Витрати виробництва і їх загальна характеристика. Собівартість продукції, її види, структура і шляхи зниження

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Тому витрати - це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. Витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства І витрати підприємств. З позиції суспільного виробництва до цитрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво - це витрати на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці бухгалтерські витрати.

Слід пам'ятати, що існування витрат в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Альтернативні витрати - це альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Економічні витрати - це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Економісти вважають витратами всі платежі - явні та неявні, - які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов'язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировими, енергії і т.д.), які не є власністю даного підприємства.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Крім того, до економічних витрат належать нормальний прибуток мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства.

Отже, економічні витрати - це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити І утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал. Довгостроковий період - це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В політекономії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних І граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) - це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Це орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачуються навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) - це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне І т.д.

Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ):

вв=пв+зв.

Граничні витрати виробництва ~ це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції.

Середні витрати - це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні підприємства виражається за допомогою такої економічної категорії як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Собівартість - це грошові кошти, затрачені підприємством на виготовлення і збут продукції.

Залежно від повноти представлених витрат розрізняють декілька видів собівартості:

Індивідуальна- це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції. Цехова - всі затрати виробництва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських. Виробнича сума затрат на виробництво продукції, що включає виробничі І загально управлінські витрати підприємства. Повна собівартість включає фабрично-заводську, а також затрати, пов'язані з реалізацією продукції (поза виробничі витрати),

За економічним змістом витрати, що входять у собівартість, поділяють на; основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку Й обслуговування виробництва, проценти за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

Практично такий поділ знаходить застосування при калькуляції собівартості, де витрати поділяють на прямі пов'язані з даним процесом виробництва (на сировину і матеріали, оплату основних виробничих робітників і т.д.)- Вони відносяться на окремі види продукції. І непрямі - пов'язані з роботою підприємства в цілому.

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості на виробництво продукції називається її структурою. У собівартість включаються такі елементи витрат: сировина і матеріали; паливо і енергія; основна зарплата виробничих робітників; відрахування на соціальне страхування; витрати на підготовку і освоєння виробництва; витрати на утримання і експлуатацію обладнання: цехові витрати; загальнозаводські витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; поза виробничі витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва відводиться пониженню собівартості продукції. Основним шляхом зниження с:

1) ріст продуктивності суспільної праці;

2) економія сировини, матеріалів, палива, енергії;

3) раціональне використання основних виробничих фондів,
удосконалення управління. розвиток спеціалізації
виробництва, покращення матеріально-технічного
постачання і збуту продукції;

4) покращення якості продукції;

5) раціональне використання робочої сили шляхом
впровадження наукової організації виробництва та
зміцнення трудової дисципліни.

2) Прибуток: суть і роль в економіці

Підприємницька діяльність господарюючих суб'єктів спрямована на одержання прибутку. Саме наявність прибутку або можливість його одержання спонукає їх входити в певну сферу діяльності, а за відсутності прибутку або навіть загрози його відсутності - покидати певний сегмент ринку.

На сучасному етапі значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

Існування двох підходів до виміру витрат (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (див. рис.4).

Економічний прибуток

Валовий дохід (виручка від реалізації)

Зовнішні витрати (явні)

Внутрішні витрати (неявні, альтернативні, в т.ч. нормальний прибуток)

Бухгалтерський прибуток

Рис. 4. Економічний і бухгалтерський прибуток фірми.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Нормальний прибуток - мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку - це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

П' = П х100%,

К

де П' - норма прибутку; П - маса прибутку; К - величина авансованого капіталу.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

— є рушійною силою функціонування та розвитку економіки,
основним спонукальним мотивом підприємницької
діяльності;

— сприяє найефективнішому розподілу та використанню
ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного
прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції
та ЇЇ споживчих властивостей;

— є джерелом розширення суспільного виробництва,
примноження національного багатства та задоволення
соціальних потреб суспільства.

Чистій прибуток - це прибуток, який залишається після сплати податків і інших платежів в бюджет.

3) Середній прибуток і ціна виробництва

Вартість товару, виробленого на підприємстві, поділяється на три частини: 1) вартість постійного капіталу (частина вартості машин, будинків, вартість сировини, палива і т.п.), 2) вартість змінного капіталу і 3) додаткову вартість.

Підприємницькі витрати виробництва товару складаються з затрат постійного І змінного капіталу (с+у), тобто з видатків на засоби виробництва і на заробітну плату робітникам. Те, скільки коштує товар підприємцям, вимірюється затратою капіталу, те, скільки товар коштує суспільству, - затратою праці. Тому підприємницькі витрати виробництва товару менші, ніж його вартість, або дійсні витрати виробництва (с+у+гп). Різниця між вартістю, або дійсними витратами виробництва, і підприємницькими витратами виробництва дорівнює додатковій вартості (іті), яку підприємець привласнює безоплатно.

Коли підприємець продає вироблений на його підприємстві товар, додаткова вартість виступає як певний надлишок зверх підприємницьких витрат виробництва. Цей надлишок підприємець при визначенні доходності підприємства зіставляє з авансованим капіталом, тобто з усім капіталом, вкладеним у виробництво. Додаткова вартість, віднесена до всього капіталу, набирає форми прибутку. Отже, прибуток є взята в зіставленні з усім вкладеним у виробництво капіталом додаткова вартість, що зовні виступає як породження цього капіталу.

Розподіл капіталів між різними галузями виробництва, розвиток техніки відбуваються в запеклій конкурентній боротьбі.

Треба розрізняти конкуренцію внутрігалузеву і міжгалузеву.

Внутрігалузева конкуренція є конкуренція між підприємствами однієї і тієї самої галузі, які виробляють однорідні товари, заради вигіднішого збуту цих товарів і одержання додаткового прибутку. Окремі підприємства працюють в неоднакових умовах і відрізняються одне від одного розмірами, рівнем технічного оснащення і організації виробництва. Внаслідок цього індивідуальна вартість товарів, які виробляються різними підприємствами, неоднакова. Але ціни товарів визначаються не їх Індивідуальними вартостями, а суспільною вартістю.

Величина суспільної вартості товарів залежить від середніх умов виробництва в даній галузі. Через те, що ціна товарів визначається їх суспільною вартістю, виграють ті підприємства, на яких техніка виробництва і продуктивність праці вищі від середнього рівня даної галузі, і внаслідок цього індивідуальна вартість товарів нижча, ніж суспільна. Ці підприємства дістають додатковий прибуток або надприбуток. Конкуренціяспонукає підприємця добиватися зниження Індивідуальної вартості вироблюваних на його підприємстві товарів у порівнянні з їх суспільною вартістю. Проте у багатьох підприємців індивідуальна вартість товарів лишається вищою, ніж суспільна вартість. Таким чином, в результаті внутрігалузевої конкуренції на окремих підприємствах даної галузі утворюються різні норми прибутку.

Щоб встояти в конкурентній боротьбі підприємцістараються запровадити у себе технічні вдосконалення. В результаті цього змінюються середні умови виробництва в даній галузі і, значить знижується суспільна вартість товарів. Разом з тим запровадження технічних удосконалень веде за собою підвищення органічної будови капіталу по галузі в цілому. Тепер надприбуток, який одержували підприємці, що володіли технічно більш розвинутими підприємствами, зникає І відбувається загальне для галузі зниження норми прибутку. Це змушує підприємців знову запроваджувати технічні вдосконалення. Так у процесі внутрігалузевої конкуренції відбувається розвиток техніки, зростання продуктивних сил.

Міжгалузева конкуренція є конкуренція між підприємцями різних галузей виробництва заради більш прибуткового застосування капіталу. Капітали, застосовувані в різних галузях виробництва, мають неоднакову органічну будову. Оскільки додаткова вартість створюється тільки працею найманих робітників, то на підприємствах тих галузей, де переважає низька органічна будова капіталу, на рівновеликий капітал при однаковій нормі додаткової вартості виробляється відносно більша маса додаткової вартості. А на підприємствах з вищою органічною будовою капіталу виробляється відносно менша маса додаткової вартості на рівновеликий капітал.

Проте конкурентна боротьба між підприємцями різних галузей веде до того, що розмір прибутку на рівні капіталу вирівнюється.

Отже, міжгалузева конкуренція приводить до того, що різні норми прибутку, які існують в різних галузях виробництва, вирівнюються в загальну (або середню) норму прибутку. Це вирівнювання здійснюється шляхом переливу капіталу (а значить, і праці) з одних галузей в інші через механізм цін. Середній прибуток є рівний прибуток на однакові величиною капітали, вкладені в різні галузі виробництва.

З утворенням середньої норми прибутку підприємці одних галузей втрачають частину додаткової вартості, створеної їх робітниками. Зате підприємці інших галузей реалізують надлишок додаткової вартості. Це означає, що перші продають свої товари по цінах, нижчих, ніж їх вартість, а другі - по цінах, які перевищують їх вартість.

Ціна, яка дорівнює витратам виробництва товару плюс середній прибуток, є ціна виробництва.

Отже, закон середньої норми прибутку полягає в тому, що різні норми прибутку, залежні від відмінностей в органічній будові капіталу в різних галузях виробництва, в результаті конкуренції вирівнюються в загальну (середню) норму Прибутку.

В боротьбі за найбільш прибуткове застосування капіталу відбувається запекла конкурентна боротьба між підприємцями. В погоні за високим прибутком відбувається перелив капіталів з однієї галузі в Іншу, в результаті чого встановлюється середня норма прибутку і здійснюється розподіл праці та засобів виробництва між різними галузями виробництва. Ціна виробництва є тією середньою величиною, навколо якої кінець кінцем коливаються ринкові ціни товарів, тобто ціни, по яких товари фактично продаються і купуються на ринку.

Поиск по сайту: