|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Процес 1894 рокуВести справу Альфреда Дрейфуса доручили майору Паті де Кляму. Слідчий намагався довести провину Дрейфуса всіма можливими методами: змушував капітана писати в тюрмі то лівою, то правою руками, щоб досягти найбільшої схожості з почерком на бордеро. Щоб застати Дрейфуса зненацька, змусити його проговоритись, майор вривався у спеціально перед тим затемнену камеру в'язня і направляв на того яскраве світло. Але незважаючи на все, капітан Дрейфус, для якого арешт виявився повною несподіванкою, не збиваючись доводив свою невинуватість. Він відмовився визнати себе винним в обмін на м'яке покарання і відкинув пропозицію про самогубство. Навіть комендант в'язниці повірив у невинність Дрейфуса. Таким чином, слідство не мало жодних доказів провини капітана, єдиним свідченням «зради» було бордеро, але експерти продовжували сумніватися у причетності до його написання Дрейфуса. Процес розжалування капітана Альфреда Дрейфуса Але Дрейфус був потрібен як «цап-відбувайло» і тому з дозволу верхівки Генштабу відбувся витік інформації в пресу. Праві газети підняли справжній ґвалт про злочинця-зрадника, якого не знала історія, який передав Німеччині всі військові таємниці та плани Франції. Мільйони громадян, які тоді ще звикли довіряти газетам, не могли і допустити, що брехня таких масштабів так легко поширюється стількома виданнями. Суспільство сколихнулось, піднялась хвиля антисемітизму. Звинувачення у зраді Франції єврея Дрейфуса дозволило шовіністам накинутись на євреїв та зробити їх винуватцями усіх бід французів. Військовий міністр Мерсьє, якого підштовхували полковник Анті та майор Паті де Клям, рішуче виступив за передачу Дрейфуса до військового суду. Суд Дрейфуса судили військовим судом при зачинених дверях. Так як у обвинувачення не було жодних вагомих доказів, представники Генштабу зіслались на військову таємницю — докази є, але їх не можна надати суду, щоб зберегти секретність. На винуватість Дрейфуса рішуче вказували начальник генштабу генерал Буадеффр, його помічник генерал Гонз, ті самі Паті де Клям, Анрі та інші. Але незважаючи на такий грубий натиск генералітету, судді завагались. Тоді з відома військового міністра, слідчий таємно від усіх передав у кімнату, де радились судді грубо сфабриковану фальшивку — записку, нібито написану німецьким послом комусь у Німеччину: «Цей негідник Д. стає надто вимогливим». Цей «доказ» переважив шальки терезів на користь обвинувачення. Суд визнав Дрейфуса винним і засудив до розжалування та довічного заслання на Чортів острів біля Французької Гвіани (який був прозваний «безкровною гільйотиною» через свій клімат). Ошелешений захисник Дрейфуса тоді заявив: «Засудження Дрейфуса — найбільший злочин нашого століття». Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |