Прямі інструменти грошово-кредитної політики використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання – в індустріальне розвинених країнах

До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать:

· ліміти кредитування для окремих банків;

· пряме регулювання процентної ставки;

· ліміти на обсяг кредитів.

До непрямих інструментів належать:

· операції на ринку цінних паперів;

· зміна облікової процентної ставки;

· зміна вимог до рівня обов'язкових резервів.

Інструменти прямого впливу є ефективними в короткостроковому плані, як засіб запобігання кредитній емісії. Застосування непрямих інструментів дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Мінімальні обов’язкові резерви використовуються в процесі прогнозування монетарних агрегатів як константа, що дає можливість визначити розмір коштів, які не будуть створювати нові кошти та застосовуються з метою обмеження зростання грошової маси в обігу. Цей інструмент вважається найбільш жорстким, оскільки навіть незначна його зміна значно впливає на грошову пропозицію через мультиплікатор. В країнах, де є значний досвід грошово–кредитної політики, норма обов’язкових резервів змінюється рідко і незначно (на 0,25 – 0,5%), а в деяких країнах взагалі відмовилися від використання цього інструменту.

Позики центрального банку відіграють захисну роль – надаються для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків та підтримки ліквідності банків в умовах кризи.

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростає грошова база. Центральний банк контролює її через облікову процентну ставку. Наслідки зміни облікових ставок невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки.

Облікова процентна ставка – це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам, має назву «дисконтне вікно».

Облікова ставка відповідає тій, під яку центральний банк надає позики комерційним. Цей інструмент схожий на пряме регулювання, оскільки, таким чином головний банк може впливати на дії кредитних. Обліковий кредит може надаватися під заставу цінних паперів (ломбардний) або через переоблік (купівлю) комерційних векселів.

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки.

Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними.

Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи.

Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

· ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові;

· забезпечують центральному банкові гнучкість обсягів і часу втручання у грошовий ринок;

· комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно.

· Він може бути використаний кожного дня в кількостях, які змінюються за тонкою градацією.

· Такий інструмент не потребує публічного оголошення, а тому немає ефектів оголошення та інших перешкод зміні політики в короткі проміжки часу.

· Він є обезособленим, але в той же час впливає на всю банківську систему.

3. Пріоритетні напрями розвитку грошового ринку в сучасних економічних умовах.

Економічне зростання, зайнятість, стабільність цін та зовнішньоекономічна рівновага утворюють так званий „магічний чотирикутник” стратегії.

Магічний, тому що неможливо одночасно виконати всі чотири завдання, оскільки спостерігається внутрішня антагоністичність.

Мета досягнення стабільності цін часто суперечить таким цілям, як стабільність процентних ставок та висока зайнятість у короткостроковому періоді, а отже порушує загальні потенції до економічного зростання. Безробіття – плата за відсутність інфляції. Для процентних ставок та стабільних цін можна вивести подібну закономірність: коли центральний банк вважає за необхідне стримати зростання процентної ставки, йому необхідно збільшити пропозицію грошей, а це пряма причина підвищення цін.

Ще одним із проміжних завдань грошово–кредитної політики може виступати фіксований валютний курс як номінальний антиінфляційний „якір”. Коли центральний банк обирає орієнтиром валютний курс, то він надає чітку і зрозумілу інформацію для господарюючих агентів і населення про майбутні темпи інфляції і створює цим самим атмосферу визначеності, що важливо при прийнятті господарських рішень.

Центральний Банк не має прямих можливостей впливати за допомогою власних інструментів на досягнення проміжних та кінцевих, стратегічних цілей грошово–кредитного регулювання, що зумовлює необхідність опосередковування їх первинними тактичними цілями, досягнення яких перебуває у сфері прямого впливу центробанку.

На грошово-кредитну політику впливають певні ризики, а саме:

- внутрішні системні ризики, пов'язані з нестійким економічним зростанням, що обумовлює невизначеність попиту на гроші, інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність використання адміністративного регулювання цін;

- ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впливати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютно-курсову політику; накопичений кредитний ризик банківської системи, обумовлений кредитною експансією останніх років;

- політичні ризики, які можуть спровокувати незбалансованість бюджету та необґрунтоване зростання бюджетних витрат.

Поиск по сайту: