За військову продукцію

При плануванні асигнувань на оплату поставок військового майна разом із даними про кількість продукції в натуральних показниках використовуються ціни, діючі в народному господарстві:

1) оптові ціни підприємств,

2) оптові ціни промисловості,

3) тарифи за перевезення вантажів, споживання електроенергії,

4) закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію,

5) роздрібні ціни на товари народного споживання,

6) договірні,

7) світові ціни.

У відношеннях між підприємствами – виробниками і замовниками приймаються ціни оптового обороту – оптові ціни підприємства.

Оптові ціни підприємства включають в себе собівартість продукції, що реалізується, і прибуток, відпускна ціна підприємства складається із оптової ціни підприємства і ПДВ.

При закупівлі товарів і продукції через роздрібну торгівлю приймаються роздрібні ціни, які складаються з відпускної ціни підприємства й торгової націнки.

Поставки ОВТ та іншої продукції спеціального призначення, що виробляються за спеціальними технічними умовами, сплачуються за оптовими цінами підприємства.

За продукцію промислово-технічного призначення й окремі товари народного споживання розрахунки проводяться за оптовими цінами підприємства або відпускними цінами підприємства.

Значна частина товарів народного споживання, що реалізується МО, відпускається за роздрібними цінами (за винятком торгівельних знижок), а деякі види сільськогосподарської продукції, у тому числі продукти харчування, – за закупівельними цінами.

У зв'язку з появою підприємств із недержавними формами власності (приватна, колективна, акціонерні товариства і компанії), деякі види продукції, необхідні для повсякденної діяльності ЗС, відпускаються через комерційні структури за комерційними цінами.

Що стосується ціноутворення, то на відміну від цивільної сфери, де воно визначається взаємодією попиту та пропозиції, на військовому ринку, найбільш монолізованому і обмеженому, уже зараз ціни встановлюються на підставі договорів між замовником і промисловими підприємствами. Слід очікувати, що підприємства, використовуючи монопольне становище в оборонному секторі, зроблять спробу свої фінансові труднощі перекласти на воєнний бюджет, збільшивши ціни на оборонну продукцію. Це обумовлюється зростанням собівартості воєнної продукції й витрат, пов'язаних із підготовкою й освоєнням нових видів озброєння і військової техніки. Останнє є самостійним елементом ціни й у силу можливих і конструкторських підрозділів у самостійні господарські ланки мають тенденцію до збільшення.

Відмова від фіксованих цін на оборонну продукцію створює чимало проблем перед ціноутворенням, особливо для управлінь і військових представництв, що замовляють.

У вирішенні цих проблем дуже важливу роль виконують лімітні ціни, розраховані на підставі прийому економіко-математичних методів (параметричних, оптимізаційних) і ЕОМ.

Вони повинні формуватися як функції тактично-технічних і конструктивно-технічних параметрів, визначаючих експлуатаційну ефективність ОВТ.

По мірі просування народного господарства до ринку й появи конкуренції зникне необхідність у знаходженні військовими представниками можливостей для зниження витрат на створення й серійне виробництво оборонної продукції.

Ринок (якщо не монопольний) примусить підприємства виробляти продукцію високої якості при мінімальних затратах вартості. Для організації конкуренції у військовому виробництві потрібно ширше впроваджувати у практику розміщення замовлень на основі тендерів. Останні вважаються активними противитратними інструментами для утримання цін, стимулом ресурсозбереження в господарському механізмі.

Згідно “Положення про порядок реалізації майна ЗСУ” (Постанова Кабінету Міністрів України від 22.12.97 № 1420) наказ МОУ від 25.02.98 № 75 визначає, що уповноважені організації залежно від ринкового попиту на військове майно обгрунтовують і визначають відповідно до законодавства України ціну його реалізації та на умовах відповідного договору (контракту), укладеного з МОУ, укладають договори з юридичними й фізичними особами-покупцями.

Ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням кон’юнктури ринку, залишкової вартості майна та витрат, пов’язаних із його реалізацією, у тому числі з передпродажною підготовкою, маркетингом, спеціальним супроводженням Службою безпеки України експортно- імпортованих договорів, транспортуванням тощо. Ця ціна повинна бути вищою від залишкової вартості та зазначених витрат.

У разі, коли військове майно не користується попитом і його реалізація можлива лише за ціною, меншою від залишкової вартості військового майна та зазначених витрат, уповноважені організації погоджують можливу ціну реалізації із центральним забезпечуючим органом МОУ, який запропонував військове майно для реалізації, та Мінекономіки.

Організація реалізації військового майна, що підлягає списанню з обліку МОУ та утилізації, повинна проводитися за ціною, яка перевищує вартість металів, у тому числі дорогоцінних, та дорогоцінного каміння, що в ньому міститься, із відрахуванням витрат, які необхідно здійснити для його утилізації.

У “Методиці визначення вартості майна ЗСУ та інших військових формувань” (Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1998 року № 759) вживаються такі терміни:

ціна придбання – ціна, за якою військове майно було придбане (ціна, за якою його взято на облік, договірна ціна за контрактом);

фіксована державна ціна – ціна за прейскурантамиУкраїни або колишнього СРСР на види продукції й товарів;

договірна ціна – ціна, що встановлюється за домовленістю між продавцем та покупцем майна відповідно до договору;

ринкова ціна – ціна для здійснення актів купівлі-продажу в певний час на конкретному ринку майна, яка визначається організаціями, уповноваженими на реалізацію військового майна, і повідомляється уповноваженими особами військових формувань;

індекс зміни оптових цін – коефіцієнт, на який збільшилися (зменшилися) за роками (місяцями), починаючи з січня 1991 року, оптові ціни промислових підприємств-виробників, за галузями промисловості (видами продукції) за період від дати придбання до дати оцінки військового майна.

1. Згідно зазначеної методики, відповідно до специфіки ціноутворення військове майно поділяється на 4 групи:

І група – військове майно, придбане за фіксованими державними цінами;

ІІ група – військове майно, придбане за договірними цінами на внутрішньому ринку;

ІІІ група – імпортоване військове майно;

ІV група – військове майно, на яке немає облікових даних в органах управління військовими формуваннями, ціни за прейскурантами або ціни підприємств-виробників, які неможливо встановити, і визначення залишкової вартості, яке здійснюється тільки шляхом експертної оцінки.

Віднесення військового майна до однієї із чотирьох груп здійснюється комісіями.

2. Залишкова вартість військового майна Взал. розраховується за формулою:

Взал. = Вп. х Ктз.,

де: Вп. – первинна вартість військового майна;

Ктз. – коефіцієнт технічного (фізичного) зносу, який розраховується на підставі акта технічного стану військового майна.

3. Первинна вартість Вп. військового майна визначається:

І групи – виходячи з облікових даних органів управління військовими формуваннями або цін за прейскурантами та індексу змін оптових цін на аналогічну продукцію за період від дати придбання до дати оцінки військового майна за формулою:

Вп. = Цо(п) х Ізоц.,

де: Цо(п) – облікова вартість військового майна або ціна за прейскурантом на час придбання;

Ізоц. – індекс зміни оптових цін на аналогічну продукцію за період від дати придбання до дати оцінки військового майна;

ІІ групи – виходячи з цін військового майна за договором або контрактом на поставку, згідно з яким військове майно було отримане від постачальника, та індексу зміни оптових цін на аналогічну продукцію за період від дати придбання до дати оцінки військового майна за формулою:

Вп. = Цк. х Ізоц.,

де: Цк. – ціна військового майна за договором (контрактом) на поставку на час придбання;

Ізоц. – індекс зміни оптових цін на аналогічну продукцію за період від дати придбання до дати оцінки військового майна.

У разі відсутності інформації про ціни за договорами (контрактами), згідно з яким військове майно було отримане від постачальника, ціна військового майна визначається шляхом направлення запитів підприємствам-виробникам;

ІІІ групи – виходячи з цін договору (контракту), за якими були здійснені розрахунки із закордонними постачальниками при імпорті військового майна, з урахуванням індексу зміни оптових цін на аналогічну продукцію за період від дати придбання до дати оцінки військового майна за формулою:

Вп. = Цк. х Кнбу. х Ізоц.,

де: Цк. – ціна військового майна за договором (контрактом), згідно з яким були здійснені розрахунки із закордонним постачальником при імпорті військового майна;

Кнбу. – курс грошової одиниці країни-імпортера до української національної валюти, встановлений Національним банком України на час здійснення розрахунків за військове майно;

Ізоц. – індекс зміни оптових цін на аналогічну продукцію за період від дати придбання до дати оцінки військового майна.

У разі відсутності інформації про ціни за договорами (контрактами), за якими військове майно було отримане від постачальника, ціна військового майна визначається на підставі довідок іноземних підприємств-виробників;

ІV групи – на основі акта експертної оцінки військового майна, виходячи з ринкових цін на аналогічну за призначенням продукцію та з урахуванням технічних і якісних особливостей цього майна.

У разі залучення на договірній основі експертів для визначення первинної вартості військового майна, яке підлягає реалізації (продажу, обміну), оплата їх роботи здійснюється за рахунок коштів, віднесення на відшкодування витрат, пов’язаних з організацією реалізації цього майна.

4. Індекс зміни оптових цін Ізоц. визначається на підставі даних статистичних збірників Держкомстату (Мінстату) за галузями промисловості (окремими видами товарів) або на підставі даних про зміни оптових цін за галузями промисловості (окремими видами товарів), отриманих на запит у Держкомстаті.

5. У випадках, коли оцінюється недоукомплектоване військове майно, із його первинної вартості виключається первинна вартість комплектуючих виробів, агрегатів, систем, яких не вистачає.

6. Коефіцієнт технічного (фізичного) зносу Ктз. для видів військового майна визначається згідно з додатком 3 до цієї Методики. Визначений коефіцієнт технічного (фізичного) зносу є мінімальним і за рішенням комісії може бути збільшений.

Для видів військового майна, не зазначених у додатку 3, коефіцієнт технічного (фізичного) зносу визначається стосовно видів майна, перелічених у цьому додатку, залежно від його призначення та технічних характеристик.

Поиск по сайту: