від поставленої мети наспоживчому ринку можуть бути використані різні стратегії ціноутворення:

1) укорінення на ринку з високим ступенем конкуренції;

2) максимізація прибутку в поточному періоді;

3) заволодіння більшою питомою вагою ринку за показником якості товарів;

4) заволодіння ринку нового товару;

5) виживання на ринку.

Для оцінки можливостей реалізації тієї чи іншої стратегії розглядаються умови діяльності підприємств із трьох позицій [8]:

1) орієнтація на витрати;

2) орієнтація та можливості ринку (на конкуренцію);

3) орієнтація на попит.

Попит обумовлює максимальну ціну, яку підприємство може запросити за свою продукцію чи послуги, а мінімальна ціна визначається витратами підприємства. Кожне підприємство на ринку прагне встановити таку ціну на свій товар, яка б повністю покривала всі витрати на його виробництво і збут, у т. ч. певний розмір прибутку. Але ринкова вартість товару на конкурентному ринку містить не індивідуальні, а суспільне необхідні витрати і середню норму прибутку, яка складається за середніх умов виробництва даного товару, що обумовлює прагнення кожного підприємства до скорочення витрат і одержання більшого прибутку. Якщо витрати підприємства будуть вищі за середні, то таке підприємство збанкрутує, і навпаки, якщо витрати будуть нижчими, то його фінансовий стан буде надійним. Верхня точка відхилення ціни, або максимальна ціна, а отже, і величина прибутку залежатиме насамперед від конкурентного стану самого ринку.

На першому етапі переходу до ринкових відносин найближчим є ринок чистої конкуренції, який характеризується великою кількістю цілком самостійних продавців і великою кількістю покупців. Ціна на такому ринку встановлюється стихійно за співвідношенням попиту і пропозиції, і їх коливання навколо ринкової вартості товару незначні, Може існувати також ринок монополістичної конкуренції, коли окремі виробники прагнуть заволодіти більшою часткою ринку, модифікуючи свій товар, надаючи йому нових споживчих якостей. Прикладом може стати ринок фірмових товарів, коли окремий виробник стає монополістом у виробництві нових нестандартних товарів, і деякий час вони користуються підвищеним попитом населення, а виробник може підтримувати відносно високу ціну. Проте в умовах конкурентного ринку монопольне становище одного із виробників аналогічного товару, як правило, зберігається не довго тому, ідо конкуренти запропонують свій товар не нижчої якості і з допомогою реклами та інших методів конкурентної боротьби відвоюють частину клієнтів.

На сьогодні помітна тенденція до концентрації капіталу, до об'єднання невеликій підприємств у комерційні фірми, що приведе до появи так званого "олігопольного ринку", для якого характерна порівняно невелика кількість продавців, що провадять єдину цінову політику.

І нарешті, так званий ринок "чистої монополії", мабуть, посяде чільне місце в умовах розвитку ринкових відносин, на якому функціонує лише один продавець, тобто окреме підприємство або їх об'єднання, яке займеться організацією виробництва конкретного товару чи наданням конкретних послуг специфічним споживачам. До них належать закриті підприємства і природні або штучні монополісти.

У сучасних умовах України існує ринок "чистої монополії" на комунальні, поштово-телеграфні, транспортні та інші послуги у межах місцевого ринку.

На кожному із розглянутих ринків підприємство повинно виробити свою стратегію ціноутворення.

Цінова політика підприємства повинна ув'язуватися з загальними цілями його діяльності..

Найпоширеніші такі основні цілі ціноутворення [8]:

1) ті, що ґрунтуються на збуті;

2) орієнтовані на прибуток;

3) обумовлені існуючим становищем.

Підприємство з цілями, що ґрунтуються на збуті, орієнтується на високий обсяг реалізації використовуючи стратегію проникнення на ринок шляхом застосування ціни проникнення, тобто низької ціни, яка підпорядкована меті заволодіння масовим ринком конкретного товару чи послуги. Ця стратегія виправдана у тих випадках, коли споживачі чутливі до ціни, низькі ціни витісняють існуючих або потенційних конкурентів і захоплюють значний споживчий ринок, що забезпечує ефект масштабності.

Підприємство з цілями, орієнтованими на прибуток, визначає за мету високий рівень прибутку і стабільне його одержання протягом кількох років.

Стратегія ціноутворення підприємств із цілями, обумовленими існуючим становищем, зорієнтована на недопущення спаду виробництва і збуту, мінімізацію впливу таких зовнішніх факторів, як несприятлива політика уряду, розвиток конкуренції, на підтримку добрих стосунків з учасниками товарообігу.

Підприємство визначає загальну цінову політику, пов'язуючи в інтегровану систему окремі рішення: взаємозв'язок цін на товари в межах асортиментної структури, частоту використання спеціальних знижок і зміни цін, співвідношення цін із цінами конкурентів.

В основі цінової політики на всі існуючі на ринку товари лежить вирішення двох проблем:

1) постійне підвищення якості споживчих характеристик виробленої продукції, товарів і послуг;

2) постійне зниження рівня цін на товари і послуги.

Суттєво пов'язаними з ціновою стратегією є стратегія щодо якості товару і дизайнова стратегія, де вирішуються такі основні питання:

1) які характеристики якості товару є найпривабливішими для покупців;

2) чи є тенденції до змін привабливості товару;

3) як організоване дизайнерське обслуговування нового товару;

4) чи передбачені спеціальні статті витрат на таке обслуговування. Наступний етап у стратегії маркетингу - розробка просування товару і, зокрема, реклама нових товарів і послуг, яка передбачає:

1) організацію реклами та розрахунок вартості цього заходу;

2) визначення виду реклами, якому слід віддати перевагу (інформаційний, спонукальний, нагаду вальний).

При інформаційній рекламі інформується ринок про переваги товару чи послуги, принципи їх дії та ціну.

Завдання спонукальної реклами - переконати споживача у невідкладності купівлі, формувати смак, рекламувати переваги споживання конкретного товару.

Нагадувальна реклама повинна підказати споживачеві, що товар (послуга) можуть знадобитися йому у найближчому майбутньому, і вказати, де його можна придбати.

Наступним кроком стратегії маркетингу є реалізація стратегії стимулювання збуту і сервісного обслуговування, визначення додаткових вимог до обслуговування.

Суб'єкт підприємницької діяльності повинен вирішити, які спеціальні послуги клієнтам він зможе надати, які спеціальні знижки з цін він готовий застосувати, як буде організована служба сервісу, і скільки коштів на це буде витрачено.

Важливу роль у стратегії маркетингу відіграють формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги, визначення життєвого циклу нових товарів і послуг, можливостей його продовження за допомогою нових модифікацій товару, пошуку нових сфер використання товару та залучення нових споживачів.

Мета розділу "Маркетинг і збут продукції" - спланувати вплив і реакцію фірми на ринок за тих чи інших обставин, щоб забезпечити збут товару. Тому в бізнес-плані, мають бути розкриті наступні питання:

o загальна характеристика регіонального ринку продукції (послуг);

o сегментація ринку продукції (послуг), що випускає підприємство в регіоні;

o визначення розміру і складу продукції (послуг), що випускатиме підприємство у прогнозованому періоді;

o організація збуту продукції (послуг) підприємства в умовах конкуренції.

Відповідальним питанням для підприємства є визначення загального обсягу реалізації продукції, його складу на кожному із вибраних ринків. Визначення обсягу збуту продукції необхідно тісно ув'язати з дослідженням попиту і виробничих можливостей підприємстві

На заключному етапі ринкових досліджень необхідно з'ясувати і відобразити у бізнес-плані [8]:

Ø перелік конкурентів на вибраному ринку:

Ø організацію, яка надаватиме потрібну підприємству інформацію з маркетингових питань:

Ø наявність спеціальних агентів і дистриб'юторів на вибраному ринку, сферу їх діяльності та фінансові відносини з ними;

Ø перелік клієнтів, з якими співпрацюватиме підприємство.

Оцінка факторів конкуренції є системним процесом, який складається з ряду етапів:

1) виявлення діючих і потенційних конкурентів;

2) аналіз показників діяльності, цілей і стратегій конкурентів;

3) виявлення слабких і сильних сторін діяльності конкурентів. Таким чином, складання бізнес-плану підприємства починається з вивчення регіонального ринку продукції і послуг та позиції підприємства на конкретному видовому регіональному ринку. Зміст розділу "Маркетинг і збут продукції" має дати відповідь на запитання:

1) яку частку ринку займатиме підприємство;

2) скільки і яку продукцію (послуги) йому виробляти, в тому числі на найближчий період, у вартісному і натуральному виразі;

3) хто і скільки купуватиме цієї продукції при певних якісних і цінових характеристиках.

У даному розділі суб'єкт підприємницької діяльності повинен не лише представити концепцію, а й подати бізнес як привабливу можливість для інвестицій, як кредитний ризик з великими перспективами або як пропозицію вигідного продажу продукту чи послуги.

Розділ " План виробництва продукції " містить наступні дані [8]:

Ø обсяг виробництва продукції (послуг) та обсяг її реалізації (у кількісних показниках);

Ø характеристика виробничих цехів;

Ø виробнича програма цехів;

Ø загальна характеристика технологічних ліній та обладнання робочих місць у цехах; •

Ø розрахунок устаткування;

Ø розрахунок площі цехів;

Ø характеристика джерел постачання сировини, напівфабрикатів тощо;

Ø розрахунок чисельності робітників виробництва;

Ø прогноз сумарних витрат на виробництво, у тому числі їх розподіл на постійні та змінні.

У бізнес-плані необхідно розглянути сам процес виробництва продукції: описати будівлі, обладнання, потереби в сировині та трудових ресурсах, технологічні процеси, а також можливості бізнесу, використання виробничих потужностей та програми контролю якості.

У цьому розділі слід також розглянути рівень сервісу, який фірма зможе забезпечити споживачам товару чи послуги.

Інформація про джерела постачання сировини та напівфабрикатів заноситься у таблицю, де зазначаються основні умови для укладання угод із постачальником на окремі види сировини, продукції, напівфабрикатів, форма оплати, види поставок, методи завозу тощо.

Розрахунок планової чисельності працівників виробництва зводиться до визначення явочної та спискової чисельності по кожній категорії персоналу.

У даному розділі необхідно вибрати оптимальний спосіб виробництва продукції. Фактори виробництва можуть поєднуватися різними способами, забезпечуючи однаковий обсяг випуску продукції. Наприклад, можна виробляти певну кількість продукції, використовуючи більші трудовитрати і малий капітал, або більшу кількість капіталу і невеликі витрати праці, або ж обрати будь-яке інше поєднання обох факторів, що знаходить відображення у кошторисі окремих статей витрат підприємства.

Необхідно також показати, як витрати залежать від обсягу діяльності підприємства, і як вони можуть змінюватися за певний проміжок часу.

Виходячи із оцінки реалізованого і потенційного попиту на товар та власних витрат на виробництво, підприємство вирішує, що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами, аби максимізувати свій прибуток.

У заключній частині виробничого плану характеризуються фактори, які знаходяться поза межами контролю підприємства, але впливають на характер його діяльності (наприклад, вимоги щодо охорони навколишнього середовища), а також засоби правового захисту нової продукції чи послуг (патенти, ліцензії, товарні знаки або авторські права, які будуть одержані підприємством).

Основна мета розділу " Організаційний план " - надати інформацію про забезпеченість випуску продукції і розвитку виробництва.

У цьому розділі бізнес-плану розглядають дві проблеми: організаційну структуру та юридичну форму підприємства.

Організаційна структура повинна передбачати:

• організаційну схему підприємства - перелік всіх служб та посадових осіб, їх функціональні обов'язки, посадові оклади, підпорядкування та організаційні зв'язки між працівниками, шляхи реформування організаційної схеми на різних стадіях розвитку підприємства;

• керівний склад підприємства, його обов'язки, оплата праці та умови преміювання;

• критерії відбору кадрів - вимоги до претендентів на ту чи іншу посаду, що передбачається організаційною схемою:

• оцінку результатів роботи та форми заохочення - перелік показників, за якими оцінюється робота посадових осіб, методика оцінки результатів роботи, форми матеріального та морального заохочення;

• форми та шляхи підвищення кваліфікації працівників підприємства.

Функціональні обов'язки кожного працівника повинні бути викладені в посадових інструкціях.

Розкриваючи юридичні аспекти створення підприємства, необхідно визначити органі­заційно-правовий статус та форму власності.

У цьому розділі необхідно також зазначити, якого роду фінансові ресурси потрібні підприємству для успішного розвитку з самого початку його діяльності, визначити способи фінансової участі його учасників та сформулювати вимоги до капіталу.

Необхідно вказати джерела фінансових засобів, які є на даний час, а також ті, які перед­бачається залучити в майбутньому, для того, щоб потенціальний інвестор зміг визначитись стосовно того, як його позики та інвестиції впишуться в загальну фінансову картину.

Надзвичайно важливим є питання організації фінансування підприємницького проекту, що розглядається у розділі бізнес-плану "Фінансовий стан". У ньому узагальнюються матеріали попередніх розділів, обґрунтовується сума коштів, необхідних для реалізації проекту, та визначаються джерела отримання цих коштів.

У його розробці мають бути враховані характеристики й умови бізнес-середовища, а саме:

• існуючі податки та тенденції їх зміни;

• зміни валютних курсів, за якими ведуться обчислення (інвестиційний проект);

• інфляційна характеристика середовища;

• горизонт розрахунків.

До цього розділу мають бути підготовлені такі основні документи:

• прогноз обсягу продажу;

• план грошових надходжень і витрат;

• зведений баланс активів і пасивів;

• графік досягнення беззбитковості;

• баланс прибутку та його розподіл.

Прогноз обсягів продажу повинен дати уявлення про частку ринку, яку передбачається завоювати під свою продукцію.

За допомогою балансу грошових доходів і витрат перевіряється синхронність надходження і витрачання грошових коштів, тобто перевіряється майбутня ліквідність підприємства.

Дані балансу активів і пасивів підприємства використовуються для оцінки його фінан­сового стану, виявлення власних обігових засобів, перевірки відповідності банківських позик об'єктам кредитування, розрахункових стосунків і використання ресурсів за цільовим призначенням.

Аналіз балансу підприємства дозволяє визначити: банкам та інвесторам - платос­проможність і забезпеченість кредитів; акціонерам - надійність вкладів та їх прибутків; керівникам підприємства - стратегію розвитку і можливості самофінансування.

Важливим є також складання балансу прибутку та його розподілу. До цього розділу доцільно скласти графік досягнення беззбитковості, що ілюструє вплив на величину прибутку обсягу виробництва, доходів і собівартості продукції.

На підставі вказаних документів можна не лише спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, але й оцінити його за допомогою очікуваних фінансових коефіцієнтів: ліквідності, платоспроможності та рентабельності.

Для фінансового обґрунтування інвестиційного проекту у бізнес-плані розраховуються дві групи показників: показники фінансового стану та показники ефективності інвестицій. розраховані за вибраною ставкою дисконтування.

Перша група характеризує ефективність оперативної діяльності підприємства в ході реалізації інвестиційного проект}", а друга - ефективність залучення інвестицій у проект. Усі показники розраховуються, як правило, за загальноприйнятою методикою.

Отже, мета фінансового розділу бізнес-плану - сформулювати та представити загальну всебічну та достовірну систему проектів щодо очікуваних фінансових результатів діяльності фірми. Якщо ці дані добре підготовлені та докладно викладені, вони стають найважливішими критеріями оцінки привабливості бізнесу.

Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов'язане з певними ризиками, то виникають у результаті настання небажаних негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ " Ризики та гарантії ".

Під підприємницьким (господарським) ризиком розуміють можливість невдачі та непередбачених втрат, що виникають при будь-яких видах діяльності, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції, робіт, наданням послуг, товарно-грошовими і фінансовими операціями, здійсненням соціально-економічних та -науково-технічних проектів. Ризик - це загроза того, що суб'єкт підприємницької діяльності понесе додаткові витрати порівняно з тими, що передбачатися проектом або програмою його дій, або отримає доходи нижчі за ті, на які він розраховував.

Особливо великим є ризик у новому підприємництві.

Ризики класифікуються за джерелами виникнення:

• політичні;

• господарські;

• форс-мажорні.

Політичні ризики обумовлені:

- ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;

- нестабільністю політичної влади;

- неадекватністю політичних рішень;

Господарські ризики можуть містити;

- ризик зміни податкового законодавства;

- ринковий ризик (відсутність споживачів товарів та послуг);

- ризик капітальних вкладень (інфляція);

- ризик зміни цін постачальників;

- ризик затримки платежів за реалізовану продукцію;

- ризик неадекватного менеджменту тощо.

Форс-мажорні обставини містять:

- ризики землетрусу, повені, бурі, урагану, інших стихійних лих;

- ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;

- ризик втрати майна при пожежі.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побудувати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов'язані з ним втрати в майбутньому.

Необхідно також провести аналіз чутливості проекту. Він полягає в тому, що крім і прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконується розрахунок ще для декількох екстремальних випадків:

- розрахунок за найгіршим сценарієм - коли зовнішні фактори максимально заважають здійсненню проекту;

- розрахунок за найкращим сценарієм - коли зовнішні фактори максимально сприяють здійсненню проекту.

За найгіршого сценарію реалізації проекту повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов'язань перед кредиторами або партнерами.

Аналіз чутливості проекту може бути замінений ризик-аналізом проекту, при проведенні якого розглядають не сценарій ймовірного погіршення всіх параметрів проекту, а вибірково одного з параметрів (наприклад, підвищення цін на сировину на 20%, на 40%, зменшення обсягів реалізації на 20% і т.п.).

У цьому розділі бізнес-плану необхідно дати рекомендації щодо запобігання ризику, а також викласти свою програму страхування від ризику. Слід передбачити, до яких страхових установ варто звернутися, на які суми планувати страхові внески.

У Додатки до бізнес-плану вносять всю важливу інформацію, яка не увійшла до його основної частини: повні резюме менеджменту компанії; копії балансів і звітів про фінансову діяльність підприємства (як правило, за 3 попередні роки); детальні розрахунки економічної ефективності інвестиційних проектів; аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства; рекомендаційні відгуки кредиторів, у яких компанія раніше отримувала кредити; копії договорів, пов'язаних із реалізацією проекту; угоди про наміри з закупівель обладнання, сировини, матеріалів і реалізації готової продукції; схеми технологічних процесів і фотографії; опис виробничих процесів; копії ліцензій, авторських свідоцтв і т. д.

МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

У практиці макроекономічного планування використовується розроблення різноманітних Концепцій економічного та соціального розвитку країни на 5-15-річний період. Такі Концепції містять набір пріоритетів та цілей розвитку економіки, визначають напрямок структурної та інвестиційної політики, науково-технічного прогресу, рубежі соціального розвитку, завдання підвищення освітнього та культурного потенціалу, підтримки обороноздатності країни.

Концепції спираються на комплексну програму науково-технічного прогресу, державні цільові програми міжгалузевого характеру, довгострокові народногосподарські програми, аналогічні розробки міністерств, регіонів, а також на наукові дослідження та прогнози. Концепції слугують вала науково обґрунтованою програмою для підготовки основних напрямків економічного та соціального розвитку на 15 років.

Основні напрямки економічного та соціального розвитку на 5-15 років визначають темпи, пропорції, структуру суспільного виробництва, шляхи його інтенсифікації, розвиток народногосподарських комплексів, галузей та регіонів, пріоритетні науково-технічні напрямки та вирішення соціальних завдань.

Раніше, при директивному характері планування контрольні цифри мали обов’язків характер: підприємства повинні були на їх основі складати свої плани і домагатися неухильного їх виконання. При переході до індикативного плану контрольні цифри не носять директивного характеру. Вони відбивають суспільні потреби в продукції, що виробляється підприємством, державна частка у якому перевищує 30%, та мінімальні рівні ефективності виробництва. Колективи підприємств мають простір для вибору рішень та партнерів при укладанні договорів. Контрольні цифри включали: обсяг продукції (послуг) у вартісному виразі для укладання договорів, прибуток (доход), валютну виручку, найбільш важливі показники науково-технічного прогресу та показники розвитку соціальної сфери.

Раніше державні замовлення повинні були гарантувати задоволення першочергових суспільних потреб. Вони видавалися на поставку тієї продукції, яка необхідна для розв’язання загальнодержавних соціальних завдань, виконання науково-технічних програм, забезпечення обороноздатності та зміцнення незалежності країни, поставки сільськогосподарської продукції. Держзамовлення були обов’язкові для виконання. Їх передбачалося розміщувати на конкурсній основі, а по мірі насичення ринку товарами – скорочувати їх обсяг та склад. Держзамовлення видавалися також на введення в дію об’єктів соціальної сфери та виробничих потужностей, які створювалися за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.

Сучасні прогнози розвитку економіки держави та її регіонів – складова частина системи планування. Вони полегшують можливість передбачити, розрахувати різні варіанти розвитку економіки у зв’язку з демографічною ситуацією, науково-технічним прогресом, змінами природного середовища, соціально-економічними процесами.

Прогнозування базується на дослідженнях дійсності та перспективах його змін. Це – аналіз тенденцій розвитку економіки, суспільних потреб, виробничих можливостей, розробка гіпотез майбутніх етапів НТП.

Цільові комплексні програми – це комплекси планових заходів різного характеру (виробничих, організаційних, науково-технічних, соціально-економічних та ін.), із зазначеними ресурсами, виконавцями та строками завершення, здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети (або їх сукупності). Цільові комплексні програми – це інструмент системного підходу в управлінні, що забезпечує інтеграцію всіх складових частин та елементів економіки для досягнення поставленої мети.

Індикативне (рекомендаційне) планування, або економічне програмування – це система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають зобов’язуючої сили.

Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики “прискореної амортизації”. Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава – безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.

Планові органи є практично у всіх країнах: у Франції – Генеральний комісаріат по плануванню, у Канаді – Економічна рада, Нідерландах – Центральне планове бюро, Японії – Економічна консультативна рада. Крім того, в Японії питаннями планування займаються державні організації: Консультативна рада планування комплексного розвитку території, Управління економічного планування, Департамент по комплексному розвитку території, Дослідницький економічний інститут, а також напівдержавний Японський центр регіонального розвитку та Японський центр по розвитку промисловості. Множинність планових органів характерна також і для ряду інших країн.

Макроекономічне індикативне планування, широко розповсюджене в країнах Заходу, в значній мірі спирається на традиційну для цих країн методологію макроекономічного прогнозування.

Застосовуються також програми державного сектора, які включають бюджетне планування, проектування основних показників діяльності державного сектора на різні строки, оцінки інвестиційних проектів, що фінансуються головним чином за рахунок бюджетних коштів чи зовнішніх позик. Інвестиційні програми складають основу планів.

Так, планування у Франції передбачає забезпечення зайнятості, упорядкування території, оновлення державних служб та ін. Кожен з стратегічних напрямків розвитку у різні періоди отримував статус цільової державної програми, реалізація якої забезпечувалася різного роду пільгами та преференціями, наданням кредитів, державними замовленнями та ін. А планування в Японії направлене на забезпечення технологічного розвитку як головного засобу досягнення соціально-економічних цілей. Розробляються довгострокові комплексні плани національного розвитку, що мають законодавчу силу. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості розробляє довгострокові програми технологічної перебудови галузевої структури, в яких визначається спільна перспектива, слабкі ланки, що вимагають організаційних перетворень та концентрації ресурсів. Проекти та програми в основному фінансує Японський банк розвитку, який забезпечує їх висококваліфіковану та незалежну експертизу. По кожному проекту і програмі призначається юридична особа, відповідальна за ефективність використання фінансових коштів та підписання контрактів з субпідрядниками.

Концепція ринкової економіки в Україні передбачає організацію індикативного та бюджетного планування. Метою індикативного планування є реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток на базі обґрунтування та розробки відповідної стратегії, тактики і політики із засобами їх впровадження. Індикативне планування є системою необов’язкових для суб’єкта ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих та взаємопов’язаних засобів побічного (непрямого) впливу через бюджетно-фінансовий, грошово-кредитний механізми та прямого впливу через державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм.

Основними принципами індикативного планування є:

- поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об’єктів державного впливу та вибору шляхів і засобів цього впливу;

- широке інформування суб’єктів ринкових відносин про визначені перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідної орієнтації при виборі особистих господарських рішень;

- застосування переважно непрямих (побічних) регуляторів та нормативів, обов’язкових для усіх суб’єктів ринкових відносин;

- реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через кошти державного бюджету.

Регулюючий вплив планів та програм передбачається забезпечити за рахунок доведення до підприємств усіх видів власності лімітів земле-, водо-, лісокористування, нормативів плати за природні ресурси, орендної плати за землю, земельного податку, штрафів за одержання підприємствами прибутку у зв’язку з незаконним підвищенням цін, нормативів штрафів за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів, погодження з підприємствами та організаціями державного замовлення, лімітів капітальних вкладень та матеріальних ресурсів.

Цільові установки планів, прогнозів і програм реалізуються, головним чином, через фінансові засоби регулювання і, у першу чергу, бюджетного планування – державного бюджету і республіканських цільових фондів.

В період подолання наслідків кризи держава активно використовує регуляційні засоби грошово-кредитної політики.

Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” встановлює, що продукція, необхідна для державних потреб, надходить за рахунок державного замовлення – розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) шляхом конкурсного відбору.

Державні потреби – це потреби України в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення та підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних та міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Державний контракт – це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Державні замовники – це міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, Уряд АРК (Автономної Республіки Крим), обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабміном України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Держбюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього; поставки продукції для регіональних потреб – за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб’єктів – монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє виконавцям його збитків.

Економічне стимулювання виконання державних замовлень здійснюється шляхом надання податкових пільг, цільових дотацій і субсидій, кредитів на пільгових умовах, валютних коштів, митних та інших пільг.

В разі необхідності для постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів можуть встановлюватись спеціальні квоти (державне бронювання) на обов’язків продаж цих ресурсів виконавцям державних замовлень, що мають стратегічне значення і пов’язані з підтримкою необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

В разі необґрунтованої відмови від укладання державного контракту з винної сторони стягується штраф в розмірі вартості державного контракту.

В разі невиконання чи неналежного виконання державного контракту виконавець крім сплати неустойки (штрафу, пені) відшкодовує збитки в повному обсязі, які було завдано неналежним виконанням зобов’язань.

Державний замовник відшкодовує завдані виконавцю контракту збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток, а також витрати, пов’язані з реалізацією продукції, від якої відмовився державний замовник.

Указом Президента України №595/99 від 1 червня 1999 року затверджено “Положення про порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг для державних потреб”.

Цим “Положенням…” передбачається створення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань координації закупівлі товарів, робіт і послуг. Оголошення про заплановану закупівлю чи проведення процедури попередньої кваліфікації виконавців публікується у “Віснику державних закупівель”, що видається цим уповноваженим органом, в інших друкованих засобах масової інформації, а у разі потреби – у відповідних міжнародних виданнях. Процедура закупівлі не може здійснюватись до публікації повідомлення про неї.

“Положенням…” визначено умови, за яких може бути прийняте рішення про відмову виконавцю в участі в процедурі закупівлі.

Викладено загальні умови здійснення закупівлі: замовник надає всім заінтересованим виконавцям документацію про замовлення, проводить попередню кваліфікацію виконавців і повідомляє їх про її результати, готує звіт про здійснення результатів закупівлі та ін.

Окремі розділи розкривають процедури: 1.відкритих торгів та торгів з обмеженою участю; 2.двоступеневих торгів; 3.запиту цінових позицій (котирувань) і закупівлі в одного виконавця; 4.оскарження.

Закон України “Про державне оборонне замовлення” (3.03.99 р.) визначає організацію закупівлі та виробництва продукції для потреб національної оборони та безпеки.

Державні наукові та науково-технічні програми – основний засіб реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вони дозволяють концентрувати науково-технічний потенціал країни для розв’язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми формуються Міністерством України у справах науки і технологій на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Вони поділяються на загальнодержавні (національні), державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві), регіональні (територіальні). Основним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

“Положення про державну науково – технічну програму” затверджене Кабміном України 10.10.1995 р. № 796.

Підготовка планів, аналіз стану економіки, контроль за виконанням планів вимагають відповідних статистичних даних. Організація статистики в Україні визначається Законом України “Про державну статистику”, який прийнятий 17.09.1992 р.

Головні завдання державної статистики: збирання, розробка, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в економічному та соціальному житті України та її регіонів; розробка і впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та реко

Поиск по сайту: