КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ТА ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори поділяються на зовнішні та внутрішні.

До основних зовнішніх факторів належить:

• зміна цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;
• зміна розмірів мінімальної заробітної плати та обов'язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є:

· зміна продуктивності праці;

· зміна трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів госпо­дарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.

Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними фактора­ми, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структу­ри продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва тощо.

Результати розрахунків економії витрат, пов'язаних із впливом окремих факторів узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.

Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються: за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяєть­ся на основне та допоміжне (підсобне). До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції. Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресори тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальним) замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються наодноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економіч­них елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за стат­тями калькуляції. Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно одно­рідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, скільки витрачено на даний об'єкт). Статті калькуляції "показують", як формуються ці витрати для визначення со­бівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші-зі комплексними статтями (мають декілька елементів). При цьому один елемент ви­трат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі танепрямі. Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду про­дукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості. Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні. До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшення» обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. Змінні включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшення)* обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються напоточні, довгострокові та одноразові. Поточні - це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Довгострокові витрати — це витрати, пов'язані з виконанням довгостроковім договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніжчерез 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). Одноразовівитрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються напродуктивні та непродуктивні. Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні - необов'язкові, такі що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Витрати періоду - це витрати, що не входять до виробничої собівартості і роз­глядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управ­ління, збут продукції та інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

До складу елемента "Матеріальні витрати" входять витрати на:

1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе­раційній діяльності підприємства;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючівироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які спожиті в операційній діяльності підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на транс­формацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання входять до відповідних елементів витрат;

4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;

5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе­раційній діяльності підприємства;

6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необорот­ній матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприєм­ства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовують­ся протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства.

При плануванні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпуску матеріальних цінностей у виробництво, їх оцінка здійснюється за одним із таких методів:

· ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;

· середньозваженої собівартості;

· собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО)

· собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО)

· нормативних затрат.

Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення обліку фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці матеріальних цінностей. Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різно­манітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.

Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці

Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження матеріальна цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використову­ються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто матеріали першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часті надходження матеріалів.

Оцінка за методом собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використо­вуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за со­бівартістю останніх за часом надходження матеріалів. '

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на оди­ницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін. При цьому приймається, що нормальний рівень виробничої потужності - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали. Цей метод найбільше застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійсню­ють масове і серійне виробництво різноманітної продукції із великою кількістю дета­лей та вузлів.

Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникну­ти наднормативні витрати. В такому випадку, згідно з нормами П(С)БО 16, їх необхід­но списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, на­даних послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:

ВЗН = ПОН • НВН,

ВЗВ = ПОН • НВН • Ц.

ВЗН = ПОВ • НВВ / Ц,

ВЗВ = ПОВ • НВВ.

де ВЗН, ВЗВ— потреба у виробничих запасах відповідно в натуральному і вартісному виразі;

ПОН, ПОВ - планові обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

НВН і НВВ - норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

Ц - ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.

До складу елемента " Витрати на оплату праці " входять:

Ø заробітна плата за окладами й тарифами;

Ø надбавки та доплати до тарифних ставок та, посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

Ø премії та заохочення;

Ø матеріальна допомога;

Ø компенсаційні виплати;

Ø оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

Ø інші витрати на оплату праці.

Планування витрат на оплату праці розглянуто в темі 9 "Персонал і оплата праці".

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" входять:

· відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

· відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням (далі - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності);

· відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на ви­падок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття);

· відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату пра­цездатності (далі - страхування від нещасних випадків);

· відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

· відрахування на інші соціальні заходи.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднан­ня, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які ви­користовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади.

Об'єктом оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрат:, на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Ставка збору – 32% від об'єкта оподаткування, для підприємстві де працюють інваліди - 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 32 від витрат на оплату праці інших працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноваженими органи незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізичні особи, які використовують працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, що використовують працю найманий працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

3) власники підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці;

4) власники підприємств, організацій, товариств УТОГ і УТОС.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з частковою втратою працездатності нараховується на фактичні витрати на оплату праці працівників, до яких входять витрати на виплату основної і додаткової заробітної план та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком громадян).

Ставка збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхуваннядля платників, вказаних у п. 1 та п. 2 складає 2,9% від об'єкта оподаткування. Для платників збору, вказаних у п. З - 0,7 % від фактична витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9% від витрат на оплаті праці інших працівників. Платники збору, що вказані в п. 4 - 0,5% від витрат на оплату праці найманих працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи і фізичні особи, які використовують найману працю;

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій!) тому числі міжнародних), філій або представництв, що використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згоді на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розмір страхових внесків на випадок безробіття складає 1,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Страхові внески на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи персоналу підприємства встановлюються відповідними Законами України на кожний окремий вид страхування.

До елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації основних за­собів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів. Планування амортизаційних відрахувань розглянуто в темі 11 "Планування амортизаційної політики в організації".

До елемента "Інші операційні витрати" належать:

• витрати на відрядження фізичних осіб;
• витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;
• витрати щодо виплати за участь у семінарах;
• витрати на проведення аудиту;
• витрати на транспортне обслуговування;
• оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;
• витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані дів ведення господарської діяльності;
• витрати на охорону праці;
• витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;
• витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;.
• витрати зі страхування ризиків;
• податки, збори та інші обов'язкові платежі;
• витрати на оприлюднення річного звіту;
• інші витрати.

Таким чином, розрахунок планових витрат за окремими елементами здійснюється так:

СКЛАДАННЯ ЗВЕДЕНОГО КОШТОРИСУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА ПЛАНОВОЇ (НОРМАТИВНОЇ) КАЛЬКУЛЯЦІЇ

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:

• сировина та матеріали;
• купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
• паливо й енергія на технологічні цілі;
• зворотні відходи (вираховуються);
• основна заробітна плата;
• додаткова заробітна плата;
• відрахування на соціальні заходи;
• витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
• загальновиробничі витрати;
• втрати від браку;
• інші виробничі витрати;
• попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з одної типової статті кілька статей калькуляції,

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість. Цей показник є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображають зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності [6]:

1. складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і послуг допоміжних цехів;

2. складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництві за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами

3. складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва наступним узагальненням їх по підприємству;

4. калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізуєш

5. складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

До зведеного кошторису витрат на виробництво входять витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

· витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

· основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

· кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

· кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

· кошторису загальновиробничих витрат;

· кошторису інших виробничих витрат.

Уразі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплек­ті вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видобутку продукції із вихідної сировини), встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробництва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, під час розробки планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися збільшені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт у цілому, чи групові норми, розроблені для використання на деяких робочих місцях (дільницях, цехах), (мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів), Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії. що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.

Обґрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва, і визначення потреб у покупній енергії. На підприємствах із великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному виразі.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці, і робітників, які знаходяться на погодинній оплаті праці.; Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається, виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норми виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної, місячної) тарифної ставки.

Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці визначається, виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу. Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів про працю, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відрахування на соціальні заходи здійснюються відповідно до законів України.

Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріальних та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами,

Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цехами основного виробництва. Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими розрахунками, вихідними даними для яких є:

• планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються виходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;
• нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні. ціни (собівартість) окремих видів енергії;
• норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, у т.ч. запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;
• норми амортизаційних відрахувань;
• нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;
• розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;
• розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструменті

Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годин, й одиницю продукції.

Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:

• структура організації управління цехами, їх штатні розклади;
• норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загальновиробничих потреб; норми амортизаційних відрахувань;
• розрахунок витрат на охорону праці;
• розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
• розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
• розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку за профілем підприємства кадрів, що перебувають у трудових відносинах із підприємством;
• норми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.

До загальної суми витрат у зведеному кошторисі входять не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного виробництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періодів.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуг) що не входять до складу валової продукції; виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підлягають обробці на підприємстві (перелік робіт, що не входять до складу валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві);

2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишку цих витрат, сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі зменшення - додається до неї;

3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат. Приріст залишків резервів наступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається. Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собівартість валової продукції.

Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на виробництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окремих видів продукції і їх товарного випуску.

Планова (нормативна) калькуляція - це розрахунок планової (нормативної) собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складається рік із розподілом по кварталах. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання калькуляції. Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, які виготовляються у плановий рік. Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у плановому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається, виходячи з проектних показників, за даними конструкторське - технологічної документації на базі діючих на початок звітного періоду норм, і є основою для обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції за плановий період.

При цьому більша частина витрат входять до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.

Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):

Ø методом розрахунку кошторисних ставок (за цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування);

Ø методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг);

Ø методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;

Ø методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації - кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.

Суми змінних та постійних загальновиробничих витрат включаються до планової собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибраної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.

Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства.

Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можна визначити за плановим рівнем витрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності

Враховуючи високий рівень невизначеності ринкової кон'юнктури, на рік доцільно складати тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за структурними підрозділами підприємства (центрами витрат і відповідальності), а реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з урахуванням результатів роботи підприємства за минулий період.

Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в оборотних акти­нах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

В сучасних економічних умовах ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість (усі – в розрахунку на одиницю продукції):

Ц = ВСо + АВо + ВЗо + По + ПДВо,

де Ц – ціна;:

а також у розрахунку на одиницю продукції:

ВСо – виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

АВо – визнані адміністративні витрати;

ВЗо – витрати на збут продукції;

По – сума прибутку;

ПДВо - сума податку на додану вартість.

ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ ЗВИЧАЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поточні витрати є одним з результативних показників господарської діяльності підприємств торгівлі, основна мета планування яких — визначення загальної суми витрат, необхідної для забезпечення нормальної роботи та якісного обслуговування споживачів, з урахуванням наявних резервів зниження витрат. Планові розрахунки витрат діяльності використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності реалізації окремих товарів, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

Витрати звичайної діяльності планують за такими видами: операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності. Операційні витрати планують за групами: собівартість реалізованих товарів і продукції власного виробництва, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Не підлягають плануванню втрати від участі в капіталі та надзвичайні витрати.

При плануванні визначають також рівень операційних витрат і витрат обігу у відсотках до загального обсягу товарообороту.

Інформаційною базою для планування витрат звичайної діяльності виступають такі фінансово-економічні показники розвитку підприємства: плановий та фактичний обсяг і структура товарообороту, товарного забезпечення, запасів товарно-матеріальних цінностей, планова середньо-спискова чисельність, штатний розклад, прийнята на підприємстві система оплати праці, наявна матеріально-технічна база підприємства та проекти її розвитку. При плануванні беруть до уваги інформацію про місцезнаходження постачальників, умови постачання товарів, діючі на відповідний період ставки, тарифи, розцінки, норми та інші розрахункові показники, які використовує підприємство для внутрішньогосподарського планування, матеріали аналізу витрат в цілому на підприємстві за окремими елементами та статтями витрат за поточний рік (квартал, місяць).

Обґрунтування плану витрат звичайної діяльності підприємства здійснюють методом прямих техніко-економічних розрахунків за кожною статтею витрат (відповідно до номенклатури статей, що визначена в розділі 4). Загальний розмір витрат за видами діяльності та підприємства в цілому визначають шляхом додавання планової суми витрат за кожною калькуляційною статтею.

У зв'язку з тим, що кожна стаття витрат є комплексною, розрахунки необхідно проводити за кожним елементом витрат, що підлягає плануванню та включається до тієї чи іншої статті.

Планування собівартості реалізованих товарів (продукції) здійснюють на основі запланованого обсягу товарообороту підприємства торгівлі, узгоджують з розрахунковими обсягами постачання товарів та наявними товарними запасами підприємства.

Планову собівартість реалізованих товарів розраховують за такими елементами витрат:

• вартість реалізованих товарних запасів;

• вартість реалізованої продукції власного виробництва;

• транспортно-заготівельні витрати, що плануються на реалізовані товарні запаси.

Розрахунковий обсяг реалізованих товарних запасів визначають виходячи із запланованого обсягу товарообороту кожної товарної групи, підрозділу, у цілому на підприємстві та планового середнього відсотка торговельної націнки на товари. Оцінку вартості товарних запасів, які планують до реалізації, визначають за обраним підприємством методом.

Розрахункову вартість реалізованої продукції власного виробництва здійснюють на основі програми виробництва та запланованого обсягу реалізації продукції власного виробництва підприємства громадського харчування, узгоджуючи з виробничими потужностями цехів, розрахунковими обсягами постачання сировини, продуктів та наявними запасами продуктів і сировини у виробничих цехах підприємства.

Планування транспортно-заготівельних витрат здійснюють методом прямих техніко-економічних розрахунків виходячи з таких показників: запланованого обсягу та структури товарного забезпечення підприємства, діючих тарифів на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні послуги, наявних довгострокових контрактів з транспортно-експедиційними підприємствами.

Планування адміністративних витрат (витрат на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу) проводять, виходячи із чисельності адміністративно-управлінського персоналу, іншого загальногосподарського персоналу (штатних і позаштатних працівників), посадових окладів, надбавок, доплат, планових премій, заохочень, компенсаційних виплат згідно з прийнятою на підприємстві системою оплати праці та штатним розкладом.

Планування відрахувань на соціальні заходи проводять, виходячи із запланованого фонду оплати праці адміністративно-управлінського, іншого загальногосподарського персоналу та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами.

Планування витрат на оренду основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що забезпечують адміністративні потреби, проводять, виходячи з потреб оперативної оренди об'єктів загальногосподарського призначення, інвентарю, які розраховуються відповідно до площі, яку орендують, або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбачених угодами на оренду.

До витрат підприємств торгівлі, що перебувають у комунальній власності, зараховують орендну плату в межах сум, розрахованих за ставками, які встановлюють місцеві органи виконавчої влади.

Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, що забезпечують адміністративні потреби, планують так:

1) витрати на опалення розраховують виходячи з площі опалювальних приміщень, видів палива і його вартості, тривалості опалювального сезону та норм витрат палива, а у разі надходження тепла, яке виробляють теплові електростанції, — із затверджених розцінок на пару і гарячу воду та кількості спожитої теплової енергії;

2) витрати на освітлення розраховують, виходячи з кількості спожитої енергії і діючих тарифів. Необхідну кількість електроенергії в кіловат-годинах розраховують залежно від кількості освітлювальних точок відповідно до норм освітлення на 1 кв. метр площі, від кількості і потужності різних електроприладів, двигунів, інших машин і обладнання, які споживають електроенергію;

3) витрати на постачання та інші комунальні послуги розраховують виходячи з кількості витрачуваної води, обсягів послуг і діючих тарифів;

4) витрати на вивезення сміття і відходів, утримання в чистоті приміщень і території (якщо ці роботи виконують сторонні підприємства) розраховують виходячи з обсягів послуг і діючих тарифів. Вартість предметів і засобів догляду за приміщеннями, територією, обладнанням розраховують за кількістю і діючими цінами;

5) витрати на протипожежні засоби розраховують виходячи з вартості матеріалів, тарифів на зарядження і перевірення справності вогнегасників, а також відповідно до угод на послуги, які надають органи пожежної охорони;

6) витрати на утримання охорони, яка не входить до штатного розкладу підприємства торгівлі, і на обслуговування засобів сигналізації визначають, виходячи з укладених угод;

7) планування витрат матеріалів і засобів догляду за приміщеннями здійснюють виходячи з вартості матеріалів і норм їх споживання, установлених на підприємстві;

8) розрахунок витрат на поточний ремонт приміщень проводять відповідно до потреб на ремонт окремих приміщень, обладнання, інвентарю шляхом визначення вартості матеріалів та їх доставляння до місця проведення ремонту, заробітної плати осіб, яких залучають до виконання ремонтних робіт, оплати послуг сторонніх підприємств (організацій), пов'язаних з виконанням ремонтних робіт у приміщеннях загальногосподарського призначення, тощо. Зазначені витрати зараховують до витрат цієї статті згідно з кошторисом і графіком ремонтних робіт;

9) витрати, пов'язані із зносом санітарного і спеціального одягу, взуття, столової білизни, посуду, наборів, розраховують виходячи з потреби в них, вартості одиниці та термінів служби;

10) витрати, пов'язані із зносом предметів, інструментів, інвентарю, визначають виходячи з вартості одиниці, термінів служби. їх планують з урахуванням фізичного зносу малоцінних предметів, які є в наявності на початок планованого періоду, їх надходження і вибуття;

11) витрати на утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів планують виходячи з обсягів послуг пралень, ремонтних майстерень, хімчисток та інших підприємств, пов'язаних з пранням, лагодженням столової білизни, санітарного і спеціального одягу, взуття та санітарних речей, іншого інвентарю, інструменту та діючих тарифів.

Розмір амортизації основних засобів, інших матеріальних необоротних активів і нематеріальних активів планують відповідно до П(С)БО 7 "Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" виходячи з прийнятих на підприємстві методів нарахування амортизації (прямолінійного методу, методу зменшення залишкової вартості, методу прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного методу, виробничого методу, а також методів, передбачених податковим законодавством), вартості об'єктів, що амортизується, терміну їх корисного використання.

Витрати на страхування майна визначають виходячи з вартості майна підприємства торгівлі, що підлягає обов'язковому страхуванню, розмірів страхових тарифів і нормативів платежів обов'язкового страхування.

Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, включені до складу адміністративних витрат (митні платежі, портові збори, податок на рекламу, комунальні податки, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового зв'язку та ін.), планують за встановленими нормами, передбаченими законодавством.

Витрати за статтею «Загальні корпоративні витрати» планують за такими елементами:

1) витрати, що пов'язані з виготовленням і використанням бланків, які підтверджують сплату пайових, цільових та інших внесків членами споживчих товариств, розраховують виходячи з обсягу та вартості виготовлення бланків; витрати на оприлюднення річного звіту розраховують виходячи з розцінок на послуги засобів масової інформації;

2) організаційні та представницькі витрати, пов'язані із забезпеченням корпоративної діяльності підприємства розраховують виходячи з кошторису даних заходів і норм витрат, установлених чинним законодавством;

3) витрати на проведення річних зборів розраховують, виходячи з кошторису даних заходів і норм витрат, установлених чинним законодавством;

4) оплату робіт і послуг консультаційного та інформаційного характеру, а також пов'язаних з організацією передбачених законодавством обов'язкових аудиторських перевірок планують виходячи з тарифів на ці послуги відповідно до угод, укладених з аудиторськими, консалтинговими, іншими фірмами, що надають відповідні послуги.

Інші адміністративні витрати планують за елементами витрат з урахуванням специфічних особливостей кожного їх виду, зокрема:

• витрати, пов'язані із забезпеченням нормальних умов праці та додержанням правил техніки безпеки праці, розраховують відповідно до кошторису витрат на ці заходи;

• витрати на службові відрядження визначають виходячи з норм витрат, передбачених чинним законодавством, запланованої кількості та тривалості відряджень працівників підприємства;

• витрати на оплату послуг поштово-телеграфного, телефонного, факсимільного та інших видів зв'язку розраховують виходячи з їх фактичних розмірів за передпланований період, розмірів тарифів і абонентної плати на ці послуги;

• витрати на передплату спеціалізованої преси, придбання спеціальної літератури, прейскурантів, каталогів, інструктивних та інших службових матеріалів розраховують, виходячи з їх планової кількості та вартості одного видання;

• витрати на винахідництво та раціоналізацію розраховують згідно з планом відповідних заходів і витратами на ці потреби згідно з прийнятими проектами впровадження цих заходів;

• витрати на придбання і виготовлення бланків документів, пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємства торгівлі, розраховують згідно з рахунками оплати цих бланків.

Планування витрат на збут здійснюють за такими статтями:

Витрати на виплату основної заробітної плати планують, виходячи зі штатного розкладу, посадових окладів чи відрядних розцінок, запланованих обсягів товарообігу підприємства. Витрати на виплату додаткової заробітної плати розраховують виходячи з надбавок та доплат, планових премій, заохочень, компенсаційних виплат згідно з прийнятою на підприємстві системою оплати праці.

До складу витрат за цією статтею планують також витрати на оплату праці робітників, не включених у штатний розклад і залучених до виконання робіт за угодами (сезонна реалізація, навантаження, розвантаження, переміщення товарів, тари, оброблення, підсортування, пакування, фасування, прання та ремонт спеціального одягу, взуття, участь у рекламних заходах тощо).

Витрати за статтею «Відрахування на соціальні заходи» визначають виходячи із запланованого фонду оплати праці працівників, які зайняті збутом, та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами.

Витрати на операційну оренду будівель, складських і підсобних приміщень, споруд, холодильного обладнання, інвентарю та інших матеріальних активів, пов'язаних із збутом продукції (товарів, робіт, послуг), розраховують відповідно до орендованої площі або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбачених угодами на оренду.

Витрати на транспортування планують залежно від умов поставки товарів, які визначають під час укладення договору поставки.

Виходячи з асортименту і обсягів товарів, які реалізовуватимуть іногороднім покупцям оптом, визначають обсяг вантажообороту з перевезення товарів залізничним, водним і повітряним транспортом, який розраховують у тоннах. Якщо в угоді відсутнє положення про обсяг перевезень товарів у тоннах, розрахунок вантажообороту провадять шляхом ділення передбаченої вартості товарів, які перевозитимуть, на середню вартість тонни товару. Середню вартість тонни конкретного товару визначають діленням суми вартості цього товару (за рахунками, взятими на вибір) на його масу брутто, яка показана в цих рахунках або в супроводжувальних транспортних документах.

Після розрахунку вантажообороту з реалізації товарів визначають відстань, на яку перевозитимуть товари вагонами, контейнерами, насипом, великою чи малою швидкістю. Розрахунки витрат провадять за діючими на окремих видах транспорту тарифами і розцінками на вантажно-розвантажувальні роботи. До цих витрат додають вартість обладнання вагонів, утримання експедиторів (якщо це передбачено угодою), вартість навантаження і розвантаження товарів на станціях, пристанях і в аеропортах силами позаштатних працівників (крім витрат на навантаження автотранспорту); інші транспортні витрати (утримання власних під'їзних колій, подання вагонів, збереження вантажів на станціях, пристанях та інші витрати, які включають до накладних залізниць і водного транспорту).

Обсяг перевезення товарів автомобільним транспортом розраховують навесь вантажооборот, включаючи доставку на залізничні станції, пристані і в аеропорти товарів, які відвантажуватимуть зі складів іногороднім покупцям; доставку товарів з власних складів на склади покупців, у роздрібну мережу, підприємствам громадського харчування і населенню. За кожним з різновидів доставки розраховують обсяг вантажообороту шляхом ділення вартості товарів, які будуть доставлені покупцям, на середню вартість тонни цих товарів. Крім маси товару, до вантажообороту необхідно додати масу тари, в якій перевозитимуть товар. Масу тари визначають у відсотках до маси товару за даними маркування тари або дослідним шляхом. Загальна маса товарів і тари, які перевозитимуть з урахуванням коефіцієнтів повторних перевезень, становить транспортний вантажооборот, який враховують при розрахунку витрат на перевезення автомобільним транспортом. Розрахунок роблять з урахуванням відстані перевезень, класу вантажу, типу автомобіля та тарифів на перевезення товарів автомобільним транспортом.

Витрати на транспортування дрібних партій товарів планують виходячи з діючих тарифів (розцінок) на замовлення автотранспорту та на одну автомобіле-годину його використання. Для цього кількість автомобілів, що буде використано, множать на кількість годин роботи та на діючі тарифи (розцінки).

Витрати на транспортування, пов'язані з виїзною торгівлею, планують виходячи з кількості даних заходів, обсягу вантажообороту, типу автомобіля та тарифів (розцінок) на перевезення товарів автомобільним транспортом. До обсягу витрат на перевезення товарів автомобільним транспортом додають витрати на оплату вантажно-розвантажувальних робіт за розцінками за тонну ваги, а також витрати на експедиційні операції, якщо це було передбачено угодами.

Витрати на маркетинг і рекламу визначають шляхом прямих техніко-економічних розрахунків згідно з планом маркетингових заходів, які передбачені до реалізації в плановому періоді. Маркетинговий бюджет передбачає розрахунок кошторису витрат кожного рекламного заходу, маркетингових досліджень ринку збуту. Розрахунки здійснюють виходячи з вартості матеріалів, товарів, послуг, які використовують для проведення рекламних компаній, маркетингових досліджень.

Для визначення витрат на тару розраховують кількість і вартість тари за видами (мішки, ящики, бочки, бідони, лотки тощо), суму уцінки під час її повернення.

Амортизацію власної інвентарної тари і тари-обладнання розраховують згідно з відповідними нормами, а багатооборотної (заставної) тари — згідно з угодами з постачальниками.

Витрати на ремонт власної інвентарної тари і тари-обладнан-ня, перевезення її на склади постачальників, тарозбиральні й тароремонтні підприємства розраховують виходячи з обсягів ремонту, перевезень, розцінок і тарифів на ремонтні роботи та перевезення відповідними видами транспорту. До зазначених витрат не відносять заробітну плату штатних та позаштатних робітників, вантажників.

Інші витрати на збут визначають за елементами затрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків виходячи із запланованих відряджень працівників, зайнятих збутом; вартості матеріалів, товарів, обладнання, необхідного для гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування; інших витрат на збут. До зазначених витрат не відносять заробітну плату штатних і позаштатних працівників, що здійснюють гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування.

Планування інших операційних витрат здійснюють за елементами цих витрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків на основі:

• кошторису науково-дослідних робіт, вартості виготовлення та випробування нових моделей, страв, виробів;

• запланованих обсягів реалізації іноземної валюти, вартості послуг банків і міжбанківського валютного ринку, втрат від зміни курсу валют, що підлягають прогнозуванню;

• запланованих обсягів реалізації виробничих запасів і витрат на їх реалізацію;

• втрат товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації відповідно до встановлених чинними нормативно-правовими актами норм списання. При розрахунках не беруть до уваги обсяги продажу розфасованих та штучних товарів, для яких норм природного убутку не передбачено.

Планування витрат фінансової діяльності здійснюють за такими статтями:

1. Відсотки за кредит. Розрахунок цих витрат на планований період здійснюють, виходячи з потреби в кредитах для поповнення власних обігових коштів, для придбання виробничих фондів і нематеріальних активів та інших цілей, терміну кредитування, розміру відсоткової ставки за кредит.

Планування відсотків за короткостроковий кредит для закупівлі товарів здійснюють, виходячи із обсягу планового товарообороту, планових залишків товарів, їх обіговості, пайової участі власних обігових коштів в оплаті товарів і відсоткової ставки за кредит.

Особливі умови надання кредиту враховують у розрахунках через введення додаткових витрат або за іншим алгоритмом визначення розміру відсотків платежу.

2. Інші фінансові витрати.

Планування відсотків за довгостроковий кредит здійснюють, виходячи з потреби в кредиті, терміну кредитування, розміру відсоткової ставки, щорічних сум виплат, у тому числі погашення основної суми боргу та залишку основної суми боргу на кінець кожного року впродовж терміну кредитування, необхідності дисконтування потоку платежів на обслуговування кредиту.

Витрати, що пов'язані з викупом, утриманням та обігом власних цінних паперів, планують, виходячи з виду і обсягу випуску цінних паперів, вартості виготовлення цінних паперів у паперовій формі, тарифів юридичних послуг, аудиторських послуг, нотаріальних послуг, послуг з друкування та тиражування необхідної документації, послуг з опублікування інформації про випуск цінних паперів та інших рекламних повідомлень у друкованих засобах масової інформації, розміру комісійної винагороди фінансовим посередникам, що здійснюють реалізацію цінних паперів.

Витрати, які пов'язані з нарахуванням відсотків за договорами кредитування (крім банківських кредитів), планують, виходячи з потреби в цьому виді кредиту та розміру відсоткової ставки за кредит.

Витрати, пов'язані з нарахуванням відсотків з договорами фінансового лізингу, планують, виходячи з вартості устаткування, яке використовують на умовах фінансового лізингу, та відсоткової ставки відповідно до лізингової угоди.

Планування інших витрат звичайної діяльності проводять за елементами затрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи із собівартості фінансових інвестицій, позаоборотних активів, майнових комплексів, які планують до реалізації, ліквідаційної вартості позаоборотних активів, запланованих до списання, інших витрат звичайної діяльності, що підлягають плануванню.

ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ У ТОРГОВЕЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Планування витрат у торговельній діяльності здійснюється відповідно до Мето­дичних рекомендацій із формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених Наказом Міністра економіки та з Питань Європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. №145.

До складувитрат торговельної діяльності належать витрати підприємств, що здійснюютьтаку діяльність, які виникають у процесі руху товарів, а також витрати підприємств громадського харчування, що пов'язані з випуском і реалізацією продукції власного виробництва (далі - підприємства торгівлі).

Поточнівитрати підприємства торгівлі - це грошове відбиття витрат живої та упредметненої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності під­приємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матері­альних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів. Згідно з стандартами бух­галтерського обліку, витрати - це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

До складу поточних витрат підприємства торгівлі входять витрати обігу - представлені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які складають за своєю суттю собівартість послуг із доведення товарів від виробника до споживача, та пов'язаних із зміною форм вартості.

Поточні витрати є одним з результативних показників господарської діяльності підприємств торгівлі, основна мета планування яких - визначення загальної суми витрат, необхідної для забезпечення нормальної роботи та якісного обслуговування споживачів, з урахуванням наявних резервів зниження витрат. Планові розрахунки витрат діяльності використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності реалізації окремих товарів, комерцій­них угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

Витрати звичайної діяльності в торгівлі планують за такими видами: операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності. Операційні вит­рати планують за групами: собівартість реалізованих товарів та продукції власного виробництва, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Не підлягають плануванню втрати від участі в капіталі та надзвичайні витрати.

При плануванні визначають також рівень операційних витрат та витрат обігу у відсот­ках до загального обсягу товарообороту.

Інформаційною базою для планування витрат звичайної діяльності виступають такі фінансово-економічні показники розвитку підприємства: плановий і фактичний обсяг та структура товарообороту, товарного забезпечення, запасів товарно-матеріальних цінностей, планова середньоспискова чисельність, штатний розклад, прийнята на підприємстві система оплати праці, наявна матеріально-технічна база підприємства та проекти її розвитку. При плануванні беруть до уваги інформацію про місцезнаход­ження постачальників, умови постачання товарів, діючі на відповідний період став­ки, тарифи, розцінки, норми та інші розрахункові показники, які використовує підприє­мство для внутрішньогосподарського планування, матеріали аналізу витрат у ціло­му на підприємстві за окремими елементами та статтями витрат за поточний рік (квартал, місяць).

Обґрунтування плану витрат звичайної діяльності підприємства здійснюють мето­дом прямих техніко-економічних розрахунків за кожною статтею. Загальний розмір витрат за видами діяльності та підприємства в цілому визначають шляхом додавання планової суми витрат за кожною калькуляційною статтею.

У зв'язку з тим, що кожна стаття витрат є комплексною, розрахунки необхідно проводити за кожним елементом витрат, що підлягає плануванню та входить до тієї чи іншої статті.

Планування собівартості реалізованих товарів (продукції) здійснюють за такими статтями:

Стаття "Собівартість реалізованих товарів та продукції власного вироб­ництва". Планування витрат за цією статтею здійснюють на основі запланованого обсягу товарообороту підприємства торгівлі, узгодження з розрахунковими обсягами постачання товарів та наявними товарними запасами підприємства.

Планову собівартість реалізованих товарів розраховують за такими елементами витрат:

· вартість реалізованих товарних запасів;

· вартість реалізованої продукції власного виробництва;

· транспортно-заготівельні витрати, що плануються на реалізовані товарні запаси,

Розрахунковий обсяг реалізованих товарних запасів визначають, виходячи із запла­нованого обсягу товарообороту кожної товарної групи, підрозділу, у цілому на підприємстві та планового середнього відсотка торговельної націнки на товари. Оцін­ку вартості товарних запасів, які планують до реалізації, визначають за обраним підпри­ємством методом.

Розрахункову вартість реалізованої продукції власного виробництва здійснюють на основі програми виробництва та запланованого обсягу реалізації продукції власного виробництва підприємства громадського харчування, узгоджуючи з виробничими по­тужностями цехів, розрахунковими обсягами постачання сировини, продуктів та їх наявності у виробничих цехах підприємства.

Плануваннятранспортно-заготівельних витрат здійснюють методо

Поиск по сайту: