Девіантна поведінка особистості

Людство не знає такого суспільства, в якому усі його члени поводяться відповідно до загальних нормативних вимог.

У суспільстві завжди існують особи, або групи, які порушують установлені суспільством правила.

Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, називається девіантною. А люди, яким притаманна така поведінка - девіантами. Пояснити сутність та причини девіацій намагалися такі відомі соціологи як Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.Мертон, В.Шелдон.

Загальна теорія девіантності має свою структуру і включає такі елементи:

• характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв'язок структура, динаміка, тенденції;

• соціальна природа, причини і умови їх існування І прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

• профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіація пов'язана з поняттям "норма".

Норми - це формальні або неформальні приписи, вимоги, очікування поведінки індивідів, соціальних груп, організацій. Норми, що діють у суспільстві, залежать від традицій, історичного шляху та рівня розвитку суспільства. Вони регулятивні, не завжди чітко визначені, що і ускладнює визначення девіації.

Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи або суспільства, а також на груповому рівні, коли та чи інша група відмовляється від встановлених суспільством правил.

Девіантна поведінка завжди оцінюється з точки зору тих норм, які існують у суспільстві. Це знаходить свій прояв у тому, що одні відхилення засуджуються, а інші - схвалюються.

Більшість суспільств схвалюють такі відхилення, які сприяють прогресивному розвитку суспільства (наукова, художня творчість, героїзм та інші).

Що ж стосується порушень закону та норм моралі, то такі відхилення завжди засуджуються.

Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати Е.Дюркгейм. У суспільстві, що швидко змінюється, в якому немає єдиної, чіткої системи норм, багато норм і цінностей різних субкультур вступають у протиріччя одна з іншою. Наявність у буденному житті конфліктуючих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може призводити до появи такого явища, як аномія (розбалансованість у суспільстві). Людина втрачає соціальні орієнтири, надійність та стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.

Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія з'являється від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.

Соціальні відхилення відіграють у суспільстві двоїсту роль: вони загрожують стабільності суспільства - з одного боку, а з іншого - підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури стосовно соціальних змін. Між тим, слід зазначити, що більшість соціальних відхилень мають деструктивний характер.

Різновидами девіантної поведінки є:

• злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм. Набуває особливого поширення у молодіжному середовищі. За даними ГУМВС України у місті Києві, частка злочинів, скоєних підлітками та молоддю у віці 14 - 29 років, складає 60 відсотків. При цьому, частка зростання темпів злочинності серед неповнолітніх випереджає зростання загальної злочинності на 2 - З % щорічно;

• пияцтво та алкоголізм також набули досить широкого розповсюдження серед молоді. За даними досліджень, 70 – 80 відсотків опитуваних вже пробували вживати алкоголь у віці 13- 15 років. Серед мотивів вживання алкоголю у молодіжному середовищі 11,8 відсотків мають особистісний характер, 8,4% патологічний, 25% - вплив компанії, серед інших мотивів домінують соціально обумовлені;

• наркоманія - на кінець 1998 р. в органах внутрішніх справ на обліку перебувало 75,5тис. осіб, які вживають наркотичні речовини. При цьому, як вважають фахівці, реальна кількість споживачів наркогенних засобів у 10 разів більша, ніж за офіційними даними;

• самогубство - дослідження свідчать, що рівень самогубств підвищується в період економічних та соціальних криз Різкі зміни у суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства з причини непорозуміння з батьками, конфліктів у сім'ї, нещасливого кохання тощо. Багато самогубств пов'язано з асоціальною поведінкою особистості (наркоманія, алкоголізм, проституція та ін.).

Поняття "соціальний тип особистості". Типології особистості

Кожне суспільство несе на собі відбиток складного переплетіння історичних, культурних, політичних, економічних умов, чим обумовлюється специфіка самого суспільства. Люди, котрі живуть у суспільстві, теж різні, і відрізняються фізичними та соціальними характеристиками. Але кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб особистості, які функціонують у ньому, найкращим чином відповідали йому, зумовлюючи його розвиток та прогрес.

Виховання таких особистостей - повільний і довготривалий процес, прискорення та цілеспрямування якого - нагальне завдання практики управління суспільством. Разом з тим, суспільство має потребу в інформації про існуючі соціальні типи особистостей, як про бажаних-тих, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, так і про небажаних, але об'єктивно існуючих у будь-якому суспільстві.

Соціальний тип - це деперсоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторювальних якостей індивідів, що входять до певної соціальної спільності.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, які їй притаманні:

* традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;

* ідеалісти-досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

• фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя;

• реалістичний тип - поєднання прагнення до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем;

• гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, погоню за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Разом з типологією особи, Е.Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціально-економічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:

• рецептивний (сприймаючий), характерний для первісного суспільства;

• експлуататорський, характерний для добуржуазних формацій;

• нагромаджувальний, характерний для капіталізму;

• ринковий, характерний для більш розвинутого капіталізму;

• продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особистості, який має спрямовувати енергію не на те, щоб мати і споживати, а щоб повною мірою бути, а значить створити себе як людину, здатну на самореалізацію, самоутвердження, самовдосконалення.

Іншу типологію подає український вчений-соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості:

• особистість, розчинена у масі, суспільстві – соціальні конформісти (пристосуванці);

• особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

• перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне(двоїсте) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.

Відомою є також типологія особистості російського соціолога В.Ядова згідно з якою, існують три типи особистості:

• нормативний тип (базисний) - такий тип особистості, що найбільш відповідає потребам суспільства і є об'єктивно необхідним для розвитку суспільства;

• ідеальний тип - такий тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

• модальний (реально існуючий) - переважаючий тип особистості в суспільстві. (Під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь якого знаку).

Поиск по сайту: