Надійність радіозасобів

Таблиця показує, що ефективність праці інженера, якщо судити за критерієм безвідмовної роботи радіозасобів, майже в 95 разів вища, ніж у змінного складу, що закінчив короткочасні курси, і в 7 раз вища, ніж у техніків.

Грамотне, кваліфіковане використання озброєння й військової техніки має не тільки чисто військове, але і велике військово-економічне значення. Підвищення ефективності використання ввіреної техніки й озброєння збільшує можливість економіки Збройних Сил України. Уміла експлуатація озброєння й військової техніки підвищує їхню надійність, довготривалість, що може призвести до звільнення визначених потужностей промисловості, яка виготовляє ці бойові засоби.

Систему підготовки трудових ресурсів у Збройних Сил України можна поділити на три частини: підготовка командних кадрів, рядового складу й працівників та службовців.

Підготовка командних кадрів збройних сил є основною роботою із формування необхідних трудових ресурсів для виконання покладених на ЗСУ обов'язків. Ця підготовка поділяється за своєю організацією й цілями на два види: підготовка офіцерських кадрів та підготовка прапорщиків, мічманів і сержантського складу.

Підготовка офіцерського складу організовується виходячи з того, що офіцерський склад – це кістяк, основа збройних сил, для яких військова служба – їхня довічна професія. Початкова підготовка офіцерських кадрів здійснюється у військових інститутах, на відділеннях військової підготовки, військових факультетах при цивільних вищих навчальних закладах. В усіх перерахованих військово-навчальних закладах дається вища військово-спеціальна освіта, прирівняна щодо визначеного фаху до вищої цивільної освіти, яка отримується після закінчення будь-якого вищого навчального закладу.

Рядовий склад збройних сил в основній своїй масі отримує необхідну підготовку безпосередньо у військових частинах у процесі бойового навчання. Щодо конкретних фахів рядового складу організована підготовка їх у спеціальних школах (наприклад у школах молодших авіаційних спеціалістів). Розрізняють три способи комплектування особовим складом: загальний військовий обов’язок; за контрактом; змішаний – певна частина збройних сил комплектується з призову на основі загального військового обов’язку, решта – за контрактом.

Громадські та військові фахівці низки держав неодноразово пропонували комплектувати збройні сили солдатами (матросами), сержантами (старшинами) призовом за контрактом, вважаючи, що армія стає професійною й вбачаючи у цьому ледве не панацею від усіх військових та соціальних бід. Як правило, такий спосіб протиставляється комплектуванню на підставі загального військового обов’язку, яке, не суперечить створенню в збройних силах високої бойової готовності.

Досвід та практика військ доводять, що обидва способи комплектування військ мають позитивні сторони й недоліки.

Серед позитивних сторін комплектування на основі загального військового обов’язку слід назвати: постійне підтримання, завдяки дворазовому щорічному призову, підготовленого мобілізаційного ресурсу солдатів (матросів), сержантів (старшин) у необхідній кількості під час повного розгортання збройних сил, порівняно високу економність (зникає проблема житла та грошових витрат на будівництво квартир для рядового та сержантського складу, інші фінансові витрати грошового забезпечення).

Проте підготовка молодих фахівців зі складних спеціальностей (операторів радіолокаційних та радіотехнічних засобів, стрілків-навідників переносних ракетних комплексів усіх типів, радіотелеграфістів, навідників та ін.) не висока, оскільки малий визначений (1 – 1,5 роки) термін строкової служби.

Комплектування за контрактом забезпечує глибшу професійну підготовку солдатів, сержантів (термін служби за контрактом 5 і більше років), але веде до значного зменшення чисельності підготовленого мобілізаційного ресурсу, до зниження мобілізаційних можливостей під час розгортання збройних сил, значно зростають фінансові витрати на утримання військовослужбовців та їх матеріальне забезпечення.

Дослідження та розрахунки комплектування збройних сил розвинутих держав доводять, що найефективнішим є змішаний спосіб, який передбачає укомплектування основних дефіцитних спеціальностей, що визначають боєздатність підрозділу, частини, з’єднання, військовослужбовцями, призваними за контрактом; решта спеціальностей комплектується контингентом, призваним за загальним військовим обов’язком.

У цьому разі для підготовки фахівців-контрактників доцільно мати в Збройних Силах України загальну навчальну установу (військове училище сержантів ЗС України), що дозволить проводити цільове навчання контингенту для всіх видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ. Перелік дефіцитних спеціальностей визначається Генеральним штабом Збройних Сил. Переважно це сержантський (старшинський) склад Збройних Сил. Необхідно звернути увагу на те, що проблеми комплектування військ, особливо за контрактом, вимагають глибоких теоретичних розробок, досліджень під час навчань і перевірки їх досвідом та практикою військ. За будь-якого способу комплектування військ слід враховувати одну мету – забезпечення високої бойової здатності та бойової готовності армії. В умовах обмежених фінансових та матеріальних засобів держави, що виділяються на утримання збройних сил, та невеликої кількості військ мирного часу (0,6 – 0,8 %) від загальної кількості населення одним із найважливіших державних завдань будівництва збройних сил є розробка й практичне створення системи підготовки й постійного підтримання знань та навичок військовозобов’язаних запасу на високому рівні.

Незначна кількість з¢єднань, частин та підрозділів у збройних силах у мирний час не дозволяє провести загальну військову підготовку шляхом проходження дійсної строкової служби у військах (військово-морських силах) усього мобілізаційного складу військовозобов’язаних запасу.

Як показує аналіз щорічних призовів на строкову службу, до15–20 % осіб призовного віку з різних причин ухиляються від служби в армії. Таке становище може призвести до появи стійкої негативної тенденції в підготовці військовозобов’язаних запасу й зниження боєздатності військових формувань мобілізаційного розгортання, створення реальної загрози воєнній безпеці держави.

Досвід війн та локальних конфліктів учить, що інструментом агресора завжди була раптовість. Від своєчасного переходу збройних сил із мирного на воєнне положення залежить успіх відбиття перших ударів на початку війни.

Щоб не допустити негативних наслідків існуючої тенденції у військовому навчанні населення, доцільно мати державну систему військової підготовки чоловічої частини населення, що не проходила службу у військах, яка передбачає створення мережі позаштатних навчальних пунктів у середніх загальноосвітніх та професійно-технічних закладах, на промислових підприємствах, в установах, сільськогосподарських організаціях.

Сучасний стан загальнотехнічної грамотності та рівень загальноосвітньої підготовки призовного складу дозволяє здійснювати їхню технічну та спеціальну підготовку на військових зразках техніки в цивільних умовах.

Допідготовку зі спеціальних військових дисциплін можна провести в розгорнутих військових частинах в особливий період.

Дослідження показують, що введення такої системи підготовки мобілізаційних ресурсів економічно вигідне, відповідає інтересам оборони держави.

Працівники та службовці Міністерства оборони України одержують спеціальну підготовку, як правило, поза рамками військового відомства. Проте із цілого ряду спеціальностей Військово-Морських сил, а також із будівельних спеціальностей, спеціальностей військової торгівлі є свої навчальні заклади, де отримують фахову підготовку кадри технічного складу.

Підготовка цілого ряду цивільних спеціальностей у системі Міністерства освіти України пов'язана зі специфікою комплектування деяких професій, особливо для Військово-Морських сил й органів капітального будівництва, а також із необхідністю виробітки особливих навичок і знань, необхідних спеціалісту, що виконує свої обов'язки в збройних силах.

Великий розмах діяльності із підготовки трудових ресурсів у Збройних Силах України відповідно відображається і на обсязі ресурсів, необхідних для цієї мети. Природно, що всі заходи сучасного періоду із підготовки кадрів для збройних сил потребують асигнувань по системі Міністерства оборони на навчальні та інші витрати, пов'язані з удосконаленням фахових якостей військових, працівників та службовців.

Основні фонди військово-навчальних закладів – це вкладення в об'єкти, що характеризують довгострокову матеріально-технічну базу навчання. Вони представлені будинками, спорудами, озброєнням і військовою технікою, технічними засобами управління, макетами зброї, тактичними полями, житлово-казарменним фондом та іншими видами матеріального забезпечення навчального процесу. Основні фонди для підготовки кадрів у військово-навчальних закладах створюються, як правило, не за рахунок асигнувань із кошторису на навчальні витрати, а за рахунок інших кошторисних джерел (будинки і спорудження – за рахунок асигнувань на капітальне будівництво, озброєння і військова техніка – за рахунок засобів, що відпускаються на створення матеріально-технічної бази ЗС і т. д.).

Оборотні фонди військово-навчальних закладів (навчальне майно видаткового користування, книги, реактиви, папір, устаткування навчальних кабінетів і т. д.) фінансується за рахунок асигнувань на навчальні витрати. Обсяг вкладень в оборотні фонди військово-навчальних закладів відносно невеликий (основні фонди військово-навчальних закладів – 96 %, оборотні фонди – 4 %).

У загальному процесі роботи з вишукування шляхів підвищення ефективності витрат на підготовку кадрів істотне значення мало б створення можливостей для визначення витрат на підготовку окремого курсанта. Витрати на підготовку одного курсанта є важливим показником роботи будь-якого вузу, основний для порівняння роботи військово-навчальних закладів щодо економічності навчання. Для обгрунтованого підходу до розробки такого показника необхідне вартісне урахування всього наявного майна вузів, усіх видів за єдиним планом рахунків.

У данний час у вузах збройних сил можна при існуючій системі урахування навчальних фондів і всіх витрат на навчання визначати основну частину витрат, що можна співвідносити з кількістю тих слухачів та курсантів, які навчається, і в такий спосіб визначити вартість навчання одного курсанта. Для визначення вартості утримання одного курсанта усі витрати треба поділяти на чотири групи:

1) витрати на задоволення індивідуальних потреб особового складу (грошове забезпечення, заробітна плата працівників, усі види дорожнього забезпечення, нагороди, вартість харчування і речового забезпечення);

2) навчальні витрати (витрати на бойову підготовку, культурно-побутове обслуговування, витрати на виховну роботу, навчальні, квартирно-експлуатаційні, загальногосподарські витрати, витрати медичної служби, вантажні військові перевезення, витрати на винахідництво, на утримання й ремонт військової техніки, експлуатаційні витрати аеродромів, автодромів, полігонів, танкодромів);

3) вартість витрачених матеріалів і майна (пального й мастильних матеріалів, боєприпасів, хімічних, інженерного й іншого майна);

4) автоматизація будинків, споруджень, військової техніки, майна.

Сума, підрахована в цілому за військово-навчальний заклад, потім ділиться на кількість курсантів, і в такий спосіб визначається вартість утримання одного курсанта. Такий метод обчислення вартості утримання одного курсанта або слухача застосовується військовими академіями, військовими інститутами при визначенні вартості утримання курсантів, слухачів з інших країн або слухачів з інших міністерств і відомств.

Важливе місце в роботі з підвищення ефективності витрат на підготування кадрів для збройних сил займає впровадження технічних засобів навчання. Технічні засоби навчання (ТЗН) виступають як необхідний важіль, що істотно впливає на якість навчання й підвищує ефективність оволодіння знаннями. Активне впровадження ТЗН в навчальний процес дозволяє домогтися глибоких знань, виключення неефективних витрат на підготовку схем, креслень. Але при впровадженні ТЗН необхідно звертати увагу на ефективність використання наявної апаратури, щоб не було погоні за модою, за тим, щоб не відставати від інших.

У підвищенні ефективності роботи вузів добре проявив себе метод матеріальної зацікавленості в результатах праці. У військово-навчальних закладах Міністерства оборони України цей метод знайшов свій розвиток при стимулюванні успішної роботи з виконання планів наукової роботи і впровадження результатів досліджень у практику.

Економічна робота на всіх ділянках діяльності військово-навчальних закладів, шкіл, навчальних частин є активним важелем для вирішення задач з підвищення якості та ефективності роботи.

Найважливіше, мабуть, у вирішенні проблем ефективності і якості роботи вузів – реальний аналіз якості підготовки особового складу і того внеску, що роблять випускники на практиці в підвищення бойової готовності військ, у виконання частинами покладених на них задач. Цей шлях припускає збір й аналіз даних про службу випускників військово-навчальних закладів, посилення зв'язків з військами, швидке реагування на виявлені прорахунки, зміну форм і методів навчання особового складу.

На сьогодні, коли в наказах Міністерства оборони України визначені недоліки в підготовці випускників вузів, збір і аналіз даних про роботу молодих офіцерів особливо важливі. Враховується до того ж і постійна тенденція до ускладнення озброєння, військової техніки, засобів ведення збройної боротьби і її забезпечення.

Поиск по сайту: