Вплив людини на природу на різних етапах суспільства

В історичному плані виділяють кілька етапів впливу людини на навколишнє середовище:

- вплив людини на довкілля як звичайного біологічного виду;

- зміна довкілля через такі процеси як розорювання земель на значних територіях, вирубування лісів, надмірний випас худоби;

- зміна довкілля через інтенсивне використання природних ресурсів, в тому числі корисних копалин;

- глобальна зміна всіх екологічних компонентів біосфери.

Видно, що в різні історичні періоди людина по різному впливала на довкілля і це, перед усім, визначалось світоглядом людей.

Первісні люди не відокремлювали себе від природи. Люди тієї епохи визнавали велич природи і, окремим природним явищам, надавали людські риси. Це, перед усім, пов’язано з беззахисністю людей перед природними стихіями. В період античності, люди розглядають природу як простір для життя і від природи бралось все необхідне для життєдіяльності людини.

В період Середньовіччя (Європейська частина), спостерігалось аналітичне ставлення людей до природи і її відокремлюють від людини. Крім того, всі природні явища і об’єкти поділяють на корисні та шкідливі, що усугубило вплив на довкілля.

В період Відродження та Реформатства, спостерігається значна кількість наукових відкриттів, перед усім в природничих науках, і ставлення людей до природи виходить з позиції - “Людина - центр Світу”. Епоха капіталізму викликала прагматичне ставлення людини до природи, тобто людина повинна брати від природи все необхідне. Природа розглядається як товар, як “кладова” людини.

Сучасна епоха характеризується особливим ставленням до природи. Людина виступає як головним збурювачем в біосфері, так і основним фактором стійкості природи.

На основі історичних даних, прийнято виділяти чотири типи природокористування, зокрема, привласнення, продукуючий, інноваційний та ноосферний. Наслідки впливів на довкілля різних типів природокористування є різними.

Привласнення або привласнене господарство характерне для початкових стадій розвитку суспільства (первісних людей). Населення того часу складало ~ 20 млн. чоловік, а основними засобами виживання людей були збиральництво та мисливство. Обмежена чисельність людей в той період диктувалась низькою демографічною ємністю територій (1,0-1,2 людини на 1 км²). В той же час, люди вживали в їжу практично все, аж до мертвих тварин. Люди взагалі не переймались проблемами взаємодії людини і природи і, як наслідок, виникла видова або компонентна криза, що датується 35-50 тис. років тому. За даними ряду вчених, саме в цей період на суходолі спостерігались максимальні втрати живих організмів. В період до видової кризи, на суходолі налічувалось близько 72 родин тварин, а після цього періоду - тільки 36. Отже, половина родин тварин суходолу вимерла саме в цей період.

Нажаль, ряд вчених не виділяють цю кризу, як кардинальну зміну довкілля, або не пов’язують її з антропогенною діяльністю. Компонентна криза викликала і значне скорочення чисельності населення і, на кінець цього періоду, чисельність людей становила 4-5 млн. Розпочались чисельні міграції людей.

Люди вимушені були пристосовуватись до таких змін довкілля, вдосконалювати мисливське знаряддя і протягом багатьох тисячоліть виникли продукуючі форми господарства - землеробство і скотарство. Ці зміни відносяться до періоду неоліту - останнього кам’яного віку Землі (неолітова революція).

Продукуючий тип природокористування або продукуюче господарство характерний для періоду поділу праці. Деякі види природних ресурсів, які необхідні для життєдіяльності людини, почали планомірно продукуватись. Розвиток господарства, перед усім землеробства і скотарства, дозволили підвищити демографічну ємність територій, а поділ праці людей підвищив її ефективність в 400-600 разів. Це стало підставою для зростання чисельності населення. В цей період почали створюватись перші держави, зокрема в Месопотамії, долині річки Ніл тощо.

Діяльність людини цього періоду, зумовлена бурхливим розвитком землеробства і скотарства, викликала штучні біохімічні цикли, що призвело до змін геохімії біосфери Землі. Людина вперше почала виділятись з природи. В цей час в лісових зонах почало використовуватись підсічно-полум’яне, а в посушливих районах - поливне землеробство. Перехід до нових форм ведення господарства, розорювання і зрошування значних територій, вирубування лісів і, як наслідок цих процесів, розвиток ерозії та засоленості грунтів, викликали зміни в структурі ландшафтів. Розвинулась криза поливного землеробства. В той же час, незважаючи на розвиток господарства, людина, внаслідок слабкої технічної озброєності, залишалась незахищеною перед природними стихіями, які призводили до загибелі людей та втрат врожаю.

В IV-І тисячолітті до н.е. були винайдені колесо, орало, розвилась металургія заліза (перехід до залізного віку), що стало причиною осілого орного землеробства. Це підвищило продуктивність праці, а постійне місце проживання дозволило значно вдосконалювати житло. На межі нової ери нараховувалось до 350-400 млн. чоловік, а основними заходами контролю чисельності населення були війни та епідемії.

Отже, в період продукуючого типу природокористування виникла, так звана, ландшафтна криза, яка призвела до втрат значних площ земель та зміни геохімічних циклів біосфери. Значні території природних ландшафтів перетворились у вторинні - із збідненою рослинністю та зміненими ґрунтами.

Інноваційний тип природокористування склався в Західній Європі (пізнє Середньовіччя). В цей період спостерігалось відділення міста від села, більш значний поділ праці людей. Створення урбанізованих територій негативно позначилось на природних екосистемах, що зумовлено знищенням реліктів і, на урботериторіях, характерними стали інші представники тваринного і рослинного світів (пацюки, горобці, таргани, кімнатні мухи, тощо).

Для цього періоду характерним є створення млинів, а з природних ресурсів, крім деревини, почали використовувати вугілля (Англія XII століття) та інші корисні копалини. Почався тотальний наступ на природне середовище. Людство почало створювати як первинні, так і вторинні ресурси, що дозволило ще більше підвищити демографічну ємність територій. Порушення земної поверхні, при видобуванні корисних копалин, призвело до незворотних змін довкілля, а їх використання - до більш відчутних змін геохімічних циклів в біосфері. Крім того, за рахунок зростання чисельності населення, необхідно було збільшувати площі орних земель та пасовищ, збільшувати об’єми вирубок лісів, що викликало нову екологічну кризу продуцентів (М.Ф.Реймерс). Зведення лісів викликало значні зміни в кліматичній обстановці ряду регіонів, зокрема, значно зросла швидкість вітру і, як наслідок, зменшилась конденсація вологи у вигляді роси. В аридних зонах почалось опустелювання на значних ділянках (долина Нілу тощо). Вперше значно відчувся вплив зростання чисельності населення на довкілля. В цей період виникають тотальні екологічні кризи, які зумовлені “нерозумним” ставленням людей до природи, коли з природних екосистем вилучалось все необхідне для людей. Безумовно, наслідки таких змін відчутні і сьогодні.

Із наведеного видно, що період від стародавнього часу до пізнього Середньовіччя історії людства, характеризується тим, що технічні можливості людини були обмеженими і її вплив на природне середовище міг бути компенсований природним утворенням ресурсів та механізмами саморегуляції природи. Хоча деякі екосистеми зазнали значних змін, внаслідок господарювання людей, на рівні біосфери в цілому, ці зміни були практично невідчутними.

Все змінилось з виникненням і розвитком промисловості, а особливо в період науково-технічної революції.

На думку Ю.Одума, людина стала потужною геологічною силою, яка може змінити все довкілля, але говорити про перехід до ноосфери ще зарано. Людина не знає досконало всіх процесів, що проходять в біосфері, а відтак, не може передбачити всі наслідки своїх дій. Свідченням цього є численні екологічні кризи і катастрофи, які викликані діяльністю людини.

Нажаль, думка вчених не завжди збігається з політичними і економічними напрямками розвитку більшості країн світу, що призвело до глобалізації ряду екологічних проблем. Це стало причиною сучасної екологічної кризи, початок якої датується серединою XX століття. Сучасна екологічна криза має глобальний характер, а це означає, що виникла небезпека руйнування систем життєзабезпечення людства і біосфери в цілому. Ця криза є багатоплановою і пов’язана з втратою структури (цілісності) і стійкості екосистем і біосфери в цілому, що є причиною втрати їх надійності. Господарська діяльність людини зумовила пошкодження і вичерпування природних ресурсів, що призвело до деформації природного кругообігу речовин та потоку енергії, які сформувались протягом багатьох років. Внаслідок цього, почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних процесів і навколишнє природне середовище може стати непридатним для існування. Крім того, з розвитком промисловості виникла нова проблема - забруднення об’єктів довкілля.

Серед проявів сучасної екологічної кризи особливої небезпеки становлять демографічна проблема, проблема забруднення природного середовища, вичерпування природних ресурсів і наслідки, що пов’язані з цими проблемами.

Питання для самоконтролю:

1.Що ви знаєте про антропогенний вплив на навколишнє середовище?

2.Як історично змінювався вплив людської діяльності на довкілля?

3.Наведіть відомі Вам приклади з історії або сучасності, що свідчать по недалекоглядне ставлення до природи.

Теми рефератів:

ü Поява людини і наслідки цього процесу для біосфери Землі

ü Антропогенний вплив на довкілля

Поиск по сайту: