Воєнний ринок та важелі його регулювання

Воєнний ринок визначається, перш за все, головною умовою існування кожного ринку – взаємодією попиту й пропозиції. Головними категоріями тут стають сукупний воєнний попит та сукупна воєнна пропозиція.

Сукупний воєнний попит – це сукупність воєнних потреб держави, що забезпечена відповідними фінансовими ресурсами, тобто сукупний воєнний попит втілюється у воєнному бюджеті держави. Формування сукупного воєнного попиту є головним змістом воєнно-економічної політики держави. Однією з важливих особливостей сукупного воєнного попиту є вирішальний вплив на визначення його конкретних розмірів та структури політичних факторів, що зумовлюють можливість його значних коливань. З іншого боку, розміри сукупного воєнного попиту обмежуються економічними можливостями держави.

Сукупна воєнна пропозиція – це здатність економіки задовольняти воєнний попит держави. Вона визначається, перш за все, станом воєнно-економічної бази, тобто виробничою базою, рівнем технологій, матеріальними та трудовими ресурсами тощо.

Результатом взаємодії сукупного воєнного попиту та сукупної воєнної пропозиції є створення й підтримка воєнної могутності з певними кількісними та якісними параметрами. Балансування сукупного воєнного попиту й сукупної воєнної пропозиції здійснюється в досить жорстких межах. Не всі воєнні потреби можуть бути задоволені й не всі економічні ресурси можуть бути використані щодо задоволення воєнних потреб. На взаємодію сукупного воєнного попиту й сукупної воєнної пропозиції великий вплив має НТП, що породжує, з одного боку, нові воєнні потреби та створює, з іншого боку, нові можливості щодо їх задоволення.

Для регулювання воєнного ринку використовується арсенал специфічних методів та засобів, які за характером впливу на воєнно-економічні процеси можуть бути поділені на адміністративно-правові та фінансово-економічні.

Головним важелем регулювання воєнного ринку виступає система державних воєнних замовлень, яка забезпечує стійкі зв'язки між державою та постачальниками воєнної продукції. Встановлюючи обсяг та структуру воєнних замовлень та визначаючи їх географічне розташування, держава здійснює вирішальний вплив на розвиток воєнного виробництва.

Демонополізація воєнного виробництва в умовах конверсії можлива за декількома напрямами:

- активне втілення конкурсних замовлень на стадії проектування нових зразків ОВТ. Замовник, контролюючи цей процес, приймає рішення про поетапне припинення альтернативних розробок ще на стадії проектування, проводячи конкурси на різних етапах. До експериментальних зразків доводиться мінімальна кількість, а в серійне виробництво приймається кращий із проектів, що дозволяє скоротити типажність озброєння;

- на основі скорочення типажності озброєння перехід на розміщення замовлень щодо його виготовлення різними підприємствами оборонної промисловості за конкурсом;

- втілення противитратного механізму в ціноутворенні на воєнну продукцію, контроль за цінами виробників-монополістів;

- раціональне розукрупнення підприємств воєнного сектора та точне визначення ступеня їх розумної спеціалізації;

- сприяння створенню та швидкому зростанню малих та середніх підприємств (їхня частка в країнах з розвинутою ринковою економікою складає від 60 до 95% від загального господарського потенціалу);

- розробка регіональних цільових комплексних програм надання великими підприємствами воєнного сектора допомоги малим та середнім цивільним підприємствам на принципах госпрозрахунку. В межах цих програм буде проходити раціональний перерозподіл виробничих потужностей між оборонними та цивільними підприємствами, здійснюватися завантаження вільних потужностей, надаватися допомога в технічному переоснащенні малих та середніх підприємств та налагодженні ними випуску необхідної продукції.

З метою задоволення воєнного попиту розвинуті країни здійснюють державні капіталовкладення в оборонну економіку. Уряди цих країн приймають активну участь у формуванні, розширенні й модернізації основних виробничих фондів воєнно-промислових монополій. Існуюча система фінансово-економічних взаємовідносин між державою та приватними постачальниками воєнної продукції, наприклад форми сплати за воєнні контракти та оренду державних засобів виробництва, призводять до того, що в США в середньому біля половини основного й 90 % оборотного капіталу воєнних підрядників (перш за все найбільших) формується за рахунок федерального бюджету.

Частину воєнної пропозиції складають численні приватні, а також державні й змішані підприємства, фірми, що тісно пов'язані між собою густою мережею коопераційних, організаційних, фінансових, науково-технічних та інших відносин. Хоча кожна з цих фірм виступає як самостійна господарча одиниця, що вільна у виборі економічних рішень, діапазон цього вибору суттєво обмежується такими факторами, як: розмір та характер воєнних замовлень, можливості роботи на експорт, виробничі та науково-технічні можливості не тільки даної фірми, але й фірм, що конкурують та кооперуються з нею, і багатьма іншими обставинами. Реклама на ринку воєнних товарів не має суттєвого впливу, більша частина угод здійснюється без участі посередників. Нееластичність попиту посилюється тим, що більша частина сфер воєнного виробництва потребує великих капіталовкладень.

Сукупний воєнний попит у залежності від благ, що споживаються, можна поділити на дві складові: а) попит на товари та послуги, що використовуються також у цивільних умовах (продовольство, пально-мастильні матеріали, деякі транспортні засоби та ін.); б) попит на специфічні воєнні товари (озброєння та спеціалізована воєнна техніка). Виходячи з цього, формуються і два сектори воєнного ринку: цивільний та безпосередньо воєнний, які мають досить суттєві відмінності (Див. таблицю 3.1.).

Таблиця 3.1. Відмінності цивільного та воєнного секторів воєнного ринку

Воєнний ринок створюється та функціонує під контролем держави, тому ринкові сили тут вільно не діють.

В Україні зміни в структурі й характері воєнного попиту потребують відповідної структурної перебудови воєнної промисловості. Проходить не тільки скорочення воєнних замовлень, але змінюються також їх характер та структура, самі пріоритети воєнно-економічної діяльності.

Поиск по сайту: