Коректні прийоми ведення суперечок

Вчіться правильно розкривати зміст понять, пояснювати значення термінів.

Під час суперечки звертайте увагу на поведінку свого опонента. Спробуйте зрозуміти мотиви його дій і висловлювання, враховуйте індивідуальні особливості його характеру, манеру сперечатися. Намагайтеся правильно порівнювати свої здібності і можливості з силами суперечниками.

Відносьтеся з повагою до поглядів і переконань свого опонента. Якщо ви не згодні з його точкою зору, рішуче спростовуйте її, приводьте переконливі аргументи на захист своєї позиції, але не принижуйте достоїнства вашого противника, не ображайте його різними словами, не вдавайтеся до грубощів. Говоріть в спокійному і дружньому тоні.

Побажання або вимога уникати всіляких суперечок і постійно прямувати до примирення невиправдане і просто нездійсненне. Суперечка об’єктивна і необхідна, тому що вона є однією з невід’ємних особливостей спілкування між людьми і досягнення ними взаєморозуміння Ще одна умова плідності суперечки: її тема не повинна змінюватися, або замінятися іншою на всьому протязі суперечки.

Більшість суперечок закінчується тим, що її учасники стверджуються у своїй правоті.

Коректні прийоми (методи) ведення суперечок:

У ході аргументації користуйтеся тільки тими аргументами, які ви і ваш опонент розумієте однаково.

Не применшуйте значимості сильних аргументів опонента.

Краще, навпаки, підкреслюйте їхню важливість і своє правильне розуміння.

Якщо ваш аргумент не приймається, усвідомте, чому.

Можливо, на цьому аргументі не варто наполягати.

Свої аргументи, не пов'язані з тим, що говорив опонент, наводьте після того, як ви відповіли на його докази.

Обмежуйте кількість своїх аргументів.

Зайва переконливість завжди викликає відсіч, тому що перевага партнера в суперечці завжди oбразлива.

Наведіть один-два яскравих аргументи, і, якщо дoсягнуто бажаного ефекту, обмежтеся цим.

Кажіть не тільки про плюси своєї пропозиції, але й про мінуси.

Цим ви додасте їй більшої об'єктивності.

Використовуйте тільки ті аргументи, які приймає ваш опонент.

Не плутайте факти з думками.

Подавайте аргументи, демонструючи повагу до партнера і його позиції.

Друга легше переконати, ніж ворога.

Посилання на авторитет, відомий вашому опоненту і такий, що сприймається ним теж як авторитет, підсилюють можливості ваших аргументів.

Шукайте їм авторитетне підтвердження.

Не спростовуйте докази партнера, a, визнаючи їхню правомірність, переоцінюйте їхню силу й значимість.

Підсилюйте значимість втрат у випадку прийняття його позиції чи зменшуйте значимість вигод, очікуваних партнером.

Не прагніть швидко переконати опонента.

Краще йти поступовими, але послідовними кроками

20. Отже, у публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже половина інформації передається через інтонацію. Одні й ті ж слова, сказані по-різному, можуть привести до протилежних результатів. Говорити слід достатньо голосно, ясно, чітко, виразно і просто, щоб забезпечити дохідливість, не монотонно, але й не присипляючими “хвилями” (то вище, то нижче). Емоційність виступу повинна відповідати змісту і враховувати ситуацію. Не треба прагнути до гучності за рахунок голосових зв’язок, необхідно навчитися використовувати резонатори: порожнину рота, носоглотку, лобові пазухи, грудну клітку.

Щоб не втомити слухачів “сухом’яткою” мови, доповідач повинен при підготовці виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми, намалювати яскраві картини. Темп мовлення також відображає певні відчуття: швидкий – схвильованість або стурбованість чим-небудь чи особисті проблеми. Повільний - свідчить про пригноблений стан, горе, зарозумілість або втому.

Кажуть, що перші слова оратора повинні завоювати увагу слухачів, а останні – посилити ефект виступу.

Існують такі поради доповідачам:

•Намагайтеся встановити контакт зі слухачами та викликати в них інтерес до розмови. Поставте себе на їх місце, стежте за реакцією в залі.

•Не поспішайте. Існує межа швидкості, з якою мозок людини може сприймати й засвоювати нові поняття.

• Не використовуйте надто часто абстрактні поняття, бо це вимагатиме від слухачів великого напруження.

•Пояснюючи складні теоретичні проблеми, придумуйте порівняння, які допомогли б слухачам краще їх зрозуміти. При цьому слід орієнтуватися на слухачів, які мають нижчий рівень знань. Цю ораду треба застосовувати обережно, тому що недооцінювати слухачів, викладати матеріал надто спрощено теж не бажано.

• Підтримуйте зацікавленість слухачів упродовж усього виступу.

•Видозмінюйте свій виступ згідно із ситуацією. Безперечно, становище доповідача буде скрутнішим, якщо аудиторія змішана. У такому разі перед викладом матеріалу, який частині присутніх знайомий, рекомендується зазначити:

•Говоріть тихо, спокійно. Якщо в аудиторії шум, стиште голос.

•Слідкуйте за грамотністю свого мовлення.

• Аргументуйте деякі положення доповіді прикладами з книг, кінофільму, процитуйте вислів, наведіть приклад зі свого життя, робіть висновки.

• Ставте слухачам риторичні запитання. Вони допоможуть активізувати увагу слухачів. Особливістю риторичних запитань є те, що воно не вимагає відповіді, а служить для ствердження або заперечення чогось.

21. Усне професійне мовлення — і міжперсональне, і публічне — повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

1) чіткість, недвозначність формулювання думки;

2) логічність, смислова точність, звідси - небагатослівність мовлення;

3) відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою — і це про звичайне провітрювання!);

4) укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;

5) різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2-3-ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) — це 10-12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11-ти томах містить понад 136 тисяч слів);

6) самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;

7) переконливість мовлення;

8) милозвучність мовлення;

9) виразність дикції;

10) відповідність між темпом мовлення, силою голосу і ситуацією мовлення.

22. Техніка аргументування – це вміння застосовувати певні методи переконання й впливу, а тактика аргументування - це вміння вибирати з цих методів найбільш дієві. Знання техніки й тактики аргументування допоможе уникнути певних труднощів під час ділових переговорів, в управлінні колективом і в організації колективної діяльності

Основні тактики аргументаційної стратегії

• Тактика контрастивного аналізу ґрунтується на прийомі зіставлення. Зіставлення фактів, подій, результатів, прогнозів сприймається адресатом як переконливий аргумент.

• Тактику вказівки на перспективу спрямовано на те, щоб висловити стратегічну мету, позиції і наміри мовця. Вказівка на перспективу містить пропоноване рішення і передбачуваний результат.

• Тактика обґрунтованих оцінок, за допомоги якої промовець прагне об'єктивно оцінити предмет і мотивувати оцінку. Відомо, що суб'єктивна думка не переконлива, тоді як аргументована оцінка набуває статусу логічного доказу.

Професійні комунікатори свідомо намагаються підлаштуватися під співрозмовника, скласти з ним успішний рапорт. Для цього вони насамперед підлаштовуються і відображають мову поз, жестів, міміки, тон голосу партнера по комунікації.

Проте підлаштування - це не просте наслідування, імітація невербальних характеристик співрозмовника. Ви, наприклад, можете підлаштуватися до рухів руки слабким рухом долоні, до рухів тіла - відповідними рухами голови. Це називають "перехресним відображенням". Підлаштування до дихання вважають сильним засобом встановлення рапорту. Мабуть, ви помічали, коли люди зацікавлено спілкуються, вони дихають в унісон.

Дуже ефективним способом підлаштування є також підлаштування до голосу партнера по комунікації. Ви можете підлаштуватися до тону, темпу, гучності та ритму мовлення співрозмовника. Це схоже на приєднання до співу або гри на музичному інструменті: ви підлаштувуєтеся і гармонійно зливаєтеся зі звучанням. Ви можете використовувати цей спосіб підлаштування в телефонній розмові, коли не бачите свого співрозмовника і, звичайно, не можете в повному обсязі прослідкувати за невербальними аспектами бесіди. Потім ви можете припинити спілкування, змінивши темп або тон свого голосу наприкінці розмови. Це досить корисна навичка, оскільки завершити телефонну розмову природним шляхом іноді буває дуже важко.

Встановлюючи рапорт, до уваги також беруть і те, що люди говорять. Наприклад, дуже ефективним способом підлаштування є виключення слова "але" зі свого словника. Замініть його на сполучник "і". "4ле" вважають деструктивним словом, воно підсвідомо говорить про те, що ви чуєте, що говорить співрозмовник, але маєте низку зауважень. "7" - необразливий сполучник

Рапорт дозволяє вам побудувати місток до свого співрозмовника, отримати певну точку опори для подальшої бесіди. Коли рапорт встановлений, ви можете змінити свою поведінку і повести партнера за собою у вигідному для вас напрямі. У психології це називають приєднанням і веденням.

Приєднання - це зміна власної поведінки для того, щоб інша людина послідкувала за вами. Ведення не буде працювати без рапорту.

Приєднання і ведення - головні ідеї щодо комунікації. Вони включають у себе побудову рапорту зі співрозмовником на підставі поваги до його моделі світу і є ефективним інструментом впливу на партнера по комунікації.

Для того щоб приєднатися і вести успішно співрозмовника, вам треба уважно слідкувати за ним і бути досить гнучким у своїй поведінці й реакціях.

Це напрочуд легко зробити, якщо уважно проаналізувати вербальні і невербальні компоненти комунікативного процесу.

Вербальна техніка. Вербальна техніка полягає в тому, що в процесі спілкування ви повинні звертати увагу не тільки на те, що говорить ваш співрозмовник, але й як він це робить, які слова та фрази для цього застосову

Невербальні техніки. Поряд з аналізом мовних предикатів для з'ясування репрезентативної системи співрозмовника використовують також інші техніки, які пов'язані з невербальними аспектами комунікації.

Візуали звичайно говорять швидше і більш високим тоном, чим ті, хто думає по-іншому. Образи виникають у голові досить швидко і вони вимушені говорити швидко, щоб устигнути за ними. Дихання у візуалів, як правило, поверхневе. Часто можна спостерігати напруження м'язів, голова піднята високо, обличчя бліде.

Аудіали, на відміну від візуалів, дихають повними груддями. Тон голосу чіткий, виразний, резонуючий. Голова дуже часто схилена до одного плеча. Людина немов би прислуховується до чогось. Деякі аудіали навіть повторюють те, що вони тільки-но почули, в такт своєму диханню. Ви можете побачити, як у них ворушаться губи.

Кінестетиків характеризує глибоке низьке дихання. З низьким положенням голови пов'язаний голос низької тональності. Такі люди, як правило, говорять повільно, з довгими паузами. Згадайте скульптуру відомого французького скульптора Родена "Мислитель". Безперечно, він думає кінестетично.

Ще одна невербальна техніка, яку ви можете використовувати у спілкуванні для визначення провідної репрезентативної системи співрозмовника, пов'язана з очними сигналами доступу. Це візуальні сигнали, які дозволяють нам зрозуміти, як люди отримують доступ до інформації. Психологічна техніка ґрунтується на тому, що існує певний внутрішній зв'язок між рухами очей і репрезентативними системами.

Коли ми візуалізуємо щось із нашого минулого досвіду, то, як правило, наші очі рухаються вгору та направо. Коли ми конструюємо картинки зі слів, очі підіймаємо вгору та направо. Очі рухаються по горизонталі вліво, коли ми згадуємо звуки, і по горизонталі вправо при конструюванні звуків. Для кінестетиків типічними є рухи очей вниз і вправо. Коли людина замислилася, розмовляє сама з собою, то її очі найчастіше рухаються вниз та вліво. Розфокусований погляд, коли співрозмовник дивиться на вас і немовби вас не бачить, також говорить про візуалізацію

23. Презентація – спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого презентувати до дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний (мовлення), вокальний (голос), невербальний (вирах очей, жести, рухи). Успішною вважається та презентація, під час якої досягнуто її мету. Розрізняють такі види презентацій:

1.) презентація за сценарієм - традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор;

2.) інтерактивна презентація – це діалог користувача з комп’ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і обирає на екрані потрібний об’єкт за допомогою миші або натисненням на клавіші;

3.) автоматична презентація – це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, ком пакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.

Як правило, презентація складається з таких чпстин:

- римування уваги та спонукання інтересу до теми презентації. Вона повинна бути короткою, захопливою, оригінальною.

o Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації, можна умовно переділити на 2 блоки: початок і вступ. Завдання - встановлення (якщо не вдалося під час експозиції) чи закріплення контакту з аудиторією, виклад лаконічних зауважень стосовно теми презентації.

Вступна частина презентації передбачає такі етапи: 1) привітання, вступні зауваження; 2) пояснення мети презентації; 3) огляд основних етапів презентації, використання допоміжних засобів; 4) пропозиція ставити запитання після або під час презентації.

Вступ повинен допомогти аудиторії знайти відповіді на такі запитання, як: Що я почую, побачу?, У якій послідовності я це почую?, Чому це мені буде цікаво?.

o Основна частина - це серцевина виступу, плануючи яку доцільно виокремити ключові положення, переходи-зв'язки. Будь-яке велике повідомлення для того, щоб бути засвоєним, повинно містити один, іноді два і зрідка три пункти (ключових тез). Це дозволяє логічно структурувати матеріал, аби він був зручним для сприймання.

Основна частина становить 70-85 % презентації. Завдання її - схарактеризувати ситуацію, подати можливі засоби для її покращання й обов'язково запропонувати власний варіант її реалізації - кульмінація презентації. При цьому варто спонукати аудиторію до прийняття рішень і дій, вказавши на переваги своєї пропозиції.

.

Існують наступні типи презентацій:

- інформаційна;

- спонукальна;

- переконлива.

Здебільшого використовують змішаний тип композиції

сновними причинами неуспішної презентації є:

^ нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією;

^ недоліки у плануванні й підготовці презентації;

^ погано організований, неструктурований зміст;

^ недостатній контакт з аудиторією;

^ неуважність до деталей;

У відсутність відчуття часу;

^ неефективне використання наочних засобів;

^ перевантаження інформацією

26в ажливим компонентом техніки професійного спілкування є вміння слухати. Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розпізнання істинного змісту повідомлення або поведінки означає перший крок до правильного вибору засобів впливу на співрозмовника.

Часто заважає слухати зосередженість на власних думках, проблемах або бажаннях, іноді буває так, що формально ми чуємо партнера, а насправді - ні, тобто виникає "нсевдослухання", імітація уваги до співрозмовника.

Поширеним є "агресивне" слухання - прагнення якомога швидше висловити власні погляди і судження, не беручи до уваги позицію партнера. "Вибіркове" слухання дає можливість зосередитися лише на деяких деталях повідомлення, найбільш важливих або цікавих для реципієнта, за цих умов не вимальовується загальна картина, вона залишається мозаїчною.

Розглядаючи слухання як елемент техніки професійного спілкування, виділяють два його типи: пасивне й активне. Пасивне - це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта, що інформували б про те, чи сприйняли й зрозуміли його повідомлення.

З метою кращого порозуміння співрозмовників рекомендують використовувати техніку активного слухання: з'ясування, дослівного повторювання, перефразовування і резюмування.

З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та у постановці перед ним відкритих запитань.

Дослівне повторювання - відтворення частини висловлення партнера або усієї його фрази. Воно допомагає зосередитися на його словах й постійно стежити за міркуваннями співрозмовника. Повторювання дає змогу партнерові зрозуміти, що його чують і сприймають.

Перефразовування - коротке відтворення основного змісту повідомлення співрозмовника, сутності його висловлення.

Резюмування використовується, якщо під час виступу увага переключається на інше, нерідко другорядне питання.

Під час сприймання публічного виступу слухачів зазвичай дратують:

o розповіді про особисті справи;

o банальність (розмова про відомі всім речі, повторення жартів та афоризмів);

o пасивність (підтакування співрозмовникові та небажання висловлювати умотивовану думку);

o самозаглиблення (зосередженість лише на своїх успіхах і проблемах);

o надмірна серйозність;

o відсутність такту, схильність до спішних висновків;

o гордовитість і зневага до співрозмовника;

o брутальність, надмірна балакучість

27. Логічності виступу сприяють питальні конструкції, оскільки розвиток суджень відбувається шляхом переходу від раніше відомого до нового, більш точного твердження. Ставлячи питання, формують відповідь на нього. Функції питальних висловлювань визначаються їх місцем в структурі тексту виступу і комунікативним завданням. За їх допомоги окреслюють проблему, викладають нову інформацію. Розрізняють такі види запитань, якими послуговуються під час виголошення і сприймання публічного виступу.

Закрите запитання - це запитання, на яке можна відповісти однозначно, наприклад: "так/ні", назвати точну дату, ім'я або число тощо, їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.

Відкриті запитання - це запитання, на які важко відповісти одним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу, що ви могли б нам запропонувати тощо - це вимагає розгорнутої відповіді. Ними послуговуються на початку дискусії.

Альтернативні запитання - це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.

Риторичні запитання не потребують відповіді на відміну від звичайних. До них вдаються у двох випадках: 1) відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем; 2) таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на взірець: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак промовець, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації⁴⁵.

Підтверджу вальні запитання (техніка Сократа): одержати від співрозмовника низку відповідей "так", щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити "так" на головне запитання.

Це можна зробити за допомоги зв'язок, тобто фраз, складених за схемою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв'язки: Правда? Ви згодні? Справді? Правильно? Дійсно? Чи не так? Чи не правда?

Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.

Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.

Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.

Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.

Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.

Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.

Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку (Що б трапилося, якщо...? Чи віддаєте ви перевагу...?), на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця (Так, Ви думаєте, що було б доцільно...?).

Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджу вальні запитання. Наприклад: Чи переконалися ви, наскільки ця думка є слушною? Чи зміг я вас переконати, у чому перевага саме цієї пропозиції? Потім без додаткового переходу можна ставити прикінцеве запитання.

28. Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, писемне та друковане.

Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо між людьми.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності. Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова. Усна форма мови, обумовлена безпосередністю спілкування, є єдиною формою існування розмовної мови. Усне мовлення може бути у формі діалога або монолога. Діалогічне мовлення – це розмова двох або кілька осіб, висловлювання кожної з яких, як правило, характеризується стислістю. Монологічне мовлення – це мовлення для самого себе або для слухачів, характеризується граматичною розгорненістю і складністю.

Найважливішими особливостями усної форми мовлення є:

1. Вона витворюється мовним апаратом людини (голосовими звязками, язиком, ротом) й сприймається на слух. Це - мовний потік, а не "ланцюжок" графічних знаків.

2. Усне мовлення характеризується ще й такою особливістю, як непідготовленість, спонтанність. Адже усне мовлення людини – це напівусвідомлений процес: людина дуже рідко замислюється над тим, як вона розмовляє, а починаючи говорити, не завжди думає над тим, що вона каже. Лише до участі в обговоренні певного питання на засіданнях, зборах можна спеціально підготуватися перед тим, як говорити. Мало уваги приділяється формі висловлення. Але існують загальноприйняті форми привітання, прощання, привітання, розмов про погоду та інших побутових тем.

3. Ще однією особливістю є надлишкова інформація. Вона міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза у розмові несе більше інформації, ніж усе висловлене попередньо.

4. Надлишковість усного мовлення проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. От і виходить, що слів було вжито значно більше, ніж це потрібно для висловлення думки. Наявність у мовленні багатьох повторів – це теж надлишковість. При цьому повторюються як окремі слова, так і цілі словосполучення; повторюється той самий зміст, висловлений лише дещо іншими словами, дублюються емоції – вигуком.

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. Наприклад, до усного мовлення належать наради, публічні виступи, телефонні розмови та ін.

Нарази є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного життя. Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь, запитання до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття голосуванням присутніх. Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців. Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.

29 це мовлення, зафіксоване на папері. Характер писемного мовлення в першу чергу визначається відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Одиницею п. м. є текст, який членується на абзаци, речення в яких перебувають в тісних смислових та граматичних зв'язках між собою.

Писемне ділове мовлення є вторинним відносно усного мовлення.

Писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Графічні знаки - різноманітні: знаки алфавітів різних мов, цифри, умовні позначки, малюнки і графіки.

Писемне мовлення дає можливість зафіксувати висловлення, забезпечити збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.

Писемне мовлення - монологічне.

В ділових паперах проявляється такі риси, як традиційність і консерватизм, а також правила побудови ділових паперів, правила вживання стійких словосполучень, …

У писемному мовленні особливо чітко проявлялися диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі тексти існують лише в п. м. - накладні, розписки, квитанції…

Здатність бути відтвореним у живій звуковій формі. (Яке не завжди буває точною копією писемного тексту.)

Писемне ділове мовлення:

· Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів - рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…).

· Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів, уникнення русизмів.

· Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (утримання розмовних, просторічних, діалектних слів).

· Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

· Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.

30. Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.

Бесіда - чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

o ретельно готуватися до бесіди;

o бути уважним і тактовним до співрозмовника;

o постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;

o вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;

o стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;

o висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;

o створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:

o перебивати співрозмовника;

o різко прискорювати темп бесіди;

o негативно оцінювати особистість співрозмовника;

o підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;

o зменшувати дистанцію.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

o обмін інформацією;

o формування перспективних заходів;

o контроль і координацію певних дій;

o взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;

o підтримку ділових контактів на різних рівнях;

o пошук, висунення нових ідей;

o стимулювання дій у новому напрямку;

o розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.⁴⁷

Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:

o ритуальні;

o глибинно-особистісні;

o ділові.

Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:

o індивідуальні;

o групові.

Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.

Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.

Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.

Фахівці з проблем ділового спілкування визначають ті чинники, що надають перевагу бесіді як формі взаємного спілкування:⁴⁸

o можливість диференційованого підходу до предмета обговорення з урахуванням поглядів, думок інших з метою прийняття оптимального рішення;

o швидкість реагування на висловлювання співбесідника з урахуванням його зауважень і пропозицій;

o підвищення компетентності співрозмовників за рахунок обміну думками;

o усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;

o відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отримання результату.

Зазвичай бесіда складається з таких етапів:

1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).

2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.

3. Формування мети зустрічі.

4. Обмін думками та пропозиціями.

5. Закінчення бесіди.

Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.

Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Від нарад та зборів вона відрізняється не тільки кількістю учасників, але й вільнішим характером як щодо проблематики, так і наслідків: офіційні рішення за підсумками бесід приймаються не завжди, але при цьому для них створюється необхідне підґрунтя. Цикл ділової бесіди складається з трьох етапів: підготовчого, основного й заключного. Підготовка бесіди починається з визначення мети, якої необхідно досягти, і відповідно, кола обговорюваних питань з урахуванням інтересів партнера. Другий етап циклу — бесіда. Розпочинається з вітання й осмислення перших вражень про партнерів, включаючи їх настрій, що багато в чому обумовлює кінцевий результат. У процесі бесіди важливо з'ясувати, чому співрозмовник сприймає ситуацію саме так, а не інакше. Тому йому необхідно дати можливість цілком висловитися, у необхідні моменти роблячи зауваження чи ставлячи запитання, проте уникаючи при цьому дискусії. Третім етапом циклу бесіди є її критичний розбір на основі зроблених записів, що дозволяє відповісти на запитання: наскільки чіткими були формулювання; чи все було висловлено чи обговорено; чи завжди вдавалося одержати задовільні відповіді; чи могли бути співрозмовники відвертішими; чи не чиниться на них зайвий психологічний тиск; наскільки невимушено, комфортно вони себе почували; чи можна вважати результати бесіди задовільними; чи необхідно, а якщо так, то коли продовжити обговорення даних питань. Отже, ділова бесіда – це складний і важливий процес, який включає в себе багато нюансів та хитрощів, які обов’язково необхідно знати успішному менеджеру чи керівник

Поиск по сайту: