Стан та перспективи конверсії оборонного комплексу України

Конверсія – це заснований на воєнно-економічній достатності процес зміни пропорцій розподілу ресурсів між воєнною та цивільною сферами на користь останньої. В економічному плані конверсію можна розглядати як складову (і надто складну) частину державної економічної політики. До неї входять: конверсія ОВТ; конверсія устаткування та машинного парку оборонної промисловості; конверсія наукомістких технологій оборонного призначення; перекваліфікація кадрового складу збройних сил, що вивільняються.

Вихідним пунктом конверсії оборонного виробництва є скорочення завдань на розробку зразків ОВТ та зменшення обсягів їх виробництва. У сучасному розумінні конверсія – це економічна реалізація процесів роззброєння. Лише при реальних кроках із роззброєння створюються умови для фактичного здійснення конверсії. Більш широке тлумачення процесів конверсії пов'язують із зменшенням воєнних витрат, скороченням збройних сил, із загальною демілітаризацією всієї існуючої економічної системи країни. Межі розповсюдження заходів конверсії, її глибина, галузеві й територіальні масштаби дуже значні та за своїми наслідками впливають на все суспільство й саму суспільну свідомість.

Конверсія воєнного виробництва в умовах ринкової економіки має значні відмінності від конверсії при одночасному переході економіки країни до ринкових відносин.

У другому випадку конверсія воєнного виробництва стає однією з умов, а щодо України – вирішальним фактором формування ринкової економіки. Державно-монополістична організація народного господарства СРСР в умовах різко вираженого пріоритету воєнно-економічних інтересів призвела до підпорядкування економіки країни ОПК, ядром якого стали спеціалізовані, наукоємкі галузі. Основні обсяги та частки інвестицій направлялися у галузі ОПК, які розвивалися виключно за рахунок загальнодержавного бюджетного фінансування. Під завісою державних таємниць новітні технології, які створювалися для ОПК, суворо заборонялося використовувати в цивільному виробництві, що прирікало його на неминуче технологічне відставання. У той же час у західних країнах наукові та технологічні досягнення воєнної промисловості значно швидше й ширше використовуються в різноманітних сферах цивільного товаровиробництва. На цій основі на Заході в період "холодної" війни особливо швидко розвивалися галузі машинобудування, транспортні системи, авіаційна промисловість, радіоелектроніка, виробництво новітніх матеріалів, засобів інформатики й зв'язку тощо.

Ізоляція ОПК від усього народногосподарського комплексу завдала СРСР чимало шкоди в технологічному та загальному науково-технічному розвитку. З усієї продукції машинобудування СРСР більш ніж 60% були товарами воєнного призначення, і тільки 5% із загального її обсягу йшло на цивільний "ринок" споживчих товарів тривалого користування. Цивільна сфера економіки не просто зазнавала технологічний голод, але й, віддаючи оборонному комплексу все найкраще, втрачала внутрішні стимули до саморозвитку. А від цього, втрачаючи фундамент свого удосконалення, слабшав й оборонний сектор народного господарства, знижувався рівень обороноздатності країни. Неконкурентоспроможність та втрата внутрішніх стимулів до розвитку більшості галузей невоєнного сектора підтверджуються тим, що практично вся науковоємка продукція, що призначалася для споживчого ринку непродовольчих товарів, вироблялася на оборонних підприємствах: 100 % телевізорів, радіоприймачів, відеомагнітофонів, електронно-обчислювальної техніки, 95 % магнітофонів, дві третини мотоциклів та моторолерів, половина холодильників та пилососів і т. ін. Оскільки в цих умовах руйнування державно-монополістичної, мілітаризованої економічної структури є головним джерелом утворення вільних суб'єктів ринкових відносин, конверсія і стає одним з найважливіших факторів переходу до ринку.

У світі ще не нагромаджено знань щодо конверсії подібно тій, що відбувалась в Україні. У країнах з розвинутою економікою конверсія складає 5-6 %, в Україні в середньому – 50-70 %, а на деяких підприємствах цей показник (так звана глибина конверсії) досягав 100%. Оцінюючи доцільність проведення й раціональні напрями конверсії, слід враховувати головне завдання оборонної економіки – забезпечення збройних сил сучасним ОВТ, тому що сьогодні швидке моральне старіння ОВТ робить необхідним їхнє прискорене поновлення. Якщо на початку XX ст. нові зразки ОВТ могли знаходитись на озброєнні в межах 20-30 і більше років, то зараз цей термін в арміях найбільших держав скоротився в 2-3 рази. Зростання необхідності поновлення ОВТ відображається на високому рівні витрат на закупівлю ОВТ країн світу, порівняно з якими витрати України значно менші.

Непродуманість стратегії конверсії в Україні, економічна криза, нестача коштів та інше викликали багато труднощів. З точки зору забезпечення інтересів національної безпеки країни логічно в першу чергу вирішити питання про майбутнє оборонного сектора, а вже потім, знаючи, що конкретно підлягає конверсії, визначати її етапи та шляхи. Навіть на найкращих підприємствах воєнної сфери переорієнтація виробництва та його підготовка до випуску цивільної продукції відволікає 20-30 % загальних потужностей.

Таким чином конверсія та перебудова оборонної економіки України ставить багато проблем. Її успішне здійснення потребує глибокої наукової розробки на макро- і мікрорівнях, інакше реконструкція оборонного комплексу буде економічно неефективною.

Поиск по сайту: