Правосвідомість, її структура та функції. Рівні і види правосвідомості

Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості; вона відображає правову дійсність. Об’єктом пізнання правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включати оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.

Носіями правосвідомості є різні суб’єкти права: особа, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспільство в цілому.

Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб’єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зробити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рішення.

Правосвідомість виявляється на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елементу правової системи.

Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвитку права і праворозуміння. Право, яке формується як суспільний компроміс, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні розбіжності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки.

Будучи однією з форм суспільної свідомості разом з мораллю, релігією, мистецтвом, наукою, правосвідомість виступає як спосіб духовного пізнання дійсності.

Структура правосвідомості:

1) правова психологія – переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, які виникають у людей у зв’язку з правовими нормами і практикою їх реалізації. Вона є стихійним пластом правової свідомості. Так, проявами правової психології є почуття справедливості, пошана до прав і свобод людини, нетерпимість або, навпаки, байдужість до беззаконня, страх перед відповідальністю, емоційна реакція на правові явища. Правова психологія, разом з раціональними елементами, містить елементи несвідомого і підсвідомого (інтуїція, афект, звичка, паніка тощо). Ірраціональний компонент правової психології може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки.

Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології може привести до гальмування або навіть провалу правової політики в певній області. Прикладом такої зневаги з’явилася антиалкогольна кампанія в останні роки існування СРСР;

2) правова ідеологія – ідеї, теорії, погляди, які відображають та оцінюють правову реальність. Це більш глибоке осмислення суб’єктами правових явищ, що характеризує раціональний рівень правових оцінок.

Для правової ідеології характерним є цілеспрямоване наукове, зокрема філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є учення природно-правових, позитивістських, історичних та інших шкіл права. Частину цієї ідеології складають сучасні наукові погляди на право.

У правовій ідеології можуть відображатися інтереси великих соціальних спільнот (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим або іншим мислителем.

Правова ідеологія – головний елемент в структурі правосвідомості. Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в наступному. Правова психологія носить емоційний характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного досвіду людей. Правова ідеологія є, перш за все, знання про право, складається на основі досліджень нормативно-правового матеріалу, наукової та навчальної літератури. Правова ідеологія прагне, виявивши суть і закономірності в бутті права, представити ці знання у вигляді певної догми. Разом з тим правова психологія і правова ідеологія тісно взаємопов’язані. Правова психологія є необхідним фоном, на якому складаються правові погляди, ідеї, теорії.

Правова свідомість виконує ряд основних функцій, а саме:

1) гносеологічна (пізнавальна) функція, яка передбачає накопичення знань про право і осмислення правових явищ;

2) регулятивна функція, яка реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, виступаючих специфічним регулятором (внутрішнім регулятором) поведінки людей;

3) оцінна функція, яка передбачає оцінку правових явищ: правової поведінки людей (зокрема – власної поведінки), правових норм, правозастосовчих органів та їхньої діяльності. Оцінки можуть бути позитивними і негативними. Негативна оцінка права може носити конструктивний характер, коли пропонуються заходи по удосконаленню права і юридичної практики, і деструктивний характер, коли право відкидається як таке.

Правосвідомість є системою взаємопов’язаних компонентів, серед яких виділяють:

1) знання про право як регулятор суспільних відносин;

2) уявлення про власні права і свободи, обов’язки, відповідальність, а також види діяльності, регульовані правом;

3) ставлення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до юридичних установ і їх діяльності);

4) установки на здійснення юридично значущих дій.

Співвідношення вказаних компонентів розрізняється у різних соціальних груп і індивідів, що знаходить свій вираз в категорії рівня правосвідомості. Рівні правосвідомості розрізняють по глибині віддзеркалення правової дійсності:

1) буденна – масові уявлення і настрої людей з приводу права, що виникають на основі життєвого досвіду і уривчастих, несистематизованих правових знань. В її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерні уривчасті, безсистемні знання окремих норм, інститутів, принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними установками;

2) професійна – знання, переконання, традиції, почуття професійних юристів. Вона формується в результаті отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (у правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті і тому подібне). Рівень правової підготовки має вирішальне значення і повинен бути вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Основним елементом професійної правосвідомості є правова ідеологія.

Носії професійної правосвідомості не тільки володіють знанням чинного права, але і уміннями та навиками його застосування. Професійній правосвідомості, в результаті певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Тому рівень і зміст правосвідомості судді, наприклад, відрізняється від рівня і змісту правосвідомості юрисконсульта або адвоката;

3) наукова – ідеї, поняття, концепції, що виражають теоретичне освоєння права. Воно властиве науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. У науковій правосвідомості, як і в професійному, переважає ідеологічний компонент. Але наукова правосвідомість передбачає ще і уміння оперувати правовими категоріями і принципами, розробляти теорії, концепції, здійснювати узагальнення правового матеріалу. Інакше кажучи, носій наукової правосвідомості здатний не тільки засвоювати, але й одержувати і поширювати нове знання про право, розробляти концепції і проекти нових нормативно-правових актів (інноваційний компонент правосвідомості).

Види правосвідомості за суб’єктами:

1) індивідуальна – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти індивіда;

2) групова – відображає ставлення до права, його оцінку соціальних груп (соціальних спільнот, професійних, територіальних, неформальних груп). На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи;

3) суспільна – виражає ставлення до права всього суспільства. Вона властива великим соціальним спільнотам (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Суспільна правосвідомість містить найбільш поширені і узагальнені оцінки права та правової реальності. Наприклад, для суспільної правосвідомості пострадянських країн до певної міри властивим є зневажливе ставлення до права і закону, орієнтація швидше на моральні, ніж правові приписи.

Розвиток правосвідомості певною мірою обумовлений чинним правом. Але й саме право залежить від правосвідомості як на рівні правотворчості (приймаючи нормативні акти, законодавець повинен враховувати рівень правосвідомості суспільства і окремих груп населення), так і на рівні правореалізації (правосвідомість забезпечує добровільне дотримання норм права і допомагає правозастосуванню).

Поиск по сайту: