Модернізм і постмодернізм в естетиці ХХ ст

Тлумачення цих явищ у науці неоднозначное; якщо говорити узагальнено, модернізм розуміється як художня практика (кубізму, футуризму, абстракціонізму, сюрреалізму й ін.), що розгорнулася з початку XX ст. і яка продовжувалася аж до другої світової війни. Мистецтво постмодернізму охоплює всю сукупність художніх плинів, що розвивалися після другої світової війни дотепер. Суть художньої творчості модернізму і постмодернізму принципово різна. Стало вже загальним місцем протиставляти творчу природу модернізму постмодернізму з його грою мертвими формами.

Модернізму, безумовно, був характерний сильний пафос заперечення попереднього мистецтва, однак одночасно він був і свого роду творчою роботою. Енергія А. Модильяні, П. Пікассо, А. Шенберга, Д. Джойса, М. Крокувала й інших авторів, що не успадковувала форми класичного мистецтва, була спрямована на вироблення адекватного художнього вигляду епохи, була кидком у майбутнє. Модернізм будував свою художню символіку, не звертаючи прямо до реальності, а мобілізуючи внутрішньохудожні ресурси; але і ці усвідомлені зусилля зажадали колосальної роботи, що привела в підсумку до встановлення нових відносин між людиною і світом. От як описує роботу, пророблену модернізмом, Ж.-Ф. Лиотар (р. 1924), відомий французький філософ і культуролог: «Пацієнт психоаналітика намагається переробити розлад, від якого він страждає в сьогоденні, проводячи вільні асоціації між його елементами, на перший погляд виключеними з всякого контексту, і якимись пережитими в минулому ситуаціями, що дозволяє йому розкрити таємний зміст свого життя, свого поводження». Точно так само робота Сезанна, Делоне, Кандинського, Мондріана, нарешті, Дюшана може розглядатися як деяке пророблення сучасністю власного змісту.

Постмодернізм таку мету не переслідує. Художня практика постмодернізму є не творення нового світу, але допитливе повторення сучасного неврозу, відтворення хворобливих станів у настільки ж клаптевих, осколкових і розірваних формах. Неходженими й у відомій мері епатуючий шляхами модернізм прагнув до пошуку і втілення деяких завершених і цілісних художніх форм, у той час як постмодернізм демонструє зовсім зворотне. Феномен постмодернізму — це феномен гри, спростування самого себе, парадоксальності.

Феномен постмодернізму надзвичайно неоднорідний як на практиці, так і в теорії. З одного боку, це імітація мертвих стилів, говоріння від імені всіх минулих епох і всіх голосів, що зібралися в уявлюваному музеї культури постмодернізму, — демонстрація «необмеженої невизначеносты значень». А з іншого боку, постмодерністські віхи — концептуалізм, пародія, вторинність, відчуженість, безособовість, цитатнысть, характерні для 60—70-х років, змінюються в 80—90-х роках тим, що прийнято називати «нова сентиментальність».

Поиск по сайту: