АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Соціалізація особистості

Читайте также:
  1. ВПЛИВ ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ
  2. Девіантна поведінка особистості
  3. Дієво-певедінкові методи вивчення особистості
  4. Значення гри у формуванні особистості
  5. Карта спостереження за поведінкою учнів у школі (психолого-педагогічна діагностика особистості)
  6. Класифікація і характеристика методів вивчення особистості учня та учнівських колективів
  7. Методика для оцінки рівня розвитку адаптаційної здатністі особистості Степанов
  8. МЕТОДИКА ОЦІНКИ НАПРАВЛЕНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
  9. МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЖУРНАЛІСТА ЛУГАНЩИНИ
  10. Мотиви політичної активності особистості.
  11. Политична соціалізація,де соціалізація,ре соціалізація особистості.
  12. Політична соціалізація особи

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості.

Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

— імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

— ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

— почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства

2. Cоціально - пед.. робота як умова соціалізації особистості

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і суспільному.

Мета соціальне-педагогічної роботи - сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі - вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Для розуміння діяльності особистості соціального педагога, соціального працівника необхідно починати з визначення цілей: чим визначаються його цілі в конкретній практичній ситуації в даний період і як визначені цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію включається завдання, яке може вирішувати спеціаліст; при цьому можливе планування дій (поставленого завдання) з клієнтом і залучення його власних ресурсів і можливостей. Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (конкретні різні види діяльності).

Система мотивів - рушійна сила людської поведінки. А система домінуючих мотивів, яка спонукає до дії, одержала назву спрямованості особистості. Поєднання мотиву і способу його реалізації проявляється в альтруїстичній, дійовій чи особистісній спрямованості. Так, мотиваційною основою у дії щодо надання допомоги, підтримки (будь-якого плану) людині можна вважати те, що суб'єкт керується ставленням до нього як до цінності.

Мотивація проявляється і в такому компоненті особистості соціального педагога (працівника), як відносини. Стиль поведінки фахівця, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціносними орієнтаціями та інтересами, має помітний вплив на систему відносин, які налагоджує соціальний працівник. При цьому варто зважати на загальні ознаки професійних відносин, на відміну від міжособистісних: 1)Формування відносин спеціаліста обумовлено професійними цілями. В діяльності соціального педагога чи соціального працівника відносини формуються заради досягнення як загальних цілей, так і заради окремих завдань і результатів. 2)У професійних відносинах спеціаліст на перше місце ставить не власні інтереси, а потреби, інтереси і очікування інших людей при вирішенні їх проблем. 3)Соціальний педагог (працівник) будує відносини на основі об'єктивності і усвідомлення власної відповідальності, що дозволяє йому відволікатися від власного емо-ційного стану, щоб сприймати об'єктивно потреби, турботи і труднощі іншої людини.

Особливу роль у діяльності спеціаліста соціально-виховної сфери відіграє комунікація. Саме категорія спілкування відображає зв'язки між людиною і соціальним середовищем, групами, спільнотами. Спілкування - процес багатогранний. Воно реалізується в різноманітних формах (міжособистісне спілкування, соціальний діалог, ділове і управлінське спілкування тощо).

У соціально-педагогічній роботі доводиться стикатися з різними людьми: сором'язливими і такими, що бурхливо чи навіть агресивно виражають свої почуття, замкнутими, недовірливими, охочими до розмов, тими хто шукає справедливості, підтримки і хто їх вимагає. Тому важливим є вміння знайти підхід до кожного з них, налагодити контакт, стимулюючи лю-дину до діалогу тощо. Компетентність у спілкуванні - є одним із головних, базових компонентів і критеріїв результативної роботи. Знання закономірностей усвідомленої поведінки особистості (світогляд, переконання, інтереси, прагнення, ідеали) і неусвідомленого (установки, стереотипи, потяг, рівні домагань, конформність, сприятливість навіювання тощо), розуміння механізмів спрямованості особистості, міри прояву емоцій (афекти, стреси, фрустрації тощо) допоможуть адекватно оцінити і зрозуміти людину, надати саме ту допомогу, якої він потребує. Крім того, міміка, жести, експресія доповнюють це розуміння і сприяють знаходженню оптимальних варіантів вирішення проблеми, яка стосується конкретної людини.

Уміння володіти первинною діагностикою комунікативності своїх клієнтів, груп осіб - необхідна ланка у компетентності соціального працівника чи соціального педагога. При цьому слід пам'ятати: не можна оцінювати людину і її можливості щодо спілкування без врахування актуального чи потенційного оточення, перспектив розвитку особистості.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)