Поняття і принципи управління оборонною економікою

Оборонна економіка з усіма різноманітними й внутрішніми зв'язками є складною динамічною системою, що постійно розвивається, та складається з різноманітних підсистем.

Управління як функція будь-якої організаційної системи забезпечує зберігання структури, підтримку режиму постійної діяльності, реалізацію виробленої програми. Управління характеризується сукупністю прийомів і методів, застосовуваних у визначеній організованій структурі з метою планомірного впливу на систему для досягнення поставленої цілі.

Будь-яке управління включає три специфічних поняття: об'єкт управління (або система, в інтересах якої здійснюється управляючий вплив); суб'єкт управління (особа або особи, що здійснюють управління); технічні засоби й інформаційні зв'язки між об'єктом і суб'єктом управління

Сутність управління визначається метою системи. Оборонна економіка має мету – забезпечити економічні потреби збройних сил за будь-яких обставин. Отже, суть управління полягає в тому, щоб із допомогою визначених прийомів та методів так організувати роботу людей і цілих колективів, щоб своєчасно й найбільш оптимально визначити потребу збройних сил в озброєнні, військовій техніці та військовому майні, здійснити необхідні зв'язки з економікою країни для задоволення цієї потреби, організувати фінансування військових постачань, одержати, розподілити та забезпечити правильну експлуатацію у військах озброєння, військової техніки й військового майна, домогтися найбільшої ефективності у використанні ресурсів, створити матеріальні стимули у вирішенні задач бойової готовності для особового складу.

Оскільки управління являє собою сукупність прийомів і методів впливу на керовану систему зверху й донизу, то дуже важливим у цьому плані є питання про структуру управління, тобто про визначені організаційні основи застосування на практиці цих прийомів і методів.

Структура управління оборонною економікою будується з урахуванням її цілей та задач, організаційних принципів будівництва збройних сил у тісному зв'язку з рішенням питань управління економікою країни. Але при всій різноманітності, що враховується при організації управління оборонною економікою, треба відзначити, що основою виступає військове управління, структура управління військами.

Структура управління розподіляється на визначені горизонтальні ланки, що називаються рівнями управління. У рівнях подані однорідні ланки військового управління, що характеризуються в основному однаковими організаційними, адміністративними й функціональними правами, відповідальністю, виконанням задач.

Відомі три види основних бойових задач, що виконуються в Збройних Сил України: 1) стратегічний, 2) оперативний, 3) тактичний. Є і визначені ланки військової організації, що вирішують ці задачі. Для виконання поставлених задач організовується управління військами.

Три організаційних ланки економіки Збройних Сил України (центральне, оперативного командування (армійське і військове) відображають відповідні структурні ланки військової організації й рівень розв’язуваних ними задач.

Водночас при розгляді питання про структуру управління економікою Збройних Сил України треба мати на увазі, що внаслідок особливостей військової організації із окремих видів ЗС, родів військ, у деяких ланках збройних сил можуть бути й додаткові ланки управління економічною діяльністю. Тут особливий інтерес викликає військова ланка економіки Збройних Сил України.

Військова ланка подана з'єднанням і військовою частиною, тобто такими організмами, економічна діяльність яких підходить під загальне поняття “військове господарство”. Як у з'єднанні, так і у військовій частині здійснюється процес споживання кінцевого військового продукту, й з погляду визначення щаблів його функціонування вони рівнозначні. Але з погляду організації управління у певнихних випадках з'єднання виступає стосовно військової частини забезпечуючим органом і вищою ланкою управління, що регулює її воєнно-економічну діяльність.

Таким чином загальна принципова структура управління по ланках економіки Збройних Сил України може доповнюватися у визначених випадках іншими взаємозв'язками.

Прийоми й методи управління стосовно даної системи можуть бути зовнішніми й внутрішніми. Зовнішні відносини управління зв'язують економіку Збройних Сил України з економікою країни, її плановими й фінансовими органами, виробничою та невиробничою сферами. Внутрішні зв'язки характеризують відносини за економічним забезпеченням збройних сил, усю систему організаційних та інших важелів управління економікою безпосередньо в збройних силах.

Управління, якщо його характеризувати за системою організаційних зв'язків, може бути лінійним (безпосередні управлінські рішення вищого командира, начальника), функціональним (управлінські рішення приймаються по лінії функціональної залежності) і змішаним (тобто лінійнофункціональним, коли управління рішеннями приймаються командиром та начальником тієї або іншої служби забезпечення).

Принципи управління – це керівні правила, основні положення та норми, якими керуються суб'єкти управління й органи управління економікою Збройних Сил України завдяки об'єктивно сформованим умовам, що характеризують дане явище, відмінне від інших. Отже, принципи управління економікою ЗСУ повинні відображатися як загальні правила і вимоги до управління, що випливають з природи ринкового господарства, так і правила, що випливають із специфіки даного явища, його цілей і задач у загальній військовій організації.

Виходячи з методології вирішення питань організації й управління в цілому можна формулювати ряд принципів управління економікою Збройних Сил України:

1. Принцип системності. Економіка Збройних Сил України як складна система насамперед тісно пов’язана із зовнішніми чинниками: економікою країни, оборонною економікою, воєнною політикою. Усередині самих ЗС України вона зазнає впливу від коштів і засобів ведення збройної боротьби, задач будівництва Збройних Сил. Економіка Збройних Сил України має свої внутрішні закономірності й зв'язки, що постійно змінюються, удосконалюються. Тому необхідно в єдиній комплексній оцінці різноманітних зв'язків виробити об'єктивну наукову лінію. Управління економікою ЗСУ, розробка структури й методів управління в цілому та в будь-якій її галузі не можуть бути виключені зі складної структури зовнішніх і внутрішніх взаємовідносин.

Приведення в єдину струнку систему всіх методів і засобів планомірного впливу на економіку Збройних Сил України з метою успішного виконання нею поставлених задач не може бути здійснене поза рамками наукового підходу до системи в цілому. Насамперед, сама економіка ЗСУ – це об'єкт наукового пізнання, галузь військово-економічної науки. Прийняття будь-якого рішення на основі оцінок поданої різнопланової інформації – це науковий прогрес, який потребує високої ерудиції й підготовки будь-якого керівника, його штабу. Вироблені рішення повинні суворо науково співставлятися із складним і динамічним характером економіки ЗСУ. Особливо важливий розвиток цього принципу в сучасних умовах, коли науково-технічний прогрес міцно ввійшов у життя й побут військ, коли наука стала повноправним елементом військової могутності держави.

2. Принцип централізації. У Збройних Силах України специфічні задачі управління найбільш раціонально можуть бути здійснені на основі централізації управління, принципу єдиноначальності.

Це означає, що остаточне рішення про вибір необхідних методів організації, засобів і методів планомірного впливу на складові частини економіки ЗС України, остаточна оцінка отриманої інформації належать командиру (начальнику).

Командир (начальник) в обсязі наданих йому прав здійснює лінійне або лінійно-штабне управління. Лінійно-штабне управління здійснюється командиром не особисто, а через штаб. В економіці ЗС України основна маса управлінських рішень командирів і начальників здійснюється через лінійно-штабне управління.

Принцип централізації управління ніяк не суперечить колегіальності в підготуванні рішень на управління, розвитку ініціативи особового складу, необхідної для успішного виконання поставлених задач.

Принцип централізації управління вимагає від відповідного суб'єкта чіткої управління, концентрації зусиль на практичному здійсненні поставлених задач.

3. Оперативність, гнучкість і маневреність. Забезпечення потреб Збройних Сил України при будь-яких умовах обстановки потребує насамперед оперативності в управлінні процесом економічного забезпечення, можливого тільки при наявності постійних тривалих зв'язків із командуванням забезпечуючих органів, штабами й військами, високої аналітичної спроможності в оцінці обстановки, необхідної військової та спеціальної підготовки.

Управління на основі оперативної інформації повинно бути гнучким і маневреним. Творча оцінка отриманої інформації повинна бути спрямована на те, щоб не припускати шаблонів у військово-економічних рішеннях, мати альтернативну можливість вибору визначених варіантів дій, тверезо оцінювати наявний досвід і можливості супротивника.

У цілому вибір управлінських рішень, методів і засобів впливу на економіку ЗС України відповідає швидкоплинному характеру сучасних бойових дій.

4. Стійкість і надійність. Цей принцип завжди був дуже важливим для всіх ланок збройних сил, але особлива його значимість для економіки Збройних Сил України відповідає сучасними вимогами до економічного забезпечення військ.

У сучасних умовах вирішити задачу безперебійного забезпечення збройних сил можна тільки при наявності таких форм управління, що відповідали б новим технічним можливостям. Для досягнення стійкості й надійності управління необхідно створювати дублюючі системи, приймати всі заходи для того, щоб виключити вихід із ладу технічних засобів управління. Великий ефект може дати застосування електронно-обчислювальної техніки, уніфікованих форм наказів, розпоряджень, варіантів більш спрощених форм обліку й звітності, що давали б можливість у визначені, більш короткі терміни, видавати й опрацьовувати інформацію й цим самим допомагали б вирішувати проблему стійкості й надійності управління.

5. Вибір головної ланки. Цей принцип полягає у визначенні на основі аналізу фактів і подій основної задачі, рішення якої дозволить успішно виконати весь комплекс питань управління й удосконалення системи військово-економічного забезпечення збройних сил.

Підвищення ефективності та якості управління економікою збройних сил – це вирішення питання про співвідношення централізованого управління з розвитком військово-економічних процесів і самостійністю низових господарських одиниць у межах загального плану; широке впровадження економічних методів управління з активізацією ролі вартісних важелів в економіці, надання управлінню більш гнучких організаційних структур, що відповідають сучасному етапу розвитку збройних сил.

Поиск по сайту: