Французький гуманізм епохи Відродження

Французький гуманізм став розвиватись трохи пізніше від італійського і мав ряд особливостей: тут поряд із захопленням класичною культурою сильніше виступає інтерес до природознавства. Не обмежуючись суто гуманітарною освітою, французькі гуманісти висувають вимогу вивчення не тільки слів, а й речей, наближаються до ідеї реальної освіти. Найяскравіше педагогіка французького гуманізму відображена в творах Франсуа Рабле і Мішеля Монтеня.

Франсуа Рабле (1483-1553), великий французький письменник-гуманіст, один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відродження. В своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» він піддав критиці схоластичне навчання, показав його порожність і нікчемність.

Виклав свою систему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та активності дитини.

Основні завдання виховання - формувати різнобічну людину, яка сприятиме утворенню розумного суспільного устрою, торжеству суспільного прогресу.

Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення природи шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збуджують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф.Рабле пропонує давати учням універсальні знання (мову, математику, астрономію, природознавство, історію, право, фізичне виховання). Важливою складовою частиною різнобічного виховання він вважав мистецтво.

Рабле розповідає, як король велетнів запросив для виховання свого сина Гаргантюа вчених-схоластів. Понад 5 років вони витратили на навчання учня абетці.

Потім кілька десятків років Гаргантюа вивчав схоластичні підручники граматики та риторики і вивчив їх так добре, що під час іспитів міг переказати все це не тільки напам'ять, а навіть навпаки. Висміявши в гострій формі всю безглуздість схоластичного навчання, Рабле не менш їдко глузує зі способу життя вихованця: Гаргантюа прокидався пізно, ніжився довго в ліжку, добре снідав, йшов до церкви, потім півгодини навчався, після чого обідав, обжираючись донесхочу; після обіду грав у карти, лягав на три години спати, після чого обжирався вечерею. В результаті такого способу життя і таких «плідних» занять Гаргантюа став «зовсім дурним, недотепним, задумливим і чудним».

Тоді батько Грангуз'є вигнав учителів-схоластів і запросив Понократа -вчителя нового типу. На прикладі цього іншого виховання Гаргантюа і потім його сина Пантагрюеля Рабе розгортає широку картину реалістичного виховання, яке викликалось потребами сучасної йому епохи. Докорінно змінилися режим дня Гаргантюа і все його виховання. Він рано вставав, займався фізичними вправами, багато часу присвячував розумовим заняттям, робив зі своїм учителем прогулянки; у нього лишалося ще чимало часу на розумні розваги.

Гаргантюа вивчав цілий ряд наук, старанно читаючи книжки, розмовляючи з учителем, користуючись наочним навчальним приладдям і спостереженням над природою (над рослинами, тваринами, зорями і кометами), роблячи гербарії тощо. Геометри вивчалась способом побудови різних фігур. Проводились численні екскурсії в майстерні ремісників, вивчались промисловість і винаходи. Велике місце в навчанні займали бесіди на різ Повторення важких уроків не перетворювалось у зубрії мало творчий характер: для кращого засвоєння наводив приклади з практичного життя. Крім цього, він вивчав мови, астрономію, математику, музику, явища природи, ї Рабле — це гімн гуманістичному вихованню і реальній освіті.

Отже можна зробити висновки, що своїми педагогічними поглядами Франсуа Рабе критикує схоластичне навчання, вимагає щоб виховання спиралося на природну активність дитини, а навчання – на наочність, пропонує організувати процес навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем.

Мішель Монтень (1533-1592) народився в багатій освіченій купецькій сім'ї. Стверджував, що всі релігії, в тому числі і християнська, являють собою вигадку людей і спрямовані на те, щоб тримати в покорі народ. Вони завжди приносили людям шкоду, провокуючи в них такі якості, як фанатизм та нетерпимість.

Виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів.

Вважав, що освіта повинна:

- розвивати розум учнів,

- самостійність їх думок,

- критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів.

Саме основне, на його думку, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе.

Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для виконання цього завдання потрібне спілкування з оточуючим світом (зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни).

В своїй основній праці «Досліди» (1580) висловив своє ставлення до проблем виховання. В протилежність Рабле, Монтень не картає, не протестує, не глузує. Спокійно, не захоплюючись, він з відомим скептицизмом вдається до дотепних порівнянь і красивих педагогічних афоризмів: «Незрівняно було б краще, коли б класні кімнати були усипані квітами і зеленню, ніж уламками скривавлених прутів»; «Колежі — це клітки для молоді, що потрапила в полон»; «Вчені-педанти заштукатурили своїми знаннями здоровий людський розум»; «Педанти тягають знання з книг і кладуть його тільки на край губів, щоб здути і пускають на вітер». Виступаючи проти схоластичного зубріння, Монтень заявляє, що «знання напам'ять ще не є справжнім знанням». В античному вихованні він цінить різносторонність.

На чільне місце у виховній системі М.Монтеня висувається моральне виховання, яке здійснюється не моральними сентенціями, а прикладом і моральним вправлянням. Велика увага звертається на формування хороших манер, уміння поводитись у товаристві. При цьому він заперечує проти сліпого підкорення авторитетам.

Фізичне виховання повинно привчати вихованця до витривалості, загартувати його і таким чином розвинути в ньому душевну велич і міцність духу. Вихованець повинен розвинути фізичні сили, привчитись володіти зброєю.

Освіта, на думку Монтеня, повинна поєднувати в собі такі основні принципи. Перший з них — принцип свободи. Наставник зобов'язаний надати учням повне право самим просіювати через сито розуму все, що їм викладається. Монтень вважає помилкою, коли молодь привчають до «допомоги», в результаті вона втрачає свободу і власну силу. Позбавлена права на сумніви вже в юному віці стає рабом. Не менш згубно й те, коли учням без перерви вливають в голову знання, примушуючи механічно їх повторювати.

Другий принцип — чуйність і відповідність. Слід насамперед звернути увагу на душевні і розумові нахили дитини, дати їй можливість висловити їх самостійно, лише спрямовуючи і виправляючи учня.

Третій принцип — підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання — своїм життям людини. Чисто книжної освіти замало. Навчання повинно поєднуватися з живою діяльністю, якій властива творчість, активність тощо. Таке навчання, де діти трудяться щодня по 12-14 годин, перетворюється в пекло. Монтень підтримує принципи м'якої дисципліни, привабливості навчальних занять.

У питанні про жіночу освіту Монтень вважає, що це може лише нашкодити «природним принадам жінки». Хай вони живуть коханими і шанованими. А навчання може бути лише у вигляді розваг.

Поиск по сайту: