Характеристика видів правомірної поведінки

Мотиви правомірної поведінки є різноманітними: розуміння громадського обов’язку, підпорядкування особистого інтересу суспільному, турбота про близьких, звичка, страх перед покаранням, егоїстичні прагнення, міркування, кар’єристів, і т.п. За мотивами та ступенем активності добровільну правомірну поведінку розділяють на соціально-активну (принципову) і звичну, а вимушену – на конформістську і маргінальну:

1) соціально-активна. Це вища форма правомірної поведінки, властива людям з високим рівнем правосвідомості. Мотивом соціально-активної поведінки є пошана суб’єкта до права, його переконаність в необхідності і доцільності слідування праву. Правосвідомість і поведінка такої людини знаходяться в повній гармонії. Правова активність – це внутрішньо усвідомлена, цілеспрямована, суспільно корисна, ініціативна діяльність суб’єктів у сфері права. Об’єктивна сторона правової активності містить не тільки суспільно корисне, позитивно-результативне діяння, а головне – ініційоване суб’єктом. Суб’єктивна ж сторона характеризується не тільки усвідомленням потреб і інтересів в ініціативній діяльності, але і готовністю суб’єкта до неї.

Соціально-активна поведінка передбачає не тільки віру в справедливість закону, але і конструктивно-критичне до нього ставлення. Соціально-активна особа докладе всі зусилля для зміни або скасування законів недосконалих, або таких, що суперечать ідеям права. Такий вид правомірної поведінки повинен бути властивий особам, що посідають відповідальні посади, вищим посадовцям, депутатам парламенту, лідерам суспільних рухів, політичних партій, керівником організацій.

Соціально-активна поведінка є найбільш високим рівнем правомірної поведінки, що виявляється у суспільне корисній, схваленій державою і соціумом діяльності в правовій сфері. Соціально-правова активність визначається розвинутою правосвідомістю, глибокою переконаністю в праві, ініціативністю та готовністю використати надані правом можливості.

Соціально-активна (правомірна) поведінка може виявлятися в різних сферах суспільного життя:

а) активна діяльність у громадських об'єднаннях (партіях, масових рухах, спілках та організаціях, добровільних спільнотах, фондах, асоціаціях тощо), які мають за мету сприяння функціонуванню та вдосконаленню діяльності державно-правових структур, здійснення реформ, захист соціально-політичних та інших громадянських прав і свобод людей;

б) активність щодо створення й діяльності альтернативних (чи паралельних) громадських і самодіяльних структур (територіальних громад, комітетів чи рад громадського самоврядування, експертних громадських рад, тимчасових проблемних комісій, місцевих фондів тощо);

в) активність у сфері правотворчості та правореалізації (участь у обговоренні та прийнятті законопроектів, у виборах та референдумах, у контролі за діяльністю депутатів державних органів влади, в реалізації правових установлень та охороні правопорядку);

г) самодіяльна активність особи в галузі права (голосування чітко визначеним чином під час виборів, ініціативні пропозиції з по-літико-правових питань, активна право-публіцистична діяльність у засобах масової інформації, самостійна протидія порушенням закону тощо).

Цей вид поведінки є найбільш соціально значущим, бо пов’язаний з реалізацією не тільки особистого, але й суспільного інтересу, з боротьбою за реальне утвердження в житті принципів права, законності, правопорядку;

2) звична. Така поведінка заснована не стільки на знанні права і пошані до нього, скільки на силі звички і життєвому досвіді. Така людина не дуже замислюється над приписами права, діє за інерцією, слідуючи стереотипу, що склався. Люди, для яких властивий цей тип поведінки, звичайно не проявляють зайвої соціальної активності, проте до права ставляться свідомо і позитивно. Такий вид правомірної поведінки є найбільш поширеним у цивілізованому суспільстві.

Звичаєва поведінка є досить усталеною формою (моделлю) правомірної поведінки, яку називають другою натурою людини. Вона фіксується, коли правомірні дії через численні повторення перетворюються на звичку (тобто людина свідомо обирає найбільш доцільний і практично виправданий варіант поведінки). Особливістю звичаєвої поведінки є те, що людина не фіксує в свідомості ані соціальне, ані юридичне її значення, а з певного часткового автоматизму здійснює правомірні дії (водій, що дотримується правил дорожнього руху, та ін.).

Правові звички як поведінські регулятори відіграють суттєву роль у процесі становлення правомірної поведінки; майже 1/3 опитуваних під час відповідних КСД називають звички головним мотивом правослухняних вчинків. Усвідомлене засвоєння правових цінностей забезпечує досить високий рівень розвитку особи, і хоч виконання правових приписів йде за звичкою, але з ясним розумінням того, що відбувається.

3) конформістська (від лат. conformis – подібний, згідний). Людина слідує не своїм переконанням або звичкам, а копіює дії свого оточення, діє «як усі». Це пристосування своєї поведінки до дій і переконань свого соціального оточення (колег по роботі, начальства, групи, родичів), а також слідування нормам права через наслідування більшості. Для конформістської поведінки характерні: відсутність власної позиції, байдуже ставлення до права, пристосування до навколишньої дійсності, підпорядкування групі, начальству, неформальному лідеру, ситуативність поведінки, сприйнятливість до психологічного тиску та маніпуляції.

Конформістська поведінка являє собою пасивне дотримання особою норм права, пристосування чи підкорення своєї поведінки думкам і діям безпосереднього соціального оточення. Іншими словами, в галузі соціально-правових відносин така людина безініціативна, але її дії правомірні, оскільки так «діють інші». На відміну від осіб із чіткою системою ціннісних орієнтацій та активною соціальною позицією, суб'єкти права з конформістською поведінкою не можуть чинити опір наказам і вказівкам протиставляти свої думки позиціям інших, відстоювати власний вибір.

Проте соціально-правовий конформізм все ж визнається суспільне корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись (керуючись) думками і позиціями інших людей, дотримується і сам правових вимог і сприяє реалізації їх у життя. Водночас такий тип правомірної поведінки не є бажаним для суспільства, що еволюціонує, в масовому масштабі, адже тут відсутнє (як і у звичаєвій поведінці) активне ставлення до права, розуміння необхідності постійного вдосконалення правової системи.

Цей вид поведінки характерний для соціальних груп з недостатньо розвиненими правовою культурою і правосвідомістю (наприклад, для неповнолітніх). Небезпека конформістської поведінки полягає в тому, що у людини відсутня тверда і чітка особиста установка на дотримання права. При зміні ситуації (перехід поведінки оточення від правомірної до неправомірної) можлива аналогічна зміна правової установки з правомірної на неправомірну;

4) маргінальна (від лат. marginalis – прикордонний, проміжний). Людина діє правомірно унаслідок особистого розрахунку, страху перед покаранням, розуміння вигідності законослухняності. Проте її індивідуальна правосвідомість розходиться з приписами правових норм. Як правило, така поведінка властива людям, що не знайшли себе в суспільстві (через складність долі, інвалідність, попереднє засудження, відсутність здібностей, виключно завищені амбіції та домагання). Особи з маргінальною поведінкою будь-якої хвилини можуть легко переступити закон, у разі зручної ситуації порушити правові вимоги. Маргінальну поведінку як правило, супроводжують апатія, агресивність, незадоволеність обстановкою, що склалася.

Маргінальна поведінка хоч і вважається правомірною, але через низьку відповідальність суб'єкта знаходиться десь на межі з антисуспільною та неправомірною. Суб'єкти з маргінальною поведінкою не порушують наявне правових норм скоріше через острах покарання або з корисливих мотивів, а не через усвідомлення необхідності дотримання права.

Законослухняна поведінка — це відповідальна правомірна поведінка, яка характеризується свідомим підкоренням людей вимогам закону. Від соціально-активної правомірної поведінки вона відрізняється лише тим, що правові приписи тут використовуються добровільно, але в межах певного рівня (й типу) правосвідомості суб'єкта права. Подібний різновид правових дій, настанов і вчинків є переважаючим у структурі правомірної поведінки.

Слід підкреслити, що правомірна поведінка не перестає бути правомірною тому, що її суб’єктивну сторону складають соціально засуджувані мотиви, якщо останні не виражаються в заборонених правом діяннях.

Залежно від соціальної значущості того або іншого варіанту поведінки виділяють:

1) соціально належна (наприклад, захист Вітчизни, виконання трудових обов’язків тощо). Варіанти такої поведінки закріплюються в імперативних нормах права у вигляді обов’язків;

2) соціально бажана для суспільства (наприклад, участь у виборах, вступ до браку, оскарження неправомірних дій посадовців). Вказана поведінка закріплюється не як юридичний обов’язок, а як суб’єктивне право. Варіанти такої поведінки закріплені в диспозитивних, дозвільних нормах;

3) соціально допустима (наприклад, розлучення подружжя, страйк, часта зміна роботи тощо). Суспільство не зацікавлене в їх поширеності, проте ці дії є правомірними.

Форми правомірної поведінки пов'язані, по суті, з формами реалізації права та певним чином співпадають з ними. Форми правомірної поведінки такі:

- дотримання правових заборон;

- виконання юридичних обов'язків;

- використання наданих прав;

- застосування права спеціальними (уповноваженими) суб'єктами.

При розгляді проблеми реалізації правомірної поведінки досить важливим аспектом є соціальний механізм його формування, адже він дає відповідь на запитання, чому в тій чи іншій конкретній ситуації суб'єкт діє правомірно. Безперечно, що форма правомірної поведінки в кожному випадку — індивідуальна та пов'язана зі специфікою мотивів і цілей. Проте загальними властивостями, притаманними всім формам правомірної поведінки, є:

1) свідоме дотримання права з метою досягнення певного позитивного результату;

2) прагнення уникнути несприятливих наслідків, які можуть наступити через порушення закону;

3) рефлективна ідентифікація з соціально-активними, правослух-няними групами соціуму, що своєю правосвідомістю і правовою'по-ведінкою сприяють стабільному функціонуванню суспільства;

4) мотивація правомірної поведінки визначається високою соціально-ціннісною метою — зміцнити законність і правопорядок.

Суспільна необхідність правомірної поведінки виявляється у вигляді прав та обов'язків, закріплених у законі. Реалізувати своє суб'єктивне право — значить здійснити в активній формі ті дії, які право припускає; виконати юридичний обов'язок — здійснити активні дії в цій галузі; дотриматись юридичного обов'язку — значить утриматися від здійснення тих чи інших вчинків, що суперечать змісту й призначенню обов'язку.

Різновиди правомірної поведінки можна класифікувати за різними критеріями. Так, залежно від зовнішнього виявлення (волевиявлення) вони виступають як дія чи бездіяльність і відповідно пов'язані з активною чи пасивною формою поведінки.

Залежно від суб'єкта правомірної поведінки вирізняють дії: громадян, державних органів, громадських організацій; а за галузевою належністю норм виокремлюють такі дії: адміністративно-правові, цивільно-правові, державно-правові, господарсько-правові, кримінально-правові (криміналістичні) тощо.

Поиск по сайту: