Загальна характеристика західноєвропейського феодального суспільства кінця ХІУ-ХУІІ століття

Розвиток продуктивних сил, ремесла і торгівлі поступово розкладає феодальне суспільство. Зароджується мануфактурне виробництво, розвиваються доменний процес, друкарська справа, вуглевидобування, суднобудівництво і мореплавство, фермерство, прядіння, виробництво шовкових і бавовняних тканин тощо. Швидко ростуть міста, виникають банки.

Розвиток виробництва і розклад феодалізму викликали розквіт науки, техніки, літератури і мистецтва. Про революційний переворот в науці свідчать такі відкриття:

- удосконалений компас (1302),

- відкриття Америки (1492) і морського шляху в Індію (1498) тощо;

- кишеньковий годинник (1500),

- самопрядка (1530),

- система світу Коперніка (1543),

- закони падіння тіл Галілея (1590),

- мікроскоп (1590),

- телескоп (1600).

Копернік, Галілей, Бруно, Кеплер, Парацельз, Сервет і Гарвей заклали основи природознавства. Наука звільнялась від теології.

Рання буржуазія формувалась із елементів середньовічного бюргерства (купці та ремісники). Саме її господарські потреби в розвитку точних наук, математики, природознавства і детермінували пожвавлення наукових занять. Разом з тим, наживаючи величезні багатства, вона прагнула створити для себе комфортні умови життя і прикрасити свої палаци витворами мистецтва. Буржуазія потребувала також нотаріусів, лікарів, учителів і взагалі людей розумової праці. Так, разом з розвитком нових виробничих відносин формується інтелігенція: філософи, літератори, історики, поети, музиканти, архітектори, художники, інженери, лікарі і т.д., що чинили вирішальний вплив на формування нової ідеології.

Термін «Відродження» (переклад французького терміну «Ренесанс») вказує на зв'язок нової культури з античністю. Нова культура за взірець взяла культуру античного світу, античну цивілізацію. Діячі Ренесансу наслідували письменників «золотого періоду» афінської та римської літератури. Нечуваного розквіту досягло мистецтво. З'являється численна плеяда славетних письменників, художників, скульпторів: Петрарка (1304-1374), Бокаччо (1313-1375), Леонардо да Вінчі (1452-1519), Мікельанджелло (1475-1564), Рафаель (1483-1520), Веронезе (1528-1588) та інші. Культура Відродження створила свій самобутній стиль; тому не можна розуміти цю культуру як копіювання античності.

Діячі епохи не виступали проти релігії. Але вони піддавали різкій критиці і висміювали вади і неуцтво духовенства. Богу вони відводили роль творця, що привів світ у рух, але не втручається в життя людей. Відмова від церковно-релігійного і аскетичного світогляду, критика католицького духовенства розхитували основи релігійної моралі і етики; культура ставала більш світською. Середньовічна церква проповідувала, що «тіло — це темниця для душі», закликала до «умертвіння плоті». Супроти цього в епоху Відродження було висунуто лозунг — узяти від життя все, що воно може дати. Насолода життям, життєрадісність і широкий кругозір були протиставлені похмурому аскетизмові, релігійній споглядальності і замкнутості попередніх століть. Природно, що епоха звернула увагу на фізичне виховання, яке, як було показано вище, в середньовічних школах було занедбане.

Однією з важливих рис нової ідеології був індивідуалізм. Буржуазія, що народжувалася, сильна і багата, твердила тепер, що не родовитість, не знатне походження, а особисті якості окремої людини, її розум, спритність, енергія забезпечують успіх в житті. Саме через те, що діячі епохи ставили в центрі уваги людину, н світогляд, що виражався в їх філософських, політичних і літературних поглядах, позначають терміном «гуманізм» (людський). Саму ж епоху Відродження часто називали епохою гуманізму.

Усі ці риси епохи Відродження визначали і характер педагогічних ідей гуманізму. Педагогіка гуманізму характеризується:

а) критикою всієї середньовічної системи схоластичної освіти;

б) великою увагою до дитини, як до людини, що розвивається. Це передбачає врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних покарань;

в) турботою про здоров'я і нормальний фізичний розвиток людини. У зв'язку з цим підкреслювалась необхідність занять гімнастикою, військовими вправами, плаванням, їздою верхи, фехтуванням, стрільбою з лука, боротьбою, полюванням;

г) посиленням розумового розвитку, врахуванням інтересів дитини в навчанні;

д) вимогою гармонійного всебічного розвитку особистості;

е) розвитком змісту освіти, його поглибленням і розширенням.

Якщо епоха середньовіччя знала лише «сім вільних мистецтв», то педагогіка епохи Відродження поставила питання про включення елементів наукового знання: природознавства, географії, історії, літератури, іноземних мов;

є) вимогою художнього виховання, запровадженням в шкільні програми предметів естетичного циклу: малювання, музики, ліплення, танців тощо;

ж) піднесенням ролі морального виховання, без якого не дасть користі будь-яке знання;

з) зменшенням впливу церкви на школу, питомої ваги релігійних дисциплін в змісті освіти;

й) увагою до жіночої освіти;

і) піднесенням ролі учителя в суспільстві.

До XIV ст. освіта в країнах Західної Європи вже починає розвивається як самостійна галузь, в її змісті відбулася зміна ціннісних орієнтацій. Якщо в попередні історичні періоди використовувався обмежене коло семи вільних наук, то в епоху Відродження кожна із наук стає основою зародження нових самостійних наук.

Зміни, що відбувалися, в свою чергу вимагали активізації самостійності, творчості учнів та апелюванні не до їх пам'яті в основному, а до логічного мислення, уяви. Французький письменник-гуманіст Мішель де Монтень (1533-1592) писав: «Знати напам'ять - не означає знати». У зв'язку із зростанням різноманітності наук, ускладненням методів навчання з'явилася велика потреба в учителях-предметниках, або «шкільних майстрах».

Характерною рисою педагогіки даного періоду є чітке розмежування системи освіти:

Нововведення, в систему освіти стали гуртки та академії, які раніше, ніж інші заклади, використовували гуманістичні принципи в освіті. Активну участь у їх роботі приймали відомі вчені - професори університетів, державні діячі, священнослужителі, мислителі-гуманісти, студенти. Як і в університетах Середньовіччя, тут особливу увагу приділяли давньогрецькій філософії, філології, етиці та праву.

Однією із важливіших подій того часу стало відкриття коледжів нового типу. Тут вперше відбувався розподіл учнів за рівнем підготовки на 7 послідовних класів («малі школи»), де застосовувався фронтальних метод навчання. Цю нову організацію навчального часу почали називати паризькою моделлю коледжу.

Поиск по сайту: