Соціальні інститути суспільства

Соціальний досвід свідчить, що для людського суспільства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх членів суспільства або його групи, забезпечити цілісність системи. Для збереження такої цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють систему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів.

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, засад, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності і організують їх у систему соціальних статусів і ролей.

Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту або суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей комунікацій - спільна цілісно-нормативна система, мова та інші.

Соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи ту чи іншу соціальну потребу. Якщо ця потреба стає незначною або зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так вже й багато, їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування – економічні інститути, виробництво;

• потреба у безпеці, соціальній злагоді та порядку – політичні інститути, держава;

• потреба у передачі знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, передача духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність і злагоду - інститут релігії.

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи:

• виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;

• формування спільних цілей;

• поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії;

• поява процедур, пов'язаних з нормами і правилами;

• інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

• визначення системи санкцій і ролей, які охоплюють усіх членів соціального інституту.

Соціальні інститути виконують не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству).

Функції бувають:

• явні, якщо вони офіційно заявлені, усіма усвідомлені та очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються і декларуються у кодексах і закріплені у системі статусів та ролей.

• латентні, якщо вони приховані, не заявлені, не заплановані. До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та відтворення суспільних відносин, відносять:

- регулятивну, яка забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою формування моделей поведінки;

- інтегративну, яка забезпечує згуртованість, взаємозалежність та взаємовідповідальність членів соціальних груп, що формуються під впливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;

- транслюючу, яка пов'язана з передачею соціального досвіду;

- комунікативну, яка забезпечує розповсюдження інформації, що виникла в даному інституті, як всередині саме цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.

Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.

Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до прийнятих норм сімейного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї призводить до конфлікту з культурною групою, тому що ця поведінка не відповідає вимогам та нормам групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у підвищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштовностей та ін.)

Поиск по сайту: