 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Технологія політичного процесу
Тести
1. В якому з типів політологічного аналізу ситуація прийняття політичного рішення розуміється як діяльність організованого оточення системи:
1. психологічні
2. організаційні
3. математичні
4. системні
5. мікросуспільні
2. Системний аналіз ситуації прийняття політичного рішення вивчає:
1. психологічні чинники суб’єктів прийняття політичного рішення;
2. можливості дій суб’єктів на основі «домашніх заготовок», стереотипів
3. змінні величини, що відображають стан оточення системи
4. діяльність великих соціальних груп, класів та націй
5. діяльність організованого середовища системи, акцент на змісті рішення
3. Стан політичної дійсності, що характеризується наявністю проблеми, яка має бути розв’язана через центр прийняття політичних рішень – це:
1. ситуація прийняття політичного рішення
2. формування порядку денного
3. центр прийняття політичного рішення
4. Ситуація ухвалення політичного рішення характеризується:
1. нестійкістю політичних умов;
2. коротким часом на ухвалення рішень;
3. існування центру ухвалення рішення;
4. наявністю проблеми, яка повинна бути розв’язаною.
5. Політичне рішення це:
1. вибір варіантів політичної дії, якому передують політичні дії;
2. практична дія, яка формується під впливом політичних подій;
3. позапрактична діяльність, скерована на перетворення суспільної дійсності;
4. вибір з не менше як двох можливих варіантів політичної дії лише представницькими органами влади.
6. У широкому розуміння політичне рішення це:
1. синонім управління, тривалий складний процес
2. політичний курс
3. одномоментний акт, що відображається у політичних діях
4. державне рішення
7. Розуміння політичного рішення як синоніму управління, а також як тривалий та складний процес притаманно:
1. широкому розумінню політичного рішення (Г.Саймон)
2. вузькому розумінню політичного рішення (Дж.Андерсон)
3. менеджерському підходу до розуміння рішень
4. теорії ігор щодо політичних рішень
8. У вузькому розумінні політичне рішення – це:
1. одна з функцій політики, одномоментний процес;
2. синонім управління, тривалий складний процес
3. політичний курс
4. державне рішення
9. Розуміння політичного рішення як однієї з функцій політики приманну:
1. широкому розумінню політичного рішення (Г.Саймон)
2. вузькому розумінню політичного рішення (Дж.Андерсон)
3. менеджерському підходу до розуміння рішень
4. теорії ігор щодо політичних рішень
10. Виберіть особливості політико-управлінських рішень:
1. ієрархічність, диференціація рішень; комплексний характер
2. залежність від децидента, односпрямованість, широка сфера впливу
3. рівнозначність рішень, участь суспільства у їх прийняття, широка сфера впливу
4. публічність та значущість, залежність від децидента, односпрямованість
11. Виберіть особливості політико-управлінських рішень:
1. комплексність, відображає змагання політичних інтересів, ієрархічність
2. залежність від імплементації, виключна значущість, відсутність ієрархії
3. відображає систему цінностей децидента, є одномоментним явищем, випадковість прийняття
4. раціональність, комплексність, рівнозначимість рішень різних управлінських структур.
12. Політико-управлінське рішення повинно відображати:
1. загальний інтерес, змагання інтересів
2. загальне благо
3. волю децидентів
4. волю службовців з імплементації
5. державне благо.
13. Особливостями політичного рішення є:
1. ієрархічність, комплексність
2. індивідуальний характер, ефективність
3. корпоративність, економічний ефект
4. односпрямованість, надіндивідуальність
14. Функція субординації політичного рішення полягає у:
1. легітимації підкорення та стратифікації учасників прийняття політичного рішення, підтримці владної ієрархії
2. відображені емоційних та когнітивних факторів персонального плану
3. локалізації впливу ближнього кола суб’єкта прийняття політичного рішення
4. утворення соціально-єдиної якості суспільства.
15. За змістом політичних рішень Г. Саймон їх розділив на:
1. програмовані і непрограмовані
2. публічно-державні та комунікативні
3. ділові та громадські
4. загальні та базові.
16. Третім етапом розвитку теорії ухвалення політичних рішень є:
1. формування засад біхевіоризму (від 50-х до середини 60-х років);
2. інституціоналізація напрямку в університетську навчальну та наукову дисципліну (кінець 60-х-початок 70 років);
3. формування засад неоінституціоналізму (від 50-х до середини 60-х років);
4. диференціація та спеціалізація напрямів та підгалузей (80-90-ті роки).
17. Другим етапом розвитку теорії ухвалення політичних рішень є:
1. формування засад біхевіоризму (від 50-х до середини 60-х років);
2. інституціоналізація напрямку в університетську навчальну та наукову дисципліну (кінець 60-х-початок 70 років);
3. формування засад неоінституціоналізму (від 50-х до середини 60-х років);
4. диференціація та спеціалізація напрямів та підгалузей (80-90-ті роки).
18. Розвиток теорії ухвалення політичних рішень складають:
1. чотири етапи (формування засад неоінституціоналізму, формування теорії соціальної дії, інституціоналізація в університетську дисципліну; спеціалізація підгалузей).
2. два етапи (інституціоналізація в університетську дисципліну; спеціалізація підгалузей)
3. три етапи (формування засадничих підходів та концептів;інституціоналізація в університетську навчальну та наукову дисципліну; розробка теоретичних та емпіричних напрямків).
4. три етапи (формування засад та концептів; формування теоретичного напрямку; запровадження навчальної дисципліни)
19. Розвиток теорії ухвалення політичних рішень відображають такі три етапи:
1. 50- 60-ті роки (формування засад, концептів теорії) 70 – ті роки (запровадження навчальної та наукової дисципліни), 80-90-ті роки (спеціалізація напрямів теорії).
2. кін.ХІХст. (формування засад, концептів теорії), 40 – 50-ті роки (формування теорії ухвалення рішень), 60 – 70-ті роки (створення асоціації політичних наук), 80-90-ті роки (спеціалізація напрямів теорії).
3. кін.ХІХст. (формування засад, концептів теорії), 40 – 50-ті роки (формування теорії ухвалення рішень), 80-90-ті роки (спеціалізація напрямів теорії).
4. 50- 60-ті роки (формування засад, концептів теорії) 60-ті роки (створення асоціації політичних наук); 70 – ті роки (запровадження навчальної та наукової дисципліни), 80-90-ті роки (спеціалізація напрямів теорії).
20. Перші праці теорії ухвалення політичних рішень («Політико-управлінські науки» (1951), «Процес ухвалення рішень: сім категорій функціонального аналізу» (1956)) належать:
1. Г.Лассуел;
2. І.Дрор;
3. Ч. Ліндблома;
4. Г. Саймон
21. Першими працями теорії ухвалення політичних рішень були праці Г.Лассуелла:
1. «Концепція політико-управлінських наук» та «Попередні розмірковування про політико-управлінські наук»;
2. «Процес ухвалення політичних рішень»;
3. «Перепровіряючи ухвалення політичних рішень»;
4. «Політико-управлінські науки», «Процес ухвалення рішень: сім категорій функціонального аналізу».
22. Автором перших навчальних курсів та підручника «Процес ухвалення політичних рішень» (1968) був:
1. Г.Лассуел;
2. І.Дрор;
3. Ч. Ліндблома;
4. Г. Саймон
23. На думку О.Дегтярьова, теорія ухвалення політичного рішення має два аспекти:
1. теоретичний (фундаментальний) та прикладний;
2. представницький та виконавчий;
3. фундаментальний та буденний;
4. теоретичний та буденний.
24. Професор І Дрор вважав, що предметом теорії ухвалення політичних рішень є:
1. процеси власне відтворення людського суспільства, механізми комплексної підтримки та інтелектуального забезпечення рішень
2. фази політичного процесу
3. аналіз ситуації прийняття політичного рішення та практична політика з її виходу з даного роду ситуацій
4. аналіз моделей політичного процесу
25. Хто з вчених визначив предмет ухвалення теорії політичних рішень як «осягненням процесів, завдяки яким і відбувається власне відтворення та розвиток людського суспільства та самих людей»:
1. І Дрор
2. Б. Кухта
3. О.Дегтярьов
4. Г.Лассуелл
26. Як визначив предмет теорії рішень ГЛассуелл:
1. всі фази політико-управлінського процесу: аналіз ситуації та підготовка проектів, їхнє здійсненням
2. процеси власне відтворення людського суспільства, механізми комплексної підтримки та інтелектуального забезпечення рішень
3. аналіз історичних моделей політичного процесу
4. розвиток історик уявлень про політичні рішення
27. Хто з вчених визначив предмет ухвалення теорії політичних рішень як «теорія рішень та всі фази політико-управлінського процесу: аналіз ситуації та підготовка проектів, їхнє здійснення»:
1. І Дрор
2. Б. Кухта
3. О.Дегтярьов
4. Г.Лассуелл
28. Хто з дослідників вважав, що теорія ухвалення політичних рішень вивчає механізми та закономірності публічно-державної політики:
1. І Дрор
2. Б. Кухта
3. О.Дегтярьов
4. Г.Лассуелл
29. Соціальне партнерство між робітниками і роботодавцями при ухваленні рішень, бажання самоврядної держави управляти соціальними змінами; узгодження інтересів уряду, бізнесу, профспілок – це положення:
1. корпоративізму;
2. економіки достатку;
3. плюралізму;
4. біхевіоризму.
30. Модель інркементалізму в аналізі політичних рішень передбачає:
1. поділ проблем на більш дрібні, використання методу «проб і помилок», рішення приймається не з огляду на загальні цілі, а з інтересів учасників процесу прийняття рішення.
2. головним агентом прийняття рішень є державна організація, напрацьовується велика кількість варіантів рішень, ухвалюється те, що відповідає критеріям ефективності напрацьованим раніше
3. індивідуалізм, актори мають усвідомлені цілі і роблять розумний вибір між альтернатив на основі раціональних правил
4. головним агентом є політико-управлінські структури, що складаються з державних та недержавних акторів, в мережі відбувається постійний обмін різного роду ресурсами, які легко акумулюються для прийняття колективних рішень.
31. Теоретична модель рисами якої є поділ проблем на більш дрібні, використання методу «проб і помилок», рішення приймається не з огляду на загальні цілі, а з інтересів учасників процесу прийняття рішення називається:
1. інкременталізм
2. раціонального вибору
3. політико-управлінських мереж
4. суспільного вибору.
32. Модель раціонального вибору в аналізі політичних рішень передбачає:
1. поділ проблем на більш дрібні, використання методу «проб і помилок», рішення приймається не з огляду на загальні цілі, а з інтересів учасників процесу прийняття рішення.
2. головним агентом прийняття рішень є державна організація, напрацьовується велика кількість варіантів рішень, ухвалюється те, що відповідає критеріям ефективності напрацьованим раніше
3. індивідуалізм, актори мають усвідомлені цілі і роблять розумний вибір між альтернатив на основі раціональних правил
4. головним агентом є політико-управлінські структури, що складаються з державних та недержавних акторів, в мережі відбувається постійний обмін різного роду ресурсами, які легко акумулюються для прийняття колективних рішень.
33. Теоретична модель рисами якої є індивідуалізм, актори мають усвідомлені цілі і роблять розумний вибір між альтернатив на основі раціональних правил називається:
1. інкременталізм
2. раціонального вибору
3. політико-управлінських мереж
4. суспільного вибору.
34. Модель політико-управлінських мереж в аналізі політичних рішень передбачає:
1. поділ проблем на більш дрібні, використання методу «проб і помилок», рішення приймається не з огляду на загальні цілі, а з інтересів учасників процесу прийняття рішення.
2. головним агентом прийняття рішень є державна організація, напрацьовується велика кількість варіантів рішень, ухвалюється те, що відповідає критеріям ефективності напрацьованим раніше
3. індивідуалізм, актори мають усвідомлені цілі і роблять розумний вибір між альтернатив на основі раціональних правил
4. головним агентом є політико-управлінські структури, що складаються з державних та недержавних акторів, в мережі відбувається постійний обмін різного роду ресурсами, які легко акумулюються для прийняття колективних рішень.
35. Теоретична модель рисами якої є акцент на політико-управлінських структурах, що складаються з державних та недержавних акторів, в мережі відбувається постійний обмін різного роду ресурсами, які легко акумулюються для прийняття колективних рішень називається:
1. інкременталізм
2. раціонального вибору
3. політико-управлінських мереж
4. суспільного вибору.
36. Ринкова рівновага інтересів, трансляція індивідуальних інтересів у масові акти рішень, потреба приймати рішення більшістю, відкидати крайні альтернативи, пошук взаємовигідного компромісу – це положення:
1. радикально-економічний підхід
2. інкременталізм
3. суспільного вибору
4. політико-управлінських мереж
37. Модель суспільного вибору містить такі положення:
1. ринкова рівновага інтересів, трансляція індивідуальних інтересів у масові акти рішень, потреба приймати рішення більшістю, відкидати крайні альтернативи, пошук взаємовигідного компромісу
2. поділ проблем на більш дрібні, використання методу «проб і помилок», рішення приймається не з огляду на загальні цілі, а з інтересів учасників процесу прийняття рішення.
3. головним агентом є політико-управлінські структури, що складаються з державних та недержавних акторів, в мережі відбувається постійний обмін різного роду ресурсами, які легко акумулюються для прийняття колективних рішень
38. Модель смітника передбачає:
1. систематичне планування, організацію, рішення, вибір, координацію, залучення коштів, бюджет, що передбачає отримання користі від рішення;
2. поєднання цілей рішення з суспільними цінностями та емпіричними аспектами проблеми;
3. рішення приймаються ситуативно, «для даного випадку», з просуванням до акту рішення.
4. рішення виступають вольовим актом центрів прийняття рішень, які часто укладають між собою угоди.
39. За критерієм тривалості існування центри політичного рішення поділяють на:
1. формальні та неформальні
2. ієрархізовані та неієрархізовані
3. сталі та тимчасові
4. обережні та усвідомлені
40. До постстадії процесу ухвалення політичного рішення (за Дрором) належать:
1. напрацювання «привабливих» рішень, визначення пріоритетність операційних директив, оцінка результату виконання рішення.;
2. розподіл ресурсів за окремими етапами, оцінка результатів, мотивація виконання рішення;
3. визначення операційних цілей, мотивація виконання рішення, комунікація та зворотні зв’язки;
4. виконання рішення, оцінка результату, комунікація та зворотні зв’язки
41. До метастадії процесу ухвалення політичного рішення за І.Дрором належать:
1. розподіл ресурсів за окремими етапами,
2. налаштування і регулювання системи ухвалення рішень;
3. мотивація виконання рішення,
4. напрацювання множини альтернативних варіантів рішення.
Поиск по сайту: