 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Політична карта Африки
Загальна інформація:
| Територія | другий за площею і населенням материк у світі, після Євразії. З площею понад 30 300 000 км², враховуючи прилеглі острови — він займає 5,9 % площі земної поверхні і 20,3% площі суходолу |
| Населення | понад 922 млн[1] (на 2005), становить понад 12% населення світу. |
| Географічні х-ки | Із заходу омивається Атлантичним ок., З півночі - Середземним м., з північного сходу - Червоним м., зі сходу - Індійським ок. Береги порізані слабо; найбільш велика затока - Гвінейська, п-ів Сомалі. Складчасті гори розташовуються лише на північному заході (Атлас) і на півдні (Капські гори). Середня висота над рівнем моря 750 м. У рельєфі переважають високі ступінчасті рівнини, плато і плоскогір'я. Від Червоного м. і до р.. Замбезі Африка роздроблена найбільшою в світі системою скидних западин, частково зайнятих озерами (Танганьїка, Ньяса та ін.) По краях западин вулкани Кіліманджаро (5895 м, найвища точка Африки), Кенія та ін Корисні копалини світового значення: алмази (Пд. і Зап. Африка), золото, уран (Пд. Африка), руди заліза, алюмінію (Зап. Африка), міді, кобальту, берилію, літію (в основному в Юж. Африці), фосфорити, нафту, природний газ (Півн. і Зх. Африка). В Африці на північ і південь від зони екваторіального клімату слідують зони субекваторіального, тропічного і субтропічного клімату. Рр. Ніл (найдовша в Африці), Конго (Заїр), Нігер, Сенегал, Гамбія, Оранжева та ін; крупна річка басейну Індійського ок. - Замбезі. Ок. 1/3 Африки - область внутрішнього стоку в основному тимчасових водотоків. Найбільш великі озера - Вікторія, Танганьїка, Ньяса (Малаві). Головні типи рослинності - савани і пустелі (найбільша - Сахара), що займають бл. 80% площі Африки. Вологі екваторіальні вічнозелені ліси характерні для екваторіальної зони і прибережних районів субекваторіальних зон. На північ або південь від них - розріджені тропічні ліси, що переходять у савани, а потім у пустельні савани. |
| Межі | Крайні точки: N- мис Рас-Енґела S- мис Аґульяс W – мис Альмаді E – мис Рас-Гафун |
| Походження назви | Назва Африка набула вжитку на Заході завдяки римлянам, які використовували назву Africa terra — «земля Афрі» — для північної частини материка, а також і для провінції Африки з її столицею Карфагеном, що відповідає теперішньому Тунісу. Афрі були (можливо берберським) плем'ям, яке жило у Північній Африці поблизу Карфагена. Походження Afer може бути пов'язано з фінікійським `afar — пилюка. Серед інших, доволі суперечливих, етимологій, які спираються на значення античного терміну 'Africa', виділяються: латинське слово aprica, що означає «сонячний»; грецьке слово aphrike, що означає «без холоду». |
| Країни(53) | Найбільші: Алжир Ангола Египет Замбия Камерун Кения Конго (респ. Конго) Конго (дем. респ. Конго) Ливия Мавритания Мадагаскар Марокко Мозамбик Нигерия Сомали Судан Танзания Тунис Чад Эфиопия ЮАР |
| Субрегіони | На території Африки можна виділити субрегіони, які утворюють такі держави: Північна Африка — Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Судан, Туніс, Західна Сахара; Західна Африка — Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д'Івуар, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того); Центральна Африка представлена Анголою, Габоном, Демократичною Республікою Конго, Камеруном, Конго, Островом Святої Єлени (володіння Великої Британії), Сан-Томе і Прінсіпі, Центрально-Африканською Республікою, Чадом, Екваторіальною Гвінеєю; до складу субрегіону Східна Африка входять Бурунді, Джибуті, Замбія, Зімбабве, Кенія, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Реюньйон (заморський департамент Франції), Руанда, Сейшельські Острови, Сомалі, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія.У південній частині материка знаходиться субрегіон Південна Африка, і складається з таких країн: Ботсвана, Лесото, Намібія, Свазіленд, Південно-Африканська Республіка.
|
| Основні конфлікти | У середені ХХ століття Африку назвали палаючим континентом. Від мису Горн до Середземного моря йшла антиколоніальна боротьба, з'являлися нові держави, де влада перехоплювали один в одного військові угруповання, спалахували громадянські війни. Зараз історія повторюється. Сепаратизм, міжетнічні та міжконфесійні зіткнення, боротьба за землю, воду і корисні копалини на тлі швидкого зростання населення і стрибка світових цін на продовольство знову перетворюють континент в палаючий. Зона нестабільності, починаючись від Сомалі, розширюється все більше: Ефіопія та Еритрея, Судан, Чад, Кенія. Багато проблем, які має на сьогодні Африка, уходять корінням у період колоніалізму та деколоніалізму. Наприклад, більшість кордонів в колоніальний період встановлювались без врахувань історичних, економічних та етнічних особливостей. Саме тому етнічні кордони в Африці не співпадають з державними, це призвело до того, що на цьому континенті небагато моноетнічних країн (Мадагаскар, Лесото, Ботсвана). У інших країнах було багато конфліктів, які призводили і до війн, а присутність колонізаторів ще більше погіршила відносини між ними, хоча під час саме колонізації колонізатори намагалися не допускати конфліктів на власній території, і у той самий час спонукали племена до войовничих дій між сусідами. Після деколонізації колоній ситуація ще більше погіршилась та залишається неврегульованою до сьогодення. Яскравим прикладом таких міжетнічних конфліктів на африканській території може бути така країна як Гана, особливо північна її частина. Північна Гана сповнена конфліктів, етнічної приналежності та власності на землю, а також над тим, хто має право взяти на себе певні вождів. Прикладом може служити боротьба між кланами Андані і Абуду в Дагбонів традиційній зоні. Не менш цікавим прикладом для нас є Конго. В області Масіс в Східному Конго-Кіншаса, колишньому Заїрі, є домом для чотирьох основних етнічних груп - тва, Хунд, хуту, і тутсі, останні два будучи по суті Руанди іммігрантів та їх нащадків. З 1940-х років, вони всі жили разом, але протягом 50 років вони так і не знайшли спільної мови, що призвело до масивних війн між ними [1, с.1-2]. Слабкі, недосконалі, чужі місцевим соціумам державні структури часто не в змозі впоратися з міжетнічними і міжконфесійними проблемами, коли кожна етнічна група відстоює свої власні, егоїстичні, інтереси. Дана ситуація характерна як для країн, що знаходилися під управлінням військових структур, так і для формально цивільних, навіть "демократично" створених режимів. На превеликий жаль, ООН не може похвалитися позитивними досягненнями в галузі запобігання або врегулювання військових конфліктів в Африці. Їх кількість не скорочується, в той час як військовослужбовці ООН все частіше виявляються втягнутими в бойові дії, або потрапляють у заручники до озброєних угруповань, а іноді й під перехресний вогонь протиборчих сторін. Конфесійні або етнічні стереотипи та переконання, соціально-етнічна чи релігійна психологія послужили основними чинниками нестабільності в ході розвитку або провокування конфліктів. Боротьба за ресурси, владу або територію супроводжується побоюваннями за власну самоідентифікацію - за долю свого етносу чи конфесійної групи, свою безпеку. ть вкрай проблематичними. На останок слід сказати, що Африка є, була та буде завжди проблемною територію. У зв’язку з тим, що коли держави на цьому континенті коли приймали незалежність на кордони не врахували етнічного аспекту цього питання, що і призвело до поглиблення суперечки між етнічними групами, які були і до того. |
| Основні регіональні організації | До регіональних економічних організацій держав Африки належать: Організація африканської єдності; Митний і економічний союз Центральної Африки; Банк розвитку держав Центральної Африки; Економічне співтовариство держав Західної Африки; Південноафриканське співтовариство розвитку; Спільний ринок Східної і Південної Африки; Західноафриканський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Африканський фонд розвитку; Східноафриканський банк розвитку; Арабський банк економічного розвитку Африки. |
| Загальні тенденції розвитку | Африканські країни знаходяться в процесі вироблення власних моделей соціально-економічного і політичного розвитку. Не є вони достатньо чітко структуризованими і стосовно формування окремих субрегіонів. На території Африки нині налічується 53 суверенні держави. В основному переважають республіки (50). Є також три монархії. Сучасний стан справ в Африці донині визначає той факт, що до початку Першої світової війни близько 90% африканської території належало різним європейським державам. Після деколонізації материка ці країни втратили свої володіння, але залишили по собі вагомий слід — від форм державного правління до мов. Колишні метрополії, зокрема Франція та Велика Британія, все ще мають свої інтереси в колишніх колоніях, нерідко активно їх відстоюючи. Крім того, колонізатори захоплювали території зовсім не за особливостями національного складу тих чи інших територій. Так виникли організовані ними держави, де один і той самий народ виявився розділеним між двома, а то й кількома країнами. Було закладено "міну сповільненої дії" гострих міжнаціональних і міждержавних конфліктів, які продовжують вибухати і в наш час. Належно від особливості розвитку країни цього континенту на початку ХХІ століття об’єднала боротьба за ліквідацію відставання від провідних країн світу, зміцнення свого суверенітету, економічну незалежність, соціальний прогрес, за право розпоряджатися багатством своїх надр, своїми людськими та фінансовими ресурсами. |
Поиск по сайту: