Правова поведінка, її ознаки та види

Тема: «Правомірна поведінка»

Одеса-2010

План

ВСТУП

Правова поведінка, її ознаки та види

Правомірна поведінка, її ознаки і види

Характеристика видів правомірної поведінки

ВИСНОВКИ

Навчальна мета лекції: сформувати укурсантів уявлення про правову поведінку, та її види.

Виховна мета: виховувати у курсантів повагу до права, до законів та активної правомірної поведінки.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: етика, галузеві юридичні науки,

Зв'язок з практикою: Закласти підстави формування у майбутніх працівників необхідні якості теоретичної підготовки, формування професійних знань та навичок майбутнього фахівця-юриста за допомогою яких він розрізняв би правовий закон від закону не правового.

Література

1. Вдовина Т.В. Понятие и виды социально-негативного поведения // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. – 2005. - №1. – С.164-176.

2. Зарубаева Е.Ю. Правомерное поведение: подходы к определению дефиниции, социальная значимость и типология // Сибирский Юридический Вестник. - 2005. - № 1. (знаходиться на сайті www.law.edu.ru)

3. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. - М.: Юрид.лит., 1978. - 191 с.

4. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наукова думка, 1985. – 175 с.

5. Пьянов Н. А.Правовое поведение: понятие и виды // Сибирский Юридический Вестник. - 2004. - № 4. (знаходиться на сайті www.law.edu.ru)

ВСТУП

Поведінка людей є надзвичайно різноманітною. Вона має різні форми вирази, інтенсивність, мотиви, цілі, наслідки. З позицій права поведінка людини може бути оцінена по-різному. Окремі відносини людей знаходяться поза сферою правового регулювання, а тому взагалі не оцінюються правом (відносини любові, дружби тощо). Вони піддаються лише моральній оцінці. Найбільший інтерес для юридичної науки і практики представляє поведінка людей у сфері дії права, тобто поведінка, врегульована правом. Така поведінка називається правовою.

Правова поведінка, її ознаки та види

Людина як соціальна істота в процесі своєї життєдіяльності постійно вступає в різноманітні міжособистісні відносини, за яких вона впливає або на довкілля (з метою його перетворення), або на себе саму, зміцнюючи чи пристосовуючи свій стан до довкілля. Суспільство робить висновки щодо громадянської зрілості особистості, її життєвих позицій, зважаючи на практичні дії, вчинки чи дослідження певних соціальне значущих результатів. Отже, саме систему взаємопов'язаних дій, які здійснюються суб'єктом з метою реалізації визначених соціальних функцій і потребують його взаємодії з довкіллям, вважають поведінкою людини.

Поведінка людини надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми виявлення, інтенсивність, мотиви, цілі та наслідки. Але всі варіанти поведінки виявляють певні інтереси, орієнтації, прагнення й позиції в системі відносин державне організованого суспільства. Саме тому будь-яка поведінка в суспільстві є об'єктом моральної та правової оцінки.

З позиції права поведінка людини може бути оцінена порізному. Окремі міжособистісні відносини знаходяться поза сферою правового регулювання, і тому взагалі не оцінюються правом (відносини дружби, товаришування, любовні стосунки, відданість тощо); їх скоріше піддають моральній оцінці. Інші відносини не регулюються правом, є юридичне індиферентними і не потребують правового опосередкування (наприклад, захоплення спортом, туризмом, музикою тощо).

Найбільш цікавою для юридичної науки і практики є поведінка людей у галузі правового впливу, тобто поведінка, врегульована правом. У науці таку поведінку прийнято називати правовою.

Відповідно до нормативних зразків, зафіксованих у моральних правилах, естетичних канонах, соціальних стандартах, історичних традиціях і ритуалах, у правових приписах, поведінка людини може бути оцінена суспільством як «належна» («нормативна» право-слухняна, «позитивна», «бажана» тощо), якщо вона не суперечить встановленим правилам. Водночас поведінка людей, що не співпадає з нормативними зразками і приписами, порушує прийняті правила, кваліфікується як «девіантна», та «що відхиляється» («антигромадська», «невідповідна», «негативна», «неправова» тощо)1.

Важливим чинником, що визначає поведінку людини в суспільстві, є її ставлення до права, правової дійсності. Про характер дій людини у сфері правового регулювання можна судити виходячи з оцінок, які дає суспільство на основі зразків поведінки, закріплених у нормах права. Такими правовими діями особи є вчинки — правомірні або протиправні. Всі інші дії людей відносяться до юри-дично «незначущих» (тобто, індиферентних щодо права), таких, що не потребують правового опосередкування.

Правова поведінка – це передбачена нормами об’єктивного права соціально значуща свідомо-вольова поведінка індивідів або їхніх об’єднань, яка, як правило, спричиняє або здатна спричинити певні юридичні наслідки.

Ознаки правової поведінки:

1) передбаченість нормами права, тобто ця поведінка, що знаходиться у сфері дії юридичних норм. Моделі правової поведінки по-різному відбиті в правових нормах: одні правом заохочуються як соціально корисні, інші забороняються як соціально шкідливі;

2) соціальна значущість. Вчинки людей, що не впливають на суспільні відносини, є, як прийнято вважати, байдужими для права. Наприклад, відносини людини до релігії не відносять до актів правової поведінки – воно мають значення тільки для індивіда, а відносини власності є значущими і для індивіда, і для його найближчого оточення, партнерів по бізнесу, кінець кінцем – для всього суспільства;

3) вольовий і свідомий характер. Право здатне впливати тільки на таку поведінку людей, яка носить свідомий характер і контролюється волею людини. І навпаки, правова поведінка неминуче опосередкована рівнем правосвідомості індивіда, в правовій поведінці зовнішнім чином виявляється відносини індивіда до права. Здійснюючи певні вчинки у правовій галузі, суб'єкт (якщо він є дієздатним) сполучає їх з діючими нормами та усталеними цінностями, аналізує з позицій того, чи принесе це користь суспільству, людям і самому собі. Залежно від цього й приймаються рішення, визначаються напрями та інтенсивність поведінки;

4) здатність правової поведінки викликати юридичні наслідки. Як юридично значуща дія або бездіяльність правова поведінка є юридичним фактом – підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Навіть дотримання правових заборон, яке зовні не виявляється, відбувається непомітно для суспільства, має загальні юридичні наслідки, які виявляються на рівні правопорядку.

Разом з тим поведінка людини в правовій сфері має і специфічні, юридичні ознаки, які визначаються зв'язком поведінки з правом, правовим регулюванням.

1. Правова регламентація правової поведінки. У нормативно-правових приписах визначаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти поведінки особи в конкретних правовідносинах. Така регламентація забезпечує чіткість і визначеність поведінських актів у правовій галузі та слугує захистом від стороннього втручання в дії громадян та інших суб'єктів права. Саме за сприяння правових норм стимулюється і втілюється в життя суспільне корисна поведінка, та водночас виштовхується (чи стримується) поведінка, що є небажаною для суспільства.

2. Підконтрольність правової поведінки державі в особі право-застосовчих і правоохоронних органів. Ця ознака випливає з принципу гарантованості права державою. Контролюючи дії суб'єктів громадського життя, держава коригує їх залежно від соціальної значущості вчинків.

3. Юридичні наслідки правової поведінки випливають саме з того, що вона має правовий характер. За умов поширення меж загаль-нодозволеного регулювання, коли «дозволено все, що не заборонено законом», можна припустити, що будь-які вчинки, які не заборонені правовими нормами, є правовою поведінкою. Але визнаючи наявність численної множини вчинків, що є юридичне нейтральними, слід все ж таки уточнити — акти правової поведінки зазвичай є юридичними фактами, які слугують основою для виникнення (чи припинення) правовідносин.

Діяльність людини у сфері права має оцінюватися як із соціального, так і з юридичного боку. Отже, правова поведінка суб'єктів є соціально-правовим феноменом, тобто має дуалістичну природу.

Правову поведінку можна визначити як соціальне значущу свідому поведінку індивідуальних чи колективних суб'єктів, що врегульована нормами права і тягне за собою юридичні наслідки.

Структура правової поведінки складається з чотирьох елементів: суб'єкта, об'єкта, суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктами виступають фізичні (приватні) чи юридичні особи, визнані такими в чинному порядку, установленому державою; об'єктами є предмети матеріального світу, суспільні відносини чи процеси.

Об'єктивна сторона містить елементи, які характеризують правові дії як акти зовнішнього характеру, адже про думки й почуття, умисел та інші наміри реальних осіб можна робити висновки лише за об'єктивними діями.

Суб'єктивна сторона відбиває внутрішню сторону правової поведінки; її характеризують цілі, мотиви, прагнення учасників правовідносин та їх соціально-психологічні властивості, що безпосередньо відображаються в поведінці.

При аналізі поведінки не тільки в юридичному аспекті, а й у соціальному виявляються також дійсними різні її варіанти. Так, можливо поведінка, що здійснюється у межах правових приписів, все ж завдає певної шкоди державі, суспільству чи окремим громадянам. Буває, що суб'єкт порушує норми права, діє неправомірно, але його дії не тягнуть за собою якихось негативних наслідків для оточуючих.

Правова поведінка може бути визнана як суспільне корисною, так і суспільне шкідливою (небезпечною), коли критерієм оцінки є соціально-ціннісна значущість та враховується суб'єктивно-психологічний момент.

Виходячи з цього, не слід обмежувати різновиди правової поведінки лише двома — правомірним і протиправним.

Доцільно відокремити такі види правової поведінки:

1) правомірна — соціальне корисна поведінка, що відповідає правовим приписам;

2) правопорушення, протиправна — соціальне небезпечна, шкідлива поведінка, яка порушує (свідомо чи несвідомо) вимоги норм права;

3) зловживання правом — соціальне шкідлива поведінка,., але яка здійснюється в межах норми закону;

4) об'єктивно протиправна поведінка, що не заподіює шкоди, але фактично здійснюється з порушенням законодавства. Сюди ж слід віднести протиправну поведінку недієздатної особи.

Докорінні відмінності, що відрізняють окремі моделі (форми) правової поведінки, полягають у ставленні суб'єктів поведінки до правових приписів, що реалізуються у правових наслідках кожної з них, у ступені юридичного оформлення, у специфіці й масштабі практичного виявлення, в неадекватності закономірностей їх формування тощо. Усі ці моменти та специфічні характеристики правової поведінки спричинили в останні десятиріччя поглиблення наукового інтересу з боку вітчизняної кримінології, юридичної психології та соціології права. Зокрема, соціолого-правові дослідження здебільшого споріднені з кримінологічними і звернені на розкриття всього механізму соціальних зв'язків між існуючими негативними явищами в мікросередовищі (у побуті та в праці) і дефектами морально-правового формування особистості; на аналіз складного комплексу мотиваційної структури особи злочинця; дослідження індивідуально-психологічних закономірностей протиправної поведінки; на виявлення співвідношення особи злочинця та особи, що характеризується відхиленнями в поведінці; на оцінку впливу зовнішніх (об'єктивних) чинників у всьому їх розмаїтті на формування тих чи інших моделей (форм) правової поведінки тощо.

Поиск по сайту: