Суб’єкти тлумачення норм права

Суб’єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз’яснювати зміст норм права, проте значення і юридична обов’язковість роз’яснень, зроблених різними суб’єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

Офіційне тлумачення норм права здійснюють уповноважені на те органи держави. Його результат має обов’язкову силу для органу або посадовця, що застосовує розтлумачену норму. Нормативне офіційне тлумачення здійснюється безвідносно конкретного випадку, має загальний характер (розповсюджується на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення Конституційним Судом України статті Конституції України, надане за запитом Президента України. Казуальне офіційне тлумачення дається і має силу стосовно окремого випадку. Наприклад, Верховний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і паралельно дає тлумачення стосовно даної справи.

Залежно від суб’єкта офіційного тлумачення розрізняють:

1) автентичне тлумачення, що виходить від органу, який видав тлумачену норму;

2) делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване компетентним органом відносно норми права, виданої іншим органом (наприклад, тлумачення Конституції України Конституційним Судом України).

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Цей статус закріплений за нею ст. 75 Конституції України від 28 червня 1996 р. У вітчизняній науці є спірним питання: чи має нині Верховна Рада України право надання офіційного тлумачення правових норм. Заперечуючи це, вчені посилаються на ст. 147, 150 Конституції України, яка уповноважує Конституційний Суд України надавати офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Наведена точка зору вимагає певного уточнення. Дійсно, згідно з приписами Конституції України нині Верховна Рада України не може надавати офіційного тлумачення норм права, але це ще не свідчить про відсутність у неї такого права. Повноваження Верховної Ради України на надання автентичного офіційного тлумачення правових норм походять із логічного умовиводу, що саме вона як автор адекватніше розуміє власну волю, виражену в нормі права, щоб роз'яснити її дійсний зміст. Відповідні повноваження були закріплені у Конституції України від 20 квітня 1978 р. та Конституційному Договорі від 8 червня 1995 р. В 1996 р, приймаючи чинну Конституцію України, Верховна Рада України делегувала свої повноваження щодо офіційного тлумачення Конституційному Суду України. Це дало підстави взагалі заперечувати право Верховної Ради України на надання офіційного тлумачення правових норм. Водночас Закон України Конституція України від 28 червня 1996 р. був ухвалений Верховною Радою України. З точки зору тлумачення норм права, цей закон, крім більшої юридичної сили та особливого порядку прийняття і внесення змін, нічим іншим від звичайних законів не відрізняється. Якщо в Конституції УРСР від 20 квітня 1978 р. право надання офіційного тлумачення Верховна Рада залишала за собою, то в Конституції України від 28 червня 1996 р. вона делегувала його Конституційному Суду України і це не свідчить, що Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення прийнятих нею норм права. Це право фактично залишається за Верховною Радою України, але вона відмовилася від його використання на користь Конституційного Суду України. Опосередковано це підтверджено в п. 6 розділу 15 «Перехідні положення» Конституції України від 28 червня 1996 р., де Верховна Рада України залишає повноваження на здійснення офіційного тлумачення дійсного змісту норм права за собою до створення Конституційного Суду України.

Офіційне автентичне тлумачення, має певні особливості. Зазначені особливості автентичного тлумачення Верховної Ради України полягають у наступному:

- офіційне тлумачення не обмежено предметною компетенцією. Це означає, що Верховна Рада України має право надавати офіційні роз'яснення з будь-яких питань чинного законодавства України;

- офіційне тлумачення має обов'язковий характер для всіх суб'єктів права, воно обов'язкове і для самої Верховної Ради України;

- офіційне тлумачення має більшу юридичну силу порівняно з офіційним тлумаченням, що надають інші суб'єкти права.

Зазначені особливості зумовили поділ офіційного тлумачення на правотворче та правозастосовче. Наприклад, С.С. Алексєєв і В.М. Хропанюк виділяють інтерпретаційні акти правотворчості і інтерпретаційні акти правозастосування. Офіційне тлумачення не завжди здійснюють із метою застосування норм права до конкретних справ. Його можна надавати для правильного використання та врахування чинних норм права в наступній правотворчій діяльності, правильного використання суб'єктами своїх прав та виконання обов'язків, додержання обмежень та заборон тощо. Офіційне тлумачення Верховної Ради України отримує зовнішній вираз в її постановах.

Згідно із ст. 147 Конституції України від 28 червня 1996 р. Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції в Україні. Зміст конституційної юрисдикції Конституційного Суду України розкрито в ст. 150 чинної Конституції України, якою передбачено надання Конституційним Судом України офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Делегування Конституційному Суду України повноважень щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України затверджені лише в чинній Конституції України. У Конституції УРСР від 20 квітня 1978 р. та Конституційному Договорі від 8 червня 1995 р. повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України Верховна Рада України залишала за собою, що не дозволяло віднести Конституційний Суд України до єдиного органу конституційної юрисдикції.

Конституційний Суд України може надавати нормативне і казуальне офіційне тлумачення норм права. Нормативне здійснюється згідно з повноваженнями, визначеними п. 2 ст. 150 Конституції України та п. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Казуальне тлумачення Конституційний Суд України проводить при наданні висновків у справах щодо конституційності законів та інших правових актів, відповідності Конституції України міжнародних договорів, додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, що передбачено п. 1 ст. 150, ст. 151 Конституції України та п. 1, 2 і 3 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Предметом казуального офіційного тлумачення Конституційного Суду України можуть бути правові норми, що передбачені в Конституції України, законах та інших актах Верховної Ради України, актах Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актах Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міжнародних договорах України. Предметом нормативного офіційного тлумачення Конституційного Суду України є виключно норми права, що містяться в Конституції України та законах України. Тлумачення дійсного змісту норм права, яке надає Конституційний Суд, оформлюється у вигляді висновків та рішень Конституційного Суду України.

Тлумачення, що надає Конституційний Суд України, за своєю природою є не автентичним, а делегованим офіційним тлумаченням. Водночас, враховуючи, що Верховна Рада України делегувала Конституційному Суду України свої повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України та відмовилася від їх використання особисто, можна зробити висновок, що делеговане офіційне тлумачення Конституційного Суду України має однакові юридичні ознаки з автентичним тлумаченням, яке надавала Верховна Рада України.

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб’єктами, які не мають на те формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непрофесіонали) і юридично необов’язково. Значення неофіційного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб’єкта тлумачення. Залежно від компетентності суб’єкта розрізняють такі види неофіційного тлумачення:

1) доктринальне тлумачення, що виходить від учених-юристів;

2) професійне тлумачення, що виходить від юристів–практиків;

3) буденне тлумачення, яке дають люди на основі життєвого досвіду і масової правосвідомості.

Значення тлумачення правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при конкретизації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Поиск по сайту: