Економічні цілі і рушійні сили суспільства

1.1. Основні цілі економічної системи суспільства

Цілі економічної системи суспільства визначають відповідно до цінностей, які сформувалися й утвердилися в ньому. Вони можуть бути пов'язані не тільки з критеріями економічної ефективності, а й із політикою, релігією, ідеологією, національною ідеєю, забезпеченням економічного і політичного суверенітету, намаганням зберегти контроль за ресурсами і фінансовими потоками, розширенням економічної експансії (політика держав, спрямована на поширення сфери свого впливу на інші країни), боротьбою за розмежування зон впливу, економічним і політичним переустроєм світу тощо. З фундаментальними цілями економічної системи необхідно рахуватися будь-якому сучасному суспільству, зорієнтованому на поступальний рух шляхом соціального прогресу.

Основними цілями економічної системи суспільства традиційно є економічне зростання, повна зайнятість, макроекономічна (фінансова) стабільність, зовнішньоекономічна рівновага, економічна свобода, економічна безпека і захищеність, економічна справедливість, економічна ефективність.

Економічне зростання. Як запорука досягнення вищого рівня загального добробуту полягає у збільшенні виробництва товарів і послуг. Виявляється воно у темпах зростання, показниками яких є зміни рівня реального ВВП. Швидке економічне зростання -- важливий пріоритет для країн, що розвиваються. В індустріальних країнах економічне зростання як мета піддається серйозним сумнівам, оскільки воно, як правило, супроводжується забрудненням довкілля, швидким зростанням споживання не відновлюваних ресурсів. Збалансованість темпів економічного зростання і споживання є однією з нагальних проблем сучасної політичної економії та економічної політики.

Повна зайнятість. Означає використання всіх наявних і придатних для виробництва ресурсів, у тому числі робочої сили, землі, сировини, капіталу. Але передусім йдеться про зайнятість робочої сили як інтегративного показника задіяння інших факторів виробництва.

В індустріально розвинутих країнах побутує думка, що економічній системі необхідно забезпечувати роботою тих, хто хоче працювати відповідно до своєї кваліфікації, тобто їй слід прагнути досягнення ефективної зайнятості.

Для країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються, характерні висока норма безробіття і неповна зайнятість. З різних причин вони не можуть у відносно стислі строки досягти повної зайнятості.

Макроекономічна (фінансова) стабільність. Визначається вона станом загальної рівноваги, збалансованості сукупного попиту і сукупної пропозиції. Одними з найважливіших критеріїв її досягнення є стабільність грошового обігу, фінансової системи, що дає змогу уникнути інфляційних (знецінення паперових грошей) і дифляційних (вилучення надлишкової маси грошей, випущених в обіг у період інфляції) процесів, різких коливань економічної кон'юнктури. Усе це сприяє стабільності цін як центральної сигнальної системи ринкової економіки, на яку орієнтуються господарюючі суб'єкти.

Зовнішньоекономічна рівновага. Передбачає зважений торговий (співвідношення між сумою цін товарів, вивезених за кордон, і сумою цін товарів, ввезених з-за кордону) і платіжний баланс (баланс сум потоків, валютних платежів, які країна отримує з-за кордону і здійснює за кордон).

Саме досягнення довготривалої збалансованості у зовнішній торгівлі є однією з головних цілей економічної системи та протекціоністської політики держави, спрямованої на забезпечення сприятливих зовнішніх умов і чинників сталого економічного зростання в країні. Особливого значення це набуває в умовах глобалізації світового господарства, посилення взаємозалежності економічних систем різних країн і регіонів.

Економічна свобода. Як фундаментальний принцип класичної політекономії, обґрунтований А. Смітом і Д. Рікардо, економічна свобода дотепер є визначальним орієнтиром у розбудові й розвитку демократичного, громадянського суспільства на засадах ринкового господарства і вільного підприємництва. Вона передбачає широкі можливості, право економічного вибору. Чим ширший спектр можливостей, альтернатив такого вибору при вирішенні основних проблем економіки, тим вищий ступінь економічної і політичної свободи в суспільстві.

Конкретними виявами і вимірами економічної свободи є приватна власність і вільне підприємництво, вільна конкуренція, вільне ціноутворення, свобода торгівлі, занять і угод, доступу на ринки тощо. Економічна свобода не може бути абсолютною і не має нічого спільного із вседозволеністю. Вона пов'язана з повагою до інтересів інших, відповідальністю за свої дії та їх результати і передбачає високий рівень самоорганізації особи і суспільства.

Економічна безпека і захищеність. Вони полягають у запобіганні втрат від економічних ризиків, наприклад безробіття, інфляції, банкрутств, бідності, виробничих травм тощо, а в разі їх настання -- у допомозі й підтримці економічно слабких, непрацездатних і недієздатних громадян. У більшості країн суспільство забезпечує гідне існування хворих, інвалідів та людей похилого віку.

Економічна справедливість. Маючи багатоаспектний характер, вона значною мірою пов'язана з розумінням і дотриманням людьми певних морально-етичних норм взаємовідносин. У сучасній політичній економії немає єдності поглядів на цей феномен.

Більш-менш чітко окреслено сферу виробничих відносин, у якій наочно діє принцип економічної справедливості -- розподіл ресурсів і доходів. У сучасній науці побутує принаймні чотири точки зору на тлумачення поняття «справедливий розподіл». Егалітаризм (франц. -- рівність) обстоює рівний розподіл благ між індивідами; утилітаризм (лат. -- користь, вигода) виступає за те, щоб товари і послуги розподіляти, максимізуючи загальну корисність для всіх громадян, надаючи більше благ тим, хто зможе більше ними насолоджуватися; відповідно до концепції Роулса найсправедливіший розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених верств суспільства; ринкова економічна справедливість полягає у встановленні її ринком відповідно до продуктивності факторів виробництва та попиту на них і їх пропозиції.

Зрозуміло, що оцінка справедливості конкретних господарських заходів з розподілу і перерозподілу ресурсів та доходів від їх використання залежатиме від панівних у суспільстві тлумачень поняття «економічна справедливість».

Економічна ефективність. Виявляється вона у тому, наскільки оптимально розподілені виробничі ресурси, задіяні продуктивні сили суспільства у співвідношенні витрат і результатів від їх використання. Метою будь-якої економічної системи є забезпечення максимальної віддачі за мінімальних витрат, обмежених виробничих ресурсів.

Реалізація цілей економічної системи зумовлює необхідність вирішення багатьох методологічних проблем. Зокрема, у різних країнах і в різні часи економічні цілі суспільства мають певні особливості. Це породжує проблему інтерпретації (лат. -- пояснення, тлумачення) цілей, практичних заходів і політичних програм щодо їх досягнення відповідно до специфіки (конкретно-історичної, національної, геополітичної та ін.) соціально-економічного розвитку суспільства. Реалізацію деяких цілей можна точно кількісно виміряти, як, наприклад, зазначених у магічному квадраті.

Послуговуючись результатами такого вимірювання, можна чітко визначити загальну ефективність функціонування економічної системи. Магічність квадрата полягає в неможливості одночасного досягнення цілей, що утворюють його вершини. Це той магічний, ідеальний вияв ефективності, до якого прагне і має наближатися будь-яке суспільство.

Багато цілей (наприклад, економічна свобода, справедливість, захищеність) важко або взагалі неможливо виміряти кількісно, але ступінь їх реалізації або не реалізації відчуває кожен громадянин суспільства. Деякі цілі взаємодоповнюють одна одну, а тому досягнення однієї з них свідчить про здійснення інших.

Наприклад, економічне зростання має тенденцію до встановлення повної зайнятості, зовнішньоекономічної рівноваги. А повна зайнятість сприяє справедливішому розподілу доходів, економічній безпеці й захищеності. Нерідко цілі можуть суперечити одна одній. Зокрема, збалансування, вирівнювання доходів можуть негативно позначитися на стимулах до праці, інвестування, ризику, тобто послабити дію чинників прискореного економічного зростання.

Економічна історія має багато прикладів, коли повна зайнятість досягалася за рахунок інфляції, а засобом її подолання було скорочення виробництва і робочих місць. Суперечність основних цілей змушує суспільство розробляти систему пріоритетів (ранжування цілей з точки зору їх важливості й актуальності відповідно до етапу розвитку суспільства), які реалізуються в конкретних програмах економічного розвитку і відповідній економічній політиці.

Поиск по сайту: