Структура і принципи організації оборонного бюджету України

Державний бюджет – це державна політика, тобто те, чого в першу чергу хоче досягти уряд. Бюджет визначає, коригує економічну діяльність, тому його розробка – дуже важкий, дискусійний, суперечливий та конфліктний процес. Рівень воєнного бюджету – це завжди певний компроміс між цивільними секторами, високопоставленими військовими планувальниками, економічним здоров'ям країни, відношенням громадськості до оборони, до захисту життєвоважливих інтересів країни.

Будуючи демократичну державу, Україна надає великого значення забезпеченню демократичного контролю над військовими витратами, прозорості оборонного бюджету та створенню механізмів ефективного використання бюджетних коштів.

Оцінкою економічних зусиль країни в галузі оборони, загальноприйнятою у світовій практиці, є величина показника "частина військових витрат у валовому внутрішньому продукті країни". Чим він вищий, тим більші можливості для утримання та вдосконалення своїх збройних сил має країна, тим вищий ступінь мілітаризації її економіки. Але при обмеженому державному бюджеті збільшення витрат на воєнні цілі неминуче веде до зменшення можливостей фінансування інших сфер діяльності. У зв’язку з цим у кожній країні обсяг сумарних воєнних витрат визначається не тільки потребами в галузі оборони – враховується сукупність економічних, політичних та соціальних завдань.

На підставі вищенаведеного можна впевнено стверджувати, що різке падіння оборонних витрат у нашій державі у першу чергу пов’язане з перерозподілом фінансових ресурсів не на користь витрат на оборону. Проведені дослідження показують, що невиважений перерозподіл фінансових ресурсів (а суть його полягає в тому, що затверджені видатки на оборону ніколи не відповідали фактично профінансованим) обумовив зменшення оборонних витрат до рівня критичної межі, за якою настає різке зниження боєздатності та боєготовності. Якщо поставало питання про необхідність зменшення видатків Державного бюджету, то чомусь завжди це здійснювалось за рахунок видатків на оборону. Поясненням було твердження, що в Україні надто велика армія і народ таку армію утримувати не може. При сучасних умовах критерієм ефективності збройних сил є не кількість, а якість. Адже якщо провести аналіз чисельності збройних сил на 1000 населення у порівнянні з постсоціалістичними країнами, враховуючи той факт, що Україна є позаблоковою державою, дійдемо висновку – наша армія не надто велика. Думка про те, що оборонні видатки в Україні занадто великі, є хибною. Навіть, якщо зовсім не передбачити коштів на оборону, то цей захід не перекриє дефіцит Державного бюджету, не зупинить падіння вітчизняного виробництва й рівня життя населення, а, навпаки, призведе до поглиблення кризи та розбалансування держави як системи. Крім того, держава не мала і не має сьогодні ефективних механізмів захисту від спрямування передбачених асигнувань для оборонних витрат на “латання дірок”. Добре відомо, що економіка будь-якої держави має витрачати на власні збройні сили ту частину свого Державного бюджету, яка дійсно є реально обгрунтованою та необхідною для утримання таких збройних сил, які б відповідали як принципу оборонної достатності, так і необхідному рівню їх боєздатності.

У світовій практиці немає точного показника щодо граничної частини ВВП, яку в мирний час при відсутності конкретних зовнішніх загроз країна може виділити на воєнні цілі без значного зниження темпів економічного розвитку. Наприкінці 50-х років воєнні витрати становили 11-13 % від ВВП і це вважалося цілком прийнятним. Досвід розвинутих країн світу, за умови нормального функціонування економіки, свідчить, що цей показник може складати від 2 % до 5 % валового внутрішнього продукту при чисельності збройних сил 0,8-0, 9 % від загальної кількості населення держави. При всій відносності зазначені цифри знаходять підтвердження в практиці військового будівництва інших країн. Так за останню четверть сторіччя з розвинутих країн світу 5 % рівень воєнних витрат (від ВВП) перевищували лише США, які мають найвищий економічний потенціал як в абсолютному обчисленні, так і в розрахунку на душу населення. В інших розвинутих країнах світу цей показник дорівнює 2-4 %.

Воєнний бюджет повинен укладатися таким чином, щоб забезпечувався цивільний контроль над військовими, він має бути прозорим, як у всіх демократичних країнах. Крім того, у системі воєнного бюджету слід мати межі оцінок ефективності розвитку ресурсів при ухваленні оборонних рішень, інформацію відносно цілей і задач, щоб своєчасно вжити необхідні заходи для недопущення негативних наслідків і досягнення кінцевої мети. Враховуючи досвід розвинутих країн світу, воєнний бюджет України повинен розроблятися не тільки на один рік, а мати середньострокове та довгострокове планування.

Оборона належить до складних систем, тому зниження воєнного бюджету до критичної межі може призвести не тільки до неконтрольованих процесів в оборонній сфері, а й до розбалансування державної системи в цілому. Насамперед слід визначити частину оборонного бюджету від загальної суми видатків державного бюджету. В Україні ця частина найменша серед держав-сусідів.

У суспільстві неоднозначно ставляться до воєнних витрат. Існують прихильники такої думки, що Україні вони не потрібні, бо це марно витрачені кошти. Але необхідно зважити на реалії сьогодення.

Ці витрати: по-перше і найважливіше, забезпечують умови виживання держави;

по-друге, це розвиток вітчизняних НД і ДКР, збереження високого промислового потенціалу;

по-третє, це підготовка висококваліфікованих спеціалістів найвищого рівня;

по-четверте, забезпечення робочих місць;

по-п’яте, експорт озброєнь, який дає можливість поповнити валютний потенціал держави;

по-шосте, співробітництво у військово-політичній сфері, якто програма НАТО "партнерство заради миру";

по-сьоме, воєнні витрати є запорукою стабільності в регіоні, що є необхідною умовою для міжнародної торгівлі та інших добросусідських відносин.

Поиск по сайту: