Витрати майбутніх періодів

35.Види діяльності грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період. Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти включать кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Прикладом руху грошових коштів внаслідок операційної діяльності є:

надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);

надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії тощо);

платежі постачальникам;

виплати працівникам тощо.

Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Приклади руху коштів внаслідок інвестиційної діяльності:

платежі, пов'язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;

надходження коштів від продажу необоротних активів;

надання позик іншим підприємствам;

надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Фінансована діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Прикладом руху коштів внаслідок фінансової діяльності є:

випуск власного капіталу (акцій);

отримання позик та їх погашення;

викуп акцій власної емісії;

виплата дивідендів.

36.Використання грошових коштів

Рух грошових коштів фірми є безперервний процес. Для кожного напрямку використання грошових фондів повинен бути відповідний джерело. У широкому сенсі активи фірми представляють собою чисте використання грошових коштів, а пасиви і власний капітал - чисті джерела.
Аналіз руху грошових коштів проводиться за даними звітного періоду. На перший погляд такий аналіз, як і будь-який інший розділ ретроспективного аналізу, має порівняно невисоку цінність для фінансового менеджера, а проте можна навести аргументи, до певної міри виправдують його проведення. Наприклад, досить парадоксальна ситуація, коли підприємство є прибутковим, але не має коштів розплатитися зі своїми працівниками і контрагентами. Така ситуація цілком буденно в економіці перехідного періоду.

37.Форми безготівкових розрахунків

Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового документа) такі форми безготівкових розрахунків:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• чеки;

• акредитиви;

• векселі;

• інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

38.Б.О. коштів на рахунках у банку.Кореспонденція бухгалтерських рахунків

Об'єкт обліку — вільні грошові кошти підприємства у національній та іноземній валюті, які знаходяться в установах банків.

Для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків для суб'єктів підприємницької діяльності у банках відкриваються розрахункові, валютні та інші рахунки.

Розрахунковий рахунок відкриває кожний самостійний господарський суб'єкт (підприємство, організація, установа), що має самостійний баланс. Виробничим одиницям відкриваються поточні рахунки. Об'єднанням, що мають виробничі одиниці поза своїм місцезнаходженням, можуть бути відкриті розрахункові рахунки.

Для оформлення відкриття розрахункового (або поточного) рахунка до банку подаються такі документи:

заява про відкриття рахунка;

документ про створення господарського суб'єкта;

наказ про створення підприємства;

копія статуту, установчого договору;

свідоцтво про реєстрацію;

картки зі зразками підписів і відбитків печатки

Після закінчення операційного дня банк роздруковує виписки з особового рахунку кожного клієнта. Виписки банку надається клієнту, як правило, тільки у випадку, якщо мав місце рух грошових коштів на банківському рахунку.

Виписки банку і прикладені до неї розрахункові документи, підтверджуючі надходження або списання засобів, є підставою для відображення операцій по руху грошових коштів в бухгалтерському обліку.

Банківська виписка є документом банку, в якому по дебету відображено списання грошових коштів з поточного рахунку підприємства, а по кредиту – надходження грошових коштів на рахунок.

Для обліку наявності і руху грошових коштів, що знаходяться на рахунках в банках, призначений рахунок 31 "Рахунки в банках".

Рахунок 31 "Рахунки в банках" має наступні субрахунки:

· 311 "Поточні рахунки в національній валюті".

· 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті".

· 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті".

· 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті".

По дебету рахунку 31 "Рахунки в банках" відображається надходження грошових коштів, по кредиту – їх використання.

Кореспонденція рахунків — це взаємозв'язок між бухгалтерськими рахунками внаслідок відображення на них господарських операцій.

39.Бухгалтерський обік необоротних коштів

Бухгалтерський облік необоротних активів бюджетних установ має забезпечити:

- контроль за зберіганням необоротних активів;

- правильне документальне оформлення руху необоротних активів;

- своєчасне відображення в обліку зносу необоротних активів;

- визначення витрат на утримання та ремонт;

- правильне визначення результатів від ліквідації, а також збитків від списання не повністю амортизованих об’єктів необоротних активів.

Необоротні активи - це матеріальні та нематеріальні ресурси, які має в своєму розпорядженні установа і якими вона користується при виконанні своїх функцій і використовує їх більш року.

Необоротні активи бюджетних установ діляться на три групи:

- основні засоби;

- нематеріальні активи;

- незавершене капітальне будівництво.

У бухобліку необоротні активи оприбутковуються за первісною вартістю. На відміну від підприємств з іншими формами власності в бюджетних установах до первісної вартості (собівартості) необоротні активи не включаються транспортні витрати та суми ПДВ.

40.Складові необоротних активів

Необоротні активи - це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать установі і забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року.

До складу необоротних активів входять:

· земельні ділянки,

· капітальні витрати на поліпшення земель,

· будинки, споруди,

· передавальні пристрої,

· робочі силові машини і обладнання,

· транспортні засоби,

· інструменти, прилади,

· столовий, кухонний і господарський інвентар,

· обчислювальна техніка,

· робоча та продуктивна худоба,

· багаторічні насадження,

· музейні цінності,

· експонати зоопарків, виставок,

· бібліотечні фонди,

· знаряддя лову,

· спеціальні інструменти і спеціальні пристосування,

· білизна, постільні речі, одяг і взуття,

· тимчасові не титульні споруди,

· природні ресурси,

· інвентарна тара,

· матеріали довготривалого використання для наукових цілей,

· авторські і суміжні з ними права,

· права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності,

· інші матеріальні і нематеріальні активи довготривалого використання.

Усі вони розділені на три групи:

· Основні засоби.

· Інші необоротні матеріальні активи.

· Нематеріальні активи.

41.Класифікація основних засобів

Основні́ за́соби (ОЗ) — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, або одного оборотного періоду.

42.Завдання б.о. основних засобів

Бухгалтерський фінансовий облік основних засобів повинен забезпечити:

- контроль за зберіганням основних засобів;

- своєчасне, правильне документальне оформлення відображення в обліку надходження основних засобів (фондів), ї внутрішнього переміщення (з цеху в цех, зі складу на склад, з відділу у відділ тощо), ефективного використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безкоштовна передача);

- своєчасне (щомісячне) відображення в обліку зносу (амортизації) основних засобів;

- відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;

- визначення результатів від ліквідації, а також збитків від списування не повністю амортизованих об'єктів основних засобів;

- виявлення зайвих та морально застарілих основних засобів. і

Крім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використанням виробничих майданчиків, обладнання, машин, транспортних засобів та інших засобів праці.

43.види ремонтів основних засобів,бухгалтерський облік

Види ремонту: поточний, капітальний, середній.

Нині відображення витрат на ремонт в обліку практично не залежить від видів ремонту.

У бухгалтерському обліку витрати на ремонт в повному обсязі списуються на відповідні статті витрат (прямі, загально-виробничі, адміністративні тощо, тобто в дебет рахунків 23, 91, 92, 93). Витрати на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання додають до вартості відповідних ОЗ.

У податковому обліку на валові витрати відносять витрати на ремонт у розмірі 10 % балансової вартості ОЗ на початок року; інші витрати додають до вартості основних засобів відповідної групи для подальшої амортизації.

Способи здійснення ремонту:

— підрядний — силами підрядної організації;

— господарський — власними силами;

— змішаний.

При здійсненні ремонту підрядним способом, виникає податкове зобов'язання з ПДВ; при господарському способі ремонту податкове зобов'язання з ПДВ не виникає.

44.знос і амортизація основних засобів,бухгалтерський облік

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально.

Розрізняють два види зносу ОФ:

• фізичний знос — це поступова втрата ОФ споживної вартості у процесі експлуатації. Розрізняють повний і частковий знос ОФ. Повний знос передбачає повну заміну зношених ОФ через нове будівництво або придбання нових ОФ; частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту ОФ;

• моральний знос — це знос ОФ внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування.

Сума нарахованого зносу характеризує стан ОФ, за її допомогою можна визначити залишкову вартість ОФ:

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості ОФ і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат виробництва й обігу, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку. Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1. Прямолінійного у за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

2. Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

3. Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.

4. Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Перевага цього методу полягає в тому, що вже на початку експлуатації списується більша частина вартості основних засобів, у подальшому темп списання уповільнюється, що забезпечує зменшення собівартості продукції.

5. Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації розраховується діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів.

45.Інвентарізація основих засобів

Інвентаризацію основних засобів слід провадити відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України № 90 від 30.10.98 р.

До початку інвентаризації слід перевірити:

- наявність і стан реєстрів обліку (карток, книг, описів тощо);

- наявність і стан технічних паспортів та іншої технічної документації;

- наявність документів на основні засоби, що здані чи прийняті установою в оренду, на зберігання, на тимчасове користування. За відсутності документів слід забезпечити їх отримання чи оформлення.

Обов'язково провадиться інвентаризація:

1) будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів - не менше одного разу на три роки;

2) музейних цінностей - відповідно до строків, встановлених Міністерством культури України;

3) бібліотечних фондів - один раз на 5 років;

4) інших основних засобів, малоцінних та швидкозношуваних предметів: у міністерствах, інших центральних

органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, їхніх управліннях (відділах), виконавчих органах місцевих рад ~ не менше одного разу на 2 роки; в інших установах — не менше одного разу на рік.

Інвентаризація основних засобів провадиться не раніше 1 жовтня.

Обробка результатів інвентаризації полягає у регулюванні розходжень фактичної наявності основних засобів з даними бухгалтерського обліку, встановленими при інвентаризації.

Об'єкти, помилково включені до складу основних засобів, переводяться до складу малоцінних і швидкозношуваних предметів.

46.Бухгалтерський облік необоротних активів

Діяльність бюджетних установ та організацій відбувається у сфері надання послуг соціально-культурного, наукового та іншого характеру. Однією з важливих передумов надання цих послуг є забезпеченість бюджетних установ необоротними активами.

Особливістю необоротних активів є багаторазове їх використання в процесі повсякденної діяльності, збереження початкового зовнішнього вигляду (форми) протягом тривалого періоду, який перевищує один рік. Під впливом зовнішніх умов вони зношуються і протягом нормативного терміну переносять свою первісну вартість на кінцевий результат діяльності установи, а з цього випливає, що від правильності формування первісної вартості, залежить кінцевий результат діяльності установи [1].

Бухгалтерський облік необоротних активів бюджетних установ має забезпечити:

- контроль за зберіганням необоротних активів;

- правильне документальне оформлення руху необоротних активів;

- своєчасне відображення в обліку зносу необоротних активів;

- визначення витрат на утримання та ремонт;

- правильне визначення результатів від ліквідації, а також збитків від списання не повністю амортизованих об’єктів необоротних активів.

Необоротні активи - це матеріальні та нематеріальні ресурси, які має в своєму розпорядженні установа і якими вона користується при виконанні своїх функцій і використовує їх більш року.

Необоротні активи бюджетних установ діляться на три групи:

- основні засоби;

- нематеріальні активи;

- незавершене капітальне будівництво.

Згідно з Положенням бухгалтерського обліку фінансових інвестицій бюджетних установ, затверджене наказом Мінфіну від 26.06.2013 р. № 611, яке запрацювало 01 січня 2014р., список необоротних активів поповнили довгострокові фінансові інвестиції (рахунок 15), які включають інвестиції в капітал підприємств і в цінні папери. Під час складання фінансової звітності їх включають до складу необоротних активів.

Облік вартості необоротних активів ведеться в повних гривнях, без копійок, а сума копійок, сплачених за придбання необоротних, відразу відноситься на видатки установи (виняток становлять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, білизна, постільні речі, одяг та взуття, матеріали довготривалого використання для наукових цілей та такі, що мають обмежене використання). Необоротні активи в установах освіти і науки обліковуються у бухгалтерії за інвентарними об’єктами.

Надходження їх оформляється такими документами:

- Інвентарна картка обліку основних засобів в бюджетних установах, ф. № ОЗ-6 (бюджет);

- Інвентарна картка обліку основних засобів в бюджетних установах (для тварин i багаторічних насаджень), ф. № ОЗ-8 (бюджет);

- Інвентарна картка групового обліку основних засобів в бюджетних установах, ф. № ОЗ-9 (бюджет);

- Опис інвентарних карток з обліку основних засобів, ф. № ОЗ-10 (бюджет).

47.Організація б.о. виробничих запасів

Запаси - це активи, які:

1) утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

2) перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

3) утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Для потреб бухгалтерського обліку запаси включають:

сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб, незавершене виробництво у вигляді незакінчених технологічних процесів.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Згідно із Стандартом 9 до запасів належать:

- сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби;

- незавершене виробництво;

- готова продукція;

- товари:

- МПШ (які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік);

- молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарств, якщо вони оцінюються згідно з даним Стандартом.

У собівартості промислової продукції частка витрат матеріалів становить близько 50,0%, а в деяких галузях промисловості (наприклад, хімічній, текстильній, харчовій) сягає 80,0-85,0%. Тому питанням обліку виробничих запасів має приділятися серйозна увага.

Важливою умовою правильної організації обліку виробничих запасів е їхнє правильне групування. На різних підприємствах виробничі запаси можуть мати різне призначення залежно від функції, яку вони виконують у процесі виробництваЗа призначенням матеріали групуються таким чином.

1. Сировина й основні матеріали.
2. Допоміжні матеріали.
3. Паливо. Паливо може використовуватися:

а) для технологічних потреб, коли воно використовується безпосередньо у технологічному процесі і зумовлює якісну зміну матеріалів (наприклад, у ливарному цеху паливо сприяє перетворенню чавуну на рідкий метал);

б) для енергетичних потреб, коли паливо сприяє виробітку теплової енергії (наприклад, паливо, що спалюється в топках під котлами, у печах та інших теплосилових агрегатах);

в) для господарських потреб (наприклад, для опалення приміщення цехів, контори підприємства, житлових будинків тощо).

4. Тара і тарні матеріали
5. Будівельні матеріали

6. Запасні частини для проведення

7. Тварини на вирощуванні та відгодівлі

8. Матеріали сільськогосподарського призначення.

9. Малоцінні та швидкозношувані предмети

48.Первісна вартість виробничих запасів

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);

суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням запасів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;

інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці і відрядження, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Первісною вартістю запасів при формуванні їх з інших джерел, крім придбання за грошові кошти, визнається:

виготовлених власними силами підприємства – собівартість їх виробництва, яка визначається за калькуляцією;

внесених до статутного фонду – погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Справедлива вартість – це сума, за якою актив може бути обміняний чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами:

одержаних підприємством безоплатно – справедлива вартість;

придбаних у результаті обміну на подібні запаси – балансова вартість переданих запасів.

Подібні запаси – це активи, які мають однакове функціональне призначення. Тобто обмін подібними запасами – це обмін сировини на сировину, товару на товар тощо.

Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість запасів, що придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) в процесі обміну.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

понаднормові втрати і нестачі запасів;

проценти за користування позиками;

витрати на збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

49.Оцінка вибуття виробничих запасів

Згідно з П(С)БО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) середньозваженої собівартості;

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4) нормативних затрат;

5) ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є найменування запасів або однорідна група запасів (вид).

Доцільність використання різних методів для визначення собівартості запасів визначається підприємством. Наприклад, може бути доцільним застосування різних методів визначення собівартості запчастин, які реалізуються, та таких самих запчастин, що використовуються для власних потреб (ремонт устаткування). Не може бути підставою для застосування різних методів визначення собівартості одного виду запасів різниця в географічному місцезнаходженні запасів та в податкових правилах.

Підприємство самостійно обирає метод оцінки запасів при вибутті. На підприємстві можуть одночасно застосовуватися для різних запасів різні методи. Вибір методу оцінки запасів при їх вибутті повинен бути обов'язково зафіксований в наказі про облікову політику.

50.Типові форми первиних документів для бухгалтерського обліку виробничіх запасів

Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити: контроль за зберіганням основних засобів; своєчасне, правильне документальне відображення в обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення із цеху в цех, із складу в склад тощо, ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безкоштовна передача); своєчасне (щомісячне) відображення в обліку зносу (амортизація) основних засобів; відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів; виявлення зайвих та морально застарілих основних засобів.

При організації документального оформлення обліку основних засобів слід керуватися такими нормативними Актами.

Таблиця 8.1. Первинні документи для обліку основних засобів

51. Бухгалтерських облік виробничів запасів на складі,у бухгалтерії

Для правильної організації обліку виробничих запасів на підприємствах потрібні складські приміщення з відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в складах мають розміщуватися за секціями, а всередині останніх — за окремими групами і типосорторозмірами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо), аби можна було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність. У місцях зберігання на кожному виді виробничих запасів прикріплюють ярлик, на якому наведено дані про місцезнаходження відповідного матеріалу.

Щоб правильно організувати облік виробничих запасів, потрібно встановити осіб, відповідальних за прийняття і відвантаження матеріальних цінностей (завідуючих складами, комірників, експедиторів і т. ін.), за зберігання довірених їм матеріальних цінностей, правильне і своєчасне оформлення відповідних операцій щодо обліку матеріалів, а також скласти список посадових осіб, яким надано право підписувати документи на отримання і видачу зі складів матеріалів, давати дозвіл (пропуск) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.

Облік виробничих запасів здійснюється за такими напрямами: кількісний і вартісний облік; облік заготівлі і придбання матеріалів та розрахунків з постачальниками; наявності і руху на складах; використання у процесі виробництва; продажу, реалізації матеріальних цінностей і розрахунків з покупцями.

52.Інвентарізація виробничих запасів,бухгалтерський облік результатів інвентаризації

Інвентаризація виробничих запасів здійснюється інвентаризаційною комісією, призначеною наказом керівника підприємства, по місцях зберігання матеріальних цінностей у присутності матеріально відповідальних осіб.

Дані інвентаризації кожного виду матеріальних цінностей заносяться в інвентаризаційний опис (ф.-21), який складається в двох примірниках і підписується всіма членами комісії. Один примірник опису залишається у матеріально відповідальної особи, а другий - передається до бухгалтерії. В бухгалтерії фактичні залишки матеріальних цінностей, зафіксовані в описах, звіряють з даними бухгалтерського обліку. Матеріальні цінності, по яких виявлені розходження (залишки, недостача), записують в порівняльну відомість, а матеріально відповідальна особа повинна давати інвентаризаційній комісії письмове пояснення про причини їх виникнення.

Свої висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом і подає на затвердження керівнику підприємства. Керівник повинен прийняти рішення про оприбуткування лишків і списання недостач матеріальних цінностей і затвердити.

Матеріали інвентаризації (описи, акти, порівняльні відомості, протоколи) оформлюються в одному примірнику і є підставою для відображення результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку.

Для визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства за участю інвентаризаційної комісії складає порівняльні відомості цінностей, фактична наявність яких при інвентаризації відхиляється від даних обліку.

До складання порівняльних відомостей, визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства перевіряє всі підрахунки в інвентаризаційних описах (актах). Виявлені помилки у цінах, таксуванні та підрахунках повинні бути виправлені й завірені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії і матеріально відповідальних осіб.

Інвентаризаційна комісія перевіряє правильність складання порівняльних відомостей, на підставі одержаних пояснень встановлює характер виявлених лишків, нестач цінностей. Висновки та пропозиції про покриття нестач та регулювання встановлених різниць комісія відображає у протоколі.

Порядок урегулювання інвентаризаційних різниць:

1) Нестача цінностей, а також втрати від їх псування відшкодовуються винними особами відповідно до порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Матеріали про нестачі та втрати, що виникли внаслідок зловживань, протягом п'яти днів підлягають передачі органам попереднього слідства, а на суму виявлених нестач і втрат подається цивільний позов.

2) Якщо винних не встановлено або суд не задовольнив позов про відшкодування, то нестача цінностей та втрати від їх псування списуються на результати господарської діяльності.

3) Цінності, що виявились у надлишку, підлягають оприбуткуванню і зарахуванню на результати господарської діяльності.

53.Кореспонденція рахунків б.о. виробничіх запасів

54.Суть заробітної плати,функції,фонд заробітної плати

сутність поняття "заробітна плата" складна, багатомірна і потребує вивчення з різних позицій:

1. Заробітна плата — це економічна категорія, яка відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості.

2. Заробітна плата — це винагорода або заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за викопану роботу.

3. Заробітна плата — це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, виражає ціну використання робочої сили.

4. Для найманого працівника заробітна плата — це основна частина його доходу, який він отримує за реалізацію своєї здатності до праці.

5. Для роботодавця заробітна плата — це елемент витрат виробництва, що забезпечує матеріальну зацікавленість працівників у високопродуктивній праці.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці виконує такі функції, як:

1) відтворювальна: джерело відтворення робочої сили та засіб залучення людей до праці;

2) стимулююча: встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

3) регулююча: засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з врахуванням ринкової кон'юнктури;

4) соціальна: забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Сума витрат на оплату праці передбачає розрахунок фонду оплати праці.

Фонд оплати праці (ФОП) — основний економічний показник з оплати праці, що широко використовується у господарській практиці, статистичній звітності, економічному аналізі.

Він охоплює:

— фонд основної заробітної плати;

— фонд додаткової заробітної плати персоналу підприємства;

— інші заохочувальні та компенсаційні виплати, крім тих які законодавчо не належать до ФОП (наприклад, допомога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога тощо).

Фонд основної заробітної плати — це заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами, у тому числі преміальні доплати робітникам за перевиконання норм виробітку (крім одноразових премій), доплати за роботу в нічний час, у понаднормовий час, оплати простоїв не з вини робітників.

Фонд додаткової заробітної плати — це виплати, пов'язані з надбавками і доплатами, які передбачені чинним законодавством, а також оплата передбачених законодавством щорічних і додаткових відпусток та робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків.

55.Виплати,які не включаються до фонду заробітної плати

До складу фонду оплати праці не входять такі виплати: суми вихідної допомоги, передбачені законодавством, і витрати на відрядження в межах норм.

Допомога з тимчасової непрацездатності, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами, одноразова допомога при народженні дитини, з догляду за дитиною до встановленого законодавством терміну, грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 18 років. Суми виплат щорічної, щомісячної компенсації сім'ям на дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи або стали інвалідами; щорічна допомога на оздоровлення дітей; суми, спрямовані на оплату утримання дітей у дитячих закладах, відшкодування заробітку та інших витрат завданого каліцтва та іншого ушкодження здоров'я працівника; вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту або відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією; витрати на оплату навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах та установах з підвищення кваліфікації, професійну підготовку та перепідготовку працівників, які перебувають у списковому складі підприємства. Стипендії студентам та учням, направленим підприємством на навчання у вищі та середні спеціальні навчальні заклади, що виплачуються за рахунок коштів підприємства; суми матеріальної допомоги, що надається підприємством на поховання. Доходи за акціями та інші доходи від участі працівників у власності підприємства (дивіденди, відсотки, виплати за паями), а також доходи від здавання в оренду землі.

56.Штатний розпис

Штатний розпис – це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штат і посадові оклади працівників. При створенні будь-якого підприємства складається вищезазначений документ, що визначає, які посади займатимуть майбутні працівники, скільки необхідно робітників і яким буде розмір їхньої заробітної плати. Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України, компанія самостійно визначає власну організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

57.ЄСВ, розміри нарахування,відрахування,бухгалтерський облік

Єдиний соціальний внесок (згідно Закону^[1]: Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) — обов'язковий платіж до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

28 грудня 2014 р. Верховна Рада прийняла, а 31 грудня Президент підписав Закон № 77-VIII, спрямований на легалізацію фонду оплати праці^[4]. Відповідно до його положень, з 1 січня 2015 року ставки єдиного внеску застосовуються з коефіцієнтом 0,4 за умови, що роботодавець виконує певні умови. Це означає зниження ставки ЄСВ з 41% до 16,4%^[5], проте виконати потрібні умови непросто^[6].

58.Мінімальна заробітна плата,прожитковий мінімум,бухгалтерський облік

Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особи.(1218грн)

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону про оплату праці).1218грн

59.Форми та системи оплати праці

сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали три форми оплати праці: відрядна, погодинна і тарифна.

Відрядна оплата праці (Piece-rate pays of labour) -це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Відрядно-преміал ьна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію.

Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.

Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва.

Колективна відрядна (бригадна) оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади).

Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.

Погодинна оплата праці (Hour payment of labour) - це оплата праці за відпрацьований час.

Ця форма має такі системи:

Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.

Погодинно-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.

Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Тарифна система (Tariff system) являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.

Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності.

Тарифна ставка - абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників за одиницю часу.

Оплата праці керівників і службовців здійснюється відповідно до посадових окладів. Розподіл працівників по посадах здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури (переліку) посад і Кваліфікаційного довідника посад керівників і службовців

60.Бухгалтерський облік використання робочого часу.Облік виробітку

У зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці важливу роль відіграють контроль своєчасності явок на роботу, облік відпрацьованого часу та часу залишення роботи.

Основним джерелом інформації про використання робочого часу в бюджетних установах є дані табельного обліку. У разі необхідності проводять фотографії робочого дня, хронометражні спостереження та інші заходи одночасного обстежування.

Табельний облік повинен забезпечити контроль за своєчасною явкою на роботу і часом залишення роботи, виявлення причин запізнення і неявок на роботу, отримання даних про фактично відпрацьований час кожним працівником.

Дані табельного обліку знаходять відображення в табелі обліку відпрацьованого робочого часу і підрахунку заробітку (ф. № Т-13). Табель являє собою іменний список працівників структурного підрозділу (відділення, відділ, кафедра) або установи в цілому і ведеться в алфавітному порядку особою, призначеною керівником установи.

Облік явок на роботу і часу залишення її у табелі може вестися двома способами:

1) шляхом відмічання в табелі всіх, хто з’явився, не з’явився на роботу, запізнень, понаднормованих годин і т. ін.;

2) шляхом реєстрації лише відхилень від нормального використання робочого часу (неявок, запізнень, понаднормованих робіт і т. ін.). Раціональнішим є другий спосіб, який і рекомендується застосовувати в бюджетних установах.

Табель відкривається щомісячно за 2–3 дні до початку розрахункового періоду на підставі табеля за минулий місяць із вказівкою прізвища, ім’я, по батькові, посади, табельного номера кожного працівника.

61.Тарифна система оплати праці

Тарифна система – сукупність встановлених нормативів для організації та планування оплати праці, тарифікації робіт, присвоєння розрядів робітникам, призначення на посади і регламентація праці службовців. Складається з тарифної сітки, тарифної ставки, тарифно-кваліфікаційного довідника та районних коефіцієнтів.

ТАРИФНА СІТКА – сукупність кваліфікаційних (тарифних) розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, які застосовують для диференціації постійної (тарифної) частини заробітної плати працівників залежно від складності виконуваної роботи.

ТАРИФНА СТАВКА – розмір оплати праці за одиницю робочого часу; один з основних елементів тарифної системи. Встановлюють за годину роботи, робочий день або місяць; на дільницях із складними умовами праці Т.с. підвищують на певний відсоток.

ТАРИФНО-КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ ДОВІДНИК – зведення кваліфікаційних характеристик робіт кожного розряду та вимог, що випливають зі складності робіт, даного розряду, до прфесійних знань і трудових навичок робітника; один з основних елементів тарифної системи.

62.кореспонденція рахунків за оплати праці

Поиск по сайту: