Екологія людини

Екологія людини (антропоекологія) — відносно нова галузь екології, є частиною екології соціальної, вивчає взаємодію людини як біосоціальної істоти з навколишнім середовищем. Термін "екологія людини" було запроваджено американськими вченими Р. Парком та Е. Бюргессом у 1921 р. Одним з головних завдань цієї науки є встанов­лення закономірностей спрямованого опанування і перетворення різних ландшафтів під впливом соціальної діяльності людини та визначення стану здоров'я людей у процесі такого опанування.

Науково-технічний прогрес, з одного боку, набагато збільшив можли­вості людини щодо задоволення своїх матеріальних і культурних по­треб, а з іншого — його наслідки призвели до значного посилення тех­ногенного впливу на довкілля. Спеціалісти вважають, що довкілля нині змінюється настільки швидко, що організм людини не завжди встигає адаптуватися до його змін. Проблема людина — середовище визнана проблемою віку. Вирішення її спрямоване на те, щоб наперед точно визначати, чим загрожує здоров'ю людини подальше втручання в нав­колишнє середовище.

За кількістю "технічного бруду" на душу населення Україна посідає одне з перших місць у Європі. Середня тривалість життя людей в Україні 66 років, що на 5 — 6 років менше, ніж у сусідніх східноєвропейських країнах і державах Прибалтики, і на 12 — 15 років менше, ніж у Японії (79 років), Ісландії (78), США (75).

За останні 10 років в Україні майже на третину збільшилася загальна захворюваність. Особливо високою є захворюваність і смертність дітей, зростає тенденція народження дітей з генетичними порушеннями, відхи­леннями у фізичному й психічному розвитку. У деяких промислових регіо­нах (Рубіжне, Маріуполь, Запоріжжя, Кривий Ріг) кількість дітей з при­родженими каліцтвами збільшилася у 2 — 4 рази.

Екологія людини поряд з питаннями адаптації вивчає шляхи подов­ження її життя і поліпшення здоров'я. Знання екології людини є дуже важливими для розробки заходів щодо освоєння нових регіонів, аналізу довгострокових планів розвитку економіки, що передбачають широко­масштабне використання природних ресурсів.

Вплив довкілля на людину нині має опосередкований характер. Він виявляється через використання одягу, вогню, проживання у помешкан­нях. Найближче довкілля (господарські, промислові будівлі, сільсько­господарські угіддя, робота промислових підприємств і транспорту) змінене самою людиною.

Кожен природний вид має на Землі певний ареал (зону поширення), де є умови для його існування. На відміну від інших видів людина змогла розселитися по всій планеті і має найбільший ареал поширення, хоча такий космополітичний ареал пояснюється переліченими вище факторами (одяг, вогонь, будівлі та ін.).

З основними екологічними факторами людина взаємодіє на різних рівнях: організменому, популяційному, біоценотичному та біосферному.

Організмений рівень.

На цьому рівні відбувається процес індивіду­ального розвитку кожної людини, під час якого здійснюються фізіологічні процеси, для яких людині потрібні певні умови — вода, їжа, кисень тощо.

Реакція організму на зміну умов існування є індивідуальною, особли­во в екстремальних випадках. Пристосування організму до змін умов навколишнього середовища називають акліматизацією.

Нестача або надлишок певних мікроелементів, які надходять в організм людини у процесі харчування, мають важливе значення. Так, у разі не­стачі кобальту в організмі послаблюється всмоктування вітаміну В 1, внаслідок чого знижуються пристосувальні можливості до несприятли­вих умов. Нестача міді спричинює порушення обміну ліпідів. Надли­шок стронцію може зумовити хопдродіїстрофію, що призводить до кар­ликового росту. В місцях, де спостерігається нестача йоду, поширене захворювання на ендемічний зоб — збільшення щитоподібної залози.

Популяційний рівень. Вид homo sapiens має три раси: європеоїдну, монголоїдну, негроїдну. У кожної з них свої риси, що сформувались в процесі еволюції.

Біоценотичний рівень.

Пов'язаний з тим, що людина є частиною при­роди, хоча і стала біосоціальною істотою. Вона існує у біоценозі і постійно бере участь у взаємовідносинах з іншими організмами. Довкілля, де ми живемо, — це практично штучно створені людиною біоценози, хоча ступінь антропогенних змін у них може бути неоднаковим.

Розрізняють природні комплекси без участі людини і з її участю. Це антропоценози, антропоекосистеми. Останні умовно поділяють на три групи:

натурценози (натурекосистеми). Вони зазнали відносно низько­го антропогенного впливу. В них багато диких видів рослин і тварин, з якими людина вступає в певні стосунки (збирання грибів, ягід тощо) негативні наслідки від них є незначними;

агроценози (агроекосистеми) сільської місцевості, де збереглося не­багато диких тварин і рослин, з великою кількістю культурних рослин (поля, городи) і свійських тварин, характеризуються значним забрудненням добривами, пестицидами, порушенням водного режиму, ерозією грунту;

урбаноценози (урбаноекосистеми) міст і промислових центрів з високою густотою населення на обмеженій території, де є невеликі штучні насадження рослин і різноманітна фауна (кішки, собаки, горобці тощо); повітря, вода і грунт дуже забруднені.

Питання для самоконтролю:

1.Що ви розумієте під поняттям «адаптація людини до середовища»?

2.Що таке антропоценози, натур ценози, агроценози?

3. Що, на Вашу думку, повинно включати поняття «якість життя»?

4.Що таке урбаноценози?

Теми рефератів:

ü Антропоекологія як нова галузь екології