Сучасна типологія права

Тема: «Типологія правових систем»

Одеса-2010

План

ВСТУП

1.Сучасна типологія права

2.Англо-американський (прецедентний) тип правової системи

3.Романо–германський (нормативно-актний) тип правової системи

4.Релігійний тип правової системи

5.Традиційний тип правової системи

6.Правова система України

ВИСНОВКИ

Навчальна мета лекції: поглиблення знань про історичні типи права, їх сутність і взаємозв'язок; формування переконань закономірності історичного процесу ознайомлення з основними правовими сім’ями, які існують у сучасному світі, їх особливостями та тенденціями розвитку. Сформувати укурсантів уявлення про основні правові системи сучасності та про розвиток правової системи України

Виховна мета: виховувати у курсантів повагу до права.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: історія держави і права зарубіжних країн, конституційне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство, основні правові системи сучасності, філософія права.

Зв'язок з практикою: Закласти підстави формування у майбутніх працівників необхідні якості теоретичної підготовки, формування професійних знань та навичок майбутнього фахівця-юриста за допомогою яких він розрізняв би правові системи сучасності, та міг би їх характеризувати, та застосовувати на практиці ці знання.

Література

1. Бехруз Хашматулла Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.літ., 2002. – 328 с.

2. Давид Р., Жоффе-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. В.А.Туманова. – М.: Межд.отн., 1998. – 400 с.

3. Егоров А.В. Правовая семья как объект сравнительного правоведения //Правоведение. - 2005. - № 2. - С. 155-161.

4. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.

5. Правовая система России в условиях глобализации и региональной интеграции: Теория и практика / Под ред. С.В.Полениной, Е.В.Скурко. – М.: Формула права, 2006. – 558 с.

6. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчик, О.Л. Копиленко, Н.М.Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського / Ін-т держави і права ім.. ВюМ. Корецького НАН України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.

7. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справ очник / Под ред. А.Я.Сухарева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 840с.

8. Решетников Ф.М. Правовые системы мира: Справочник - М., 1993. – 753с.

9. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М.: Издательство БЕК, 1993. – 575с.

ВСТУП

У сучасному світі існує дуже багато правових систем. А тому право розглядається не однозначно, історично воно формувалось не однаково, використовуючи при цьому здебільшого прямо протилежну юридичну техніку. Створювалося воно для різних суспільств з дуже відмінною структурою, ідеологією, вірою. Проте всі існуючі у сучасному світі правові системи можна звести до обмеженого числа правових сімей. При цьому слід чітко собі уявляти, що поняття «правова сім’я», навколо якого і вітчизняній і у зарубіжній юридичній літературі точилось і точиться багато дискусій, є дещо умовним, бо засноване не на одному, чітко визначеному критерієві, а на багатьох з них. Починаючи розгляд питань даної теми, передусім, слід розкрити зміст понять “правова система”, “національна правова система”, “регіональна правова система Наявність спільних або подібних ознак у різних правових системах дозволяє розподілити їх залежно від того чи іншого критерію на окремі групи – “правові сім’ї”.

Історично в кожній країни діють свої правові звичаї, традиції, джерела права, юрисдикційні органи, сформувався особливий правовий менталітет, правова культура. З огляду на це, правова своєрідність країн надає можливість стверджувати про їх самобутність, специфіку і про те, що в кожній з них утворюється власна правова система як сукупність усіх правових явищ, наявних у конкретній країні світу. Водночас, є підстави стверджувати і про об’єднання тих чи інших правових систем в одну правову сім’ю, оскільки в них існують спільні, споріднені ознаки як елементи подібності.

Існує багато критеріїв класифікації національних правових систем різних держав. Серед них виділяються: спільність походження, спорідненість джерел, форм закріплення та вираження норм права, подібність принципів правового регулювання суспільних відносин, схожість правничої термінології, юридичних категорій і понять. Слід зазначити, що вітчизняна правова доктрина традиційно використовує для групування правових сімей національно-історичні, техніко-юридичні та конкретно-географічні критерії класифікації.

Сучасне правознавство виділяє таки основні правові сім’ї: романо-германська, англосаксонська, мусульманька і традиційного права. Юридична наука знає багато інших точок зору щодо цього. На заперечуючи можливість існування інших критеріїв об’єднання правових систем, ми у подальшому викладенні матеріалу будемо дотримуватися наведеного розподілу правових систем.

Сучасна типологія права

Сучасна типологія права – порівняно нова галузь юридичного знання, що є вченням про типи правових систем.

Історично в кожній країні склалася своя система права, сформувалися особливості правової свідомості та правової культури, діє своя система юридичних установ. Разом з тим існують елементи схожості національних правових систем, які дозволяють згрупувати їх в більші спільності – типи, або сім’ї правових систем.

Тип (сім’я) правової системи – сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права та історичного шляху його формування.

Завданням типології є встановлення типової приналежності правової системи того або іншого народу (держави), а також порівняльне дослідження і класифікація правових систем. Типологія правових систем створює «правову карту світу», що показує, до яких правових типів (сім’ям) належать правові системи народів земної кулі.

Критерії класифікації правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають загальне історичне коріння, зокрема – загальні пам’ятники права, базуються на одних і тих же правових засадах, розвивалися у схожих умовах. Наприклад, правові системи Росії, України та Білорусі мають загальні історичні пам’ятники – Руську Правду і княжі статути, канонічне право, що прийшло з Візантії;

2) спільність форм права та їхнього співвідношення. Наприклад, для країн романо-германської правової сім’ї основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Все інші форми права грають підсобну роль;

3) єдність структури системи права і норми права. Наприклад, для романо-германського типа права характерний поділ системи права на приватне і публічне, на галузі і інститути, структура норми права має однаковий триланковий характер;

4) єдність ідеологічних (філософських, політичних, релігійних) основ і принципів права. Наприклад, для романо-германського типу права характерна доктрина верховенства закону, а для релігійного типу – доктрина верховенства релігійних норм в системі соціального регулювання;

5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована термінологія або, принаймні, загальні підходи до її формування, схожі категорії, конструкції і поняття. Наприклад, для романо–германської сім’ї характерним є використання римської юридичної термінології;

6) схожість правових установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім’ї характерною є правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американської – правотворчість суддів.

В рамках типу правової системи можливі більш дрібні елементи, представлені групою правових систем. Так, усередині романо-германської правової сім’ї виділяють групу романського права (Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія), право латиноамериканських країн, групу німецького права (ФРН, Австрія, Угорщина, скандинавські країни). Іноді скандинавські країни також виділяють в особливу групу.

Порівняльне правознавство, або юридична компаративістика (лат. comparativus — порівняльний), — наука, яка займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування сучасних правових систем світу.

Науку порівняльного правознавства слід відрізняти від порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод — це зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'єктів порівняльне-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівняності.

Об'єктивно необхідним є процес пізнання права в загальносвітовому порівняльному аспекті (між різними правовими системами світу), тобто міжнаціональне порівняння, порівняння різних правових систем, існуючих у державах світового співтовариства. В основі такого порівняння лежать процеси, що закономірно відбуваються у світовому співтоваристві — розроблення і формування правових систем молодих держав, розширення і поглиблення зв'язків між державами і групами країн, інтеграція низки країн у єдине ціле. Порівняння уможливлює класифікацію державно-правових явищ, властивих правовим системам різних країн, з'ясування їх історичної послідовності, генетичних зв'язків між ними, ступінь запозичення елементів (норм, принципів, форм права) однієї правової системи в іншої.

Важливою особливістю загального порівняльного правознавства є його орієнтація передусім на дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу.

Об'єктами загального порівняльного правознавства можуть бути:

1) сучасні типи правових систем (загальне міжтипове порівняння)',

2) правові системи різних типів (окреме міжтипове порівняння);

3) правові системи, що належать до одного типу (внутрішньотипове порівняння).

Загальне міжтипове порівняння припускає з'ясування ідентичності і своєрідності прояву їх загальних ознак. На рівні порівняння окремих правових систем (окреме міжтипове порівняння і внутрішньотипове порівняння) виявляється єдність загальних,

особливих і специфічних (таких, що відрізняються) ознак. Все це сприяє їх цілісному сприйняттю.

Наука порівняльного правознавства покликана охопити порівнянням правові системи, виявити сучасну правову карту світу, де, по можливості, право кожної країни віднесено до певного типу (сім'ї) правових систем. Отже, одним з основних завдань науки порівняльного правознавства є наукова класифікація правових систем світу.

Поиск по сайту: