Правова система України

Історично правова система України тяжіла до романо-германської правової сім’ї. Наприклад, по типу романо-германського права були побудовані Статути Великого князівства Литовського, «Права, за якими судиться малоросійський народ» та інші джерела українського права. У радянський період правова система України входила в сім’ю соціалістичного (ідеологізованого) права. Проте й тоді правова система України зберігала основну ознаку романо-германського права, а саме – нормативно-актний характер джерел права.

Особливістю сучасної правової системи України є те, що на початковому етапі становлення незалежної державності діяла значна кількість нормативних актів колишнього СРСР і УРСР, причому деякі з них зберігають чинність і сьогодні. Знов утворені органи влади незалежної держави активно видавали власні нормативні акти, забезпечуючи тим самим появу оновленої правової системи. Істотні зміни відбулися в різних сферах суспільного життя: державному статусі України; правовому статусі людини і громадянина; політичній системі суспільства і формі його держави. Це зумовило корінні структурні перетворення, як державних інститутів, так і правової системи в цілому.

Перехідний характер правової системи України (подібно до інших пострадянських країн) зумовив виникнення спорів щодо її місця на правовій карті світу. Згідно одній точці зору колишня приналежність соціалістичних країн до романо-германської правової сім’ї дозволяє вести мову лише про їх повернення в це співтовариство. Згідно іншій, історична та етнокультурна специфіка східноєвропейських країн дозволяє говорити про те, що пострадянські слов’янські країни утворюють слов’янську правову сім’ю.

Принципи правової держави, проголошені Конституцією України, забезпечили істотну зміну змісту норм, що становлять основу правової системи України. В рамках системи права зміни відбулися в складі і змісті норм як публічно-правових, так і приватно-правових галузей. Наслідком визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над державними з’явилася ширша диспозитивність поведінки суб’єктів.

В цілому структура системи національного права у вигляді його поділу на галузі, інститути та норми, залишилася тією ж самою, проте в результаті зміни системи суспільних відносин, змінилися предмети правового регулювання, що слугують підставою диференціації на галузі та інститути. Наслідком цього з’явилася поява нових галузей, інститутів і норм (податкового, бюджетного, банківського, земельного права тощо).

Однією з тенденцій розвитку права України є його тісна взаємодія з принципами і нормами міжнародного права. Процес зближення правової системи України і країн Європи передбачає взаємообумовленість міжнародного і національного права.

Джерелами права в сучасній Україні є акти національного права і акти міжнародного права. Кажучи про систему права України у формально-юридичному сенсі, можна виділити основні і похідні джерела, а також джерела первинного і вторинного характеру.

Україна є країною кодифікованого права. Основним джерелом національного права є нормативно-правовий акт. На чолі ієрархії нормативно-правових актів стоїть Конституція України, далі слідують закони та підзаконні акти. Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є складовою частиною її правової системи. При розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрідержавного характеру застосовуються правила міжнародного договору.

Додатковими джерелами права є нормативні договори, правові звичаї, юридичний прецедент.

Серед джерел права України значно зростає значення нормативно-правового договору. Нормативний договір застосовується як джерело права у сфері міжнародного публічного права, конституційного права, трудового права, його поширення має місце також у сфері адміністративного і цивільного права.

Досить обмежене застосування як джерело права має правовий звичай. Так, звичаї ділового обороту визнаються джерелом цивільного права.

Юридичний прецедент носить похідний щодо інших джерел права характер. Розрізняють так звані прецеденти тлумачення (нормативні інтерпретаційні акти) і судовий прецедент. Прецеденти тлумачення створюються Конституційним Судом України, Верховним Судом України, Вищим Господарським Судом України. Ці акти мають деякі ознаки нормативних, проте не є самодостатніми і діють лише до тих пір, поки діє акт, з інтерпретацією якого пов’язані відповідні прецеденти. Судовий прецедент (своєрідним варіантом якого виступає узагальнення судової практики) офіційно не визнаний як джерело права. Проте фактично його роль в останні десятиліття значно зростає. Все частіше при дозволі конкретних справ правозастосовувачі посилаються на рішення вищих судових інстанцій.

У результаті слід зазначити, що нині правова система України в цілому відповідає ознакам романо-германської сім’ї, повертаючись до неї після більш ніж семи десятиліть панування соціалістичної системи.

Поиск по сайту: