Соціологічні теорії особистості

Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тому найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли у витоків даного напрямку, слід назвати Ч. X. Кулі, Дж.Міда, А. Халлера та інших.

Згідно з Ч.Х. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається в ході заплутаного, сповненого протиріч процесу, і не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає у контакт.

Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, і здійснює відбір зразків, що впливають на неї.

У подальшому ця теорія була розвинута Дж. Мідом, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого".

Узагальнений інший - це загальні цінності та стандарти поведінки групи, які формують у членів цієї групи індивідуальний образ.

Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі.

Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості у іншій ситуації або в іншій ролі. (Наприклад, дитячі ігри у сім'ю).

Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.

Через усвідомлення інших ролей, почуттів та цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптуватися до іншої точки зору, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвитку особистості.

Американський соціолог А.Халлер у доповнення теорії Дж. Міда розробляє теорію "значущого іншого". "Значущий Інший" - це та особистість, схвалення котрої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.

Велике значення на формування теорії особистості мав психоаналіз З.Фрейда. Його вплив і дотепер є значним. Хоча відомі і інші оригінальні концепції особистості.

Найбільш видатним, з так званих его - психологів, був Е.Еріксон. Незважаючи на те, що Е.Еріксон постійно підкреслював, що його теорія є подальшим розвитком концепції 3.Фрейда про психосексуальний розвиток під кутом зору нових досягнень науки, він відійшов від класичного психоаналізу. Це знайшло своє відтворення у таких положеннях.

Акцентування уваги на понятті "Его". "Его" є основою поведінки та функціонування людини. Воно є автономною структурою особистості, основним напрямком якої є соціальна ситуація.

Аналіз взаємодії дитини з батьками і культурним контекстом, у якому існує сім'я. Розвиток особистості пов'язаний з постійно мінливими соціальними нормами та цінностями, які змінюються.

Теорія розвитку охоплює весь життєвий простір індивіда (від народження до старості).

Людина здатна переборювати життєві труднощі психосоціального характеру.

Кожна особистісна та соціальна криза - це виклик, який призводить індивіда до особистісного зростання та подолання життєвих перепон.

Центральним у теорії Еріксона є положення про те, що людина протягом життя проходить через універсальні для всього людства стадії. Процес розгортання цих стадій регулюється за епігенетичною засадою.

Епігенетична засада означає:

• особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії розвитку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіусу соціальної взаємодії;

• суспільство зацікавлене у цьому і підтримує збереження такої тенденції.

Життя людини поділяється на вісім стадій психосоціального розвитку. Кожна стадія життєвого циклу настає у визначений для неї час ("критичний період"). Повноцінна особистість формується лише через послідовне проходження усіх стадій.

Кожна стадія має специфічне завдання - проблему у соціальному розвитку, яка обов'язково постає перед людиною, але не обов'язково вирішується. Характерні для людини моделі поведінки обумовлюють шляхи вирішення завдань та подолання кризи.

Розвиток особистості відбувається протягом усього життя. Особливості соціалізації можна побачити через особливості кожної стадії психосоціального розвитку.

Достатньо розповсюдженою є гуманістична теорія особистості Е.Фромма.

Аналізуючи особистість, Е.Фромм підкреслював роль соціальних, економічних, політичних та релігійних чинників у процесі її формування.

Складові його концепції:

• поведінку людини можна зрозуміти лише через вплив культури, що існує на даному історичному етапі;

• потреби, що притаманні лише людині, еволюціонують у ході розвитку людства;

• різні соціальні системи відповідно впливають на формування потреб;

• особистість є продуктом динамічної взаємодії між природними потребами та тиском соціальних норм і приписів.

Вчений описав екзистенціальні потреби, що притаманні лише людині. Ці потреби базуються на конфліктуючих між собою потягах до свободи та безпеки. Основні потреби, за Фроммом, такі:

• потреба у встановленні зв'язків;

• потреба у подоланні;

• потреба у корінні;

• потреба в ідентичності;

• потреба у системі поглядів та відданості.

Е.Фромм першим сформулював теорію типів характеру, яка базувалася на соціологічному аналізі активного формування людьми соціального процесу і самої культури.

Тема 2.4 Соціологія сім’ї

Поиск по сайту: