Література за регіонами

Історичний фон

Доба 17 століття характеризується боротьбою між відмираючим феодалізмом та новими буржуазними відносинами.

Це час народних повстань і національно-визвольної боротьби, що охоплює багато країн. У першій половині століття ціла хвиля селянських повстань, що підтримувалась міською біднотою, охопила країни Європи і Азії. Ці повстання охоплюють не лишеІспанію, Францію, Німеччину, Україну, а й Туреччину, Іран, Закавказзя, Китай, Японію. Постання, що іноді набувають характеру справжніх селянських війн, є початком глибоких соціально-політичних потрясінь, відлуння яких майже одночасно у середині століття чути і на Заході, і на Сході. У Китаї 1640-ві роки — час великої селянської війни, падіння національної династії Мін та маньчжурського завоювання. У результаті цих подій у ряді регіонів відбуваються суттєві зміни, наприклад у Західній Європікультурний центр з Італії та Іспанії поступово переміщується до Англії та Франції, де мистецтво почувалось вільніше від феодальних порядків.

Література за регіонами

]Західноєвропейська література

В історії більшості західноєвропейських літератур 17 століття є самостійною, особливою епохою, що за своїм змістом відрізняється від попередньої доби Відродження і від наступної доби Просвітництва.

Література 17 століття, доби різкого перелому суспільного устрою, значних історичних катаклізмів (Тридцятилітня війна,Англійська революція), втрачає характерну для Відродження гармонічність світосприйняття, уявлення про цілісність людської натури, про нерозривну єдність суспільного і особистого начал. З'являється усвідомлення антагонізму між особистістю та суспільством, між піднесеним життєвим ідеалом та реальною дійсністю, зображаються внутрішні протиріччя людини. Письменники 17 століття розвивають трагічні мотиви, що намітились у творах представників Пізнього Відродження.

Гострі протиріччя історичного процесу 17 століття стають джерелом художніх пошуків. Для творчості таких письменників, якВондел у Голандії, Мільтон в Англії, Кальдерон в Іспанії, Корнель, Расін і Мольєр у Франції, Гріммельсгаузен у Німеччині, показові пошуки позаособових закономірностей, що керують людською долею. Іноді, найчастіше у творах так званих «низьких жанрів», у комедії або романі, ці пошуки переростають у зображення соціального середовища або матеріальних умов, що впливають на формування особистості. Звідси випливають особливості нового типу реалізму 18-19 століття. Новими є також спроби таких поетів, як Мільтон, знайти у суспільних зіткненнях джерело піднесеної, героїчної романтики. Історичне значення цих нових життєвих явищ осмислено поетом за допомогою біблійних образів.

Література бароко намагається широко використовувати поширені у художній культурі середньовіччя символи, емблеми та алегорії, і черпає натхнення від ідеалів лицарських романів. Це повернення до середньовічної традиції часто поєднується з актуальністю проблематики, з осмисленням життєвих колізій нового віку та їхніх відгуків у свідомості сучасників. Основні представники: Андреас Гріфіус, Йост ван ден Вондел, Педро Кальдерон (драми), Торквато Тассо, Джон Мільтон (поеми), Ганс Гріммельсгаузен, Франсіско Кеведо, Анрі Лесаж (романи), Джон Донн, Луїс Гонгора, Маріно Джамбаттіста, Георг Векерлін,Пауль Флемінг (лірика).

Класицизм як художній метод поєднує у собі орієнтацію на античну культуру та її естетичні ідеали з глибоким проникненням у душевне життя героя, що покликаний вирішувати гострі проблеми сучасності. Окремими дослідниками (Б. Б. Шалагінов) розглядається як стильове відгалуження літератури бароко. Найбільшого розквіту досяг у Франції. Основні представники: П'єр Корнель, Жан Расін, Мольєр, Марія-Мадлена де Лафайєт.

Таким чином у літературі 17 століття новаторські риси тісно переплітаються з розробкою художніх традицій, що вкорінені у глибині минулих віків.

]Східноєвропейська література

Свій специфічний зміст 17 століття як літературна доба має в ряді літератур Центральної таПівденно-Східної Європи. У таких, наприклад, літературах, як польська, українська таугорська, 17 століття відмічене розквітом бароко. Проте у художній творчості, приміром, сербів та болгар 17 століття не являє собою епохи з чіткими хронологічними рамками і специфічним змістом, що пов'язано з уповільненим характером розвитку культури цих народів, що знаходились у цей час під іноземною владою. Боротьба цих народів за незалежність знаходила відображення у 17 столітті переважно в усній поезії.

У російській літературі у цей час відбувається поступовий перехід від середньовічниххудожніх форм до нової естетичної системи. Зароджуються елементи соціальної диференціації літератури, формуються нові жанри, з'являється інтерес до внутрішнього світу особистості та її побутового оточення.

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилюбароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчостіМелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитомПетром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.

]Азійські літератури

У переважній більшості азійських літератур, що існували в умовах уповільненого культурного розвитку, 17 століття хоча й відмічене певними змінами у літературному процесі та своєрідними художніми досягненнями, але не відділене так чітко, як у більшості країн Європи, від 16 століття з одного боку, і від 18 століття — з іншого. Придворна поезія, що грала протягом багатьох віків провідну роль у літературі Середньої Азії та Близького Сходу, до 17 століття втрачає свої творчі імпульси, залишається замкнутою у колі традиційних тем і форм. Однак це не означає, що в цих літературах не виникають принципово нові явища та тенденції, пов'язані переважно з розвитком сатирико-викривальної, демократичної лінії.

У складних культурно-історичних умовах протікає літературний процес у 17 столітті у Південній та Південно-Східній Азії. УНепалі, Таїланді, Лаосі, на Філіппінах та Цейлоні панує є цілком традиційна середньовічна культура. Поряд з цим у літературі ряду народів Індії намічаються ознаки нового, що приведуть до значних змін у 18 столітті. Це пов'язано як з розвитком в окремих народностей Індії визвольних тенденцій, спрямованих проти влади Моголів, так і з результатом синтезу місцевих та іноземних (близькосхідних) релігійно-філософських та літературних традицій.

В Азії у 17 столітті найбільшого розвитку досягли літератури далекосхідного культурного регіону, особливо Китаю, Японії, Кореї, дещо меншою мірою В'єтнаму. Причини цього — більша розвиненість тут міської цивілізації та перші прояви капіталістичних відносин, з чим пов'язані, наприклад, досягнення у площині демократичної міської прози у Китаї та Японії. Слід відмітити і появу ряду крупних творчих особистостей у драматургії, що в цей час звертається до найбільш актуальних питань сучасної дійсності.

Літератури Далекого Сходу 17 століття виявляються типологічно найближчими до західноєвропейських літератур, у порівнянні з художньою культурою інших країн Азії. Поряд з цим і в літературах Далекого Сходу проявляється характерний для Азіїуповільнений темп розвитку. Це пояснюється тим, що традиційна ідеологія продовжує зберігати тут значну вагу у літературному процесі у цілому, незважаючи на тенденцію до становлення нової літературної системи.

]Міжлітературні зв'язки. Колоніальна література

Сфера поширення літератури на європейських мовах у 17 столітті помітно поширюється. Це пов'язано з хвилею переселення європейців на інші континенти, з відкриттям нових морських шляхів та колоніальною експансією. У землях, що у 17 столітті починають населятися колоністами, наприклад у Північній Америці або у Південній Африці, літературна творчість обмежується переважно документальними жанрами: мемуарами, хроніками, щоденниками. Тут відображається драматичний хід боротьби з місцевим населенням, його звичаї та вірування. В англійських поселеннях Північної Америки розвивається і поезія, але вона не містить у собі нічого нового у порівнянні з творчістю сучасних англійських поетів бароко і класицизму.

Характерно, що у 17 столітті, у літературі тих країн Європи, які саме в цей час інтенсивно розгорнули колоніальну експансію, перш за все у літературі Англії, з'являються твори, що відображають екзотичні країни (Мексику, Індію, Золотий Берег Африки), яскраво описують зіткнення європейців з туземними племенами («Героїчні драми» Драйдена). Інколи у таких творах звучить засудження расової нерівності, співчуття поневоленим народам (роман Афри Бен «Оріноко»).

Основні потоки літературних впливів 17 століття поширюються переважно з Заходу на Схід. Художні методи класицизму табароко, що широко представлені у літературі Західної Європи, впливають на самобутню художню культуру Центральної,Південно-Східної, а почасти і Східної (Україна, Білорусь) Європи. Стильові традиції перської літератури слугують передумовами формування своєрідної поетичної манери в Індії. У свою чергу, вплив індійської літератури простежується у тибетській літературі і за її посередництва — у монголів. Вплив ісламу помітно відображається в літературі Індонезійського архіпелагу і Малакки. Китайці, японці, корейці, в'єтнамці у 17 столітті вперше знайомляться з культурою Західної Європи.

Поиск по сайту: